Культура

Піднесення у всіх галузях господарства послужило матеріальною основою для подальшого прискореного розвитку культури Польщі. Зростання заможності суспільства, особливо його привілейованих верств, розширювало культурні потреби та можливості їх задоволення. Розвиткові культури сприяло також ускладнення суспільно-політичних відносин, які вимагали кадрів, здатних у них розібратися. У XV ст. із Заходу поширилися ідеї гуманізму- напряму суспільної думки, що характеризувався захистом гідності й свободи особистості. її всебічного розвитку, боротьбою за людяність суспільних відносин. Значним поштовхом для розвитку культури було виникнення в країні у 1473 р. книгодрукування;першою друкованою книгою у Польщі був Календар на 1474 р., виданий у Кракові. Там же виникло кириличне друкарство: на початку 1490-х років в друкарні німця-міщанина Швайпольта Фіоля було надруковано чотири богослужбові книги кирилицею на церковнослов'янській мові, призначені для українських і білоруських земель - Часослов, Осмогласник (Октоїх), Тріодь пісна і Тріодь цвітна. Ця подія стала переломним моментом в історії східнослов'янського письменства.

Мовою елітарної духовної культури залишалася латинь. Проте в XIV ст. виникають пам'ятки польською мовою.Ідеться про Свєнтокшиські проповіді та виготовлений для королеви Ядвіґи т.зв. Флоріанський псалтир, писаний також паралельно латинською й німецькою мовами. З початку XV ст. потреба в польській мові як чиннику культурного розвитку зростала. Так, у 1402 р. учні краківської кафедральної школи вимагали від єпископа призначити учителя, який володіє польською мовою. Ця мова проникала у судочинство, адміністрацію, оскільки нею писалися відповідні документи. На середину XV ст. припадають переклади нею Вісліцького і Пьотрковського статутів Казимира III. На увагу заслуговує польський переклад Старого Завіту, зроблений за наказом королеви Софії, дружини Владислава II Ягайла. Про зростання значення польської мови свідчить спроба впорядкувати норми польської орфографії, здійснена у 1440-х роках професором Краківського університету Якубом Паркошем із Журавіц під впливом реформи чеської орфофафії, виконаної Яном Гусом. Твір Я. Паркоша Про орфографію був першою

У пізньому середньовіччі

польською лінгвістичною працею. Після неї створювалися численні граматики, словники та інші мовні посібники.

У XV ст. з'являються художні твори польською мовою. Насамперед це стосується церковної поезії - пісень, гімнів, що співаються донині; їх записували в латиномовних кодексах. З часом з'явилися спеціальні пісенні збірники - канціонали, про які, однак, збереглися лише джерельні згадки. Особливо популярними були "марійні" пісні, присвячені Діві Марії, культ якої в Польщі набрав рис душевної інтимності. У них Богородиця ідентифікувалася як всезагальна мати-заступниця. Звідси почуття глибокого пієтету в поєднанні з ліричною задушевністю. Першим відомим на ім'я автором, який писав польською, був Ладислав із Ґєльньова (жив у XV ст.). 1475 р. у Вроцлаві був здійснений перший друк тексту польською мовою у вигляді додатку до тексту молитов.

Шкільна освітау XIV-XV ст. за характером і структурою не відрізнялася від шкільної освіти доби роздробленості. Новим було хіба що те, що в кафедральних школах викладались елементи філософії і канонічного права. У XV ст. при деяких монастирях існували також елементарні школи для дівчат. За неповними підрахунками, на початку XV ст. у Польщі було 253 школи, з яких кафедральних - 16, колегіатських - ЗО, монастирських - 37, приходських - 170. Наприкінці XV ст. тільки приходських шкіл налічувалося близько 300. У той час міста і містечка мали, як правило, приходські школи, у деяких з них було цих шкіл по кілька, наприклад, у Кракові - шість. Важливішими за програмою навчання і рівнем викладання залишалися кафедральні і колегіатські школи. Завданням їх було готувати кадри нижчого духовенства.

