Основи конституційного права України 3 страница

Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно­го села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.

Вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками канди­датів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному ок­рузі, межі якого збігаються з межами території відповідної міської громади.

Вибори депутатів районних у містах рад проводяться за про­порційною системою: депутати обираються за виборчими спис­ками від організацій політичних партій, виборчих блоків органі­зацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району у місті.

Вибори депутатів районних рад проводяться за пропорцій­ною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району.

Вибори депутатів обласних рад, міст Києва та Севастополя проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, ви­борчих блоків організацій політичних партій у багатомандатно­му виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповід­ної області, міст Києва та Севастополя.

Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обира­ються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатоман-

датному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами Ав­тономної Республіки Крим.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єди­ному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної територіальної громади.

Виборчий процес по цьому виду виборів включає такі етапи: а) складання списків виборців; б) формування виборчих комісій; в) утворення територіальних виборчих округів; г) утворення виборчих дільниць; ґ) висування та реєстрація кандидатів у де­путати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови; д) проведення передвиборної агітації; є) голосування; є) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голо­сування і результатів місцевих виборів. Він завершується офі­ційним оприлюдненням результатів місцевих виборів.

Суб'єктами виборчого процесу є: а) громадяни України, які мають право голосу на місцевих виборах; б) виборчі комісії; в) кандидати у депутати та кандидати на посаду сільського, се­лищного, міського голови; г) місцеві організації партій (блоків), які висунули кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови; ґ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування; д) офіційні спосте­рігачі від місцевих організацій партій (блоків) — суб'єктів ви­борчого процесу, від кандидатів у депутати, від кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів.

Місцеві вибори можуть бути черговими, позачерговими, по­вторними, проміжними або першими (у разі формування нових місцевих рад).

Рішення про загальний склад (кількість депутатських ман­датів) сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради приймається відповідною радою поточного скли­кання не пізніш як за 90 днів до дня місцевих виборів. Загаль­ний склад сільської, селищної, міської, районної у місті, район­ної, обласної ради має становити при чисельності: до 3 тисяч виборців — від 16 до 26 депутатів; до 5 тисяч виборців — від 20 до ЗО депутатів; до 20 тисяч виборців — від ЗО до 36 депутатів; до 50 тисяч виборців — від ЗО до 46 депутатів; до 100 тисяч ви­борців — від 36 до 50 депутатів; до 250 тисяч виборців — від 40 до 60 депутатів; до 500 тисяч виборців — від 50 до 76 депутатів;

208

Глава 7

Основи конституційного права України

209

до 1 мільйона виборців — від 60 до 90 депутатів; до 2 мільйонів виборців — від 76 до 120 депутатів; понад 2 мільйони виборців — від 76 до 150 депутатів.

Для підготовки та проведення голосування виконавчі орга­ни сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, до 1 ве­ресня року, що передує рокові проведення чергових місцевих виборів, складають загальні списки виборців на підставі відо­мостей про місце їх проживання за формою, встановленою Цен­тральною виборчою комісією. До нього включаються громадя­ни України, які належать до відповідної територіальної грома­ди і які досягай або надень виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу.

Висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови розпочинається за 70 днів і закінчується за 40 днів до дня місцевих виборів.

Громадяни України, політичні партії, місцеві організації партій (блоки), інші об'єднання громадян мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів на посади сільського, селищного, міського голови, а також канди­датів у депутати, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію за чи проти того чи іншого кандидата. Передвиборна агітація із виборів депутатів, а також сільських, селищних, міських голів розпочинається за ЗО днів до дня місцевих виборів і закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів.

Голосування проводиться в спеціально відведених приміщен­нях, в яких у достатній кількості обладнуються кабіни для таєм­ного голосування та визначаються місця видачі виборчих бю­летенів. Виборчі скриньки для голосування встановлюються так, щоб виборці при підході до них мали можливість проходити через кабіни (кімнати) для таємного голосування. Голосування проводиться в день місцевих виборів з восьмої до двадцятої го­дини.

Територіальна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів у багатомандатному ок­рузі та в одномандатних округах офіційно оприлюднює резуль­тати місцевих виборів депутатів у місцевих друкованих засобах масової інформації.

