Лекція № 12. ВОДНО-СОЛЬОВИЙ, МІНЕРАЛЬНИЙ ОБМІН

1. Розподіл і обмін води в організмі, регуляція її загального об'єму

Водно-мінеральний обмін включає процеси надходження , всмоктування, розподіл і виділення води і солей з організму. Водно-мінеральний обмін забезпечує постійність іонного складу, кислотно-лужної рівноваги, об’єму рідин внутрішнього середовища організму, осмотичний тиск, тобто основні параметри гомеостазу.

Розподіл води в організмі. 72% Н₂О знаходиться в клітинах і називається клітинною, 28-30% знаходиться у міжклітинному просторі, 8-10% знаходиться у вільному стані в біологічних рідинах: плазмі крові, лікворі, в рідинах суглобів. Вона лабільна і має властивості розчинника.

Стан води в організмі. Невелика кількість води (4%) зв'язана з тканинними колоїдами, переважно білками і субклітинними структурами, мембранами. Це іммобілізована вода, або гідратна. Між різними формами води існує зв'язок, вона може переходити із однієї форми в іншу.

Збільшення об'єму міжклітинної води при короткочасній роботі зумовлено переважно приливом крові, а збільшення внутрішньоклітинної рідини при довготривалій роботі м'язів, що зв'язано з підвищення гідратації білків працюючих м'язів.

Біологічна роль води.

1. Універсальний розчинник, в ній розчиняється більшість органічних і неорганічних речовин. Властивості розчинника зумовлені тим, що вода - диполь з високою діелектричною здатністю.
2. Вода грає важливу роль в підтримці унікальної структури і функції клітинних органел.
3. Вода - обов'язковий компонент біохімічних процесів, обмін речовин пов'язаний з гідролізом.
4. Вода підтримує постійність складу внутрішнього середовища організму - гомеостаз.
5. Являється важливим фактором в терморегуляції. Вміст води в організмі як теплоємної речовини сприяє постійності теплового режиму тіла людини.

Потреба у воді організму людини 2,5-3 л в залежності від віку .статі, температури навколишнього середовища. Дитячий організм витрачає більше води, тому що в ньому інтенсивніше протікає обмін речовин і вище гідрофільність білків. Дорослій людині треба 30-50 г води на 1 кг маси тіла, дитині 100-150 г.

Організм людини може прожити без їжі до двох місяців, без води 12-15 днів, Втрата 20-25 % води приводить до загибелі організму.

При зміні обміну води спочатку в фізіологічних умовах змінюється кількість вільної води в біологічних рідинах (плазма, ліквор, лімфа) і міжклітинному просторі, в меншій мірі порушується обмін внутрішньоклітинної води.

При патологіях, пов'язаних з дегідратацією організму (гострі кишкові інфекції, тяжкі опіки) зменшується кількість води в клітинах, що приводить до дегідратації тканинних білків, глибоких порушень їх обміну, функцій і структури.

Основна маса води всмоктується в кишечнику, переважно в товстій кишці, і транспортується в тканини і органи (печінка, м'язи, шкіра), в результаті чого вміст води в них постійний.

Встановлено, що 100 калорій їжі утворює приблизно 12 г води. За добу необхідно 3000-3500 калорій, при цьому виділяється 350-400 г води.

Постійна динамічна рівновага між кількістю води, що поступає в організм і виділилась з нього, являється необхідною умовою життя. Це водний баланс організму. Якщо води виділяється менше, чим поступило в організм, то це - позитивний баланс: спостерігається при набряках, при значному послабленні серцевої діяльності, голодуванні Якщо води виділилось більше, то це негативний баланс. Це спостерігається при порушеннях функції нирок, при захворюваннях гіпофізу.

Найбільша кількість води виділяється з сечею 1200-1500 мл за добу. Значна кількість виділяється з потом, причому тут спостерігають коливання 200-500 мл, через легені виділяється 300-500 мл, з випорожненнями 250-300 мл.

2. Основні функції нирок.

Біохімічна характеристика ниркового кліренсу та порогу,

їх діагностичне значення.

Нирки - основний орган виділення продуктів обміну, регуляції осмотичного тиску, кислотно-лужної рівноваги і водно-електролітного балансу. Основна функція нирок - екскреторна.

Нирки відіграють важливу роль у всіх процесах метаболізму і підтриманні
енергетичного балансу. В нирках інтенсивно протікають процеси глюконеогенезу та
глюкогенезу. При голодуванні половина всієї глюкози крові забезпечується
нирковим глюконеогенезом.

