Історія Польщі. поляків, українців, білорусів, євреїв та інших, яких за розпорядженням НКВС було вбито, щоб не вивозити на схід

поляків, українців, білорусів, євреїв та інших, яких за розпорядженням НКВС було вбито, щоб не вивозити на схід. Слідом за німецькими військами на окуповані терени Галичини, Волині, а потім і Наддніпрянщини прибули члени похідних груп ОУН-М і ОУН-Б, які намагалися створювати осередки української адміністрації, що могли стати зародком майбутньої Української держави. Користуючися з певної невизначеності політики вищих гітлерівських кіл, одна з похідних груп ОУН-Б ЗО червня 1941 р. проголосила у Львові утворення самостійної Української держави, яка повинна була стати союзником Німеччини. її уряд очолив заступник С. Бандери Ярослав Стецько. Галицькі українські діячі вітали цю подію. Однак вже через тиждень, за наказом Гітлера, німці заборонили будь-яку діяльність уряду Я. Стецька, а організаторів "самочинного" проголошення відправили до німецьких концтаборів. Трагічна доля спіткала також українських націоналістів у Наддніпрянщині - створена діячами ОУН-М у Києві восени 1941 р. Українська національна рада була розпущена, а сотні націоналістів розстріляні або відправлені до концтаборів. Це змусило ОУН-Б перейти на позиції боротьби з німцями.

Якщо у райхскомісаріаті "Україна" українці були позбавлені всіх прав і піддавалися жорстокій експлуатації, то в ГГ вони отримали певні можливості ведення соціально-допомогової й культурної роботи під керівництвом УЦК В. Кубійовича. Німці використовували тут українців і поляків у загонах допоміжної поліції (Schutzmannschaften). Враховуючи антирадянські настрої українців, гітлерівці наприкінці 1941 р. почали серед українців набір добровольців до частин СС, створили спеціальні охоронні загони (Hilfswillige) з військовополонених (українців, грузинів, вірменів та ін.). У 1943 р. гітлерівці погодилися на формування української дивізії СС "Галичина", створювали окремі українські батальйони і частини. Разом з тим, вони не припускали можливості визнання Української державності у будь-якій формі. Українці були допущені в Галичині до нижчих щаблів адміністрації. Українська поліція й охоронні загони (як і польські) використовувалися гітлерівцями для окремих репресивних акцій, охорони концтаборів тощо. Усі ці дії породжували серед поляків та євреїв Галичини уявлення про "співпрацю" українців з німцями, про "український колабораціонізм". Однак вимушена "співпраця" українців з окупантами (зрештою і поляків) не пояснювалась ідейними мотивами, а була наслідком пристосування до обстановки. Крім того, українці Галичини зазнали таких самих репресій і депортацій, як і поляки (євреї винищувалися повністю), організували своє підпілля, яке керувалося власними національними інтересами. Незважаючи на подібність ситуації, в якій опинились українці та поляки у ГГ, внаслідок тривалого поширення багатьма сторонами - в тому числі польською, радянською, німецькою, - міфу про особливий "український колабораціонізм" стосунки між двома провідними націями ГГ в роки війни перебували у вкрай напруженому стані.

Після червня 1941 р. польське підпілля на окупованих земляхшвидко зростало і зміцнювалось. Цьому сприяла зайнятість німецької адміністрації справами війни. Особливо швидко розвивався підпільний рух у ГГ. До конспіративної діяльності переходили партії, громадські організації, окремі групи людей. Упродовж 1941-1943 pp. в окупованих землях, на думку істориків, була створена справжня "підпільна держава", яка спиралася на патріотичні почуття населення й традиції польської конспірації XIX-XX ст. Політичні партії та групи організовували власні військові організації, налагоджували випуск і поширення нелегальних видань. Людовці творили конспіративні структури СЛ "Рох" і збройні загони Батальйонів хлопських, соціалісти - підпільні структури ППС-ВРН (Вольносць, рувносць, нєподлєґлосць) і військові загони Соціалістичної бойової організації, ендеки - Народові збройні сили (НСЗ) тощо. Існувало багато нелегальних військових організацій без окресленої політичної прина-

