Тлумачення правових приписів

За самою своєю природою право формулюється як загальне правило поведінки, тому при його застосуванні завжди виникає потреба екстраполяції абстрактного правового припису на конкретну ситуацію, що не завжди просто. До того ж, невід’ємною властивістю мови, у тому числі юридичної, є багатозначність. Це обумовлює необхідність з’ясування змісту правової норми, вибору одного з кількох (багатьох) можливих значень правового припису. Іншими словами, йдеться про необхідність тлумачення правових приписів.

Способи тлумачення прийнято класифікувати за низкою критеріїв: за суб’єктами виділяютьавтентичне (органом, що видав норму), легальне (спеціально уповноваженим органом), судове,доктринальне тлумачення; за способами – граматичне, логічне, систематичне,історичне та цільове («телеологічне»); за об’ємом – буквальне («буква закону»), розширене або звужене тлумачення правової норми. Виділяють статичне («текстуалістське») та динамічне тлумачення: за першим будь-який правовий припис розглядається як незмінний протягом усього часу його існування, за другим право розглядається як «живий інструмент», тобто вважається, що зміст одного й того самого припису може змінюватися в залежності від конкретно-історичних умов, у яких цей припис застосовується.

Питання тлумачення права є складними, їх вирішення значною мірою є суб’єктивним. Існує ціла наука про тлумачення правових приписів – юридична герменевтика. Не вдаючись в детальний аналіз проблем, що виникають при тлумаченні правових приписів, і тим більше, не претендуючи на істину в останній інстанції, зазначимо, що ми поділяємо думку, за якою всі двозначності та багатозначності у правових приписах слід вирішувати, виходячи із уявного наміру абстрактного «ідеального» законодавця¹(телеологічне, цільове тлумачення), причому уявляти цей намір слід виходячи із конкретно-історичних умов (динамічне тлумачення). Це означає, що при тлумаченні права слід задаватися не питанням про те, що мали на увазі, скажімо, 226 народних депутатів, натискаючи на кнопки у сесійній залі (відповісти на дане питання неможливо, та і доцільності в цьому немає), а питанням про те, чого мав би прагнути при формулюванні відповідного припису абстрактний «правильний» законодавець. Як видається, такий підхід призведе до найкращих результатів. За висловом римського юриста Цельса, «[я]кщо закон говорить двозначно, заслуговує на перевагу те значення, яке позбавлене вади»².

При цьому, на наш погляд, у певних виключних випадках посилання на волю абстрактного «ідеального» законодавця може виправдати навіть тлумачення contra lege, відступ від «букви» закону (буквального граматичного тлумачення). За висловом того ж Цельса, «знати закони – значить сприйняти не їх слова, але їхній зміст та значення»³.

Приклад. Ч.1 ст.89 ЗКУ передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам. Видається, що слід погодитися з І.І. Каракашем⁴, який вважає, що дану норму слід тлумачити розширено, визнаючи можливість мати землю на праві спільної сумісної власності також за іноземними громадянами та особами без громадянства. При цьому слід виходити із мети правового регулювання, тобто застосовувати телеологічне тлумачення: неможливо віднайти будь-які аргументи на користь того, щоб у даному випадку дискримінувати іноземців та осіб без громадянства.

¹ Çiçekli B. Introduction to Turkish Law and Legal System (Lecture Notes). – Bilkent, Bilkent University, 2004. – 145 p.

² Законы ХII таблиц. Конституции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – С.167.

³ Законы ХII таблиц. Конституции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – С.167.

⁴ Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / Кол. авт.: Л.О. Бондар, А.П.Гетьман, В.Г. Гончаренко та ін.; За заг. ред. В.В. Медведчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С.239.