Нирки приймають участь в регуляції ліпідного обміну, при хронічній нирковій недостатності розвивається гіперліпопротеїнурія. В нирках синтезується компоненти біомембран, що мають ліпідну природу (фосфоліпіди), утворюються ТАГ, формується активна форма вітаміну Д.

У нирках здійснюються важливі метаболічні процеси перетворення амінокислот, початковий етап біосинтезу креатину з аргіну та гліцину.

У нирках протікають процеси утилізації проміжних кислих метаболітів (окси- і кетокислот) в глюкозу, синтезується вазоактивний гормон ренін, руйнується інсулін, СТГ, глюкогон, пролактін, 45% екзогенного інсуліну руйнується в нирках.

Нирки виконують важливу роль в підтриманні гомеостазу організму людини, характеризуються великою інтенсивністю обміну речовин, вміст води в нирках біля 83%.

Важлива особливість метаболічних процесів в нирках - висока активність окислювальних процесів і зв'язаного з ним фосфорування. Нирки складають 0,5% маси тіла, а поглинають 10% кисню, що використовується організмом. Інтенсивність обміну зумовлена і підсиленим кровообігом.

У нирках протікають фільтраційно-реабсорбційні процеси, так як кров'ю
доставляється необхідний енергетичний матеріал (вуглеводи, ліпіди і кисень), що
забезпечує можливість ефективного функціонування нирок. Затрати кисню і
інтенсивність тканинного дихання максимальні у корковому шарі.

Енергія для роботи нирок забезпечується в основному за рахунок окислення
вуглеводів і ліпідів. В нирках активно протікають процеси окислення ацетооцтової
кислоти - важливого проміжного продукту обміну ліпідів.

Завдяки утворенню і виділенню сечі відбувається очищення організму від продуктів обміну і шкідливих речовин. Весь цей процес пов'язаний з функціональними особливостями клубочків нирок, а також проксимальних і дистальних канальців, що характеризує клубочкову фільтрацію - коефіцієнт очищення, або кліренс. Кліренс - це об'єм плазми крові в мілілітрах, яка проходить через нирки за 1 хв. і повністю очищується від тої чи іншої речовини. За добу в нирках утворюється 170 - 180 л. первинної сечі, що відповідає утворенню за 1 хв, 125 мл ультрафільтрату. З 170 л. приблизно 168,5 зворотно всмоктуються в кров. Якщо речовина зворотно всмоктуються, то її кліренс дорівнює 0. Якщо речовина зворотно не всмоктується (креатинін), то кліренс, виражений в мілілітрах дорівнює величині ультрафільтрату, в даному випадку 125мл. Практично кліренс є величиною трохи меншою ніж 125 мл. так як частина речовин зворотно всмоктується в кров у канальцях нирок.

Значне зниження клубочкової фільтрації спостерігається при запальних процесах в нирках (нефрити), що супроводжується зменшенням виділення кінцевих продуктів обміну.

3. Електролітний склад організму.

Біологічна роль основних катіонів та аніонів Nа, К.

Роль солей і окремих хімічних елементів досить важлива. Як пластичний матеріал вони входить до складу різних тканин тіла (кістки, м’язи, шкіра), є компонентами багатьох білків і нуклеїнових кислот, знаходяться у вільному стані. Вони необхідні для процесу обміну речовин, як активатори і коферменти багатьох ферментів, В організмі людини знайдено 70 хімічних елементів, з них 47 хімічних елементів присутні постійно і називаються біогенними. Загальна кількість мінеральних речовин 0,8-1% від маси тіла. У залежності від кількості вмісту біогенних хімічних елементів їх розділяють на макро-, мікро і ультрамікроелементи. До макроелементів відносяться елементи вміст яких 10^-2% (Nа, К, Са. Р, СL, S).

До мікроелементів відносяться елементи, вміст яких складає 10^-3-10^-5% (Вг, F, Fе, Сu, АІ, Мn, Со, Sr, Li). Елементи вміст яких складає 10^-5-10^-9% називаються ультрамікроелементами (Нg, Аu, Сг, Sі, Nі, Ті).

Білки, нуклеїнові кислоти, що мають властивості іонів, можуть вступати в реакції з різними катіонами. Це відіграє важливу роль у формуванні структури цих біополімерів і органел клітин, особливо клітинних мембран. Са²⁺, Мg²⁺необхідні для підтримки нормальної структури рибосом.

