Історія Польщі. Феодалові млинарі сплачували грошовий чинш з прибутків, одержуваних у вигляді частини зерна, яке давалося їм на помол

Феодалові млинарі сплачували грошовий чинш з прибутків, одержуваних у вигляді частини зерна, яке давалося їм на помол. Корчмарі займалися виготовленням міцних напоїв, переважно пива, і збуванням їх у своїх корчмах. З цієї діяльності вони сплачували феодалові частину одержуваного прибутку.

До верхнього шару селянства належали кметі - спадкові володільці звичайно одноланових наділів, які загалом гарантували їм економічну самодостатність. Кметі, що сиділи на німецькому праві, могли залишати своє господарство за умови знаходження рівноцінного заступника. Як і в XIII ст., вони, окрім грошового чиншу, сплачували продуктову ренту і виконували відробітки, розмір яких у днях був різний і залежав від регіонів, місцевих умов і часу. У XV ст. помітно збільшується кількість півланових кметів.

Нижче від кметів у селянській ієрархії знаходилися загородники. Земельний наділ їх, як правило, не перевищував чверть лану. Далеко не всі вони могли жити тільки зі своїх господарств, тож змушені були найматися на роботу до солтисів, млинарів, кметів та феодалів. Феодальні повинності загородників не були чітко визначені з огляду на розмаїття їхніх господарських можливостей.

Халупники мали тільки халупу (хату) та часом городи. З огляду на це їхнє існування було можливе тільки завдяки тому, що вони наймалися на роботу. Вони виконували деякі феодальні повинності: відробляли, давали ренту натурою та частково грішми.

Розвинулася й така категорія сільського (в містах також) населення, як комірники. То були особи, які тимчасово або постійно не мали свого житла й наймали його в односельців за домовлену платню або за працю на них.

Найнижче стояли так звані люзні люди - бездомні перехожі, жебраки тощо, що жили з поточних приробітків. милостині.

Різко збільшувалася кількість господарств феодалів,відомих як соціально-економічна категорія ще з XII ст. Від якогось часу їх прийнято було називати фільварками (від німец. Vorwerk - господарство, підприємство). Вони існували за рахунок використання найманої й підневільної праці різних категорій селян, причому питома вага підневільної праці у вигляді різних видів відробіткової ренти зростала. Мірилом розміру цієї ренти була кількість днів, що їх мали селяни працювати на свого пана. Головним чином, це стосувалося кметів, які відігравали вирішальну роль серед селянства. Як і в XIII ст., у XIV ст. і значною мірою в XV ст. кметський двір відробляв від кількох до кільканадцяти днів у рік. Більшого феодали й не потребували, їхні фільварки були порівняно невеликі, вироблювана у них продукція повністю або майже повністю споживалась у панських дворах.

Ситуація з відробітками помітно почала змінюватися в XV ст., особливо в його середині і другій половині. Потреби феодалів на кращі зброю, одяг, житло зростали, вимагали збільшення грошових доходів. Добитися цього збільшення від селян було неможливо (воно негативно позначилося б на їхньому господарстві). Тож феодали стали вдаватися до розширення ареалу фільварків, щоб більшу частину продукції реалізувати на ринку. Наслідком цього було примушування селян виконувати більшу від традиційної норму відробітків (на це селяни годилися легше, ніж на збільшення грошової ренти). Зрештою, в XV ст. відробіткова рента стала набирати щотижневого характеру. Таку регулярну її норму прийнято йменувати панщиною. Найранішим офіційним свідченням про останню було запровадження у 1421 р. мазовецьким князем Янушем І обов'язку кметів відпрацьовувати щотижня як мінімум одноденну панщину з лану, якщо цього вимагав феодал. Відомо також, що у 1427 р. в мазовецьких церковних маєтках панщина становила день з лану. За відомостями Яна Длугоша, на 1470 р. із 275 сіл Краківської єпархії лише у 45 селах селяни не відробляли панщини, у 134 відробляли по одному дню

У пізньому середньовіччі

на тиждень, у 64 - по два, у 27 - по три, у п'яти селах - по 4-5 днів з лану. Відробітки існували й в інших формах: селяни повинні були виконувати термінові роботи як у полі, так і поза ним (йдеться в основному про т.зв. шарварки, які полягали в ремонті гребель, доріг і т.ін.).

