Давні народи на польських землях

Найдавніші сліди проживання людини,виявлені на польських землях, датуються приблизно 500-м тисячоліттям до н.е. Вони локалізуються у тій частині Верхньої Сілезії, котру не покрив тогочасний льодовик. Тоді люди, напевно, заселял^ вузьку пригірську смугу вздовж Судетів і Карпат, що простягалася південніше льодовика. У міжльодовикові періоди - "мазовецький" (420-240 тис. років до н.е.) та "емський" (120-90 тис. років до н.е.) - людина просувалася на північ, живучи спершу в умовах тундри, а згодом, внаслідок потеплінь, в умовах лісостепу з багатою флорою і фауною. Змушена відступати під натиском другого і третього льодовиків, вона поступово й остаточно утвердилася в південній і центральній частинах Польщі. Після відступу третього льодовика їй знову довелося жити в умовах тундри й лісостепу, а потім - у природно-географічному середовищі, близькому більш-менш до сучасного. У цей післяльодовиковий період людина у своєму просуванні на північ дійшла до балтійського узбережжя й обжила його.

Людина, яка від близько 500 тис. років до н.е. впродовж понад трьохсот тисячоліть існувала на території Польщі, вченими відноситься до типу homo erectus - істоти, що пересувалася на ногах. Фізичні зміни, що повільно відбувалися з цією людиною, призвели до того, що десь у другій половині другого стотисячоліття до н.е. її заступив homo sapiens neandertalensis - неадерталець. Кістяних залишків homo erectus і неандертальця на землях Польщі дотепер не виявлено.

Донедавна неадертальця вважали антропологічно прямим предком людини сучасного типу {homo sapiens). Нині він трактується як лінія homo erectus, представники якої вимерли не пізніше 40 тис. років до н.е. Ще до цього з homo erectus виникла згадана

Польські землі у давнину

людина сучасного типу. Цей тип склався, на думку одних учених, десь у першій половині першого стотисячоліття до н.е., на думку других - у середині того ж стоти-сячоліття, не пізніше 40 тис. років до н.е., можливо й дещо пізніше.

Найдавніші сліди проживання на польських землях неардетальців виявлено біля Кракова, а людей сучасного типу- в Сілезії та на Краківсько-Ченстоховській височині.

Прадавні часив історії польських земель з точки зору матеріальної культури включають у себе такі періоди, кожен з яких вирізняється за характером матеріалу, що з нього виготовлялися знаряддя виробництва, та способом їх виготовлення: (1) кам'яна доба - 500 тис. - 1,8 тис. років до н.е.; ділиться на: пачеоліт (старий кам'яний вік: нижній - до 90 тис, середній - до 40 тис, верхній - до 8 тис. років до н.е.), мезоліт (середній кам'яний вік - 8 тис- 4,5 тис. років до н.е.), неоліт (новий кам'яний вік - 4,5 тис-1,8 тис. років до н.е.); (2) доба бронзи - 1,8 тис- 700 років до н.е.; (3) доба заліза-від 700 років до н.е. Пізню стадію неоліту прийнято виділяти в окремий період - енеоліт (мідну добу). Оскільки ж мідяні знаряддя виробництва використовувалися на польських землях спорадично, то частина вчених цей період стосовно останніх не виділяє.

Упродовж сотень тисячоліть основними видами господарської діяльності людей були збиральництво, полювання та рибальство; вони жили в умовах дуже примітивної суспільної організації, яку інколи іменують первісним стадом.

Наприкінцільодовикової ери люди поступово переходили до осілого способу життя. Тоді ж значні зміни відбулися в суспільному укладі: люди створили общинну організацію. Нею став родовий лад, що базувався на об'єднанні у великих сім'ях родичів по жіночійлінії, в основі чого лежав статевий поділ праці: жінка займалася збиральництвом, чоловіки - полюванням. Унаслідок цього виникла система матріархату, при якій визначальну роль відігравала жінка-матір. Роди, кожен з яких очолювався старшою жінкою старшої в роді сім'ї, об'єднувались у племена.

Величезні зміни у людському суспільстві відбулися в добу неоліту, тому їх сукупність йменують неолітичною революцією. Вони полягали в значному розвитку домашнього тваринництва, яке відігравало щораз важливіше значення, ніж полювання, а також у поступовій заміні збиральництва землеробством, причому жінка займалася переважно землеробством, а чоловік - скотарством.