Натрій (Nа) – основний катіон міжклітинної рідини. Норма Nа в плазмі крові 135-155 ммоль/л. Солі натрію в організмі знаходяться в іонізованому стані в плазмі лімфі, жовчі, травних соках, Nа - головний катіон міжклітинної рідини, в ній знаходиться 50% від всієї кількості Nа. Накопичується в кістках, в кістковій тканині знаходиться 44% від всієї кількості Nа; 6% локалізується внутрішньоклітинно.

Біологічні функції Nа - підтримка осмотичного тиску, участь у підтримці кислотно-лужної рівноваги, входить в склад буферних систем крові, приймає участь у передачі збудження по нервовому волокну.

Баланс Nа регулюється ЦНС, ендокринною системою та нирками, реабсорбує Nа гормон альдостерон.

Гіпонатріємія розвивається при недостатньому синтезу альдостерону, введенні в організм великої кількості рідини.

Гіпернатріємія спостерігається при гіперпродукції альдостерону, значних втратах рідини без втрати солей, при хронічних нефритах, гепатитах, цирозі печінки, менінгітах, енцефалітах.

Калій (К) – головний внутрішньоклітинний елемент, загальна кількість в організмі 160 г, внутрішньоклітинно К знаходиться до 90%, у міжклітинній рідині 2,5%, в тканинах м'язів до 8%. М'язова тканина - депо калію. Норма К3,5-5,3 ммоль/л, в еритроцитах 79,9-99,3 ммоль/л.

Біологічна роль калію: приймає участь у підтримці осмотичного тиску і кислотно-лужної рівноваги в клітинах, разом з Nа створює різницю потенціалів по обидві сторони клітинної мембрани, що забезпечує енергією фізіологічні процеси, що протікають у мембранах, приймає участь у процесах біосинтезу білку, глікогену, АТФ, креатин-фосфату, ацетилхоліну, приймає участь у передачі збудження по нервовому волокну. Добова потреба - 75 ммоль/л, поступає у складі їжі.

Виводиться з організму нирками, калій сприяє діурезу і краще виводиться з організму ніж Nа.

У регуляції рівня К грає роль ЦНС: калій-чутливі рецептори розташовані в судинах печінки, нирок, тонкого кишечнику. Впливають на рівень К⁺ альдостерон та інсулін. Альдостерон підсилює секрецію К в ниркових канальцях, сприяє зниженню концентрації в організмі. Інсулін, навпаки, зменшує втрату калію нирками і полегшує його транспорт у клітини.

Гіпокаліємія. Спостерігається при підвищеній продукції альдостерону і нестачі інсуліну, при нестачі калію в їжі, поліуріях, пов'язаних з нирковою недостатністю, прийомі діуретиків. Гіпокаліємія проявляється затримкою проведення нервового збудження в м'язовій тканині і в міокарді. Виникає недостатність серцевого м'яза, аж до паралічу і зупинки серця.

Гіперкаліємія виникає при надлишку надходження калію з лікарськими препаратами, при підсиленому виході калію з клітин в результаті травм, опіків, гемолізу еритроцитів, при порушенні виділення калію. Основні зміни спостерігаються при цьому в серцевому м'язі.

4. Біологічна роль та обмін кальцію, магнію, кобальту, молібдену, цинку, йоду.

Кальцій (Са) - міститься в організмі в основному в кістках, дентині, емалі зубів - 99% загальної кількості кальцію знаходяться у міжклітинній рідині. У плазмі знаходиться у слідуючих формах: іонізований, неіонізований, білковозв'язаний. Біологічно активний тільки іонізований, його 50% від загального вмісту.

Біологічна роль Са: приймає участь у регуляції процесів нервово-м'язової збудженості, як антагоніст калію, в процесі зсідання крові, забезпечує цілісність клітинних мембран, так як сприяє стабілізації структури білків. Необхідний для секреторної активності практично всіх залоз внутрішньої секреції і є вторинним посередником при передачі мембранного сигналу, активатор 40 ферментів. Являється основним компонентом у побудові кісткового скелету.

Добова потреба складає 30 ммоль/л. Виводиться з організму в складі сечі, слинними залозами, в складі шлункового та кишкового секретів.