§ 7. Територіальний устрій України

Під територіальним устроєм держави розуміють її терито­ріальну організацію, тобто систему відносин між державою в цілому (її центральною владою) і територіальними складовими (населенням і чинними органами суспільної влади). Категорію «територіальний устрій» не слід ототожнювати з поняттям «дер­жавний устрій», під яким розуміють політико-територіальну організацію держави, що визначається політико-правовим ста­тусом територіальних складових і порядком, принципами їхніх відносин з державою в цілому та між собою. За державним уст­роєм усі держави диференціюються на унітарні, федеративні, конфедеративні та імперські.

Відповідно до ст. 2 Конституції Україна є унітарною держа­вою, територія якої поділяється на адміністративно-терито­ріальні одиниці, що здебільшого не мають будь-якої політичної автономії, хоч окремі з них і можуть мати статус територіальної автономії.

У цій же статті вказано, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною й недоторканною. Загалом територія — невід'ємна ознака державності, просторові межі державної влади. Конституція встановлює, що суверенітет Ук­раїни поширюється на всю її територію. Держава розпоряд­жається всією територією. Територіальне верховенство - це по­внота й незалежність влади держави в межах її території.

А втім, використання державою її території не повинно бути юридично необмеженим. Держава зобов'язана розпоряджатися територією тільки в інтересах населення, що проживає на ній.

Із цієї статті також випливає, що державна територія Украї­ни обіймає суходіл, надра, води (внутрішні води та територіальне море), повітряний простір над ними. Тобто слід розрізняти су­ходольну, водну й повітряну територію нашої держави.

Вказані положення поглиблюються в розділі IX Конституції України «Територіальний устрій України». У ст. 132 формулю­ються його головні засади. Насамперед зазначено, що державна територія є єдиною і цілісною, себто такою, що поєднана спільною системою державної влади законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів. Одночасно її здій-

210

Глава 7

Основи конституційного права України

211

снення має включати централізацію та децентралізацію, що за­безпечить поєднання і врахування загальнодержавних і регіональних (місцевих) інтересів. Це також означає, що в май­бутньому необхідно чітко визначитися щодо структурного та функціонального розподілу влади між центром і регіонами.

Вказана стаття проголошує також необхідність забезпечен­ня збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, більшої їх інтеграції, зближення, поступового вирівнювання соціально-економічного життя. Актуальним є також урахуван­ня історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій у розбудові територіального устрою України.

У ст. 133 Конституції України визначено: «Систему адмініс­тративно-територіального устрою України складають: Автоном­на Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, се­лища й села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Жито­мирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київсь­ка, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одесь­ка, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігів­ська області, міста Київ та Севастополь».

З огляду на це можна стверджувати, що адміністративно-територіальний устрій України є трирівневим: вищий рівень складають Автономна Республіка Крим, області та міста Київ і Севастополь; середній — райони й міста республіканського (Ав­тономної Республіки Крим) і обласного підпорядкування; ра­йони у містах; нижчий — міста районного підпорядкування, се­лища і села. Відповідно до таких територіальних одиниць бу­дується система державних органів і система місцевого самоврядування.

Слід також зазначити, що такий детальний перелік суб'єктів складу України є зовсім невипадковим. Адже включення суб'єк­та складу України до цієї статті є правовою основою для вико­ристання ним своїх конституційних прав, таких, скажімо, як пра­во на місцеве самоврядування, спеціальне визначення статусу тощо. До того ж, аналіз цієї статті дає підстави стверджувати,

що Конституція, попри те, що суб'єкти складу України різняться за величиною території, чисельністю та щільністю населення, проголошує рівноправність суб'єктів як між собою, так і у відносинах з центральною владою. Указаному принципу аж ніяк не суперечить та частина ст. 133 Конституції України, яка ствер­джує, що міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус у складі суб'єктів України. Цей статус має визначатися законами України.

При цьому слід взяти до уваги, що деякі питання, які безпо­середньо стосуються територіального устрою нашої країни, розглянуті не тільки в розділі IX, айв інших розділах Кон­ституції. Так, у розділі І вказано, що держава визнає й гарантує місцеве самоврядування в Україні (ст. 7). «Державною мовою... є українська мова», якій «держава забезпечує всебічний розви­ток і функціонування... в усіх сферах суспільного життя на всій території України» (ст. 10). «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шель­фу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу» (ст. 13).

Стаття 73 розділу III Конституції України визначає: «Вик­лючно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України». Розділ X присвячено Автономній Республіці Крим.

