Базові положення системного підходу.

В науці управління системний підхід характеризує послідовність та взаємопов’язаність дій з визначення об’єкту, предмету, цілей та завдань пізнання та управління певними процесами в організації.

В категоріальному апараті системного підходу ключове місце відводиться категорії системи. Згідно системного підходу система – це сукупність взаємодіючих елементів, які являють собою цілісне утворення із новими властивостями, відсутніми у її елементів [2]. Також під системою розуміють сукупність взаємозалежних елементів, які утворюють цілісність, єдність [3].

В теорії організації [11, 12] виділяють такі принципи системного підходу:

– принцип цілісності: забезпечення взаємопов’язаності елементів в організаційній структурі управління;

– принцип ієрархічності: розгляд об’єкта як самостійно функціонуючої цілісної системи і як підсистеми для вищих рівнів;

– принцип структуризації: функціонування системи обумовлене не стільки характеристиками її окремих елементів, скільки їх певною упорядкованістю, розташуванням та розподілом ролей і статусів;

– принцип багатовекторності, множинності, фрагментарності: будь-який об’єкт пізнання може розглядатися у різних площинах, що дозволяє об’єкту, який досліджується, поглибити та урізноманітнити власні ознаки. Це обумовлює значущість системного аналізу як сукупності різних методів дослідження - логіко-евристичних, емпіричних, експериментальних, кількісних, математичних та ін.

– принцип змінності, плинності: розвиток організації здійснюється під впливом сукупності зовнішніх та внутрішніх чинників, дія яких обумовлює зміни в організації, які мають незворотний та перманентний характер.

– принцип функціональності: кожний елемент в організаційній системі має своє призначення (функцію), а кожна дія спрямована на досягнення певної мети.

Виходячи з основ теорії систем, які ґрунтовно подано в працях видатних вітчизняних та закордонних вчених [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10], виділимо такі базові уявлення про організацію згідно системного підходу:

1. Організація як цілеспрямована та багатоцільова система, яка має неоднорідні зовнішні й внутрішні цілі, самостійні підцілі окремих підсистем, систему показників виміру цілей, різноманітні стратегії їхнього досягнення тощо.

2. Організація як цілісність із особливими ознаками, що складається з елементів та підсистем зі специфічними ознаками. Ці елементи та підсистеми є відносно обособленими та вступають у взаємодію між собою. Так, підприємство складається з виробничої, техніко-технологічної, інформаційної, економічної, соціальної та інших підсистем, кожна з яких виконує свої функції в системі.

3. Організація як сукупність певних підсистем, що формуються формально та (або) неформально, та характеризуються взаємодією елементів – з урахуванням того, що зміна в одному елементі викликає ланцюг змін в інших.

4. Організація як відкрита соціально-економічна система, що взаємодіє у свій діяльності з колом заінтересованих сторін, які впливають на результати діяльності організації і водночас знаходяться під впливом управлінських рішень, що приймаються керівництвом організації.

5. Організація як динамічна система, в межах якої реалізується низка внутрішньоорганізаційних процесів прийняття рішень, саморегулювання, координації, підтримки соціального балансу, а також аналізу процесів зростання, адаптивної еволюції, нововведень, загального «життєвого циклу» організації та її складових.

6. Організація як адаптивна система, яка самоорганізується, саморозвивається і водночас є свідомо керованою. Керованість організації визначається діями апарату управління. До основних функцій апарату управління належить розробка, прийняття та реалізація стратегічних рішень керованої організації. Успіх організації значною мірою залежить від ефективності організації управлінської роботи на всіх рівнях ієрархії управління.