Первісні форми вірувань. Міфологія первісного суспільства.
В історії первісних вірувань різних племен і народів, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне “чуттєво-надчуттєвий”, демоністичний і теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії. Для них характерними були уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції (здатності не творити, а лише орудувати готовим). Продуктом подальшого релігієтворення став другий тип вірувань в надприродне – демоністичний, який полягав у вірі в духів (від грецьк. daimon – “дух”). Ці вірування, сформовані в умовах розвинутого родоплемінного суспільства, були уявленнями про існування безплотних надприродних істот – духів, які вже мають досить широку сферу впливу на довкілля, можуть переселятися з речі в річ або в людину. Демоністичні вірування були найважливішою і найпоширенішою формою релігійного освоєння древнього світу.В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально-диференційованого розвитку, поступово зароджується історично третій тип уявлення про надприродне – теїстичний, пов’язаний з вірою в богів. Для цього типу, що існує спершу у вигляді політеїзму, а потім набирає й монотеїстичного змісту, характерними є уявлення про надприродне як могутню, всевладну істоту – Бога з іманентною йому деміургічною функцією щодо природних і суспільних явищ, щодо світу в цілому. Історичні дані щодо найдавніших вірувань, на жаль, дуже обмежені, все ж дають підстави вважати, що серед них мали поширення фетишистські вірування (від португ. fetiko – “зачарована річ”). Ці вірування репрезентують, зокрема, камінці-фетиші та стулки річкових черепашок. Люди гадали, що фетишизовані предмети – камінці, кістки, панцирі черепах і т. ін. є живими істотами і можуть мати для них охоронне значення (амулети, талісмани), завдавати ворогові шкоди, викликати чи притягати дощ, лікувати від пропасниці тощо.Що ж до тотемістичних вірувань (від індіанськ. ot-totem – “його рід”), то вони полягали в уявленнях про кровні зв’язки даного роду чи племені з певним тваринним чи рослинним “співродичем”. Тотем видавався реальною істотою, котра, проте, має особливі, “надчуттєві” якості, завдяки яким вона може надавати людям, як своїм братам і сестрам, певну допомогу. Зокрема, люди орла або ведмедя, вовка і т. п. вірили, що їхні співродичі-тотеми можуть передавати їх цінні риси – гостроту зору, силу, прудкість ніг тощо. Але особливо поширеними серед найдавніших уявлень були анімістичні вірування (від лат. anima – “душа”). Вони полягали у вірі в “душу”, тобто, в існування у тілі двійника – душі, що видавався цілком реальною істотою. Вважалося, що від душі, яка має особливі властивості, залежать стани людини – життя і смерть, сон і неспання, здоров’я й недуга і що на душу, в свою чергу, можна впливати засобами контактної магії (харчем, ласкою тощо). Наші пращури, правдоподібно, часто уявляли душу у вигляді крові: розлита по тілу, вона давала життя усім його органам. Про такі уявлення свідчать численні поховання вохрованих покійників у ямах або скринях з кам’яних плит; вважалось, що вохра підтримує життєві сили душі, яка є носієм життя. Причому, первісні мисливці вважали, що душі померлих, залишаючи тіло, перебувають десь поблизу, в звичному для них довкіллі, а не відлітають на небо, у “вирій” – такі уявлення з’являються пізніше, пов’язуючись з вірою в духів та обрядами трупоспалення.Цікаво, що найдавніші вірування, зароджуючись ще за часів ранньородового суспільства, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й тримаються в масовій свідомості, протистоять вірі в духів і богів, синкретизуються з нею. За свідченням Геродота, наприклад, деякі первісні племена вважали, що кожен з них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набуває людського образу.В епоху неоліту повністю встановилося землеробство і скотарство, виникають прядіння й ткацтво, розвивається далі виробництво керамічного посуду. В цей період формуються великі роди, інтенсивно йде створення племен, збагачення і зміцнення суспільних відносин. Усе це й приводить, зрештою, до якісних змін у віруваннях, які знайшли найбільш переконливий вияв у вірі в духів, що зароджується в мезоліті, еволюціонує в наступні епохи й передається в спадок українському та іншим народам.