Показники, що використовуються для розрахунку ефективності організації, структурних підрозділів, видів діяльності

На практиці для оцінки ефективності системи управління найчастіше використовують три групи показників:

1) загальні результативні показники виробничо-фінансової діяльності підприємства - валова продукція в динаміці, вихід валової продукції на одного середньорічного працівника, фондовіддача, прибуток на одного працівника, рентабельність виробництва тощо;

2) показники продуктивності управлінської праці – виробництво валової продукції на одного управлінського працівника або на 1 людино-день, витрачений на управління, вихід валової продукції на 1 грн. витрат на управління, сума прибутку на 1 людино-день, затрачений в управлінні, тощо;

3) показники економічності апарату управління – питома вага персоналу управління в загальній чисельності працюючих і загальному фонді оплаті праці, питома вага витрат на управління в собівартості продукції тощо [4].

Показники, що використовуються для розрахунку ефективності (рентабельності) підприємства, підрозділу засновані на розрахунку ефективності комерційної, виробничої діяльності. Для цього оцінюють динаміку обсягів продажів по основних видах продукції у вартісному і натуральному обчисленні. Для цього використовуються такі показники фінансових результатів як доходи від реалізації продукції; доходи від інших операцій; доходи від надзвичайних операцій; прибуток на одиницю продукції; прибуток від реалізації продукції; прибуток від операційної діяльності; прибуток від звичайної діяльності; балансовий та чистий прибуток.

Аналіз прибутковості діяльності організації визначається на основі обрахування та аналізу структури та динаміки показників валового та чистого прибутку, прибутку, що підлягає розподілу між акціонерами.

Чистий дохід розраховується як різниця між доходом від реа­лізації продукції (товарів, робіт, послуг) Др і податком на додану вартість (ПДВ), акцизним збором (Ак) та іншими відрахуваннями з доходу (Ді):

Дч = Др-ПДВ-Ак-Ді (4)

Прибуток від реалізації товарної продукції (ПР) визначається як різниця між чистим доходом (Дч) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої (Ср) продукції (товарів, робіт, послуг).

ПР = Дч-Ср. (5)

Аналіз виконання плану прибутку від реалізації продукції проводиться за даними форми № 2 і за обліковими даними під­приємств.

Чистий прибуток визначається як різниця між валовим (балансовим) прибутком і сумою податків. Чистий прибуток, суми амортизаційних відрахувань, що враховуються у витратах виробництва, і лишаються у розпорядженні фірми призначені до реінвестування на оновлення або відновлення виробничої бази.

Прибуток, що підлягає розподілу між акціонерами, визначається обсягом залишків коштів, що залишаються після відрахування сум податків і зборів, не пов'язаних з розвитком виробництва, і НДДКР; розподіленим пропорційно пайовій участі в капіталі (у відсотках).

Економічна ефективність (рентабельність) виробництва

Слово «рентабельність» походить з німецької «rentabel» (дохідний, прибутковий) і означає показник економічної ефективності виробництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві в цілому.

Основними показниками ефективного використання майна підприємства є:

1. Рентабельність активів (майна):

2. Рентабельність поточних активів:

3. Рентабельність інвестицій:

4. Рентабельність власного капіталу.

Цей показник визначає величину прибутку, що його одержу­ють з кожної гривні, вкладеної в підприємство.

5. Рентабельність реалізованої продукції:

До показників рентабельності продукції також відносять:

1. Рентабельність окремих виробів – розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу.

2. Рентабельність виробництва – розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

Показники рентабельності в динаміці повинні мати позитивну тенденцію.

Показники рентабельності використовують для оцінки результатів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняльного аналізу споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, аналізу раціональності виробництва продукції.

У короткостро­ковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприєм­ства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своє­часно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зо­бов'язаннями. Ліквідність підприємства – це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів, а рівень ліквідності визначається трива­лістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність даного виду активів.

1. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, ко­ефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспромо­жності підприємства і розраховується за формулою:

К_з.л.= (А1+А2+ А3) : (П1+П2), (11)

де А1 - найбільш ліквідні активи – це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до гро­шей (це рядки 150, 220, 230, 240 другого розділу активу балансу).

А2 - активи, що швидко реалізуються – це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому (рядки 160 до 220);

А3 - активи, що реалізуються повільно – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 вкл., а також ряд. 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час;

П1 - негайні пасиви – це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 вкл.), розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу);

П2 - короткострокові пасиви – це короткострокові кредити банків (рядок 500), поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями (рядок 510), векселі видані (рядок 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу («Поточні зобов'язання»).

