Теорія модернізації. 1. Поняття суспільства, країни, держави

1. Поняття суспільства, країни, держави. Суспільство як соціальна система.Вся історія соціологічної думки є історією наукових підходів і методів побудови теорій суспільства.

Суспільство– це сукупність історично сформованих способів взаємодії й форм об'єднання людей, у яких виражається їх всебічна залежність друг від друга, регульована законом, звичаями, соціальними інститутами.

Основні ознаки суспільства:

1. Воно не є частиною будь якої більшої системи (автономність і самодостатність суспільства).

2. Шлюби укладаються переважно між представниками даного об'єднання.

3. Воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними представниками об'єднання (самовідтворення).

4. Об'єднання має територію, що вважає власної.

5. У нього власна назва й власна історія.

6. Воно має власну систему керування.

7. Об'єднання існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда (цілісність і стабільність).

8. Його згуртовує спільна система цінностей, звичаїв, традицій, що називають культурою.

Найчастіше поняття суспільство розуміється у двох значеннях: вузькому й широкому.

У вузькому розумінні – це окремо взяте суспільство, розглянуте в єдності його територіальних кордонів (країна) і політичного устрою (держава).

У широкому розумінні – це світове співтовариство або світова система, мається на увазі все людство як ціле.

Крім суспільства існують ще й такі поняття як "країна" і "держава".

Держава являє собою штучний політичний конструкт – інститут, покликаний управляти взаємодіями між людьми, тобто політична організація країни, що має певний тип влади та апарат керування.

Країна – територія, що має певні границі й користується державним суверенітетом.

Системний підхідтрактує суспільство як систему , що самозабезпечується.

Система – це предмет, явище або процес, що складається з якісно визначеної сукупності елементів, які перебувають у взаємних зв'язках і відносинах та утворюють єдине ціле.

Основні характеристики системи:

· цілісність;

· стабільність, тобто збереження своєї структурно-функціональної організації при зміні зовнішнього середовища;

· самодостатність і саморозвиток;

· відкритість, тобто взаємозв'язок із зовнішнім середовищем;

· варіативність (можливі різні варіанти розвитку в певних границях);

· компенсаторність (якщо якийсь елемент не виконує свої функції на належному рівні, то йому знаходиться заміна);

· багаторівневість.

Специфіка соціальної системи полягає в тому, що вона складається на базі тієї або іншої спільноти людей (соціальна група, соціальна організація, суспільство), а її елементами є люди, чия поведінка детермінується певними соціальними позиціями (статусами), які вони займають і конкретними соціальними функціями, які вони виконують, соціальними нормами й цінностями, прийнятими в даній соціальній системі, а також їх різними індивідуальними якостями.

Суспільство як соціальна система – це такий соціальний організм, щофункціонує й розвивається за своїми власними законами, має якості, яких немає в жодного з утворюючих його елементів окремо.

Складовими елементами суспільства є:

1) соціальні зв'язки й відносини;

2) соціальні дії й взаємодії;

3) соціальні цінності й норми.

Основні рівні суспільства:

1) Мікрорівень (рівень окремо взятого індивіда);

2) Мезорівень (рівень соціальних груп і соціальних інститутів);

3) Макрорівень (рівень суспільства в цілому).

4) Світ-система або глобальний рівень.

В марксистській соціології, у якій виявляється детерміністський (причинно-наслідковий) зв'язок соціальних явищ і процесів, їхня субординація, суспільство містить у собі чотири основні сфери – економічну, соціальну, політичну й духовну (ідеологічну). Кожна з попередніх підсистем має вирішальний вплив на наступні й зазнає зворотний вплив. Кожна із цих найбільш загальних соціальних систем займає певне місце в соцієтальній системі й виконує (добре, погано або зовсім не виконує) строго обкреслені функції. У свою чергу, кожна з найбільш загальних систем включає у свою структуру як елементи нескінченну безліч соціальних систем менш загального порядку (родина, трудовий колектив і т.д.).

Постійне відтворення способів взаємозв'язку й взаємодії компонентів, а отже, збереження цілісності й стабільності суспільства забезпечується шляхом виконання суспільством певних функцій. Т. Парсонс визначає основні функції, без яких система як така існувати не може:

· здатність до адаптації (забезпечується економічною підсистемою суспільства);

· ціледосягнення (політичною підсистемою);

· інтеграції (правовими інститутами й звичаями);

· відтворення структури (системою вірувань, мораллю й органами соціалізації).

Чим більш послідовніше здійснюється функціональний розподіл діяльності на рівні інститутів і соціальних ролей, тим стабільніше сама соціальна система.

2. Поняття соціальних змін, їхні види. Соціальні зміни – це перехід соціальних систем, спільнот, інститутів і організацій з одного стану в інше. Соціальні зміни мають на увазі не будь-які зміни, що відбуваються в якій-небудь сфері (економічній, політичній, духовній), а зміни соціальних систем, соціальної стратифікації, соціальних спільнот, соціальних процесів, інститутів, організацій, їхніх взаємодій.

Поняття “соціальна зміна ” конкретизується поняттям розвитку. Поняття «соціальний розвиток» означає певний вид соціальних змін, що мають спрямованість убік поліпшення, ускладнення, удосконалення.

Зміни можуть здійснюватися на наступних рівнях:

1. Структурнісоціальні зміни – зміни, що стосуються структур різних соціальних утворень (зміни в структурі сім’ї, суспільства).

2. Процесуальні –зміни, що зачіпають соціальні процеси (зміни в міграційних процесах, у стратифікації суспільства).

3. Функціональні –зміни, що стосуються функцій різних соціальних систем, інститутів, організацій (зміни у функціях сім’ї, освіти, законодавчої й виконавчої влади).

