Класифікація нормативно-правових актів про діяльність суду, правоохоронних і правозахисних органів

Подібну класифікацію можна здійснити за юридичним визначенням понять судової, правоохоронної та правозахисної діяльності. За основу її можна взяти предмет і ознаки цих видів діяльності. За їх змістом, зокрема ознаками правоохоронної діяльності та правоохоронного органу, можлива класифікація, що ґрунтується на тричленній систематизації нормативно-правових актів, а саме:

1. Законодавство про засади діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів;

2. Законодавство про завдання, окремі напрями та організацію діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів, зокрема, з таких п'яти напрямів як:

2.1. правосуддя;

2.2. прокурорська діяльність;

2.3. виявлення та розслідування злочинів;

2.4. охорона державної безпеки та правопорядку;

2.5. юридичний захист, адвокатська діяльність;

3. Законодавство про гарантії здійснення судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, правового й соціального захисту її суб'єктів.

Є й інші підходи щодо класифікації законодавства про правоохоронну діяльність.

1. Засади діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів передбачено в таких нормативно-правових актах:

Конституція України;

Кримінальний кодекс України;

Кримінально-виконавчий Кодекс;

Кодекс України про адміністративні правопорушення;

Господарський процесуальний кодекс України;

Кримінально-процесуальний кодекс України;

Цивільний процесуальний кодекс України;

Загальна декларація прав і свобод людини і громадянина;

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;

Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року та протоколи до неї, Закон України "Про основи національної безпеки України".

Правовий простір діяльності судів, прокуратури, міліції, служби безпеки, митниці, прикордонних військ, нотаріату, органів юстиції та адвокатури охоплює практично всі галузі законодавства.

Законодавчі чинники зосереджено в політико-правових документах, у яких проголошено державну концепцію правоохоронної діяльності, її конституційні засади, програму боротьби зі злочинністю, державні рішення з питань внутрішньої політики, охорони правопорядку та забезпечення стану законності.

Законодавство про засади діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів стосується двох рівнів регулювання - публічно-правового та індивідуально-правового.

На публічно-правовому рівні діяльність держави охоплює охорону та захист державних інтересів, правових цінностей і прав широкого кола громадян, їхніх конституційних прав, законних інтересів фізичних і юридичних осіб. У Конституції України значна частина статей, зокрема статті 3,5,6,8,13-19,21-68, 76,78,80, 81,85,87-89,92,95,98,101,105-108,111,116,119,121-131,145, 147- 153, так чи інакше стосуються різних аспектів цієї діяльності.

Найбільший обсяг повноважень у цій сфері має Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, Верховний Головнокомандувач, політичний керівник Ради національної безпеки і оборони України. Йому належить право призначати суддів (уперше), Генерального прокурора, третину складу Конституційного Суду України, членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій. Крім того, Президент здійснює помилування. Адекватною рівневі його повноважень є особлива конституційна процедура усунення особи з посади Президента країни, її передбачено статтями 108 і 111 Конституції України.

Під час здійснення правосуддя суди керуються нормами Конституції України, чинними нормативно-правовими актами. Суди наділено повноваженнями оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду його відповідності Конституції. Правоохоронні органи забезпечують державну безпеку й захист державного кордону (ст. 17), захист правового порядку (ст. 19). А питання охорони та захисту мають розв'язувати виключно на законодавчому рівні (ст. 92). Крім того, в найвищому державному акті відзначено, що Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності (ст. 17); визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Кожному гарантовано судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе й членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації (ст. 32), сформульовано зобов'язання держави відшкодувати за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень (ст. 56) тощо.

Отже, на публічно-правовому рівні закріплено найважливіші засади правосуддя й право охорони, системи правового захисту, функції та обсяг повноважень державних інституцій, а також конституційне походження компетенції уповноважених органів під час здійснення судової, правоохоронної та правозахисної діяльності.

