Методологія прогнозування соціально - економічних процесів

Сучасні умови господарювання потребують макси­мального розширення фронту прогнозування, подальшого вдосконалення методології та методики розроблення прогнозів. Чим вищий рівень прогнозування процесів суспільного розвитку, тим ефективніше регулювання й управління цими процесами в суспіль­стві.

Методологія прогнозування - це галузь знань про методи, способи та системи прогнозування.

Загальнотеоретичним підґрунтям прогнозування є спеціальна галузь - прогностика, що вивчає закономірності розроблення прогнозів. Прогностика визначає також:

· Методи прогнозування — сукупність заходів і способів мис­лення, що вможливлює на основі аналізу ретроспективних даних, екзогенних та ендогенних зв’язків об’єкта прогнозування, а також вимірювань їх у межах явища або процесу, що розглядається, ймовірний висновок стосовно майбутнього розвитку об’єкта.

· Способи прогнозування — отримання й оброблення інформації про майбутнє на підставі однорідних методів розроблення прогнозу.

· Системи прогнозування — впорядкована сукупність методик і технічних засобів, призначена для прогнозування складних явищ або процесів.Система прогнозування СЕСозначає певну єдність методології, організації й розроблення прогнозів, що забезпечує узгодженість, послідовність і неперервність їх.

Більш загальним поняттям ніж прогнозування є передбачення. Передбачення як випереджувальне (завчасне) відображення дійсності, ґрунтоване на пізнанні законів природи, суспільства та мислення, залежно від рівня конкретизації й характеру впливу на перебіг досліджуваних процесів, має чотири форми: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, програму та план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загаль­ної теорії. Це означає, що початкову базу побудови гіпотези становлять теорія і відкриті на її основі закономірності й причиново-наслідкові зв’язки функціонування і розвитку дослід­жуваних об’єктів. На рівні гіпотези дають якісну характеристику останніх, яка відбиває загальні закономірності їхньої пове­дінки.

Прогноз порівняно з гіпотезою більш визначений, оскільки ґрунтується не лише на якісних, а й на кількісних параметрах, що дає змогу характеризувати майбутній стан об’єкта ще й кількісно. Прогноз - це передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії. Отже, прогноз відрізняється від гіпотези меншою мірою невизначеності та більшою ймовірністю. Разом із тим, зв’язки прогнозу з досліджуваним об’єктом або явищем не є жорсткими, однозначними: прогноз має імовірнісний характер.

Програма являє собою висування певної мети і передбачення конкретних, детальних подій досліджуваного об’єкта. У ній фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, обґрунтовуються ухвалені управлінські рішення. Головна відмінна риса її - визначеність завдань. Отже, в програмі передбачення дістає найбільшу конкретність і визначеність. Подібно до прогнозу, програма ґрунтується на результатах і досягненнях конкретно-прикладної теорії.

Форми передбачення тісно пов’язані у своїх виявах одна з одною та з досліджуваною системою управління та планування, і становлять послідовні щаблі пізнання поведінки об’єкта в майбут­ньому. Початок цього процесу - загальнонаукове передбачення стану об’єкта, останній етап - побудова плану переведення об’єкта в новий, планований для нього стан. Важливим засобом цього слугує прогноз як єднальна ланка між загальнонауковим передбаченням і планом.

Хоча гіпотеза має найзагальніший характер, без неї неможливе жодне наукове управління та планування. Гіпотеза впливає на цей процес через прогноз і є важливим джерелом інформації для його побудови. У багатьох випадках гіпотеза виконує аналогічну роль безпосередньо під час розроблення планів.

Найтісніше прогнозування пов’язане із плануванням.

План і прогноз - це взаємодоповнювальні стадії планування за вирішальної ролі плану як провідної ланки управління суспіль­ним виробництвом. При цьому прогноз виступає чинником, який орієнтує наявну практику на можливості розвитку в майбут­ньому, а прогнозування є інструментом розроблення планів. Фор­ми поєднання прогнозу та плану можуть бути різними: прогноз може передувати розробленню плану (як правило), складатися після плану (прогнозування наслідків зафіксованого у плані рішення), здійснюватися в процесі розроблення плану.