Під час Другої світової війни

лежності. Політичним центром підпілля залишалася Делегатура, яка підтримувала зв'язок з еміграційним урядом. У 1941-1943 pp. її центральні та місцеві органи розширилися. Було утворено 15 департаментів, які виконували функції міністерств, у тому числі Департамент освіти і культури, який організував таємне навчання і соціальну допомогу інтелігенції; Департамент інформації та пропаганди, що видавав нелегальні часописи і літературу; Департамент праці та соціальної опіки; Департамент внутрішніх справ та ін. Делегатура збирала інформацію про становище і настрої поляків, обстановку на окупованих землях, організовувала допомогу постраждалим, утримувала зв'язок з урядом. При Делегатурі існував Політичний узгоджувальний комітет (Політичний комітет порозумевавчи, ПКП) з представників політичних партій і груп, перетворений навесні 1943 р. на Крайову політичну репрезетацію (КРП). У грудні 1942 р. було створено Керівництво цивільної боротьби (Керівництво валькі цивільней), яке зайнялося покаранням колабораціоністів, шпигунів, зрадників, злочинців. Поважні злочини за присудом спеціальних судів каралися смертними вироками, менш серйозні - попередженням, доганою, побиттям, у випадку проституції - пострижениям жінок налисо. Перші смертні вироки були виконані у Варшаві за участь у німецьких каральних операціях.

У ПКП провідні позиції належали СЛ "Рох", ППС-ВРН, СН, СП. Між партіями існували серйозні розбіжності щодо оцінки ситуації та шляхів визволення, ставлення до дій еміграційного уряду, інших політичних таборів. Під тиском з Лондона внутрішні суперечності політичного підпілля долалися. У серпні 1943 р. перетворена КРП оголосила Декларацію політичного порозуміння чотирьох партій, в якій йшлося про припинення чвар і співпрацю до часу оголошення виборів до законодавчого парламенту. Польські політики висловлювалися за співпрацю з усіма союзниками по антигітлерівській коаліції за умови "непорушності території (з 1939 р. - Л.З.) і суверенних прав", протидію посиленню більшовицьких впливів на західних союзників, розширення польських кордонів на заході і півночі з більшим доступом до Балтійського моря, врегулювання прав національних меншин на засадах "традиційної свободи, рівності прав та обов'язків". Передбачалось у майбутньому скасувати ряд санаційних законів, націоналізувати велику промисловість і провести земельну реформу. Декларація була результатом компромісу головних політичних партій, тому деякі її положення мали неконкретний характер. Незабаром розбіжності між окремими партіями вийшли назовні.

Наприкінці 1941 р. до країни таємно повернувся Е. Ридз-Смігли. Він встиг встановити контакти з пілсудчиками й утворити підпільну організацію Табір Польщі, що бореться (Обуз Польскі вальчонцей, ОПВ) і незабаром помер. У 1943 р. пілсудчики утворили також Конвент незалежницьких організацій (Конвент організацій нєпод-лєглосцьових, КОН). 1944 р. ОПВ і КОН об'єднались в Об'єднання незалежницьких організацій (З'єдноченє організацій нєподлєглосцьових, ЗОН). У своїх виданнях вони захищали політику санації, критикували уряд В. Сікорського і С. Миколайчика за поступливість СРСР. Крім пілсудчиків, діяли численні соціалістичні, націоналістичні, католицькі, демократичні нелегальні організації.

Польський уряд у Лондоні докладав великих зусиль для об'єднання підпільних організацій, насамперед військового характеру. 14 лютого 1942 р. В. Сікорський перейменував ЗВЗ на Армію крайову (АК), яка повинна була об'єднати всі військові формації. Командувачем АК було призначено ген. С Ровецького ("Грота"). Визначено три великих "площі" - білостоцьку, львівську, західну, які, в свою чергу, поділялися на "округи", що відповідали воєводствам, "райони", що охоплювали повіти й ґмінні "пости". АК будувалася за військовим зразком; пізніше у ній виокремилися дивізії, полки, батальйони. 15 серпня 1942 р. В. Сікорський зобов'язав усі військові формації