Перші відомості про демоністичні вірування знаходимо в українській міфології. Аналіз змісту цих вірувань дає підстави дещо умовно виділити два основні історичні “поверхи” в еволюції демоністичних образів. Перший з них представлений віруваннями в духів, що, так би мовити, групуються навколо уявлень про упирів і берегинь – уявлень, які зароджуються ще в глибинах індоєвропейських часів. Другий “поверх” виникає, уже в епоху енеолітичної культури, коли в первісному суспільстві почали “кумирів творити”. Звичайно, “нижчі” вірування в духів не зникають з появою “вищих”, а живуть і в християнську добу. І все ж дещо можна сказати й про цих міфологічних персонажів. За походженням, а почасти й за змістом, домовики, польовики, лісовики, близькі до образів берегинь. Вони були добрими духами, що оберігали домашнє вогнище, посіви, людину в полі і в лісі. Та поступово від впливом християнства ці образи набрали й негативних рис і часом народна свідомість тепер має їх за нечисту силу.Демоністична релігійність, певна річ, не обмежується уявленнями про упирів, русалок, домовиків тощо. Ще в епоху енеоліту починає складатися більш пізній історичний “поверх” демоністичного типу вірувань, який характеризує духовність пізньої трипільської та інших культур розвинутого первісного суспільства і є, так би мовити, межовим між вірою в духів і вірою і богів. Це – золотий вік землеробсько-твариницького господарства, розвитку металургії, панування общинної власності на землю, в надрах якої з часом виникає й поширюється соціальне розшарування, складається протистояння роду окремих сімей. Як наслідок останнього – йде зростання культу померлих предків, виділення поховань знаті, зникнення образу жінки в статуетках і заміна його чоловічим образом. Але в цілому весь цей період позначений майже повним пануванням світогляду розвинутого первісного суспільства з характерним для нього віруваннями аграрного й астрального стилів, передусім культом родючості, в надрах якого з часом виникають “вищі” образи духів та духів-богів.Так формуються міфи. Міфи – це природний результат розумової діяльності первісних людей, спрямованої на розкриття у найдрібніших деталях навколишнього світу, проявів особистого життя і волі.Міфи – це продукт тривалого формування. У них можна виявити нашарування на конкретних подіях різних фантастичних вигодах, це – історичні ідіоми. Тобто – це були згустки багатовікових спостережень, фантастично витлумачених відповідно до рівня розвитку людини того часу, коли міф народжувався.Історична функція міфів була визначена потребою у впорядкуванні нагромаджених людством уявлень про світ. Вони робили цей світ зрозумілим, пояснювали походження всього сущого, тлумачили події. На прикладі богів і героїв підказували норми поведінки, були критерієм добра і зла.При всій фантастичності міфічні образи містять глибоку думку, а весь світогляд первісної людини був міфічним. Міфологія первісного населення на території України включає аналогічні теми, притаманні міфам інших народів Землі. Це – міфи про Сонце та Місяць, про створення світу, про потоп, як відплату за зухвальство та егоїзм людини тощо. 3. Виникнення мистецтва, мови, письма.Мистецтво. Верхній палеоліт — це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.
Із різноманітних гіпотез походження мистецтва (вроджені людські потреби, стосунки статевих партнерів тощо) переважає думка учених про те, що мистецтво зародилось у щоденній практичній діяльності людей, як результат їх утилітарних потреб і було складовою частиною життя первісих людей.
Деякі вчені пов'язують появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Так, австралійські аборигени і сьогодні вірять: якщо чоловіки намалюють або «освіжать» новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах священної печери, то справжні тварини і рослини будуть добре розмножуватися. Серед малюнків палеоліту рідко, але трапляються зображення людей у масках. Широко відомий так званий «Чаклун» з печери Трьох братів у Франції — напіволень-напівлюдина. Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивалося з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ.
Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають «макарони») і «відбитки» рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було «натуральне» мистецтво — виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім — рельєф, гравюра, малюнок.
Давні художники широко застосовували охру — природну червону фарбу різних відтінків — від жовтуватого до пурпурного.
Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ласко, Фон-де-Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю.
Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки-матері. Такі статуетки образно називають «палеолітичними Венерами». Очевидно, що основна ідея цих зображень — ідея родючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки-праматері в родовій общині, де спорідненість велася по материнській лінії.
Люди неоліту прагнули прикрасити майже все, що їх оточувало: кераміка покривалася орнаментом, дерев'яні вироби прикрашалися різьбленням, за розфарбованими глиняними статуетками можна судити, якими були тканини. Численними були особисті прикраси: намиста, браслети, каблучки, тіло розфарбовували чи татуювали. Декоративно-прикладне мистецтво становить основну прикмету мистецтва неоліту.
Духовне піднесення палеолітичної людини позначилось на її мистецтві. В Україні перші зразки мистецтва з’явилися приблизно в цю саму епоху. На стоянках Молодове І (Чернівецька обл.) і Пронятин (Тернопільська обл.) знайдено кістки тварин, прикрашені прокресленими лініями. На мамонтовій лопатці з Молодового І в центрі зображено тварину, а по боках – різні прямі та криві лінії. Розпис червоною вохрою зберігся на лопатці та двох щелепах мамонта (Мізин) і на черепі мамонта (Межиріч), прокреслені композиції – на мамонтових бивнях (Межиріч, Кирилівська стоянка в Києві, Гінці), різні риски та ямки, розташовані в певному порядку на виробах із кістки, рогу, каменю. На Мізинській стоянці (Чернігівська обл.) знайдено кістяні пластинки з орнаментом (меандр, кути, «ялинки»), а також два браслети: один зроблено у вигляді широкої пластинки, вирізаної з мамонтового бивня та орнаментованої зигзагом і меандром, інший із п’яти дужок-пластинок, укритих рядами різьблених похилених ліній, що утворюють шеврони. Твори мистецтва мізинської стоянки, вік яких 25-20 тис. років до н.е., належать до найдавніших пам’яток мистецтва не тільки в Україні, а й у всій Європі.
Мова.У становленні людини, ґенезі суспільної організації, розвитку культури важливу роль відіграли мислення і мова. Цілком очевидно, що мислення й мова – дві сторони одного процесу в становленні людини, процесу походження й розвитку трудової діяльності, виробництва й оволодіння людиною силами природи. Неправильно було б ставити запитання, що виникло раніше в історії найдавнішого людства – думка чи слово, яке виражає її.
Мислення і мова виникли одночасно, адже цілком зрозуміло, що - свідомо виготовлені найпростіші знаряддя праці ознаменували виникнення найпростіших уявлень, а вони, в свою чергу, мали передаватися або від одного члена колективу іншому або, як сума набутого досвіду, переходити до наступного покоління. Отже, поряд з появою найпростіших уявлень виникла й найпростіша форма передавання інформації – звукові сигнали.
Основою для виникнення таких звукових сигналів стали звукові сигнали гоміноїдів – безпосередніх предків людини. Напевне, ці звукові сигнали та життєві шуми стали тією базою, на якій розвинулася звукова мова. Зрозуміло, що лексичний запас її збільшувався з розвитком і поглибленням трудової діяльності людини.
Мислення і звукова мова зробили значний внесок у становленні людини в період «неолітичної революції». Ймовірно саме з цього часу почали формуватись мовні системи, які мало чим відрізнялися від існуючих нині. Згодом з перетворенням мов племен на мови народностей та з розкладом первісного суспільства почали складатися мовні сім’ї, тобто сукупності мов із типовою граматичною будовою й основним словниковим фондом, що походить із спільних коренів.
Між Балтійським морем і Середньою Азією виникла найбільша в світі індоєвропейська мовна сім’я, до якої належать сучасні слов’янські, балтійські, германські, кельтські, романські, іранські, індоарійські, а також вірменська, грецька й албанська мови.
Письмо. Мова і письмо з'явилися не водночас. Звукова мова виникла, можливо, 2 млн. років тому. Письму ж не більше 6 — 7 тис. років.
Письмо — це система умовних лінійних (графічних) знаків для передавання тих чи інших елементів мови. Сама мова є знаковою системою відносно дійсності, а письмо — це знакова система відносно звукової мови (отже, письмо — це знаки знаків).
