КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ 1 страница

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

Тема 1: Предмет і метод економічної теорії

1. Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії.
2. Предмет економічної теорії.

3. Методи пізнання економічних процесів.

4. Функції економічної теорії. Зв’язок економічної теорії, економічної політики і практики.

1. „Економія” – (термін Ксенофонта) – наука про ведення домашнього господарства. „Політекономія” – економіка міста. Зародження економіки як науки відбувається в 1 сторіччі до н.е. і відображене у філософських працях Платона, Ксенофонта. Економіка як особлива наука розвивається з 17 ст.і має такі етапи розвитку:

- 17 ст. – „меркантилізм”.

- 17 – поч.18 ст. – „фізіократія”.

- середина і кінець 18 ст. – „класична школа політекономії”.

- кін. 18 – поч. 19 ст. – „марксизм”.

- 19 – 20 ст. – „марженалізм”.

Представники „меркантилізму” – Моркрентьєн і Томас Мен.

Представник „фізіократії” – Франсуа Кенне. Фізіократи зробили висновок, що джерело багатства країни є праця на землі, де багатство виникає як дар землі, природи.

Представники „класичної школи політекономії” – Ульям Петті, Адам Сміт, Давід Рікардо – проаналізували розвиток виробництва. В цей період зароджується капіталістична система.

Представники „марксизму” – Маркс, Енгельс і Ленін – вважали, що капіталістична система несправедлива, бо виник малий рівень життя населення. Вони викрили недоліки

капіталістичної системи і створили теорію соціалістичної економічної системи.

„Марженалізм” розвивався за такими принципами:

- „неокласична школа”.

- „кейнсіанство”.

- „іституціаналізм”.

- „монетаризм”.

- „неокласичний синтез”.

2. Економічна теорія – фундаментальна суспільна наука, яка вивчає економічні закони і закономірності, які виникають і діють у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

„Економікс” – є теоретичним аналізом механізму функціонування соціально-орієнтованої ринкової економіки, в якій здійснюється її саморегуляція на основі економічної свободи її учасників та регулювання за допомогою держави. „Економікс” досліджує проблеми ефективного використання обмежених ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Економічна теорія розглядає і вирішує таке коло проблем:

- що повинно вироблятися в умовах обмежених обсягів ресурсів.

- як будуть вироблятися продукти праці.

- для кого призначені продукти праці і хто ними володіє.

Предметом економічної теорії є:

· економічні форми.

· закони та закономірності, на основі яких існує суспільне виробництво.

· спосіб вибору та використання рідкісних виробничих ресурсів для виробництва

· матеріальних благ.

· аналіз зв’язків та взаємодії виробництва, розподілу, обміну і споживання в суспільстві.

· механізм функціонування і закономірності ринкового механізму суспільстві.

Економічний закон – внутрішньо-необхідні, стабільні, стійкі, причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами і процесами.

Економічні закони мають об’єктивний характер, тобто діють незалежно від волі і свідомості людей, і мають суспільний характер, тобто діють в людському суспільстві.

Економічні закономірності – результат дії певних економічних законів.

Економічні категорії – теоретичний вираз, мисленна форма економічних явищ і процесів, які реально існують і відбивають в собі економічні відносини.( Ціна, вартість, попит, пропозиція ).

3. Методи пізнання економічних процесів:

1) метод абстрактного і конкретного пізнання економічних процесів.

2) метод логічного та історичного пізнання економічних процесів.

3) індуктивний і дедуктивний метод пізнання економічних процесів.

4) метод аналізу і синтезу.

5) математичні і статистичні методи пізнання економічних процесів.

6) системні методи пізнання економічних процесів.

7) мікро- і макроаналіз.

4. Функції економічної теорії:

1) пізнавальна.

2) практична.

3) аналітична.

4) методологічна.

5) прогностична.

Позитивна економіка вивчає конкретні факти з практики, вона вільна від суб’єктивних суджень і формує наукові уявлення про економічні явища.

Нормативна економіка уособлює оціночні судження певної групи людей про те, якою має бути економіка країни або яку конкретну економічну політику треба рекомендувати на певний період.

Мета економічної науки – вивчити реальний стан економіки і дати рекомендації уряду як поліпшити економічну політику в країні, підвищити ефективність економіки і стимулювати її зростання.