Епохальне значення для розвитку польської культури мало відновлення діяльності Краківського університету,який занепав після смерті Казимира III, позбавлений державної підтримки. Частково він відновив свою роботу у 1390 р. Через сім років після цього папа дозволив створити у ньому теологічний факультет. Роком відродження університету вважається 1400-й, коли, згідно із заповітним записом Ядвіґи, Владислав II Ягайло видав диплом, яким дозволив його існування в складі філософського, правничого, медичного й теологічного факультетів організаційно за взірцем Паризького університету, з урахуванням досвіду Празького університету. Король також дозволив заснувати 42 кафедри, з яких 22 - на філософському, 8 - на правничому, 1 - на медичному, 11 - на теологічному факультеті. Згодом відновлений університет за іменем Ягайла почали йменувати Ягеллонським.

На перших порах викладацьке ядро університету становили магістри, запрошені з Празького університету; серед них були й поляки. Університет бурхливо розвивався з другого десятиріччя XV ст., завдяки матеріальній підтримці з боку приватних осіб. У XV ст. він переживав свій навчально-науковий розквіт. Тоді у ньому загалом навчалося близько 18 тис. студентів, з яких дві третини походили з Польської держави, близько 14 % - з Сілезії; не менше половини студентів були з міщан і селян. Залежно від

Рис. 9. Диплом короля Казимира HI Великого про заснування у Кракові університету 12 травня 1364 р.

Історія Польщі

освоєння студентами програми навчання філософського факультету вони одержували такі наукові ступені: нижчу - бакалавра, вищу - магістра. У XV ст. чверть тих, хто навчався на цьому факультеті, стала бакалаврами і лише близько 5 % - магістрами. Випускники трьох інших факультетів здобували титул доктора.

У XV ст. університет уславився викладанням й досягненнями в галузі точних і природничих наук. Визначною була діяльність кафедр математики й астрономії. Творцем краківської математично-астрономічної школи став Марцін Круль із Журавіци. Він також створив кафедру астрології. До найзначніших його учнів, які піднесли краківську астрономію до світового рівня, належать Войцєх із Опатова, Анджей Ґжимала із Познані, Пйотр Ґашовєц із Лозмєжі, Ян із Ґлоюва та ін. Після смерті М. Круля його учні працювали в інших університетах. Серед них чи не найбільшої слави зажив Марцін Биліца із Олькуша, який працював в Італії, а потім в Угорщині; незадовго до смерті він відписав Краківському університетові свою унікальну бібліотеку та астрономічні прилади. Наприкінці XV ст. в університеті працював Войцєх із Бруздєва — автор астрономічних досліджень. У нього в 1491-1495 pp. навчався славнозвісний згодом учений Миколай Коперник.

У першій половині XV ст. Краківський університет здобув славу як центру правничих знань. В основу польської школи міжнародного права лягла доктрина про справедливі війни Станіслава із Скарбімєжа. Захищаючи на Констанцькому соборі (1414-1418) польську позицію у війні з Тевтонським орденом, Павел Влодковіц виступив з доктриною права народів, за якою кожен народ, навіть поганський, має право на власну державу, причому остання, стверджував П. Влодковіц, не повинна, всупереч волі її народу, підлягати владі германського імператора. Слід наголосити на тому, що в період боротьби між імперією і папством в Європі, кульмінація якої припадає на ЗО — 40-ві роки XV ст., університет послідовно відстоював доктрину консиліаризму, або вищості церковного собору стосовно папства. На Базельському соборі (1431-1449) немала роль у цьому відношенні належала університетським професорам Якубові із Парадижа і Томатові Стшемпінському. Доктрину консиліаризму захищали також згаданий Павел Влодковіц, Миколай Лясоцький, Матеуш із Кракова.

Успішно розвивалася в університеті й філологія, особливо латинська. Першу кафедру граматики і риторики очолив Томаш Новка. Краківський університет став осередком засвоєння й поширення ідей гуманізму. Одним із перших, кому належить велика заслуга в цій справі, був Ґжегож із Сянока, згодом львівський римо-католицький архієпископ. Близько 1440 р. він розпочав коментувати Буколіки давньоримського поета Верґілія. Справі пропаганди ідей гуманізму прислужилися також Ян із Людзіська, Миколай Лясоцький. Особливо виразним вплив гуманізму в університеті був в останній чверті XV ст., коли в ньому викладалися і коментувалися твори багатьох давньоримських поетів - Горація, Овідія, Верґілія, Теренція, Марціала, Плавта, твори італійських поетів-гуманістів.