Регулюється обмін гормонами паращитовидної залози - паратиріном, щитовидної залози - кольцитоніном, у регуляції приймає участь вітамін Д. Паратирін реабсорбує Са у ниркових канальцях, кальцитонін знижує його реабсорбцію в ниркових канальцях і підсалює фіксацію у кістках.

Гіпокальціємія зустрічається при гіпотеріозі, що супроводжується судомами, спостерігається також при механічній жовтяниці.

Цинк (Zn) є одним з незамінних мікроелементів, входить в склад тканинних білків, ДНК, ферментів, інсуліну. Іони цинку необхідні для функціонування дипепсидаз, лужної фосфатази, РНК- і ДНК-полімераз, багатьох дегідрогеназ, зокрема алкогольдегідрогенази.

Мікроелемент активує велику групу ферментів. У ферментах іони цинку можуть бути замінені іонами марганцю, або кобальту без зниження активності ферменту, з цинком конкурує мідь і дуже токсичний кадмій.

Цинк активує деякі гормони:статеві, тіреотропний, гонадотропний, вазопресин, подовжує гіпоглікемічний ефект інсуліну.

Марганець (Мn) являється необхідним компонентом організму. Зустрічається в двох і трьох валентній формах.

Біологічна роль марганцю полягає в тому, що він приймає участь в ферментативних процесах, входить в склад металзалежних ферментів і регулює їх активність. У марганці мають потребу велика кількість ферментів: піруваткарбоксилаза, глутамінсинтетаза, фосфатази, транскетолаза. Марганець підвищує діяльність гормонів гіпофізу, статевих гормонів, інсуліну, сприяє процесу кровотворення, підвищує катаболізм білків, попереджує відкладення холестерину в стінках судин. Знайдена залежність між обміном марганцю і вітамінами А, В, С, Д, Е.

Кобальт (Со) в організмі входить в склад вітаміну В₁₂ цианкобаламіну, метилкобаламіну, приймає участь в обміні білків, синтезі РНК, ДНК, еритропоезі, сприяє використанню депонованого заліза для синтезу гему, підвищує синтез гормонів щитовидної залози, вітамінів - пірідоксину, тіаміну, стимулює накопичення в організмі вітамінів А, В, С, К,нікотинової кислоти.

Молібден (Мо) широко розповсюджений у природі, його можна знайти в любому організмі. Молібден приймає участь в азотистому, пуриновому обмінах, активує ряд окисно-відновних ферментів, входить в склад молібдензалежних ферментів. Ці ферменти містять по два атоми молібдену. Ксантинооксидаза приймає участь в окисленні ксантину і гіпоксантину до сечової кислоти - кінцевого продукту пуринового, обміну.

Активність ферменту знаходиться в прямій залежності від вмісту мікроелементу. Є твердження про активацію іонами молібдену лужної фосфатази. В організм людини молібден поступає з водою, рослинною і тваринною їжею. Найбільш багаті цим елементом зернові, бобові культури, печінка, нирки.

Надлишок молібдену в організмі викликає токсикози, порушення обміну речовин, затримку росту кісток, порушення обміну міді та фосфору, молібденову падагру в результаті підвищення активності ксантинооксидази і збільшення в 3 рази і більше вмісту сечової кислоти.

Йод (І) - життєвоважливий елемент, що входить в структуру гормону щитовидної залози - тироксину. Щитовидна залоза найбільш багата іонами йоду, який активно поступає з плазми крові і накопичується в щитовидній залозі. Йод впливає на синтез білків та жирів.

У організм йод поступає з продуктами харчування (багато його в морських продуктах), водою. Всмоктується він а тонкому кишечнику досить швидко, поступає з печінку, де на деякий час затримається.

Недостатнє надходження елементу з водою і продуктами харчування приводить до порушення гормональної функції щитовидної залози і розвиткуендемічного зобу. Захворювання проявляється збільшенням щитовидної залози і зниженням її гормональної функції.

Зменшення концентрації йоду спостерігається при гіпопротеінеміях, нефротичному синдромі, дистрофії, ендемічному зобі, кретинізмі, мікседемі.

Підвищення концентрації йоду в крові спостерігається при гіперфункції щитовидної залози, лейкеміях.