Цілі економічної науки для вдосконалення економічної політики:

- досягти стабільного економічного зростання.

- досягти повної зайнятості робочої сили.

- підвищити економічну ефективність суспільного виробництва при мінімальних витратах.

- досягти стабільного рівня цін.

- мати справедливий розподіл доходів в суспільстві.

- забезпечити економічну угоду всіх членів в суспільстві.

Тема 2: Економічні потреби суспільства та економічні інтереси

1. Економічні потреби суспільства, їх суть та структура. Економічний закон зростання потреб.

2. Економічні інтереси, їх суть і суб’єкти. Взаємодія потреб та інтересів у суспільстві.

3. Суть економічного протиріччя між обмеженими ресурсами і необмеженими потребами суспільства.

1. Потреби – необхідність у життєвих благах, які відображають відносини соціальних суб’єктів. Потреби мають фізіологічний і суспільний характер. Потреби характеризують можливість споживання певних благ, вони спонукають людей до дії, приводять до необхідності виникнення суспільного виробництва, спрямованого на задоволення потреб. Блага, які створюються в процесі виробництва, утворюють і стимулюють розвиток потреб. Суть потреб у кожній країні на кожному історичному етапі розвитку залежить:

- від рівня і умов розвитку продуктивних сил суспільства.

- від пануючих відносин власності.

- від національних та історичних особливостей розвитку виробництва.

- від взаємозв’язків з іншими країнами.

Структура потреб:

- матеріальні.

- нематеріальні (соціальні).

Із розвитком людської цивілізації потреби з’являються, розвиваються, стають складними, різноманітними. Виробництво, створюючи нові блага, стимулюють виникненню нових потреб, проявляється дія закону зростання потреб: потреби зростають, розвиваються, і нові потреби витісняють старі, і процес зміни у потребах відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація виробництва спонукає до появи нових потреб.

2. Економічні інтереси – форма реалізації економічних потреб. Економічні інтереси розкриваються через суспільні відносини людей. Суб’єкти економічних відносин вступають між собою у взаємодію в процесі суспільного виробництва і проявляють свої інтереси, намагаючись їх реалізувати. Ці інтереси яскраво проявляються в умовах ринкової економіки і у відносинах власності. Кожний суб’єкт ринкової економіки є власником або засобів виробництва, або тробочої сили, розпоряджається ними, використовує їх і намагається реалізувати свій економічний інтерес – отримання максимальної вигоди для максимального задоволення своїх потреб. Економічний інтерес має в своїй реалізації історичний характер, який визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Економічний інтерес – користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин в суспільстві. Економічний інтерес забезпечує саморозвиток суб’єкта, стимулює його активну діяльнвсть і розвиток суспільства. Суб’єктом вираження економічних інтересів є індивід, сім’я, колектив і суспільство в цілому. Об’єктом економічного інтересу є результат суспільного виробництва – продукт праці, послуга або інформація, з приводу отримання яких складаються відносини між людьми. Найбільший прояв реалізації економічних інтересів дає ринкова економіка.

3. В будь-якому суспільстві ресурси є обмеженими, вичерпними, не мають можливості до повторного відтворення, тому економічно вважаються цінними і рідкісними. Обмеженими вважаються не тільки рідкісні корисні копалини, а й ті ресурси, які раніше вважалися необмеженими. Проблема обмеженості ресурсів особливо гостро стоїть для країн з високим рівнем індустріального розвитку, де практично вичерпані всі корисні копалини і гостро стоїть проблема заміни природних ресурсів щтучними. В умовах високого рівня індустріального розвитку в розвинутих капіталістичних країнах існує і загострюється фундаментальне протиріччя економічного життя. Це протиріччя між необмеженими потребами суспільного виробництва і обмеженою кількістю ресурсів для задоволення потреб суспільства. Суспільні потреби зростають і розвиваються більш швидкими темпами, ніж ніж можливості виробництва задовольнити ці потреби при обмежених обсягах ресурсів. Шлях до розв’язку цього протиріччя заключається у вдосконаленні технологій і організацій виробництва та підвищенні самої ефективності економіки, продуктивності та інтенсивності праці.

Тема 3: Економічна система суспільства та відносини власності

1. Суть та структура економічної системи.

2. Види і типи економічних систем.

3. Власність в системі економічних відносин.

