Філософська концепція культури.

Численні концепції культури, що виникли на грунті європейської філософії Нового часу об’єднувались ідеалістичною методологією.

Культура розглядалась передусім як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права і т.д.

Матеріально-виробнича діяльність поняттям «культури» не охоплювалась, і це не випадково.

Адже матеріальне виробництво у цей період носило примусовий характер для основної маси виробників, тобто не створювало належного простору для творчої активності людини.

Натомість, духовна діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошуком науковця, фантазією і натхненням митця, незалежним внутрішнім світом філософа, тобто з тим, що підносить людину, робить її більш досконалою і сильною.

Погляд на культурно-історичний процес як на розповсюдження знань, освіти, удосконалення розуму був притаманний як гуманістам епохи Відродження, так і мислителям доби Просвітництва.

Осмислення колізій нової цивілізації ще раз підтвердило істину: для удосконалення людини і суспільства розвиток душі має анітрохи не менше значення, ніж розвиток розуму.

Тому сутність культури вбачалася у моральній (І.Кант), естетичний (Ф.Шиллер), філософській (Г.Гегель) свідомості.

Не залишився поза уваги філософів і релігійний аспект культури.

Так, В.С.Соловйов, М.О.Бердяєв, П.О.Флоренський в межах російської релігійно-ідеалістичної філософії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. підкреслювали важливу особливість культури – вона виражає прагнення людини добудувати своє природне і соціальне життя до духовності.

Вищим виразом духовності, на думку православних філософів, є релігія. І культура виводиться таким чином з релігійного культу.

Діаметрально протилежну позицію зайняв революційно-демократичний напрям суспільної думки, представники якого акцентували увагу на залежності культури від матеріально-виробничої діяльності людей.

«Маса працює, - писав М.Г.Чернишевський, − і поступово вдосконалюються виробничі мистецтва.

Вона обдарована допитливістю або принаймі цікавістю – і поступово розвивається освіта; завдяки розвитку землеробства, промисловості та абстрактних знань пом’якшуються нрави, покращуються звичаї, причина усього цього одна – внутрішнє прагнення маси до поліпшення свого матеріального і морального побуту».

Як бачимо, синтезувати матеріалістичне та ідеалістичне ставлення до культури важко.

Але і перший, і другий напрямки, висвітлюючи складний феномен культури з різних сторін, сприяють збагаченню наших уявлень про культуру і виробленню власної точки зору.

В сучасній культурології найбільш поширені технологічна, діяльнісна і ціннісна концепції культури.

З точки зору технологічного підходу культура представляє собою певний рівень виробництва і відтворення суспільного життя.

Діяльнісна концепція розглядає культуру як спосіб і результат життєдіяльності людини, який відображується в усьому суспільстві.

Ціннісна концепція культури підкреслює роль і значення ідеальної моделі життя – необхідного і важливого в житті суспільства, і культура в ній розглядається як втілення, реалізація цього необхідного в сутнє, реальне.

Отже, поняття «культура», − відмічається в Філософському словнику – означає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також в створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Тому світ культури, будь-який його предмет чи явище – не наслідок дій природних сил, а результат зусиль самих людей, спрямованих на удосконалення, перетворення того, що дано самою природою.

Як писав російський поет Микола Заболоцький (1903-1958):

Два мира есть у человека:

Один, который нас творил,

Другой, который мы от века

Творим по мере наших сил.

Таким чином, зрозуміти сутність культури можна лише через призму діяльності людини, народів, які населяють нашу планету.

Культура не існує поза людини.