Між прогнозом і планом існують і розбіжності. Головна з них полягає в тому, що план має директивний, а прогноз — імовірний характер. План — це однозначне рішення, зокрема й тоді, коли його розробляють на варіантній основі. Натомість прогноз за своєї сутністю має альтернативний, варіантний зміст. У цьому сенсі прогнозування становить дослідницьку базу планування, яка, втім, має власне методологічне й методичне підґрунтя та значною мірою відрізняється від планування. Розроблення прогнозів ґрунтується на прогностичних методах, тоді як планування спирається на більш строгі й точні методи балансових та інших розрахунків. Прогнозування й планування відрізняються й тим, що характеризують різні щаблі пізнання досліджуваного об’єкта, різні, хоча й взаємопов’язані, форми передбачення його майбутнього стану.

У проблемі прогнозування розрізняють два аспекти: теоретико-пізнавальний та управлінський, пов’язаний із можливістю прийняття на підставі набутого знання управлінських рішень (див. рис. 8.3). Конкретизація в цих випадках також набуває різ­них форм: власне передбачальну (прескриптивну, описову) і вказівну (прескриптивну, визначальну).

Рис. 8.3. Сутність прогнозування

Під передбаченням розуміють опис можливих чи бажаних перспектив, станів, розв’язань проблем майбутнього.

Вказівка (рекомендація) дає спосіб розв’язання цих проблем, використання інформації про майбутнє в цілеспрямованій діяльності.

Виходячи із загальноприйнятих понять теорії управління су­спільними процесами, прогнозування відіграє провідну роль у системі управління процесами соціально-економічного розвитку як єднальна ланка між об’єктивно необхідними функціями підготовки й реалізації відповідних рішень (див. рис. 8.4).

Рис. 8.4. Місце прогнозування серед функцій управління соціально - економічними процесами

Функції підготовчого блоку мають дослідницький і аналітичний характер. До них належать такі:

- інформація — передбачає отримання поточних статистичних та аналітичних даних стосовно динаміки соціально-економічних процесів на відповідному рівні моніторингу, а також ознайомлення з новітнім досвідом і тенденціями в цій галузі;

- цілеспрямування — полягає у встановленні системи конкретних цілей соціально-економічного розвитку стосовно певного календарного періоду, виходячи із загальнонаціональної мети — підвищення якості життя та зростання добробуту населення, гарантування його безпеки й соціальної справедливості;

- аналіз — передбачає вивчення й узагальнення одержаної інформації про динаміку соціально-економічних процесів у зіставленні з відповідними цільовими індикаторами;

- вимірювання передбачає створення та вдосконалення системи соціально-економічних показників (індикаторів) і методів кіль­кісного оцінювання їх;

- діагностика — полягає в підготовці висновків і узагальнювального підсумку (на зразок аудиторського) щодо наявного стану та рівня соціально-економічного розвитку із визначенням позитивних і негативних чинників, які здійснили вплив на нього.

Прогнозуванняполягає в розробленні й обґрунтуванні можливих варіантів очікуваних змін соціально-економічної ситуації та їхніх наслідків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Тим самим прогнозування завершує підготовчий блок функцій управління соціально-економічними процесами, що передбачає розв’я­зання завдань прогнозування у комплексі з усіма попередніми функціями шляхом розроблення відповідних технологій їхнього виконання.

З іншого боку, прогнозування є підґрунтям здійснення функцій виконавчого блоку, які мають програмно-управлінський характер:

- програмування (тобто розроблення програм соціально-еко­номічного розвитку);

- планування (укладання планів здійснення заходів, передбачених програмою);

- регулювання (внесення оперативних змін під час виконання програми).

Отже, стосовно якості та ефективності прогнозів соціально-економічного розвитку можна робити висновки мірою реалізації програм, які на них ґрунтуються.

Таким чином, усі функції управління соціально-економічни­ми процесами становлять у сукупності цілісну систему узгод­ження й функціонального розподілу дій органів управління будь-яких рівнів.

Прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів має виходити з необхідності науково обґрунтованого врахування загальноекономічних галузевих і регіональних пропорцій. У регіональному аспекті провідну роль відіграє соціальна домінанта розвитку економічних систем, оскільки регіони створюють перед­умови для всебічного розвитку індивіда, використовуючи для цього соціальні нормативи [32].

Якісне виконання функцій управління зумовлено рівнем облад­нання й використання сучасних технологій і засобів комп’ютер­ної та телекомунікаційної техніки. Стосовно конкретного змісту й сфери впливу функцій управління на соціально-економічні процеси технологія, що розробляється, є механізмом виконання їх, який визначає послідовність операцій (дій), технічні засоби, склад виконавців і форми їхньої взаємодії, а також процедури узгод­ження й затвердження готових документів нормативного, проектного або розпоряджувального характеру.

Основними вимогами та пов’язаними із ними проблемами під час розроблення технологій прогнозування соціально-економіч­ного розвитку є:

- виконання прийнятих у прогностиці принципів системності, узгодженості, варіантності, безперервності, верифікаційності (тобто ймовірності, точності, обґрунтованості) та рентабельності прогнозів;

- орієнтація на домінантний вибір нормативного виду прогнозів, за яких прогнозовані показники визначають залежно від співвідношення фактичних і нормативних (ретроспективних і перспективних) значень внутрішніх і зовнішніх чинників;

- використання абсолютних і відносних показників, що відбивають динаміку зміни значень параметрів прогнозованих об’єктів;

- встановлення оптимальної довжини бази й упередження прогнозу.

Однією з важливіших теоретичних проблем прогнозування є побудоватипології прогнозів. Останню можна будувати залежно від різних критеріїв і ознак — цілей, завдань, об’єктів, методів організації прогнозування тощо. До найважливіших із них належать: масштаб прогнозування, характер об’єкта, функція прогнозу.

Замасштабом прогнозування розрізняють: макроекономіч­ний (народногосподарський) та структурний (міжгалузевий і між­регіональний) прогнози, прогнози розвитку народногосподарсь­ких комплексів (паливно-енергетичного, агропромислового, інвес­тиційного, виробничої інфраструктури, сфери обслуговування населення тощо), прогнози галузеві та регіональні, прогнози первинних ланок народногосподарської системи —підприємств, виробничих об’єднань, а також окремих виробництв і продуктів (рис. 8.5.).

За періодом випередження прогнози поділяють на короткотермінові — від місяця до року; середньотермінові — від одного до п’яти років; довготермінові — від п’яти до п’ятнад­цяти-двадцяти років; далекоглядні — триваліші за зазначені періоди.

Зазначені типи прогнозів відрізняються як за змістом, так і за характером оцінок досліджуваного процесу. Короткотермінові прогнози СЕП ґрунтуються на припущенні, що у прогнозованому періоді не станеться ані кількісних, ані якісних суттєвих змін досліджуваного об’єкта. Середньо- та довготермінові виходять із кіль­кісних і якісних змін у досліджуваному процесі, причому в серед­ньотермінових кількісні зміни домінують над якісними. У серед­ньотермінових прогнозах здійснюють кількісно-якісне оцінювання подій, у довготермінових — якісно-кількісне. Далекоглядні прогнози виходять суто з якісних змін, причому йдеться переважно про загальні закономірності розвитку досліджуваного об’єкта. Фор­ма оцінювання прогнозованих подій - якісна (див. рис. 8.6).

Розподіл прогнозів залежно від характеру досліджуваних процесів пов’язаний із різними аспектами процесу відтворення. За цією ознакою виокремлюють такі народногосподарські прогнози: розвитку виробничих відносин; соціально-економічних передумов і наслідків науково-технічного прогресу; динаміки народного господарства (його темпів, чинників та структури); відтворення трудових ресурсів, зайнятості й підготовки кадрів; економічного використання природних ресурсів; відтворення основних фондів і капітальних вкладень; рівня жит­тя населення; фінансових відносин, доходів і цін; зовнішніх економічних зв’язків тощо.