На індивідуально-правовому рівні права й свободи громадянина є об'єктом правового захисту, який кореспондується з обов'язком судів, правоохоронних і правозахисних органів надавати такий захист і не обмежувати проголошені права й свободи. Суб'єкт цих прав - громадянин - завжди виконує індивідуальні правові ролі (службовець, найманий працівник, підприємець, заявник, потерпілий тощо). В кожному конкретному випадку виконання індивідуальної правової ролі законодавець формулює, конкретизує відповідні такій ролі права й обов'язки. Належне виконання таких правових ролей (прав і обов'язків) є невід'ємною частиною правопорядку. За реалізації певної правової ролі можуть виникати конфліктні відносини. Неналежне її виконання тягне за собою відповідальність, для забезпечення якої передбачено систему доволі суворих санкцій. Відповідальність настає як наслідок винної дії і є правовою реакцією держави на правопорушення, на невиконання правопорушником певної правової ролі.

Правоохоронні органи в системі захисту прав та інтересів конкретної людини посідають особливе місце, їх наділено, як було зазначено раніше, спеціальними повноваженнями, їх діяльність має владний характер і є різновидом державної влади, що межує з використанням спеціальних повноважень, тобто впровадженням конкретно адресованих дозволів, приписів, заборон або процедур реалізації юридичної відповідальності. Законодавець моделює повноваження для конкретної правової ситуації. У кожній такій ситуації правовому становищу учасників притаманні розподіл прав і обов'язків, встановлення юридичних наслідків реалізації цих прав і обов'язків, межі правового захисту. Тому, наприклад, приймаючи заяву від громадянина про вчинений злочин, орган, що її приймає, має повідомити заявника про наявність кримінальної відповідальності за неправдиві повідомлення про злочин.

За відновлення порушених прав і законних інтересів громадян, установ, підприємств та організацій відповідають правовідносини, що застосовуються у судочинстві, а також реалізують повноваження органів юстиції і адвокатури з правового захисту законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Судові рішення з цього приводу є обов'язковими до виконання на всій території України.

Отже, система законодавства про судову, правоохоронну та правозахисну діяльність наявна як на публічному, так і на приватному правових рівнях. Вона стосується визначеного в законодавстві кола учасників правових відносин, засобів і меж правосуддя, правоохорони та правозахисту; визначає перевагу щодо захисту законних інтересів і прав юридичних і фізичних осіб.

2. Законодавство з окремих напрямів діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів можливо розглянути таким чином: 2.1. Правосуддя та його державне забезпечення викладено в законах України "Про Конституційний Суд України", "Про судоустрій України", "Про статус суддів", "Про господарські суди", "Про органи суддівського самоврядування", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів України", "Про державне виконавче провадження"; Указі Президента України "Про Державну судову адміністрацію України".

В чинному законодавстві передбачено різні форми судочинства, а саме: конституційне, третейських судів, кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ, а також функціонування судів першої інстанції, судів апеляційної та касаційної інстанцій. Залежно від кількості судів, що можуть розглядати конкретну справу, судочинство поділяється на одноособове та колегіальне.

У законодавстві зазначено, що судовий розгляд справ повинен максимально сприяти охороні прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

2.2. Прокурорську діяльність визначено в Законі України "Про прокуратуру України", постановах Верховної Ради України "Про затвердження Положення про класні чини працівників прокуратури України" та "Про затвердження дисциплінарного статуту прокуратури України", наказах Генерального прокурора України.

Прийнятим у 1991 році Законом України "Про прокуратуру" (з відповідними змінами станом на 15 травня 2003 року) встановлено нову систему прокурорського нагляду, регламентовано участь прокурора в розгляді справ у судах, чіткіше визначено функції прокуратури. Цим законом також встановлено систему органів прокуратури, засади їхньої організації та діяльності.

Наглядові повноваження є одними з найважливіших повноважень органів прокуратури.

Органи прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 121 Конституції України, ст. 5 Закону "Про прокуратуру"). Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори вживають заходів щодо усунення порушень прав і законних інтересів громадян, притягують до відповідальності винних у цьому осіб. Прокурорська діяльність - один із засобів реалізації державної влади, яка функціонує виключно в інтересах усієї держави; її закріплено Конституцією України, іншими правовими актами. Державні інтереси полягають у захисті суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, державної безпеки, прав усіх суб'єктів права і господарювання та охороні землі як основи національного багатства.

