Головні тенденції світового розвитку після 1945 р.

Друга світова війна в Європі закінчилася 8 травня 1945 р., в Азії - 2 вересня капітуляцією Японії. Тотальний характер війни призвів до величезних людських, матеріальних і культурних втрат, які не піддаються докладному обліку. Вважається, що загальні людські втрати перевищують 50 млн. осіб, з яких близько 30 млн. припадає на народи СРСР (у тому числі близько 10 млн. на - Україну). Основну вину за розв'язання війни прийнято покладати на Гітлера та німецьку націю, які прагнули до світового панування. Світова громадська думка вимагала покарання ініціаторів війни за злочини проти людства. Німеччина була поділена союзниками-переможцями на чотири окупаційні зони, владу здійснювала Союзна Контрольна Рада. Від листопада 1945 р. до жовтня 1946 р. у Нюрнберзі відбувся Міжнародний Воєнний Трибунал над воєнними злочинцями. Він визнав НСДАП, СС, СД і гестапо злочинними організаціями, а їхніх керівників засудив до кари смерті і пожиттєвого ув'язнення. Генеральна Асамблея ООН у 1946 р. визнала Статут і вироки Міжнародного Трибуналу основами міжнародного права, яке дозволяє переслідувати індивідуальних воєнних злочинців й колективні інституції незалежно від строку давності.

Розкол світу.СРСР зазнав величезних втрат і руйнувань під час війни. Але радянське керівництво на чолі з И. Сталіним здобуло значний політичний вплив у Центрально-Східній Європі й Азії, прагнуло використати комуністичний рух в європейських країнах і національно-визвольні рухи колоніальних народів для подальшого поширення комуністичної ідеології та встановлення світової гегемонії. У прагненні реалізувати ці цілі Й. Сталін не зупинявся перед насильницьким нав'язуванням радянських зразків устрою в інших країнах, застосування підступів і терору, обмеження громадянських прав і свобод населення.

Безцеремонні спроби поширення радянської гегемонії стикалися з чимраз більшим опором керівників західних країн, які противились поширенню тоталітарної системи, що суперечила принципам демократичних прав і свобод особи. У березні 1946 р. колишній прем'єр Великобританії У. Черчілль виголосив промову перед студентами університету м. Фултон (США), в якій висунув проти СРСР звинувачення у загарбанні ряду країн і відокремленні їх від світу "залізною завісою", запровадженні там "поліційної" системи правління. Він закликав демократичні нації до об'єднання і протидії політиці СРСР. У своїй відповіді Й. Сталін назвав колишнього партнера по Великій Трійці "підпалювачем війни" і "наклепником". Однак промова У. Черчілля знайшла відгук на Заході і поклала початок різкому охолодженню стосунків між союзниками періоду війни. У березні 1947 р. президент США Г. Трумен під час виступу в конгресі сформулював тези, що лягли в основу політики, яка отримала назву доктрини Трумена. Вона передбачала надання широкої фінансової та господарської допомоги всім країнам, які зазнали втрат у війні, з метою стабілізації їх внутрішнього становища, а також протидії комуністичній пропаганді й діяльності в цих країнах (насамперед Туреччині і Греції). Незабаром американський конгрес ухвалив "Європейську програму відбудови", яка передбачала надання європейським країнам протягом чотирьохх років (1948-1952) фінансової та господарської допомоги у розмірі майже 14 млрд. доларів. Програма отримала назву плану Маршалла (від імені державного секретаря США Джорджа Маршалла, 1880-1959). Для його реалізації 16 західноєвропейських країн утворили