Для забезпечення територіальної суверенності України в розділі XV було встановлено таке: «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебу­вання іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами Ук­раїни, ратифікованими Верховною Радою України» (п. 14)

§ 8. Автономна Республіка Крим

Згідно з розділом X Конституції України, «Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання» (ст. 134).

212

Глава 7

Основи конституційного права України

213

«Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради Ук­раїни.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання» (ст. 135).

«Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язкови­ми до виконання в Автономній Республіці Крим.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Ав­тономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за по­годженням з Президентом України.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автоном­ної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України» (ст. 136).

«Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулю­вання з питань:

1) сільського господарства і лісів;

2) меліорації і кар'єрів;

3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;

4) містобудування і житлового господарства;

5) туризму, готельної справи, ярмарків;

6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, істо-
рико-культурних заповідників;

7) транспорту загального користування, автошляхів, водо­
проводів;

8) мисливства, рибальства;

9) санітарної і лікарняної служб.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції Украї­ни та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності» (ст. 137).

«До відання Автономної Республіки Крим належить:

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автоном­
ної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії
Автономної Республіки Крим;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить Автономній Республіці
Крим;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Авто­
номної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджет­
ної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм Авто­
номної Республіки Крим з питань соціально-економічного та
культурного розвитку, раціонального природокористування,
охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення
зон санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної
злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та
національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охо­
рона і використання пам'яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм по­
вернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встанов­
лення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній
Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження» (ст. 138).

214

Глава 7

Основи конституційного права України

215

«В Автономній Республіці Крим діє Представництво Пре­зидента України, статус якого визначається законом України» (ст. 139).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідно до Конституції України та Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» від 10 лютого 1998 p., є представ­ницьким органом Автономної Республіки Крим. Вона здійснює свої повноваження на підставі Конституції та законів України, Конституції Автономної Республіки Крим і нормативно-право­вих актів Автономної Республіки Крим з метою сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії та вирішенню питань життєдіяльності регіону. Саме тому її діяльність грун­тується на принципах: верховенства права; конституційності; законності; гласності; колегіальності; поєднання інтересів Ав­тономної Республіки Крим і загальнодержавних інтересів Ук­раїни.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим складається зі 100 депутатів, яких обирають на основі загального, рівного та прямого виборчого права таємним голосуванням. Строк її по­вноважень — чотири роки. Але ці повноваження може припи­нити Верховна Рада України достроково на підставах і в поряд­ку, визначених Конституцією України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її загального складу. А де­путатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим може стати громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-річного віку, проживає в Україні не менш як п'ять років (дія останньої вимоги щодо необхідності постійного проживання в Україні протягом п'яти років не поширюється на представників кримсько-татарського та інших депортованих народів, які повернулися на постійне проживання до України). Кожен депутат має всю повноту прав, які забезпечують його активну участь у діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим та її органів, виконує їх доручення.

Діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснюється сесійно і складається з пленарних засідань Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим і засідань її органів. До її повноважень належить нормативне регулювання з питань:

- сільського господарства і лісів;

- меліорації та кар'єрів;

- громадських робіт, ремесел і промислів; благодійництва;

- містобудування і житлового господарства тощо.

До відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим відносять:

а) прийняття Конституції Автономної Республіки Крим і
подання її на затвердження Верховної Ради України, внесення
в установленому порядку змін до неї, а також прийняття норма­
тивно-правових актів, контроль за їх виконанням;

б) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автоном­
ної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії
Автономної Республіки Крим;

в) ухвалення рішення про проведення місцевого референдуму;

г) визначення порядку управління майном, що належить
Автономній Республіці Крим, тощо.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію Автономної Республіки Крим і вносить зміни до неї, що набирають чинності після затвердження їх Верховною Радою України. З питань нормативно-правового характеру вона приймає постанови, а з проблем організаційно-розпорядчого характеру виносить рішення.

На першій сесії Верховна Рада Автономної Республіки Крим обирає з-поміж депутатів Голову Верховної Ради Автономної Республіки Крим, його першого заступника і заступника. Голо­ва веде пленарні засідання сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечує підготовку пленарних засідань сесії та організовує контроль за виконанням рішень і постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; здійснює загаль­не керівництво підготовкою питань, що підлягають розгляду Верховною Радою Автономної Республіки Крим; підписує нор­мативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і т. ін. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим заміщають Голову в разі його відсутності чи тимчасової неможливості здійснення ним своїх обов'язків.