Письмо як особливий засіб спілкування має надзвичайно велике значення в розвитку людини й суспільства. Воно: дає змогу людям спілкуватися на великих відстанях і за великих часових проміжків (завдяки письму ми й сьогодні можемо знати, шо думали Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Володимир Мономах, хоча вони жили дуже давно);
- зберігає людський досвід, передаючи його з покоління в покоління;
- дає змогу оптимально організувати суспільне життя, виробництво, торгівлю, розвивати науку.
Цікаво відзначити, що найдавніші написи, які дійшли до нас, переважно пов'язані з господарською діяльністю людей (скільки зерна зібрано, скільки й кому його дано тощо). До сучасного письма людство йшло поволі й важко.
Найперше виникло так зване «предметне письмо». Його, щоправда, й письмом назвати не можна, бо ним були:
а) природні предмети, які використовувалися для передавання повідомлень (зламана гілка, покладений певним чином камінь, подарована квітка). Реліктом давнього предметного письма в Україні є звичай зустрічати гостей хлібом-сіллю, вручати небажаному женихові гарбуза тощо;
б) впорядкована система певних предметів: різнокольорові шнурки з вузлами, нав’язані на паличку в певному порядку й по-різному переплетені; переплетені торочки на скатерці, хустці — це теж залишки цього прадавнього «письма» наших предків;
в) зарубки на дереві, що використовувалися найчастіше для обліку днів, для складання боргових зобов'язань. Очевидно, згадувані в давніх книжках давньоруські «черти і різи» й були зарубками на дерев'яних паличках, дощечках, якими користувалися наші далекі предки для фіксації думок. Це вже можна вважати зачатками справжнього письма.
Піктографія.Найдавнішим графічним письмом були малюнки — піктограми. У піктографічному письмі інформація передається в малюнках. Їх не можна читати, можна лише тлумачити. Вони передають зміст повідомлення, але не відображають його мовної форми. Для передавання абстрактних понять таке письмо непридатне. Наші далекі предки, теж використовували піктографію. Найдавніші зразки письма на території України у формі піктограм - на кургані Кам’яна Могила (біля м. Мелітополя Запорізької обл.), а також - малюнки на кераміці трипільської культури, які максимально наближені до письма. Саме слово писати колись означало «малювати» (у ньому той самий корінь, що й у латинському слові pictus «розмальований»).
Ідеографія.Малюнки поступово перетворювалися на умовні знаки, символи, набували переносного значення. Піктограми ставали ідеограмами (позначками для понять, думок). Якшо раніше кружечок із крапкою посередині означав «сонце», то в ідеографічному письмі він став передавати поняття «день».
Найдавніше відоме ідеографічне письмо — єгипетські ієрогліфи, месопотамський (шумерський) клинопис, а також китайське ідеографічне письмо. В Україні — це символи, накреслені на Великодніх писанках; візерунки, вишиті на рушниках.
Грецьке класичне письмо з 24 букв (17 букв для позначення приголосних і 7 голосних) було запроваджене 403 р. до н.е. Греки стали писати зліва направо, а не навпаки, як це робили фінікійці. На основі західногрецького письма виник латинський алфавіт, а на основі східногрецького (візантійського) — слов'янський (кирилиця), вірменський, грузинський. Кирилиця лягла в основу болгарського, македонського, сербського, українського, російського, білоруського алфавітів.
Графіка — це сукупність усіх засобів певної писемності: букви, надрядкові знаки, позначення цифр, пунктуація, різні прийоми скорочення слів, пробіли між словами, відступи при абзацах, шрифтові виділення.
Ступінь досконалості графічної системи залежить від того, наскільки точно й однозначно вона в усій своїй сукупності може передавати звукову мову, її окремі елементи. Ідеальної графіки, зрозуміло, не існує: жодне звуко-буквене письмо не в змозі передати всіх відтінків природного звучання мови.
Сучасна українська графіка досить досконала: вона максимально прилаштована до звукового складу мови; букви в основному відповідають фонемам (що важливо для правильного сприймання написаного тексту); вони, за небагатьма винятками, однозначні. Щоправда, українська система пунктуації більше відтворює логічну структуру думки, ніж її інтонаційне оформлення.
Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 1188;