4. Форми і види власності. Приватна власність як основа ринкової економіки.

5. Трансформація відносин власності і Україні в період переходу до ринку. Роздержавлення і приватизація власності в Україні.

1. Економічна система суспільства – надзвичайно складна економічна категорія, що має розгалужену структуру, систему законів, її функціонування і розвиток. Економічна система представляє собою економічні відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Економічна система за своєю структурою охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, які в своїй взаємодії складають спосіб виробництва на певному етапі історичного розвитку. Продуктивні сили представляють собою у своїй взаємодії суспільне виробництво.

В кожній економічній системі діють економічні закони, які визначають характер розвитку економічної системи. Вони мають об’єктивний характер і характеризують тип виробничих відносин. Економічні закони поділяються на загальні, які властиві всім економічним системам, наприклад закон зростання потреб, і на специфічні, які відображають характерні риси певної економічної системи. Механізм функціонування економічної системи характеризує взаємодію виробничих відносин з продуктивними силами, створюючи конкретні форми господарювання (ринковий механізм). Продуктивні сили є найбільш гнучкою складовою економічної системи, вони здатні до розвитку і вдосконалення, тому стимулюють рух економічної системи вперед і її історичний процес. Якщо розвиток виробничих відносин відбувається повільніше, ніж розвиток продуктивних сил, то тоді виробничі відносини стають гальмом у розвитку економічної системи, і вона занепадає, а потім і руйнується.

Робоча сила – сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці, яку вона реалізує в процесі виробництва.

Праця – процес споживання робочої сили.

Предмет праці – це те, на що спрямована праця людини у виробництві: земля, природні ресурси, сировина, матеріали, енергоносії.

Засоби праці – знаряддя праці, за допомогою яких створюються товари в процесі виробництва.

Процес суспільного виробництва – взаємодія всіх складових робочої сили і засобів виробництва, технології.

Суспільне виробництво охоплює такі сфери або фази виробництва:

- виробництво продукту праці;

- розподіл;

- обмін;

- споживання.

Постійне повторення процесу виробництва називається відтворенням, в якому постійно відтворюються всі фази виробництва.

Процес виробництва у постійно зростаючих масштабах називається процесом розширеного відтворення.

2. Класифікація типів економічних систем можлива за різними критеріями:

- рівень розвитку продуктивних сил (цівілізаційний підхід);

- характер відносин власності (формаційний підхід).

Цівілізаційний підхід до розвитку економічних систем:

1) варварство – цівілізація, при якій продуктивні сили значодилися на самому низькому рівні розвитку;

2) аграрна цівілізація – продуктивні сили розвиваються, проходячи перший крупний суспільний поділ праці; відокремлення господарства від землеробства. Аграрна цівілізація існувала від нашої ери до поч. 19 ст.;

3) індустріальне суспільство – продуктивні сили мали стрибок у розвитку рпи розгортанні промислової революції в Європі, внаслідок чого з’явилася механізація виробничих процесів;

4) постіндустріальне суспільство – розвивалося після НТР, яка розгорнулася з кінця 50-х поч. 60-х років 20ст. і поклала початок автоматизації виробництва, що дало значне піднесення ефективності виробництва.

Формаційний підхід за критерій розвитку економічних систем бере відносини власності, які панують у суспільстві, тому що відносини власності характеризують тип виробничих відностин і відносини між людьми в прцесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

Типи економічних систем:

1) первісно-общинний лад – до н.е.;

2) рабовласницька економічна система – 3000р. до н.е. – 1-2 ст. н.е.;

3) феодальна економічна система – 5-16 ст. н.е.;

4) капіталістична економічна система – 16-21ст. н.е.;

5) комуністична економічна система;

6) соціалістична економічна система.

1917-1991р. - соціалістична система західною економічною думкою називалась адміністративно-комамандною системою, планово-бюрократичною або казармовим соціалізмом. Впродовж соціалістичної системи була загальнодержавна власність на засоби виробництва і продукти праці. Соціалістичними залишилися Куба, Китай, Північна Корея. В Киттаї – особлива китайська модель: надбудова, компартія при владі і сіціалістичні методи управління, тобто планово-дериктивні, а в економіці впроваджується ринковий механізм і припускається дрібна приватна власність.