За Конституцією України (розділ VII) прокуратура становить єдину систему, її не віднесено до будь-якої з гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової).

Органи прокуратури виконують наглядові повноваження не тільки на основі Закону України "Про прокуратуру", а й відповідно до базових законів, що діють у певних правовідносинах. Це найважливіші для держави забезпечувальні сфери відносин. Вони виникають у процесі реалізації прав громадян (наприклад, право громадян на звернення до посадових осіб або відносини, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища, боротьбу з корупцією тощо).

Органи прокуратури наділено повноваженнями наглядати за державними посадовими особами й органами, що виконують правоохоронні дії.

Крім загальнодержавних нормативно-правових актів, важливе значення мають також накази Генерального прокурора України, в яких відповідно до чинного законодавства роз'яснено завдання органів прокуратури під час здійснення ними конкретних наглядових повноважень.

2.3. Виявлення та розслідування злочинів і правопорушень передбачено в Кримінально-процесуальному кодексі України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, законах України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові заходи боротьби з організованою злочинністю", "Про державну податкову службу в Україні", "Про попереднє ув'язнення", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", "Про боротьбу з корупцією", "Про розвідувальні органи України" та інших нормативно-правових актах.

Законодавство з виявлення та розслідування злочинів охоплює види діяльності, якими є: 1) оперативно-розшукова діяльність; 2) дізнання; 3) досудове слідство. Особливість цієї діяльності полягає в тому, що реалізацію її завдань покладено на державні органи та посадових осіб, діяльність яких може здійснюватися в процесуальних (під час дізнання та попереднього слідства) й позапроцесуальних (у порядку оперативно-розшукової діяльності) формах.

Кожен із суб'єктів виявлення та розслідування злочинів різною мірою бере участь у цій діяльності.

Наприклад, усі три види діяльності (оперативно-розшукова, дізнання й попереднє слідство) притаманні міліції, податковій міліції, службі безпеки; два види (оперативно-розшукова діяльність та дізнання) - органам прикордонної охорони, органам і посадовим особам установ Державного департаменту України з питань виконання покарань; лише один вид (попереднє слідство) - слідчим органів прокуратури, оперативно-розшукова діяльність - підрозділам оперативного забезпечення охорони Управління державної охорони України, дізнання - органам державного протипожежного нагляду, капітанам морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Процедури з виявлення та розслідування злочинів чітко визначено. їх формують виключно в законах. Процедури, регламентовані підзаконними актами (інструкціями, наказами, настановами тощо) можуть застосовувати, якщо вони не суперечать законові. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають суттєвим порушенням процесуального законодавства, яке тягне за собою визнання дій з виявлення або розслідування неправомірними. Процедури з оперативно-розшукової діяльності мають статус службової або державної таємниці.

Отже, виявлення та розслідування злочинів охоплює різні види діяльності, їх регламентацію передбачено як загальнодержавними нормативно-правовими та міжвідомчими актами, так і внутрішньовідомчими актами, які не можуть суперечити засадам правоохоронної діяльності, конституційним вимогам щодо захисту й охорони прав і свобод людини.

2.4. Охорону державної безпеки та правопорядку визначено законами України "Про Раду національної безпеки і оборони", "Про Службу безпеки України", "Про боротьбу з корупцією", "Про міліцію", "Про пожежну безпеку", "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ", "Про державну митну службу", "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про надзвичайний стан", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів", "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними", Указом Президента України "Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю", постановою Кабінету Міністрів України "Про застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР" та іншими нормативно-правовими актами. За Конституцією України, Законом України "Про основи національної безпеки України" створено систему забезпечення національної безпеки, яка охоплює охорону державної безпеки та правопорядку. Специфіка законодавчого регулювання охорони державної безпеки та правопорядку полягає в тому, що такі загальнодержавні об'єкти охорони, як "національна безпека", "конституційний порядок", "державний суверенітет", "громадський порядок" потребують застосування адекватних правомірних засобів охорони, серед яких є виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, державна підтримка забезпечення законності, державний вплив на злочинність, її причини та умови, фінансовий контроль господарюючих структур, контроль за міграційними процесами, заборона незаконних воєнізованих формувань тощо.