З університетом, а також з королівським двором була тісно пов'язана діяльність гуманіста Філіппо Буонаккорсі, прозваного Каплімахом (бл. 1437-1496). Уродженець Італії, він у 1470-1496 pp. прожив у Польщі, досягнувши тут визначних успіхів як учений, педагог, дипломат, поет. Навколо нього склався гурток гуманістів, які належали до світської і духовної ієрархії. Він полишив по собі багату письменницьку спадщину. Йому приписують авторство кількох політичних трактатів, у тому числі Порад — збірника настанов, адресованих королю Янові Ольбрахту і спрямованих на обгрунтування потреби зміцнення королівської влади в державі. Вирішальною мірою завдяки Каллімахові двір Ґжегожа із Сянока в Дунаєві під Львовом, на той час архієпископа, став

І

У пізньому середньовіччі

відомим гуманістичним осередком. Каллімах разом з мандрівним німецьким гуманістом Конрадом Цельтісом заснував у Кракові перше в Польщі літературне товариство.

Яскравим представником суспільно-політичної думки поза Краківським університетом був Ян Остророг, автор написаного в третій чверті XV ст. Меморіалу про реформу устрою республіки. Розуміючи під "республікою" сучасну йому Польську державу, Ян Остророг виступає в цьому творі як поборник сильної королівської влади, незалежності держави, вищості її щодо церкви.

На XV ст. припадають початки польської педагогічної думки. Міркування на тему виховання трапляються в коментарях краківських магістрів до праць Арістотеля. Проблеми університетського навчання у своїх промовах аналізували Станіслав із Скарбімєжа, Бартломей із Ясла, Лукаш із Вєлького Козьміна. Першою на польських землях педагогічною працею, присвяченою вихованню і навчанню дітей, є трактат Про подружнє життя, написаний Конрадом Бічиною ізЛукова.

XIV-XV ст. були часом подальшого розвитку історичних знань. Як і раніше, історія не викладалася в школах й університеті. її елементи маргінально подавалися при викладанні права і теології. Ян Домбровка до програми керованої ним кафедри риторики запровадив читання Польської хроніки Вінцентія Кадлубека й опрацьованого ним самим коментаря до неї.

У XIV ст. з'явилися ознаки поступового занепаду польського річникарства. Воно зосереджувалося у цей період на висвітленні переважно регіональних подій. До тогочасних належать річники - Траський, Мєховський, Малопольський, Новий Свєнто-кшиський, Сендзівоя. Визначним хроністом XIV ст. був Янко із Чарнкова. Позбавлений королем Людовіком посади підканцлера і засуджений до вигнання за опозиційну діяльність, Янко провів кілька років за кордоном, після чого повернувся до Польщі й працював над своєю Польською хронікою. Цей твір написаний у формі спогадів, охоплює 1333-1384 pp. - період від вступу на престол Казимира III до прибуття Ядвіґи з Угорщини до Кракова. Хроніку характеризує жвавість розповіді, назагал правдивий виклад подій. У XIV ст. була також складена Хроніка польських князів, завершена Кафедральна краківська хроніка.

У XV ст. жив найвидатніший польський хроніст Ян Длуюш (1415-1480). Він народився в сім'ї шляхтича-учасника Ґрюнвальдської битви, навчався у приходській школі в Новому Місті Корчині, у 1428-1431 pp. - на філософському факультеті Краківського університету. Не закінчивши його, почав працювати в канцелярії краківського єпископа Збіґнсва Олєсніцького, згодом став його довіреною особою, виконував різноманітні його доручення; займав посаду каноніка різних кафедральних капітулів. За життя 3. Олєсніцького проявляв великий інтерес до історії, який той всіляко заохочував. По смерті свого патрона (1455) повністю зайнявся збиранням матеріалів з історії Польщі та її написанням. Поряд з цим від 1467 р. був учителем і вихователем дітей Казимира IV, виконував різні доручення короля. Результатом титанічної праці, яка тривала до останніх днів його життя, було написання кількох творів. Головним з них є 12-томна Історія славного Польського королівства, яка охоплює період від найдавніших часів до 1480 р. Вона заснована на величезному джерельному матеріалі, у тому числі документальному, виконана у традиційному для середньовіччя порічному викладі подій. Разом з тим їй властиві орієнтація на античні взірці, елементи критичного ставлення до джерел, що було нетиповим для середньовічної хроністики. Я. Длугош утверджував у польському суспільстві почуття гордості за своє минуле. Дуже важливою є праця Я. Длугоша Прусські знамена; у ній подано опис знамен (хоругов) Тевтонського ордену, захоплених поляками під час Ґрюнвальдської битви. Інші цінні праці Я. Длугоша: Інсигнії або герби Польського королівства (тут міститься опис державного гербу, гербів 17 земель, 71