Капіталістична система поділяється на такі моделі:

- модель ринкової економіки („вільний ринок”);

- змішаної економіки, яка означає перехід від моделі „вільного ринку” до державного регулювання економіки.

3. Власність визначає тип, характер певної економічної системи, являється ядром виробничих відносин в суспільстві.

Власність – система суспільних відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, виробничих ресурсів і результатів праці. Вони є об’єктами власності. Суб’єктами власності є індивіди, підприємства, колективи і держава. Відносини власності можуть розповсюджуватися на засоби виробництва, виробничі ресурси, результати праці, робочу силу, інформацію. Власність розглядають з юридичної і економічної точки зору. З юридичної - відносини власності характеризують відносини людини до майна, до певних речей, як до своїх власних, на які не можуть претендувати інші особи, а власники мають права володіння, користування і розпорядження цими речами. З економічної – відносини власності представляють собою відносини між людьми з приводу володіння засобами виробництва, виробничими ресурсами і результатами праці.

Еволюція власності:

- общинна власність на землю;

- індивідуальна форма власності;

- приватна форма власності;

- державна форма власності;

- приватна капіталістична власність.

4. Капіталістична економічна система (види і форми власності):

Форми і види власності

Змішана форма власності представляє собою поєднання будь-яких різних форм власності. В основному в таких підприємствах контрольний пакет акцій належить державі, а решта – приватній формі власності.

Власність іноземних держав реально представлена у формі державної або приватної власності. В розвинутих капіталістичних країнах держава має 24-25% державної власності. Приватна функціонує краще, ніж державна.

5. В умовах соціалістичної економічної системи і СРСР з 1917 до 1991р. існували такі форми власності:

- державна – на засоби виробництва, виробничі ресурси і результати праці;

- колективна – колгоспи, які формально вважалися колективною формою власності, але реально були державною власністю;

- індивідуальна – за якою майно належало певній особі, яким вона мала право користуватися, але не мала права використовувати для отримання доходів;

- власність громадських організацій – ДОСАФ – була державною.

В 1991р. ВРУ прийняла закон „Про власність”, який узаконив плюралізм різних форм власності, в тому числі узаконив існування приватної власності. За цим законом в Україні існують такі форми власності: державна, приватна, колективна, змішана, іноземних держав. Після прийняття цього закону починається перехід від соціалістичної до капіталістичної еконоиічної системи і відбувається трансформація власності, тобто перетворення державної власності у приватну або колективну такими шляхами:

- роздержавлення – поч.90-х років, при якому майно і засоби виробництва певного підприємства передавалися в оренду, колективне підрпиємство, але воно їм не належало;

- приватизація – 2 половина 90-х років, при якій майно підприємств, засоби виробництва викупалися колективом підприємства у держави за рахунок власних прибутків і після цього підприємство ставало власником даного заводу чи фабрики, після чого починалися процеси акціонування власності – випуск акцій на всю суму майна підприємств і покупку цих акцій членами даного колективу, що означало створення закритого акціонерного товариства. Якщо з акції підприємства могли купувати не тільки робітники даного підприємства, а й сторонні люди, то це називалося відкритим акціонерним товариством;

- прямий розподіл державної власності між громадянами країни через надання їм ваучерів або сертифікатів на певну частку майна держави;

- продаж дрібних державних підприємств у приватну власність на аукціонах за певну суму.

У державній формі власності в Україні залишаються об’єкти стратегічного значення, наприклад, АЕС і ГЕС, військові заводи, промислові підприємства, які працюють на ВПК, все інше – на приватизацію.

Тема 4: Форми організації суспільного виробництва

1. Суть та структура суспільного виробництва.
2. Основні фактори суспільного виробництва.
3. Крива виробничих можливостей.
4. Форми організації суспільного виробництва: натуральна і товарна.
5. Товар і його властивості. Закон вартості.

1. Діяльність людей, спрямована на виробництво матеріальних благ і послуг, необхідним для забезпечення життєдіяльності, називається суспільним виробництвом. Воно є основою функціонування будь-якої економічної системи.

Структура суспільного виробництва:

1) продуктивні сили суспільства;

2) виробничі відносини.

Продуктивні сили складаються з:

- робочої сили;

- предмету праці;

- засобів виробництва.

Виробничі відносини складаються з:

- організаційно-економічних відносин по суспільному поділі праці;

- спеціалізація виробництва;

- кооперування;

- управління.