На селян лягали й повинності щодо церкви (особливо десятина) та держави. Казимир III запровадив постійний поземельний податок порадльне у розмірі 12 грошів з лану у духовних та рицарських (шляхетських) маєтках. Селяни королівських маєтків давали державі 48 грошів з лану.

Феодали були зацікавлені у використанні дешевої найманої селянської праці, особливо в період інтенсивних польових робіт. Тому вони чинили перешкоди відпливу сільської молоді до міст для навчання ремесла й праці у сфері послуг, а також на сезонні роботи, зокрема, за межі королівства. Щоб знизити ціну на робочу силу, Пьотрковський сейм 1496 р. заборонив приймати на роботи в містах найманців-вихідців з села на більший строк, ніж тиждень, особливо тих, хто не мав свідоцтва від свого пана, яке дозволяло залишати село; сейм також наказав гродським старостам, управителям маєтків затримувати тих селян, які зібралися на заробітки в Сілезію і Королівську Пруссію під час жнив, і повертати їх додому. Той же сейм зобов'язав контролювати різного роду волоцюг (люзних), виокремлювати з них тих працездатних. Нарешті, сейм заборонив вихід з села більше одного селянського господаря в рік і обмежив до однієї молодої особи чоловічої статі вихід з села протягом року у місто для навчання ремеслу, шкільного навчання і служби, ввівши при цьому обов'язок забезпечувати таких людей відповідними писемними свідоцтвами їхніх панів.

Міста. У XIV-XV ст. значно збільшилася кількість міських поселень, локованих на німецькому праві, причому жодне з них не виникло там, де перед локацією не існувало поселення. У XIV ст. в Малопольщі з'явилося до 50 нових міст, у XV ст. - 54, у Великопольщі відповідно - 60 і 56, в Мазовії - 31 і 43, в Сілезії - понад 20 і 7, в Східному Помор'ї в XIV ст. - 10, в Куявії з Добжинською землею в XV ст. - 12, в Сєрадзькій і Ленчицькій землях в XV ст. - 29. З 201 локованого міста у XV ст. у Великопольщі, Малопольщі, Сілезії, Ленчицькій і Сєрадзькій землях, Мазовії і Куявії з Добжинською землею королівських міст було 58, шляхетських -121, церковних - 22.

Міські локації XV ст. істотно відрізнялися від міських локацій попередніх двох століть в тому відношенні, що останні стосувалися поселень з наявними міськими елементами, тоді як у XV ст. нерідко штучно в міста перетворювали типово землеробські поселення; ці поселення землеробський профіль зберігали й після локації.

Великих і середніх міст було мало. На 1500 р. до великих відносилися тільки Ґданськ, Вроцлав, Краків (на той час у першому з них було до ЗО тис. осіб, у Вроцлаві - до 20 тис, у Кракові - до 15 тис). Середні міста - Торунь, Познань, Сандомир, Новий Сонч, Каліш, Ґнєзно - налічували від 2 до 5 тис. мешканців. Назагал в містах тоді могло проживати до 20 % населення. Сюди входила велика частка тих, хто мешкав на передмістях і займався лише або переважно землеробством. Тож можна вважати, що дійсно міського населення, того, що займалося торгівлею, ремеслом, працювало за наймом, було менше 20 %.

Відбувалося відокремлення більших міст від їхнього сільського оточення шляхом спорудження навколо них мурів або принаймні дерев'яних огорож (парканів), оточення ровами і валами. Робилося це для того, щоби забезпечити міста від втручання в їхнє життя феодалів і представників місцевої (земської) влади.

Високого рівня в містах досягло ремесло (певною мірою воно було поширене й на селі). Зросла кількість ремісничих спеціальностей: у XV ст. їх налічувалося понад 40. Ремісниче виробництво було зосереджене головним чином у цехах. У XV ст. у більших