створення національних структур професійного спорту і їх інтеграція до систем міжнародного професійного спорту.
З отриманням Державної незалежності, український спорт зіштовхнувся з новими проблемами: скрутне економічне становище, хаотичний розвиток, некерована взаємодія федерацій, клубів і спортсменів з закордонними командами, масовий виїзд талановитих спортсменів і тренерів за кордон.
Окрім складної економічної ситуації, одним з важливих чинників, який гальмує розвиток професійного спорту в Україні, є відсутність відповідного законодавства. О.А. Костюченко (2012) розглядаючи питання про формування спортивного законодавства України зазначає на необхідності розробки положення про правовий статус спортсмена-професіонала, яке б дало можливість чітко визначити умови, за яких спортсмен визнається професіоналом; порядок укладання контрактів зі спортсменами і тренерами; умови їх фінансування і соціальної захищеності, гарантії захисту їх прав.
Виступи спортсменів України на міжнародних змаганнях різного рівня, зокрема в професійних клубах США і Європи, свідчать про історично обумовлену ефективну систему підготовки спортсменів. Проте досвід побудови ефективної системи управління у професійному спорті і раціональна методологія його розвитку практично відсутні [Платонов В.Н., 2001; Борисова О.В., 2011].
Як зазначалось, наприкінці 1980-х років в СРСР, і на початку 90-х років в Росії, Україні та інших країнах, що виникли на теренах колишнього СРСР, виникла парадоксальна ситуація - наявність великої кількості висококваліфікованих спортсменів, більшість з яких вважали себе професіоналами, і відсутність професійного спорту як такого. В цей період, не без допомоги засобів масової інформації, в суспільстві склалася думка, що всі кваліфіковані спортсмени є професіоналами, а, отже, є і професійний спорт, тільки він не узаконений. Ця точка зору притаманна і донині деяким спортивним керівникам, які бажають розвивати певний вид спорту на професійних засадах за державний рахунок, тобто за рахунок платників податків. Такі намагання мають майже всі існуючі в Україні спортивні федерації та товариства. Проте більш ніж 100-річна історія розвитку професійного спорту у світі свідчить, що не всі види спорту можуть розвиватися на професійній основі, а лише ті, які викликають зацікавленість у широкого кола глядачів, засобів масової інформації та спонсорів. Слід наголосити, що розвиток професійного спорту у західних країнах - це результат ринкової економіки. В цих країнах професійний спорт працює на економіку, а не економіка на спорт, як це відбувається в Україні. Необхідно зважати на те, що професійний спорт як один із різновидів спорту вищих досягнень, кардинально відрізняється від інших його різновидів тим, що він є сферою розважального бізнесу, метою якого, як і будь-якого іншого бізнесу, є отримання прибутку від цього виду діяльності, тобто спорту, а більш точно - спортивного видовища, яке реалізується як товар. На сьогодні практично жодна з ліг або федерацій України, що іменують себе професійними, за якістю виробленого ними видовища та матеріальними можливостями потенційного споживача (глядачі, телебачення, спонсори) не може розраховувати на самофінансування і отримання прибутку від основної діяльності, як це відбувається у провідних професійних лігах Європи та Північної Америки. Саме тому професійні спортивні ліги України, імовірно за винятком НЛПБУ, та клуби ведуть наполегливу боротьбу за збільшення частки коштів із досить скромних бюджетів спортивних організацій, систематично просять фінансової підтримки у адміністрацій міст та областей замість того, щоб активно вивчати ринок і самим заробляти кошти для функціонування відповідного клубу та ліги. Необхідно врешті решт усвідомити, що професійний спорт - це бізнес, продукт ринкової економіки, а не політика держави. Проте європейська і особлива азіатсько-африканська моделі професійного спорту характеризуються певною фінансовою підтримкою держави, коли вона виступає в ролі спонсора, та формуванням правових засад професійного спорту на державному рівні. Питома вага такої фінансової підтримки в західно-європейських країнах не перевищує 20-30% загального бюджету професійної спортивної організації [Платонов В, Гуськов С., 2000]. Провідний принцип розвитку професійного спорту - його прибутки повинні покривати видатки. Не випадково у багатьох країнах розробляються законопроекти стосовно заборони муніципалітетам виділяти кошти на утримання професійних команд та клубів.
Виходячи з цього, комерційний принцип в організації професійного спорту в Україні повинен стати визначальним. Наприклад, стосовно командних ігрових видів спорту це означає, що діяльність всіх команд ліги повинна бути підпорядкованою спільним і обов’язковим для них правилам ведення спортивного бізнесу. Команди безкомпромісно змагаються тільки на спортивних майданчиках. Бізнес вони мають вести на ліговій основі, що передбачає:
1) розподіл прибутків від продажу квитків між командами, що грають у певній пропорції, яку встановлює ліга;
2) партнерський розподіл прибутків від продажу прав на телетрансляції ігор національним і міжнародним телекомпаніям між командами ліги (прибутки від контрактів з регіональними і місцевими телекомпаніями залишаються в клубах);
3) надання командам права на територію, де вони розташовані;
4) контрактна система найму спортсменів;
5) розробка правил врівноваження конкурентоспроможності команд ліг;
6) територіальний принцип розподілу команд в лігах та проведення змагань;
7) лімітований статутами ліг мінімальний вік спортсменів на працевлаштування в лізі;
8) лімітована статутами ліг система переходів спортсменів з команди до команди;
9) лімітована документами ліг кількість гравців-легіонерів;
10) лімітований статутом ліги фонд зарплати на команду;
11) створення фонду ліги для підтримки команд-аутсайдерів і розробка умов отримання фінансової допомоги цими командами;
12) розробка і втілення системи підготовки, атестації та перепідготовки тренерів професійних команд;
13) розробка лігами положень щодо отримання статусу спортмена-професіонала, професійного спортивного клубу;
14) створення у професійних лігах Асоціацій спортменів-професіоналів (галузевих профспілок) для захисту соціальних прав і свобод гравців на основі колективної угоди з лігою.
