Історія Польщі. Значної розбудови і зміцнення зазнала вища школа

Значної розбудови і зміцнення зазнала вища школа. На момент проголошення незалежності діяло три університети (у Кракові, Львові, Варшаві) і дві політехніки (у Львові та Варшаві). У 1919 р. було відкрито Познанський університет, відновлено роботу Віленського університету, створено Католицький університет у Любліні. У наступні роки відкрили двері Гірнича академія в Кракові, Головна школа сільського господарства у Варшаві, Академія мистецтв у Варшаві та ін. На кінець періоду діяло 16 державних і 11 приватних вищих шкіл, в яких навчалося понад 50 тис. студентів (42 % у Варшаві). За двадцятиріччя дипломи про вищу освіту одержали 83 тис. осіб. Вищі школи поділялися на академічні та неакадемічні. Академічні вищі школи (13) мали право надавати наукові ступені й користувались автономією. Закон 1933 р. обмежив автономні права академічних вищих шкіл. Висока плата за навчання і проживання в місті обмежували доступ до університетів вихідців з бідніших верств. Проте польська інтелігенція, яка формувалася також з випускників вищих шкіл, давала високі зразки гуманістичного ставлення до соціальних і політичних проблем тогочасного життя.

З вищими школами тісно пов'язувався розвиток науки. Вже у 1919 р. вийшли друком два томи Науки польської, на сторінках якої обговорювався стан наукових досліджень і потреби їх розвитку. Найбільшого успіху та визнання досягли в Польщі математика і логіка. Особливі заслуги в їх розвитку мали львівська і варшавська математичні школи. У Львові працював один із засновників функціонального аналізу і лінійних пристроїв Стефан Банах (1892-1945) і спеціаліст з теорії подібностей Гую Штейнтауз (1887-1972), у Варшаві - Вацлав Серпінський і Казімєж Куратовський. Тісно пов'язаною з математикою була школа математичної логіки, представлена іменами Станіслава Лєсьневського, Альфреда Тарського. У Варшаві виник центр експериментальної фізики, очолюваний знаним дослідником явищ люмінісценції Стефаном Пеньковським (1883-1953). Проблемами теоретичної фізики успішно займався Чеслав Бялобжеський (1878-1953). Важливу роль у підготовці наукових кадрів і дослідженні фізико-хімічних процесів відіграв Заклад фізичної хімії Варшавського університету, який очолював Войцєх Свєнтославський (1881-1968). У галузі астрономії й фізики високо цінувалися праці Тадеуша Банахевича (1882-1954) з Кракова. Слабше розвивалися технічні науки, котрі вимагали значних коштів для придбання обладнання і матеріалів. Але й тут широке визнання здобули новаторські підходи до конструкцій мостів львівського вченого Стефана Брили (1886-1943).

Дослідження філософів розвивали творчий доробок львівської школи К. Твардов-ського, учні якого перенесли свою діяльність до Варшави. Тут публікував свої праці відомий вчений, засновник праксеології (теорії про добру працю) Тадеуш Котар-бінський (1886-1981). Визнання здобули праці в галузі логіки Казімєжа Айдукевича, історії філософії- Владислава Татаркевича (1886-1980). Філологи продовжили традиції попереднього періоду працями з порівняльного мовознавства і славістики, де з'явилися нові імена - Тадеуша Сінка (1877-1966), Тадеуша Лєр-Ставінського (1891-1965), продовжували наукову творчість А. Брюкнер, К. Нітш, Я. Розвадовський. Відома школа у вивченні античної цивілізації була представлена іменами Л. Стернбаха, Т. Зєлінського, Р. Таубеншляґа. Підстави гуманістичної соціології накреслив Флоріан Знанецькии, який повернувся до Познані з США.

Бурхливий розвиток заторкнув історіографію, в якій утвердився плюралізм оцінок минулого. Неоромантичні тенденції поступилися місцем утвердженню незаанга-жованого погляду на минуле. Частина істориків зосереджувала увагу на державно-правових інститутах та їх ролі у змінах устрою (О. Бальцер, М. Бобжинський, Б. Дембін-ський, 3. Войцєховський). Інші дослідники зацікавились історією польської культури, трактували її з соціологічних позицій (С. Чарновський, Я. Птасьнік). Економічна історія