4. Мотиваційні –зміни в сфері мотивацій індивідуальної й колективної діяльності(зміни мотивації студентів).

Всі ці зміни тісно пов'язані між собою: зміни одного виду з необхідністю спричиняють зміни інших видів.

Також виділяють такі типи соціальних змін як:

1. Еволюційні (поступові, повільні, плавні, кількісні перетворення об'єктів) і революційні (відносно швидкі, корінні, якісні) зміни;

2. Прогресивні (рух уперед) і регресивні (відкіт назад);

3. Імітаційні (копіювання існуючих форм соціального життя) і інноваційні (створення нових форм соціального життя).

Якщо наявність соціальних змін у соціальних системах визнається всіма соціологами, то із приводу факторів соціальних змін висловлюються різні думки.

1. На питання, звідки надходить імпульс для соціальних змін, є дві відповіді:

1) представники екзогенних теорій (географічний напрямок) думають, що соціальні зміни породжуються зовнішніми факторами: кліматом, ландшафтом і т.д.;

2) більшість соціологів є прихильниками ендогенних факторів розвитку, тобто думають, що причини соціальних змін треба шукати в самому суспільстві. Так, представники конфліктного підходу рушійною силою розвитку суспільства бачать соціальні протиріччя й конфлікти, які властиві будь-якому соціальному устрою. Марксистська соціологія в якості головної рушійної сили суспільства бачить єдність і боротьбу протилежностей, що відбувається у всіх сферах. В економічної – протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами, у соціально-політичної - - боротьба класів, у духовної – боротьба ідеологій).

2. Щодо ролі об'єктивних і суб'єктивних факторіву соціальних змін висловлюються дві точки зору:

1) прихильники суб'єктивізму як основну причину соціальних змін розглядають свідому діяльність індивіда або групи людей, на перший план висувається індивідуальна свідомість;

2) прихильники об'єктивізмудумають, що в суспільстві діють об'єктивні закони, не залежні від волі й свідомості людей.

3. На питання, чи носять соціальні зміни причино обумовлений або випадковий характер, також пропонується дві відповіді:

1) марксистський детермінізм підкреслює причинну обумовленість всіх соціальних явищ; це означає, що кожна з підсистем, що входять у суспільство, існує не сама по собі, а перебуває в причинно-наслідковій залежності від інших сфер, всі підсистеми залежні від економічної підсистеми;

2) соціальний дарвінізм вважає, що соціальні зміни відбуваються завдяки випадковим варіаціям і природному відбору.

4. На питання про те, які причини породжують соціальні зміни, пропонуються наступні відповіді:

1. Соціокультурні теорії першопричиною соціальних змін вважають зміни, що відбуваються в соціокультурній сфері – світосприйнятті, релігії, свідомості соціальних груп, суспільства в цілому. Такі зміни визначають вигляд усього суспільства.

2. Соціально-економічні теорії головну причину бачать в економіці, виробничих відносинах.

3. Індустріально-технологічні теорії думають, що соціальні зміни залежать на сам перед від технологічних змін. Виділяють 3 способи, за допомогою яких технологія детермінує соціальні зміни:

1) зміни в технології створюють проблеми соціального порядку, які вимагають певних дій з боку людей (виникнення біотехнологій, що дозволяють жінкам виношувати нерідних дітей, породило сурогатне материнство, що потребує нових соціальних норм, так і в нових соціальних ролей);

2) нові технології, нова техніка створюють нові можливості для індивіда й груп у їхній діяльності, спілкуванні (нові можливості соціальної комунікації створені завдяки телефонізації, розвитку телебачення, комп'ютерної техніки й т.д.);

3) нові технології нерідко створюють нові форми взаємодії між індивідами й різним родом спільнотами (розвиток Інтернету індивідуалізує працю багатьох висококваліфікованих працівників).

3. Концепції соціальних змін. У сучасній соціології виділяють наступні концепції соціальних змін:

Соціальний еволюціонізм являє собою спробу глобального осмислення історичного процесу як частини загального, нескінченно різноманітного й активного процесу еволюції космосу, сонячної системи, Землі. Одним з перших теоретиків соціального еволюціонізму був англійський соціолог Герберт Спенсер. У соціології Спенсера реалізована основна ідея соціального еволюціонізму 19 в. – ідея існування історичних стадій людського суспільства, що розвиваються від простого до складного, від традиційного до раціонального, від неосвіченого до освіченого, від суспільства з ручною технологією до суспільства з машинною технологією.

У руслі соціального еволюціонізму на основі протиставлення традиційного й сучасного суспільств в 50-60-і роки сформувалася теорія індустріального суспільства (Р. Арон, У. Ростоу). Теорія індустріального суспільства описує поступальний розвиток суспільства як перехід від відсталого аграрного (традиційного) суспільства, у якому панує натуральне господарство й станова ієрархія до передового індустріального суспільства.

Індустріальному суспільству притаманне :

1) розвинена й складна система поділу праці в суспільстві в цілому, при спеціалізації в конкретних сферах виробництва й керування;

2) масове виробництво товарів на широкий ринок;

3) механізація й автоматизація виробництва та управління;

4) науково-технічна революція.

З погляду цієї теорії, основні характеристики великої промисловості обумовлюють форму поведінки людей не тільки в сфері організації й управління виробництвом, але у всіх інших сферах громадського життя.

В 60-і роки теорія індустріального суспільства одержує розвиток у теорії постіндустріального суспільства (Д. Белл, А. Турен). У цій теорії виділяють третій тип суспільства – постіндустріальне (інформаційне) суспільство, що характеризується різко зрослою роллю знання й інформації. Таким чином, суспільство проходить наступні стадії:

· доіндустріальне суспільство;

· індустріальне суспільство;

· постіндустріальне суспільство.