Історія Польщі

вступити до АК. Більшість військових формувань приєдналася до АК, зберігши свою автономію. Не погодилися виконати наказ загони НСЗ та інших націоналістичних груп. Незважаючи на це, навесні 1943 р. АК налічувала близько 200 тис. бійців, зосереджених у партизанських загонах, диверсійних групах тощо. Командування АК створило справну мережу інформації, котра збирала розвіддані про окупантів і скеровувала їх до Лондона, проводила навчання особового складу. При АК діяло Бюро інформації і пропаганди (БІП) на чолі з полковником Яном Жепецьким, яке збирало інформацію про становище в польських землях, видавало газети, листівки, що підтримували патріотичні настрої серед населення.

Головним завданням АК було нагромадження сил з метою підготовки повстання в момент наступу західних країн на німців. Після початку німецько-радянської війни в план підготовки повстання були внесені корективи: у зв'язку з можливістю звільнення польських земель Червоною Армією в листопаді 1943 р. керівництво АК і лондонський уряд схвалили план операції Бужа ("Буря"), який передбачав легалізацію та опанування місцевих органів влади представниками АК і Делегатури в той момент, коли німецькі війська залишали терен, а радянські ще не займали його; головним елементом плану було піднесення повстання у Варшаві й проголошення там влади лондонського'уряду. Коли стало зрозуміло, що війна протриває ще певний час, керівництво АК розгорнуло диверсійні операції проти окупантів, уникаючи великих сутичок з противником, вело розвідувальну й пропагандистську діяльність. Восени 1941 р. були створені елітарні диверсійні загони Вахляж ("Маятник"), які зміцнювалися спеціально підготовленими в Англії офіцерами, яких скидали на парашутах у Польщі; загони діяли переважно на східних теренах колишньої II Речіпосполитої. На зламі 1942-1943 pp. "Вахляж" і кілька інших структур АК були об'єднані під єдиним керівництвом Команди диверсії ("Кедив"). Загони Кедиву до червня 1944 р. підірвали 732 транспорти окупантів, виконали 5,7 тис. замахів на німців, провели назагал 110 тис. різних антинімецьких акцій (нищення німецької символіки, псування обладнання тощо). З найбільш голосних операцій Кедиву були атаки на залізничні станції Варшави, Люблінщини, Підляшшя, які закінчувалися знищенням техніки, залізничного обладнання тощо; напад на в'язницю в Пінську, вбивство керівника СС у Варшаві ген. Ф. Кучери. Великим успіхом було здобуття розвідданих про підготовку німцями виробництва ракет V-1 і V-2 у Пенемюнде. Інформація була передана до Лондона, і в серпні 1943 р. англійська авіація розбомбила завод з виробництва ракет.

Увесь час у колах Делегатури і АК точилися дискусії з приводу активізації збройної боротьби проти окупантів. Німецькі власті суворо карали населення на засадах колективної відповідальності за будь-які акти диверсій і саботажу. Керівництво АК вважало, що не слід ставити під загрозу цивільне населення і закликало нагромаджувати сили, згуртовувати лави до вирішального моменту. Однак нерідко виникали стихійні акції помсти за терор і переслідування з боку гітлерівців. їх наслідком були болісні втрати в людях: до літа 1944 р. загинуло понад 60 тис. бійців АК. Пролондонське підпілля з тривогою спостерігало за винищенням євреїв, інформувало еміграційний уряд про їх становище. Наприкінці 1942 р. була створена Рада допомоги євреям ("Жегота"), яка надавала посильну допомогу гетто. У складі Делегатури постали Єврейський національний комітет, Єврейська бойова організація. У квітні 1943 р. у варшавському гетто розпочалося повстання. Сили були нерівні, і повстання було придушене. Польське підпілля надало допомогу і врятувало частину повстанців. Повстання в єврейських гетто відбулися 1943 р. також в багатьох інших містах (Ченстохова, Треблінка, Білосток, Тарнув). Частина єврейських повстанців змогла врятуватися й влилася до загонів АК.