Для координації роботи органів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вирішення інших питань організаційного

216

Глава 7

Основи конституційного права України

217

характеру утворюється Президія Верховної Ради Автономної Республіки Крим. До неї за посадою входять Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, його перший заступник і заступник, голови постійних комісій Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим.

Окрім того, у Верховній Раді Автономної Республіки Крим створюються постійні та тимчасові комісії. Вони обираються з-поміж її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і го­тування питань, що належать до ЇЇ відання, здійснення контро­лю за виконанням постанов і рішень Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим. Постійні та тимчасові комісії для вивчен­ня вищезгаданих питань можуть створювати підкомісії та робочі групи із залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів.

Діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим забезпечує апарат Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що складається із Секретаріату і Управління справами Верхов­ної Ради Автономної Республіки Крим. Секретаріат Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснює організаційне, пра­вове, кодифікаційне, експертне, інформаційне, документальне та інше забезпечення. Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснює оперативне управління майном і коштами, матеріально-технічне забезпечення.

§ 9. Громадянство України як один з інститутів конституційного права

Під громадянством України розуміють правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв в їх взаєм­них правах і обов'язках. Громадянин України — це особа, яка набула громадянства України в порядку, передбаченому зако­нами України та міжнародними договорами України.

Питання громадянства України регулюються Конституцією України, Законом України «Про громадянство» від 18 січня 2001 р.\ міжнародними договорами України. При цьому якщо міжнарод­ним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що

¹ Див.: Хрестоматія з правознавства. - С. 41-55.

містяться в законодавстві України, застосовуються правила міжнародного договору.

Вищезгадане законодавство України про громадянство грун­тується на принципах:

а) єдиного громадянства — громадянства держави Україна,
що виключає можливість існування громадянства адміністра­
тивно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин Ук­
раїни набув громадянства (підданства) іншої держави або дер­
жав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише
громадянином України. Якщо іноземець набув громадянства
України, то у правових відносинах з Україною він визнається
лише громадянином України;

б) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

в) неможливості позбавлення громадянина України грома­
дянства України;

г) визнання права громадянина України на зміну громадян­
ства;

ґ) неможливості автоматичного набуття громадянства Украї­ни іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства Ук­раїни його дружиною (чоловіком) і автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинен­ня шлюбу або припинення громадянства України другим із под­ружжя;

д) рівності перед законом громадян України незалежно від
підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

є) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України. Громадянами України є:

а) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­
шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно про­
живали на території України;

б) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи
інших ознак, які на момент набрання чинності Законом Украї­
ни «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) прожи­
вали в Україні і не були громадянами інших держав;

'

218

Глава 7

Основи конституційного права України

219

в) особи, які прибули в Україну на постійне проживання
після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина ко­
лишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ Ук­
раїни внесено напис «громадянин України», а також діти таких
осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент
прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

г) особи, які набули громадянства України відповідно до
законів України та міжнародних договорів України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

а) паспорт громадянина України;

б) свідоцтво про належність до громадянства України;

в) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

г) тимчасове посвідчення громадянина України:

г) проїзний документ дитини;

д) дипломатичний паспорт;
є) службовий паспорт;

є) посвідчення особи моряка;

ж) посвідчення члена екіпажу;

з) посвідчення особи на повернення в Україну.
Громадянство України набувається:

а) за народженням;

б) за територіальним походженням;

в) внаслідок прийняття до громадянства;

г) внаслідок поновлення у громадянстві;

г) внаслідок усиновлення;

д) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
є) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом

недієздатною, опіки;

є) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

ж) внаслідок встановлення батьківства;

з) за іншими підставами, передбаченими міжнародними до­
говорами України.

Так, наприклад, регламентуючи набуття громадянства Украї­ни за народженням, діюче законодавство України встановлює, що особа, батьки або один з батьків якої на момент її народжен­ня були громадянами України, є громадянином України. Осо­ба, яка народилася на території України від осіб без громадян-

ства, які на законних підставах проживають на території Украї­ни, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за на­родженням громадянства іншої держави, є громадянином Ук­раїни. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням гро­мадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка на­родилася на території України від іноземця і особи без грома­дянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Но­вонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Осо­ба, яка має право на набуття громадянства України за народ­женням, є громадянином України з моменту народження.