Загальний коефіцієнт ліквідності показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка цього по­казника полягає в тому, що підприємство погашає короткостро­кові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів. От­же, якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним.

Визнано, що поточні активи повинні вдвічі пе­ревищувати короткострокові зобов'язання.

Якщо на підприємстві відношення поточних активів і корот­кострокових зобов'язань нижче за 1 : 1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Важливим є те, що скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів: збільшення поточних активів і значного зростання ко­роткострокових зобов'язань. Для з'ясування причин зміни цього показника необхідно про­аналізувати зміни в складі джерел коштів та їх розміщенні, порі­внюючи з початком року.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності – цей коефіцієнт за смис­ловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розра­хунку виключено найменш ліквідну їх частину - виробничі за­паси. Він обчислюється так:

Кш.л. = (АІ+А2) : (ПІ + П2) (12).

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержа­ти в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їхню закупівлю. За умов ринкової економіки типовою є ситуація, коли за ліквідації підприємства одержують 40 % і менше від облікової вартості запасів. «Розум­ним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

Якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане в основному зі зростанням невиправ­даної дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства. У західній економічній літера­турі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою:

Кш.л. = АІ : (ПІ + П2). (13)

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових пози­кових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Тео­ретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквід­ності є співвідношення 0,2 : 1. На практиці фактичні середні зна­чення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, але це ще не дає підстави висновувати про неможливість підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредито­ри підприємства одночасно пред'явили йому свої боргові вимоги.

Фінансова стабільність підприємства є однією з най­важливіших характеристик фінансового стану підприємства. Во­на пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Основні показники фінансової стабільності:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу розраховується за формулою :

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Що вищим є значення цього показника, то більше підприємство є фінансовостійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу – їх сума має дорівнювати 1 (або 100 %).

Щодо рівня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширено таку: частка власного капіталу має бути не меншою за 0,6 (60 %).

2. Коефіцієнт фінансової залежності:

Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації вла­сного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємст­ва. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємст­во, якщо перевищує одиницю – навпаки.

Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю. Термін «оборотний капітал» (або в прак­тиці роботи українських підприємств «оборотні кошти») характеризує поточні активи підприємства. Фонди обігу – це готова продукція, товари, гроші (кошти) та їх еквіваленти, розрахунки з підприємствами та організаціями. Отже, аналізуючи стан оборотних коштів за умов ринкової економіки, необхідно розглядати:

1. Коефіцієнт оборотності (Ко) – це кількість оборотів, що їх роблять оборотні кошти за період, який аналізується.

Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу виручки від реалі­зації в розрахунку на одну гривню оборотних коштів. Він визна­чається за формулою:

Ко = Р : СЗ, (16)

де Ко – коефіцієнт оборотності;

Р – виручка від реалізації;

СЗ – середній залишок оборотних коштів за період, що аналізується.

Коефіцієнт оборотності засобів – це фондовіддача оборотних коштів.

2. Тривалість одного обороту в днях (То) – визначається за формулою:

То = 365/Ко, (17)

де То – тривалість одного обороту в днях.

Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стан­дартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнів­них та безнадійних боргів. Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф. 1).

За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризу­ють станефективності управління дебіторською заборгованістю.

До цих показників належать:

1. Оборотність дебіторської заборгованості:

Од = В:Д, (18)

де Од – оборотність дебіторської заборгованості;

В – виручка від реалізації продукції;

Д – середня величина дебіторської заборгованості.

Зниження цього показника є негативним процесом.

2. Період погашення дебіторської заборгованості:

Пд = 360 днів : Од, (19)

де Пд – період погашення дебіторської заборгованості;

Од – оборотність дебіторської заборгованості.

Зіставлення планових і фактичних показників продажів по видах продукції, підрозділах або фірмі в цілому характеризує достовірність власних прогнозів збуту і визначає ефективність функціонування планового та маркетингового підрозділів.

Аналіз ефективності продажів визначається показниками: відношення суми продажів до портфеля замовлень; відношення суми продажів до чисельності працівників; відношення продажів до чисельності збутового апарату; відношення продажів до кількості клієнтів (покупців).

Оцінка ефективності системи збуту визначається аналізом надходження нових замовлень і стану портфеля замовлень характеризується відношенням отриманих замовлень до обсягів продажів; відношенням загальної вартості отриманих замовлень до числа клієнтів; відношенням обсягів продажів до портфеля замовлень.

Аналіз умов продажів характеризується відношенням загальної суми наданих покупцям знижок до чистих продажів (обороту).