Розвиток скотарства, землеробства (із застосуванням дерев'яного рала, а не тільки мотики, як до цього), рибальства, ремесел (особливо обробки металів) створили передумови для господарського життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка. Родовід по материнській лінії змінився батьківським (патріархальним), основним економічним осередком якого стала патріархальна сім'я, очолювана старшим у ній чоловіком. Отже, запанувала система патріархату.

Великий вплив на розвиток польських земель справила лужицька культура, названа так за характерними для неї першими знахідками на території лужицьких сербів у південно-східній Німеччині. Культура виникла на базі передлужицької (в Німеччині і Польщі) і тшцінецької (в Польщі) культур. Вона охоплює період XIII - V ст. до н.е. Розквіт її припадає на ранню епоху заліза, т.зв. гальштаттський період (700-400 роки до н.е.; назва походить від могильника, розташованого поблизу міста Гальштатта в Австрії); тоді культура була поширена на майже всій території Польщі, представлена тут кількома регіональними варіантами. Стосовно цього періоду вона добре відома, відкрито близько 300 кладовищ, які засвідчують її. Поселення лужицьких племен завжди розташовувались у долинах з врожайними грунтами, причому населення надовго залишалося на одному місці. Особливо багато для вивчення лужицької культури дали матеріали, одержані під час розкопок городища на острові Біскупінського озера (Куявія),

Історія Польщі

датованого приблизно VIII-V ст. до н.е., знищеного пожежею під час ворожого нападу. Тут у торфяних умовах добре збереглися дерев'яні конструкції валів (шириною 3-4 м, висотою, ймовірно, 6 м), хвилеріза (шириною від двох до 9 м), спорудженого з кільканадцяти тисяч дерев'яних свай, вбитих навскоси у береги острова, понад 100 домів, 12 вимощених деревом вулиць (шириною кожна від 2,5 до 2,8 м). Житла площею 72-86 кв.м кожне - це прямокутні будівлі з двосхилим дахом, складені з горизонтально розташованих колод, припасованих до вертикальних стовпів. У підлогу зазвичай закопували велику глиняну посудину, призначену для зберігання запасів. Посередині хати розпалювали вогнище. Укріплення займало територію близько 1,3 га. Його населяло 1000-1200 осіб.

Рис. І. Реконструкція гробу лужицької культури в Біскупіні.

Землеробство у лужичан було підсічним і орним. Серед вирощуваних культур домінували хлібні злаки (головним чином пшениця, просо, ячмінь, рідше жито, овес), далі йшли мак, льон, ріпак, ріпа й ін. Велику роль відігравало домашнє скотарство.

Характерно, що майже весь кістяний матеріал, виявлений на місці Біскупінського поселення, складається із залишків свійських тварин. Це означає, що полювання й рибальство на той час відігравали в господарстві незначну роль.

Занепад лужицької культури був пов'язаний головним чином з експансією на землі її носіїв войовничого населення з надвіслянського Помор'я. У результаті цього на більшості території Польщі запанувала поморська культура, відома насамперед за похованнями. Як одну з причин занепаду лужицької культури називають також наїзди на польські землі наприкінці VI - в першій половині Уст. до н.е. скіфів. Свідчення цього — спалені скіфами лужицькі іроди в Сілезії на захід від Одри. Завойовники проникали сюди з Середньодунайської низовини через Моравські ворота.

Скіфи - перший етнічно відомий народ, який побував на польській території. Хронологічно наступним таким народом були кельти (римляни називали їх галлами). З початку IV ст. до н.е. вони жили в Сілезії, куди прибули в результаті розселення в Центральній (а також у Північній, Західній і Південно-Східній) Європі, а в першій

Польські землі у давнину

половині наступного століття з'явилися в районах верхньої Вісли і Кракова, на південному сході Польщі. Кельти принесли з собою високу матеріальну культуру, яку іменуютьлатепською (названа так за місцевістю Ла Тен у Швейцарії, біля якого вперше виявлено кельтське гродище залізної доби): гончарне коло, різновидні серпи, коротку косу, способи обробки металів і дерева, виробництво дерев'яного посуду. Вони перші в Центральній Європі карбували срібну і золоту монету, наслідуючи грецькі (македонські) і, рідше, римські монети, використовували свої та грецько-римські монети як засіб торгового обміну. З огляду на їх нечисленність у Польщі (тут вони жили анклавами) кельти були асимільовані місцевим населенням. Цей процес завершився в І ст. до н.е.