Законодавчу основу охорони державної безпеки та правопорядку утворюють конституційні та загальні правові й спеціальні повноваження суб'єктів системи забезпечення національної безпеки. Наприклад, спеціальними щодо цього повноваженнями наділено Президента України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та суди загальної юрисдикції, Генерального прокурора України, Раду національної безпеки та оборони України, Національний банк України, міністерства, відомства, органи державної влади й місцевого самоврядування.

2.5. Юридичний захист, адвокатську діяльність як напрям юридичної діяльності передбачено в законах України "Про адвокатуру", "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", "Про нотаріат", "Про звернення громадян", Указі Президента України "Про Положення про Міністерство юстиції України" та інших нормативно-правових актах.

З прийняттям у 1996 році нової Конституції України юридична допомога громадянам набула особливого значення. За Конституцією України обов'язок із забезпечення права на захист від обвинувачення та з надання правової допомоги під час розв'язання справ у судах та інших державних органах покладено на адвокатуру (ст. 59). Професійним обов'язком судів і правоохоронних органів та їх посадових осіб є роз'яснення громадянам їхніх конституційних прав і свобод, які захищає суд. У законодавстві передбачено різноманітні юридичні засоби допомоги (право громадян на звернення, право прокурора на подання позову тощо), визначено окремі категорії громадян, яким потрібно надавати юридичну та іншу допомогу в обов'язковому порядку й за рахунок державного бюджету (неповнолітні, потерпілі від правопорушень, нещасних випадків тощо), вказано наслідки неотримання допомоги з боку державних органів окремими категоріями громадян (ненадсилання до відповідного суду заяв осіб, узятих під варту, з питань оскарження дій прокурора, відмова державним службовцем фізичним особам у інформації, надання якої передбачено нормативними актами, тощо).

Рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року встановлено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Отже, особа - фахівець у галузі права, яка може надавати правову допомогу особисто або за дорученням юридичної особи, здійснюючи таку допомогу, набуває статусу захисника в конкретній кримінальній, цивільній справі або в адміністративному провадженні з притягнення особи до адміністративної відповідальності.

3. Законодавство про гарантії здійснення судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, правового й соціального захисту її суб'єктів можливо поділити на дві пов'язані між собою групи нормативно-правових актів.

Законодавство, що передбачає державні гарантії здійснення судової, правоохоронної і правозахисної діяльності, проголошено в законах, які ми вже згадували та які стосуються окремих напрямів такого роду діяльності, й у спеціальних щодо зазначеної теми законах, а саме: законах України "Про статус суддів", "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", "Про державну службу", "Про джерела фінансування органів державної влади", "Про Вищу раду юстиції України", "Про адвокатуру", "Про судову експертизу", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", "Про державне виконавче провадження", "Про застосування амністії", "Про державну таємницю", "Про організаційно-правові заходи боротьби з організованою злочинністю", "Про звернення громадян", розпорядженні Президента України "Про Положення про Міністерство юстиції України" та інших.

Правовий і соціальний захист працівників судів, правоохоронних і правозахисних органів регламентовано адресне за допомогою законодавства, яке визначає систему судів, правоохоронних і правозахисних органів, а також законодавством, що поширюється на сферу державної служби або стосується державного статусу суддів і працівників судів, а також професійного статусу адвокатів, нотаріусів, захисників або представників особи. Про це йдеться в законах України "Про статус суддів", "Про органи суддівського самоврядування", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про адвокатуру", "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", "Про нотаріат", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", Положенні про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства органів внутрішніх справ України, Положенні про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів Служби безпеки України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю України та інших.