5. Характеристика гомеостазу:

осмотичний тиск, реакція середовища

Осмотичний тисклюбої біологічної рідини (крові, лімфи) визначається молярною концентрацією розчинних в ній речовин, що називаються осмотичноактивними. До них відносяться неелектроліти (білки, сечовина, глюкоза), а також різні солі – електроліти (хлорид натрію, хлорид магнію, дигідрофосфат натрію). Останні в більшій мірі, ніж електроліти впливають на величину осмотичного тиску, що визначається дисоціацією солей на осмотичноактивні іони. Сумарний осмотичний тиск, що створюється в біологічних рідинах неелектролітами і електоолітами при 37ºС складає 7,7-8,1 атм.

Осмотичний тиск має важливе фізіологічне значення, так як нормальна його величина в крові і лімфі, що омивають всі клітини людського організму, визначає їх форму і функції (проникливість мембран). Постійність осмотичного тиску підтримується діяльністю ендокринних залоз, нирок і іншими регуляторними механізмами.

Вивчення складу речовин, що визначають осмотичний тиск, має важливе значення в клініці при розробці складу фізіологічних розчинів, що вводяться в організм при втратах рідини, викликаних крововиливами, сильними опіками, втратами шлункового та кишкового вмісту, при інфекційних захворюваннях.

Ці розчини мають осмотичний тиск, що відповідає осмотичному тиску плазми крові і містить в необхідній кількості глюкозу, хлористий натрій, хлористий калій, вуглекислий натрій. Такі розчини називаються ізотонічними. При різних захворюваннях використовуються розчини з підвищеним або зниженим осмотичним тиском (гіпотонічні і гіпертонічні).

Складовою частиною осмотичного тиску є онкотичний або колоїдно-осмотичний тиск, що створюється білками, який має важливе фізіологічне значення для утримування води у циркулярному руслі крові. Тому при гіпопротеїнемії виникає різниця між онкотичним тиском крові і тканинних рідин, і вода направляється в сторону більш високого осмотичного тиску, тобто в тканини, частіше всього у підшкірну клітковину, де накопичується і викликає набряки.

Реакція середовищавизначається показником рН крові - водневим показником, що представляє собою десятинний логарифм концентратів іонів водню.

Величина рН крові відрізняється постійністю і знаходиться в межах 7,3-7,4, незважаючи на різні речовини кислого або основного характеру, що регулярно поступають з їжею або утворюються в результаті процесів обміну.

Зсув рН в кислу сторону називається ацидозом,в лужну сторону - алкалозом.В організмі підтримка рівноваги кислот, основ, а відповідно і рН крові забезпечується буферними системами, до яких відноситься білкова, фосфатна, гідрокарбонатна і гемоглобінова. Загальні уявлення про механізм дії буферних систем можна розглянути на прикладі бікарбонатного буферу.

Буферна система складається з двох компонентів: слабкої кислоти і її солі, що утворена сильною основою. В даному випадку слабка кислота Н₂СО₃, а її сіль NаНСО_3. При накопиченні в організмі кислих продуктів, наприклад, соляної кислоти, вони вступають в реакцію нейтралізації з NаНСО₃ з утворенням хлориду натрію і вугільної кислоти.

NаНСО₃ + НС1 = NаСІ + Н₂О + СО₂

Утворюється вода і вуглекислий газ. Вуглекислий газ за допомогою гемоглобінової буферної системи переноситься в легені і видихається. Вода приймає участь у процесах обміну речовин і виводиться з сечею. NаС1 виводиться теж через нирки з сечею і рН крові залишається незмінною. При накопиченні в крові основних компонентів (наприклад NаОН) вони зв'язуються з вугільною кислотою

Н₂СО₃ + NаОН = NаНСО₃ + Н₂О

і NаНСО₃ поповнює бікарбонатну буферну систему, а вода виводиться з сечею.

Діяльність фосфатного буферу пов'язана з діяльністю нирок.

6. Регуляція водно-мінерального обміну

Регуляція водно-мінерального обміну направлена на підтримку нормальної величини осмотичного тиску, в забезпеченні якого важливе значення належить натрію (позаклітинний елемент), калію (внутрішньоклітинний елемент), а також аніонам. Ці мінеральні речовини тісно пов'язані з обміном води. При збільшенні в плазмі натрію і хлору зростає приток води в кров з тканин, що забезпечує підтримку нормального рівня осмотичного тиску. Зменшення в плазмі крові натрію приводить до зневоднення організму.

Натрій і калійтісно пов'язані в своєму обміні. Підвищення концентрації натрію в крові приводить до зниження в ній калію. Крім того, в нирках надлишок калію та іонів водню секретується і виводиться з організму з сечею, тоді як іони натрію реабсорбуються.