Під час Другої світової війни

Трагічно завершилась доля 70 тис. євреїв лодзинського гетто, де не дійшло до повстання: у 1944 р. майже всі вони були вивезені до Освєнціма і знищені.

Великого розмаху набули у 1942-1943 pp. цивільні форми Руху Опору. Делегатурі вдалося створити широку мережу нелегальних польських шкіл, які охопили майже 70 % дітей і молоді (близько І млн. осіб). Діяли таємні університети та інші вищі школи, в яких навчалось 11 тис. студентів. Дипломи магістрів у конспірації одержали майже 1400 осіб, було захищено 113 докторських і 33 габілітаційні праці. Працівники музеїв і бібліотек заховали чимало цінних творів мистецтва і культури. Делегатура надавала матеріальну допомогу діячам науки і культури, сприяла нелегальному виданню літературних часописів, наукових і літературних праць (понад 1000 позицій). Польське населення ГГ надало величезну соціальну допомогу переселенцям з приєднаних до райху земель. Ще від 1940 р. діяла Головна опікунчарада, яка поширила свою діяльність на все польське населення ГГ. У її розпорядженні опинилися кошти добровільних пожертвувань як з краю, так і з-за кордону.

Хоча підпілля, зв'язане з урядом у Лондоні було добре розбудованим і впливовим серед населення, все ж певна частина поляків стояла в опозиції до нього. Це стосувалося насамперед крайньої націоналістичної частини ендеків, які належали до довоєнного ОНР. Після початку війни вони створили Організацію Польську і почали формувати власні збройні загони. У вересні 1942 р. вони відмовились увійти до АК і заснували Національні збройні сили (Народове сили збройне, НСЗ) на чолі з полк. І. Озєвичем. Керівництво НСЗ опрацювало власну політичну програму і план дій. Вони відкидали будь-який компроміс з СРСР, головним ворогом Польщі вважали Радянський Союз і комунізм, пропагували ідеї Великої Польщі від Києва до Щеціна, дотримувалися засад антисемітизму. Весною 1943 р. вони припинили опір німцям і розпочали операції з "очищення терену" від комуністичних партизанів, маючи понад 70 тис. бійців у збройних загонах. Делегатура і АК засудили діяльність НСЗ, безуспішно вимагали підпорядкування своїм наказам.

Комуністичне підпілля. Ще одним табором, який предендував на створення окремої "підпільної держави", був комуністичний. Його формування припало на перші місяці Другої світової війни. Тоді стихійно виникли підпільні організації комуністичного забарвлення ("Серп і молот", "Союз визвольної боротьби", "Пролетаріат" та ін.). Після початку німецько-радянської війни Й. Сталін дав наказ Комінтерну згуртувати розпорошених польських комуністів в СРСР і відбудувати комуністичну партію. Наприкінці грудня 1941 р. на парашутах біля Варшави були скинуті дві групи польських комуністів, підготовлених у спеціальній школі Комінтерну під Москвою. На початку січня вони поширили у Варшаві листівки про створення Польської робітничої партії (Польськей партії роботнічей, ППР). На чолі партії став Марцелій Новотко, невдовзі вбитий братами Болеславом і Зиґмунтом Молойцами на грунті особистих стосунків в керівництві ППР (вбивці були страчені за вироком партійного суду). У 1943 р. ППР очолив Владислав Гомулка (1905-1982). У програмній Декларації з січня 1942 р. партія закликала до активної збройної боротьби з метою послаблення німців і прискорення визволення країни Червоною Армією. Наприкінці 1942 р. ППР налічувала близько 8 тис. членів. Навесні 1942 р. вона приступила до створення партизанських загонів Гвардії людової (ГЛ), які повела диверсійну боротьбу проти окупантів. Засоби і вказівки поступали до ППР з Москви за посередництвом Комінтерну (Ґ. Димітров). У свої загони ГЛ приймала чимало радянських військовополонених, які втікали з концтаборів. Загони ГЛ вчинили кілька голосних терористичних акцій: у жовтні 1942 р. групи ГЛ закидали бомбами "Кафе Клуб" і ресторан "Мітропа", в якому збиралися німецькі офіцери.