Паралельно з кельтською (латенською) культурою на польських землях у IV-III ст. до н.е. існували й територіально переважали поморська культура або культура кчьииювих поховань. На зламі III і II ст. до н.е. її заступили пшеворська й оксивська культури. Назва першої з них походить від могильника, розкопаного поблизу міста Пшеворська (Переворська), що в південно-східній Польщі, назва другої- від місцевості Оксиви. що біля Ґдині. Пшеворська культура займала більшу частину території Польщі. На землях, розташованих на схід від нижньої течії Вісли і заселених західними балтами (предками пруссів і ятвягів), була поширена культура курганів.

Польські землі, як і землі багатьох інших європейських народів, у І — IV ст. н.е. перебували в зоні впливів цивілізації Римської імперії. Це позначилося, зокрема, на племенах пшеворської культури, поширеної й у ці століття на території Польщі, та вєльбаркської культури, яка зайняла місце оксивської культури та існувала у той самий час (вєльбаркською ця культура йменується від місцевості Вєльбарка, що поблизу міста Мальборка на півночі Польщі). Носієм цих обох (як і поморської та оксивської) культур було землеробсько-скотарське населення, яке мало й розвинуте залізоробне виробництво (головним чином у Свєнтокшиських горах; загальна кількість виявлених тут тогочасних залізоплавильних печей перевищує 300 тис), гончарство (спочатку виробляли ліпний посуд, а з Ш ст. використовували гончарне коло). З римських провінцій шляхом обміну до пшеворських племен потрапляли бронзовий, скляний та червонолаковий посуд. глиняні амфори, прикраси.

Польські землі жваво торгували з Римською імперією, про що, зокрема, свідчить велика кількість виявлених тут римських монет, які використовувались як засіб обміну. Особливо багато їх датується II ст. Найважливішим торговельним шляхом був бурштиновий, який існував ще задовго до нової ери. Траса його змінювалась упродовж століть. Головний напрямок йшов від Аквілеї (міста, заснованого І 81 р. до н.е. на березі Адріатичного моря поблизу Істрінського півострова) через австрійські Альпи і долини до центральної частини Чехії, звідти Лабою (Ельбою) на північ, суходолом до Клодзької котловини (Сілезія), північної частини Великопольщі і Ґданської затоки - кінцевої мети шляху; звідси вивозили бурштин, мода на вироби з якого в Римській імперії не вгасала. Цей шлях мав кілька відгалужень, що починалися в центральній Чехії і теж вели до Ґданська; одне з них спрямовувало купців через Моравські ворота, друге - через Дукельський перевал, розташований на польсько-словацькому кордоні. Загальний баланс римських впливів на польські землі був значним. Вони прискорювали тут розвиток землеробства, тваринництва, металургійного виробництва, солеваріння, гончарства, торгівлі тощо.

З періоду впливів Римської імперії збереглися перші писемні відомості про народи, які перебували на території Польщі. На початку І ст. н.е. в басейн нижньої течії Вісли зі Скандинавського півострова проникли племена германського походження - готи і тепіди. У середині II ст. готи через польські й українські землі попрямували на південний схід й осіли у Північному Причорномор'ї. За ними у середині Піст, у тому ж напрямі

Історія Польщі

пішли ґепіди. Помітний слід на польських землях залишили лугії, яких одні дослідники вважають народом германського, інші - кельтського походження. У І-ІІ ст. вони займали південну й, можливо, центральну Польщу, існуючи як союз племен. Побували на польських землях у перші століття н.е. й такі германські племена: вандали (між Одрою і Віслою), ругії (в районі Балтійського узбережжя), герули (останні сюди прибули зі Скандинавії, згодом, пішли на південь за межі Польщі, а на початку VI ст., після того як зазнали в середньому Придуиав'ї поразки, через Польщу вертались у Скандинавію).

З кінця IV ст. у південній частині польських земель спостерігається уповільнення господарського розвитку внаслідок навали гуннів з території України близько 375 р. У другій чверті V ст. тамтешнє населення опинилося в межах Гуннської держави, найвище піднесення якої припадає на правління у ній Аттіли (434-453), після смерті якого вона розпалася. Ця сторінка історії польських земель пов'язана з великим переселенням народів, що в IV-VI ст. захопило Східну і Центральну Європу і великою мірою визначило подальший хід її розвитку. Польські землі воно загалом обійшло стороною з півдня, що дало змогу населенню басейнів Вісли і Одри зберегти здобутий рівень економічного і суспільного розвитку. Цей рівень послужив основою для подальшої еволюції цих земель, зокрема, для розкладу первісно-общинних відносин. Вирішальну роль у ньому відіграли слов'яни.