Перспективи подальшого розвитку професійного спорту в Україні слід пов’язувати з формуванням і зміцненням його національних структур та вдосконаленням процесу їх інтеграції до міжнародних структур професійного спорту.
В цьому процесі доречно виділити декілька напрямків:
1) створення передумов до більш цивілізованого переходу спортсменів до іноземних професійних клубів, за яких вони не втрачали б зв’язку з українським спортом, а прибутки від трансферу використовувалися б на його розвиток з врахуванням вкладу спортивних організацій і окремих фахівців у підготовку відповідного спортсмена;
2) розширення мережі внутрішніх змагань у професійному спорті, а також організація в країні міжнародних професійних турнірів;
3) розбудова в країні інфраструктури професійного спорту як сфери розважального бізнесу, орієнтованої на створення спортивного видовища високої якості і формування потенційного споживача - глядачів, засобів масової інформації, спонсорів;
4) активне залучення перспективних джерел прибутку - продаж прав на телетрансляції змагань, рекламно-спонсорська та ліцензійно-комерційна діяльність, концесії спортивних споруд, будівництво автостоянок навколо спортивних споруд, де проводяться змагання тощо;
5) вдосконалення державного законодавства, яке б стимулювало розвиток бізнесу в країні;
6)формування правових основ професійного спорту в Україні з урахуванням міжнародного досвіду його функціонування.
| На відміну від США та країн Західної Європи, де були створені самостійні організаційні структури професійного спорту, в Російській імперії, а в подальшому і в СРСР, а відтак і в Україні, він розвивався в структурі циркового шоу-бізнесу. Найбільш популярними видами професійного спорту були боротьба, піднімання ваги та бокс. По закінченні Другої світової війни з політичних міркувань основна увага партійних органів і державних спортивних структур була зосереджена на розвиткові олімпійського спорту. З ідеологічних позицій професійний спорт стали розглядати виключно як засіб жорсткої експлуатації спортсменів капіталістичним суспільством. У другій половині 80-х років ХХ століття в СРСР розпочався процес переходу від адміністративно-командного до економічного стилю управління. Однак це майже не торкнулося сфери спорту, де фактично робилися спроби узаконити професійний статус висококваліфікованих спортсменів без врахування ринкових відносин, що на той час лише зароджувалися. Після розпаду СРСР на початку 1990-х років, і утворення на його теренах незалежних країн, професійний спорт в Україні став активно розвиватися за двома відносно самостійними напрямами: 1) від’їзд висококваліфікованих спортсменів до іноземних професійних клубів; 2) створення національних структур професійного спорту і їх інтеграція до систем міжнародного професійного спорту. Подальший ефективний розвиток професійного спорту в Україні можливий за умов зменшення економічного та управлінського впливу держави і більш широкого залучення приватного капіталу. Для розвитку професійного спорту необхідно вдосконалити його національні структури, які б функціонували на комерційних засадах, тобто покривали переважну частку видатків за рахунок власних прибутків від основної діяльності, та цивілізовано інтегрували до міжнародних структур професійного спорту. |
Література
1. Борисова О.В. Современный профессиональный спорт и пути его развития в Украине (на материале тенниса) [текст] : монография – К.: Центр учебной литературы, 2011. – 310 с.
2. Гуськов С.И. Организационные и социально-экономические основы развития профессионального спорта в США: Автореф. дис.д.ра пед.наук – К., 1992. – 46 с.
3. Костюченко О.А. До питання формування національного спортивного законодавства / Костюченко О.А. // Вісник Академії адвокатури України. – К. : 2012. – Число 3 (25). – С.90-94.
4. Кун Л. Всеобщая теория физической культуры и спорта. Перевод с венгерского под. общ.ред. В.В.Столбова.– М.: Радуга, 1982.– 400с.
5. Линець М.М. Професійний спорт як навчальна дисципліна // Актуальні проблеми розвитку фізичної культури і спорту у ВНЗ України: Збірник наукових праць. – Львів., 1998. – С. 71–73.
6. Петровский В.В., Матвеев С.Ф., Драгунов Л.А. Профессиональный спорт: Метод. реком. (Выпуск 1) – К., 1994. – 23с. (Укр. гос. ун-т физ. воспитание и спорта).
7. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт. – Т.1 – К.: Олимпийская литература, 1994. – 494 с.
8. Пономарев Н.И. Профессиональный спорт как субкультура // Теория и практика физ. культуры. – 1995. – N 8. – с. 56-58.
9. Профессиональный спорт:Учебник для вузов /С.И.Гуськов, В.Н.Платонов, М.М.Линец, Б.Н.Юшко. – К.: Олимпийская литература, 2000. – 392 с.
10. Суник А. Росийский спорт и олимпийское движение на рубеже ХІХ-ХХ веков. Изд.2-е, исправл. и дополн. М.: Советский спорт, 2004.– 764с.
11. Hickok R.. New Encyclopedia of sport. – N. Y.: Me Graw, Hill Books Co., 1977.– 675p.
Дата добавления: 2015-11-10; просмотров: 1542;