Регуляція водно-мінерального обміну контролюється нервовою та гормональною системами.

Вазопресин(гормон задньої долі гіпофізу) має антидіуретичігу дію, тобто сприяє реабсорбції води в ниркових канальцях. В клініці його називають антидіуретичним гормоном. Секреція вазопресину контролюється величиною осмотичного тиску, підвищення якогопідсилює синтез гормону. В результаті чого підсилюється реабсорбція води в ниркових канальцях, концентрація осмотично активних речовин знижується і тиск нормалізується. При цьому виділяється невелика кількість сильно концентрованої сечі.

При зниженні осмотичного тиску активується вироблення альдостерону(гормону коркової речовини наднирочників), який підсилює реабсорбцію натрію в нирках. Рівень натрію в крові підвищується і осмотичний тиск приходить в норму.

Таким чином вазопресин і альдостерон регулюють осмотичний тиск: при його зниженні активується вироблення альдостерону, а вазопресину - гальмується. Підвищення осмотичного тиску характеризується активацією синтезу вазопресину і пригніченням синтезу альдостерону.

Паратгормонсинтезується паращитовидною залозою, підвищує реабсорбцію кальцію у ниркових канальцях і гальмує реабсорбцію фосфатів.

Кальцитонін- гормон С-клітин щитовидної залози забезпечує депонування кальцію у кістковій тканині і прискорює виділення кальцію з сечею.

7. Роль нирок у регуляції гомеостазу

Виділення води та солей з організмуздійснюється не тільки нирками, але
їм належить у цьому процесі основна роль. Сеча утворюється у функціональних одиницях нирки – нефронах. Об’єм профільтрованої первинної сечі складає 180 л на добу. Відповідно вся рідина організму фільтрується чотири рази. Об'єм вторинної сечі складає від одного до двох літрів за добу. Таким шляхом забезпечується зберігання об'єму міжклітинної рідини, виведення кінцевих продуктів та солей для підтримки нормального осмотичного тиску.

Осмотичний тиск і об'єм міжклітинної рідиниконтролюється гормонами, для яких орган-мішень – нирки: вазопресин, альдостерон, ренін.

Кислотно-лужна рівновагапідтримується завдяки буферним системам організму, що в значній мірі контролюються нирками. Це відбувається завдяки здатності нирок змінювати вміст іонів водню у сечі (рН сечі може змінюватися від 4,6 до 8,0). Іони водню виділяються у вигляді недисоційованих кислот або солей амонію. Нирки служать джерелом надходження невеликої кількості бікарбонатів, що утворюються за рахунок окислення метаболітів киснем.

Нормальний рН артеріальної крові складає 7,35-7,43, венозної - 7,26-7,35, тобто кров має слаболужне середовище.

Якщо зсув концентрації настільки значний, що він супроводжується зміною рН, це свідчить про декомпенсаційний ацидоз та алкалоз.

У відповідності до патогенезу виникнення цих порушень розрізняють респіраторні (порушення дихання) та метаболічні ацидози та алкалози.

Респіраторний ацидозвиникає при затримці виділення вуглекислого газу в зв'язку з порушенням функції легень (альвеолярна гіповентиляція):

- обструктивних змінах у легенях;

- важких формах пневмонії, набряку легень;

- пригніченні дихального центру (барбітурати, морфін, алкоголь).

Метаболічний ацидозпов'язаний з надмірною продукцією і надходженням у кров або порушенням виведення Н-іонів, а також з витратою основ. Може протікати в залежності від походження у таких випадках:

- підвищення за рахунок синтезу ацетонових і кетонових тіл при цукровому діабеті;

- підвищений синтез молочної кислоти, що відбувається при шоку, гіпоксії, цукровому діабеті, при захворюваннях печінки;

- кишковий ацидоз, що супроводжується втратою солей (бікарбонатів) при діареї, гострих кишкових інфекціях, фістулах шлунково-кишкового тракту;

- порушення фільтрації Н-іонів при глумерулонефритах.

Респіраторний алкалозвикликається підвищеним виділенням вуглекислого газу при видиху (гіпервентиляція легень, що приводить до зниження концентрації СО₂ у крові). Спостерігається при психічному перезбудженні, лихоманці, наркозі.

Метаболічний алкалозможе виникнути в зв'язку з великими витратами шлункового соку, що супроводжується блюванням (гастрити, стенози), підвищенням виділення Н-іонів при гіпокаліємії.