Історія Польщі

рицарського роду, чотирьох капітулів), Книга володінь Краківської єпархії, яка є описом маєтків, Каталоги польських єпископів (зібрані біографії церковних достойників шести польських єпархій). Прислужився справі поширення інтересу до історичних знань і Сендзівой із Чехля, який у другій половині XV ст. подав у складеному ним Кодексі важливі джерела з історії Польщі.

В архітектурі повністю панував готичний стиль. Особливий його розквіт припадає на XIV ст. До найважливіших сакральних будівель цього століття належать кафедральні собори в Кракові (на Вавелі), Познані, Ґнєзні, Влоцлавку, Вроцлаві, колегіатські собори у Вісліці, Сандомирі, костели Діви Марії в Кракові, св. Катажини і Божого Тіла в Казімєжі під Краковом, св. Магдалени і св. Ельжбети у Вроцлаві, св. Якуба в Торуні, Діви Марії в Ґданську і в Старгороді на Помор'ї. Зі споруджених у XV ст. сакральних будівель найдовершенішими є костели св. Якуба в сілезькій Нисі, вроцлавські костели святих Станіслава, Дороти, Божого Тіла та ін.

Рис. 10. Головна група вівтаря Віта Ствоша з Марійського костелу в Кракові (1477-1489 pp.).

У XIV-XV ст. значно ширше, ніж до того, розгорнулося світське будівництво, причому чимало з його пам'яток збереглося. За Казимира III особлива угага приділялася спорудженню міських укріплень, замків, резиденцій короля, можновладців і церковних сановників, міських ратуш, житлових домів. Серед замків слід назвати ті, що були збудовані в Крушвіці, Ліповці, Бендзині, Болєславці; з ратуш - краківську, гданську, торунську. До визначних пам'яток XV ст. належить вроцлавська ратуша у Вроцлаві. З міщанських кам'яниць вирізняються, зокрема, будинки Яна Длугоша в Сандомирі, Вісліці. Визначною памяткою є будинок Краківського університету - Collegium Maius, споруджений наприкінці XV ст.

Високого рівня розвитку досягла готична скульптура - кам'яна і дерев'яна. Щодо кам'яної, то особливе місце займають мармурові портрети королів Владислава І Локєтка, Казимира III, Владислава II Ягайла, Казимира IV Ягеллончика на саркофагах, в яких ці королі поховані і які знаходяться в кафедральному соборі на краківському Вавелі. До дерев'яної скульптури XIV ст. належать зображення Мадонни, статуя Казимира III у вісліцькому колегіатському соборі та ін.

У пізньому середньовіччі

В історію польської скульптури другої половини XV ст. виразно вписався Віт Ствош (1438-1533), який був водночас видатним художником і графіком. Уродженець Німеччини, він свою творчість у 1474-1496 pp. зв'язав з Польщею. Найвидатнішим його досягненням польського періоду є світової слави головний вівтар у краківському соборі Діви Марії, виконаний у 1477-1489 pp. Вівтар є найбільшим цього роду витвором готичного мистецтва в Європі. Виготовлений з липового дерева, він представляє сцену Успіння Богородиці, над якою видніється сцена Вознесіння, а ще вище - Коронації Богородиці. На лівому і правому триярусних крилах вівтаря розташовано 18 барельєфів з життя Богородиці та Ісуса Христа. Фігури композиції виконані з віртуозною майстерністю. їм притаманні внутрішня сила, драматизм, динаміка форм, людяність і благородство, які взагалі типові для творчості В. Ствоша. Ця пам'ятка має розмір 12,85 м у висоту, 11 м в ширину. Віт Ствош є також автором виготовленого з каменю розп'яття у кафедральному соборі на Вавелі, мармурового нагробку Казимира IV у Свєнтокшиській каплиці цього ж собору.