Історія Польщі. під опіку, протекцію римської курії

під опіку, протекцію римської курії. Цей акт був зафіксований у складеному князівською канцелярією документі, умовно названому Dagome iudex (Дагоме суддя); він зберігся лише у стислому вигляді. Під ім'ям Dagome тут. Імовірно, виступає Мєшко І: Dago, Dagobert чи якесь інше ім'я, де присутнє Dago, вважається дослідниками християнським іменем цього князя.

У 981 р. київський князь Володимир Святославович (бл.980-1015) приєднав до своєї держави південно-східну частину території теперішньої Польщі в складі західної частини Червенських градів та пізнішої Перемишльської землі (з останньої згодом виділилася Сяноцька земля). Ці терени, які охоплювали окраїнні східнослов'янські землі дулібів і хорватів, до 981 р. входили в ареал впливу Чеської держави. Визнаючи певну залежність від неї, тутешні князівства водночас вступали у політичні взаємини з віслянами і лендзянами ("ляхами"), які були більшою мірою підпорядковані чехам і могли використовуватись як знаряддя для експансії Чеської держави на схід. Цілком можливо, що місцеві князі брали на себе політичні зобов'язання водночас і щодо Києва, і чехів, і віслян та лендзян. Така політика забезпечувала "князівствам" фактичну незалежність від обох великих політичних центрів - Праги і Києва. Очевидно, в гродах -центрах місцевої племінної верхівки - не було постійних іноземних залог. Тому 981 p., коли Володимир Святославович наблизився до Червенських гродів і Надсяння, він встановив тут свою владу без істотного опору з будь-чийого боку.

Гнєзненський з'їзд.Всупереч сподіванням Мєшка І польський престол після нього дістався його першонародженому синові від Добрави - Болеславові, згодом прозваному Хоробрим. Одним із перших його кроків було вигнання з країни Оди та її синів. Болеслав І пішов по шляху подальшого налагодження добрих стосунків з імперією, які зміцніли в останні роки правління Мєшка І. Зокрема, у 995 р. він узяв участь у поході Оттона III на ободритів. Увінчанням такого характеру відносин обох держав було триденне побачення (з'їзд) імператора і князя в березні 1000 р. в Ґнєзні, куди Оттон III прибув сюди під виглядом паломника, щоб вклонитися останкам св. Войцєха.

Войцсх (по-чеськи Войтєх; римо-католицька традиція передавала і передає це ім'я як Адальберт) походив з династії Славниковичів (започаткованої Славником), яка правила в другій половині X ст. в Злічанському князівстві (назва походить від колишнього племінного об'єднання злічан) - державі у східній частині Чехії як історичної області між західною частиною Чеського (Празького) князівства і східною, якою була Моравія, та була ліквідована у 995 р. чеським князем Болеславом II. При цьому князь винищив рід Славниковичів, вдалося врятуватися лише Войцєхові та його брату Радзімові (чеською мовою - Радімові, латинською мовою - Гаудентію), оскільки вони у той час перебували поза межами Злічанського і Празького князівств. Войцєх потрапив до Рима після дворазового (від 982 р.) зайняття ним посади празького єпископа, яку покинув на знак своєї незгоди з церковною політикою чеського князя. У Римі Войцєх зблизився з Отгоном III, a 996 p. звідти прибув до Польщі на запрошення Болеслава І Хороброго. Останній підтримав його намір охрестити язичників пруссів. На самому початку цієї місії, в якій брав участь і Радзім, у 997 р. він загинув на прусській землі. Болеслав І викупив у пруссів його тіло на вагу золота й урочисто поховав у ґнєзненському соборі. Через два роки по цьому Войцєх за наполяганням Болеслава І й польської церкви був канонізований, і Польща таким чином отримала свого першого християнського мученика. Згодом він став вважатися патроном (захисником) польської римо-католицької церкви й польського народу. Того ж року папа, враховуючи наявність культу св. Войцєха, який набирав державного значення, дозволив створити у Польщі архієпископство з центром у Ґнєзні,яке мало замінити місійне єпископство. Це означало перетворення країни в окрему церковну провінцію - митрополію, наділену широкою автономією.

Давньопольсъка держава

Рис.2. Спис св. Маврикія. який імператор Оттон III вручив Болеславу Хороброму на Ґнєзненському з 'їзді.

Митрополія, як і її попередниця - місійна єпископія - повинна була підпорядковуватися Апостольській Столиці.

Головна мета візиту імператора до Польщі полягала в тому, щоб нав'язати тісніші контакти з Болеславом І Хоробрим й включити його державу як рівноправного члена до складу імперії. Мета виходила з намагання Отгона НІ здійснити утопійний план відновлення "світової імперії^-" з центром у Римі. Побачення у Ґнєзні було Болеславом І старанно підготовлене. Князь зробив усе можливе, щоб належно представити Польську державу перед найвищим світським авторитетом в римохристиянському світі, яким був імператор. За словами Ґалла Аноніма, Болеслав І прийняв Отгона III "з такою шанобою й пишнотою, з якими належало прийняти короля -римського імператора - такого великого гостя". "Побачивши його [Болеслава] славу й потугу, - пише далі той же хроніст, - римський імператор вигукнув захоплено: "Клянусь короною моєї імперії, все, що я бачу, перевищує те, що я чув". За порадою своїх достойників у присутності всіх він додав: "Не належить називати такого великого мужа князем або графом, як одного із сановників, але потрібно возвести його на королівський трон і зі славою увінчати короною". І, знявши зі своєї голови імператорську корону, він поклав її на знак дружби на голову Болеслава (...) І з цього дня вони настільки прониклися один до одного повагою, що імператор проголосив його своїм братом і співправителем імперії, назвав його другом і союзником римського народу".

У ході гнєзненської зустрічі Оттон III звільнив Болеслава І від данницьких стосовно імперії зобов'язань. Він підтвердив рішення папського престолу щодо утворення гнєзненського архієпископства. Тоді ж відбулася інтронізація Радзіма-Гаудентія на це архієпископство. Імператор, крім того, надав князю та його наступникам на польському троні право інвеститури, тобто право призначати церковних достойників - архієпископа та єпископів (призначення на ці посади осіб мав затверджувати папа). Було дозволено створити чотири єпископства з центрами у Познані, Вроцлаві, Кракові і західно-поморському Колобжезі. Виявляючи особливу увагу до Болеслава 1, імператор подарував йому цвях з хреста, на якому начебто був розіп'ятий Христос, копію т.зв. списа св. Маврикія. Зі свого боку, князь подарував Оттонові III плече св. Войцєха. Імператор, сповнений якнайкращих вражень, повернувся додому у супроводі 300 польських рицарів.

Ґнєзненський з'їзд був актом величезного політичного й церковного значення. Він зміцнив міжнародні позиції Польської держави. Оттон III визнав її суверенність стосовно Римської імперії, дав згоду на отримання Болеславом І королівського титулу, який мав піднести престиж держави та її правителя в європейському римохристиянському світі.

Намагання Болеслава І стати королем закінчилися невдачею: папа начебто не дав згоду на надання йому королівської корони. За пізнішою традицією - папа згоду дав, але виготовлену для Болеслава в Римі корону в силу певних політичних обставин він 1001 р. віддав угорському князеві Іштванові (Стефанові) І, який був королем до 1038 р. Ця

Історія Польщі