Рис. 8.5. Головні напрями розвитку країни

Рис. 8.6. Система прогнозів

Кожен із названих напрямів має самостійне значення і може розроблятися на власній основі. Разом із тим між ними існує методологічна єдність, яка забезпечує науковий характер прогнозування народного господарства загалом.

Економічне прогнозування здійснюють у поєднанні з іншими видами прогнозування: соціальним, політичним, демографічним, науково-технічним, прогнозуванням природних ресурсів тощо. На результати цих прогнозів зважають у народногосподарському та інших типах економічних прогнозів. Своєю чергою, економічні прогнози — невід’ємна складова прогнозування й планування розвитку суспільних процесів. Зв’язок різноманітних видів прогнозів дістає вияв у послідовності їхнього розроблення. Так, економічні прогнози будують за прогнозами науково-технічного прогресу, природних ресурсів, демографічних процесів тощо.

За функціональною ознакою (спрямуванням прогнозу­вання) розрізняють два типи прогнозів: пошуковий і нормативний.

Пошуковий прогноз ґрунтований на умовному продовженні в майбутнє тенденцій розвитку об’єкта, що вивчається в минулому й сучасному, абстрагуючись від можливих рішень, здатних радикально змінити ці тенденції (планів, програм тощо). Його завдання — з’ясувати, як розвиватиметься досліджуваний об’єкт за умов збереження наявних тенденцій.

Нормативний прогноз, на відміну від пошукового, розробляють на базі заздалегідь визначених цілей. Його завдання — визначити шляхий терміни досягнення можливих станів об’єкта прогнозування в майбутньому, які визнано за мету. Якщо пошуковий прогноз у визначенні майбутнього стану об’єкта відштовхується від минулого та нинішнього, то нормативний прогноз здійснюється у зворотному порядку: від заданого стану в майбутньому до наявних тенденцій та зміни їх задля поставленої мети.

Обидва типи прогнозів на практиці водночас як напрями, підходи до прогнозування і використовуються разом (рис. 8.7). У поєднані їх проявляється стимулювальна роль прогнозування як інструменту планування досягнення поставлених цілей. Рішення, як правило, приймають на підставі даних прогнозування. Своєю чергою, прийняті рішення справляють вплив на результати здійснення прогнозів. Тому з метою запобігання розбіжності між прогнозом і прийнятим рішенням необхідно систематично коригувати прогноз, наприклад, шляхом порівняння його із цілями розвитку об’єкта прогнозування й можливістю здійснення їх.

Рис. 8.7. Схеми пошукового та нормативного прогнозування

Із типологією прогнозів тісно пов’язане питання стосовно джерел інформації щодо майбутнього та способи його прогнозування. Розрізняють три основні джерела прогнозової інформації:

- набутий досвід, ґрунтований на знанні закономірностей про­ходження й розвитку досліджуваних явищ, процесів, подій;

- екстраполяція наявних тенденцій, закони розвитку яких у минулому й сучасному відомі;

- побудова моделей об’єктів прогнозування стосовно очікуваних або накреслених умов.

Цим джерелам інформації відповідають три способи прогнозування, що взаємно доповнюють одне одного:

- експертний, оснований намобілізації професійного досвіду й інтуїції висококваліфікованих експертів для одержання прогнозів, що не мають кількісних характеристик. Цей спосіб застосовують, коли немає або не досить статистичних даних, не існує надійних методів оцінювання подій минулого, якщо в розвитку прогнозованих процесів передбачаються різкі зміни, про характеристики яких майже нічого невідомо;

- екстраполяція — вивчення минулого і сучасного розвитку об’єкта і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

- моделювання — дослідження пошукових і нормативних моделей прогнозованого об’єкта у світлі очікуваних або окреслених змін його стану. Моделі соціально-економічних процесів прийнято розрізняти за методами, які використовують у математиці для їх побудови. Формалізоване відображення вхідних положень має загальну назву — «економіко-математичні моделі». Вони можуть бути статичними або динамічними, статистичними або детермінованими, лінійними або нелінійними, зі стаціонарною або змінною структурою відображення досліджуваного процесу тощо.