Державні гарантії здійснення діяльності названих органів є її невід'ємним складником. Такі гарантії стосуються як самої можливості ефективно здійснювати юрисдикційну діяльність, так і щодо правомірності такої діяльності. Судову діяльність мають виконувати лише суди та професійні судді. Третейські суди не належать до системи правосуддя. Не допускають делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Приватну детективну діяльність, зокрема з розслідування злочинів, в Україні, як відомо, не передбачено.

За Конституцією, українським законодавством професійні судді, працівники прокуратури, міліції, служби безпеки, податкових та інших правоохоронних органів не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Працівники міліції не можуть брати участь у страйках.

Законодавство проголошує обов'язковість виконання вимог прокурора, в тому числі під час проведення слідства слідчими (прокуратури, органів СБУ, міліції, податкової міліції) у справах про діяння, що містять ознаки злочину, право невідкладного прийому прокурорів керівниками держави тощо.

Під час здійснення правоохоронної діяльності заборонено передавати й розголошувати відомості, що можуть зашкодити слідству, інтересам людини, безпеці України.

Держава забезпечує діяльність судів і правоохоронних органів бюджетними коштами. Для потреб правоохоронної діяльності під час планування та затвердження бюджету кошти виділяють щорічно, до того ж фінансування можуть здійснювати лише за рахунок загальнодержавного бюджету (зокрема, судів, органів прокуратури, юстиції, Міністерства внутрішніх справ, митних органів, установ з виконання покарань).

Посадові особи судів, правоохоронних і правозахисних органів, захисники та представники осіб із надання правової допомоги перебувають під особливим захистом закону.

При цьому наявний принцип, за яким гарантії виконання правоохоронної і правозахисної функцій мають бути адекватними кожному напряму такої діяльності. За визначення статусу посадової особи (суддя, прокурор, слідчий, дізнавач, оперативний уповноважений, державний виконавець, захисник, представник особи тощо) в законодавстві передбачено конкретні гарантії від зовнішнього впливу, матеріальні та соціальні гарантії. Законодавство спрямовано на встановлення матеріальних гарантій посадових осіб судів і правоохоронних органів. Від рівня їх матеріального забезпечення залежить результативне виконання завдань правоохоронної діяльності, ступінь протидії посадових осіб протизаконному впливові.

У Кримінальному кодексі в окремому розділі Особливої частини передбачено відповідальність за дії проти правоохоронної діяльності. Це розділ XV - "Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян", у якому передбачено відповідальність за:

- опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку й державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК);

- втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК);

- погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК);

- умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347 КК);

- посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку й державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК);

- захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349 КК).

Держава вбачає більшу суспільну небезпеку, коли від злочину страждає працівник правоохоронного органу, тому встановлює у перерахованих випадках вчинення злочину жорстку відповідальність. Тим самим держава пильно захищає працівників правоохоронних органів, так само як і військовослужбовців, а також членів громадського формування, які охороняють громадський порядок або державний кордон, що пов'язано з високим професійним і особистим ризиком правоохоронної діяльності.

Також у окремому розділі передбачено кримінальну відповідальність за злочини проти правосуддя - Розділ XVIII, до яких віднесено погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, умисне знищення або пошкодження їхнього майна, а також за посягання на життя зазначених осіб у зв'язку з їхньою діяльністю під час здійснення правосуддя.

Під захистом кримінального закону перебувають близькі родичі працівників судів і правоохоронних органів, що є додатковою гарантією захисту цих осіб. Така ж відповідальність настає в разі вчинення зазначених правопорушень щодо пенсіонера з числа суддів, працівників правоохоронних органів або членів їхніх сімей і близьких родичів у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків у минулому.

У кримінальному законодавстві з набуттям чинності Кримінального кодексу України вперше передбачено кримінальну відповідальність за втручання у діяльність захисника чи представника особи, а також за погрозу чи насильство, умисне знищення або пошкодження майна, посягання на життя щодо захисника чи представника особи в зв'язку з діяльністю під час надання правової допомоги.