Виробничі відносини включають в себе відносини людей в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матерільних благ і послуг.

Суспільне виробництво поділяється на:

1) матеріальне виробництво, куди включають промисловість і всі галузі, які до неї відносяться, сільське господарство і галузі, які обслуговують матеріальне виробництво;

2) нематеріальне виробництво – сфера діяльності, де надаються послуги, куди включається сфера послуг, інфраструктура, туризм, медицина, освіта, наука.

Матеріальне виробництво поділяється на 2 групи:

- група „А”, до якої відносяться всі галузі матеріального виробництва, які виробляють засоби виробництва;

- група „Б”, куди включаються всі галузі товарного народного споживання.

2. Основні фактори суспільного виробництва:

- земля – природні ресурси;

- праця – робоча сила;

- капітал – засоби виробництва;

- технології виробництва – науково-технічні нововведення у виробництво, інформація;

- підприємницька активність.

3. Кожна економічна система, розв’язуючи триєдину проблему: що, як і для кого виробляти, аналізує шлях найкращого використання тих обмежених русурсів, які є в її розпорядженні. Потреби суспільства практично безмежні, а ресурси – рідкісні або обмежені, тому неможливо задовольнити всі потреби суспільства, і треба обирати пріорітетні напрямки розвитку економіки, куди і будуть спрямовуватися обмежені ресурси. Суспільно вирішують які товари і послуги слід виробляти, а від яких слід відмовитися. Для цього будують оптимальну економічну модель раціонального розподілу ресурсів між галузями і виробниками, між виробництвом інвестиційних або споживчих товарів. Це буде умова досягнення рівноваги між попитом і пропозицією. Цей вибір ілюструє крива виробничих можливостей, яка показує, куди спрямовує ресурси суспільство:

- чи на виробництво цівільних товарів для споживання;

- чи на виробництво інвестиційних товарів.

Крива показує яким чином суспільство може замінити гармати виробництвом масла за даним рівнем розвитку техніки і технологій.

Крива виробничих можливостей пропонує нам альтернативні варіанти розвитку суспільного виробництва в умовах обмежених ресурсів.

4. Еволюція суспільного виробництва виробила лише 2 форми організації суспільного виробництва:

- натуральне виробництво;

- товарне виробництво.

Історично першим виникло натуральне господарство, яке існувало при первісному ладі, рабовласницькій, феодальній системі і на початковому етапі існування капіталістичної системи. В умовах натурального господарства продукти праці вироблялися домогосподарствами для задоволення власних потреб і надходили в сферу споживання шляхом прямого розподілу, тобто самі виробники їх і споживали. Натуральне виробництво було непрогресивним і не стимулювало розвиток продуктивних сил внаслідок того, що воно було замкнене, консервативне, мало слабовиражений поділ праці, експлуатація робочої сили грунтувалася на відносинах позаекономічного примусу. Повільний розвиток продуктивних сил поступово приводить до переходу від натуральної до товарної форми організації виробництва.

Умови виникнення товарного виробництва:

- 3 крупних суспільних поділів праці:

1) виникнення металевих грошей, що дало виникненню торгівлі і сфери обміну;

2) відділення наступних племен з маси первісних;

3) відокремлення ремісництва від землеробства.

- індивідуальне привласнення продуктів праці на основі формування приватної власності;

- економічне відокремлення товаровиробників, які були власниками засобів виробництва і мали економічну самостійність.

Мета товарного виробництва: виробництво продукту праці не для власного споживання, а для продажу з метою отримання прибутку. Продкт праці стає товаром.

Основні риси товарного виробництва:

- суспільний поділ праці дав можливість виробникам спеціалізуватися на окремих видах товарів;

- виробництво має яскравовиражений суспільний хараутер, тому що необхідність виробництва визнається тільки при умові, що цей товар буде куплений споживачами на ринку;

- товарне виробництво відкрите для зовнішніх зв’язків і сприйняття нового у виробництві і організації праці;

- має велику різноманітність форм;

- опосередковується ринком і ринковими відносинами.

Товарне виробництво є такою формою організації суспільного виробництва, при якій продукти виробляються відокремленими виробниками з метою обміну їх на ринку для отримання прибутку. Товарне виробництво швидко розвивалося при встановленні капіталістичної системи і тому розрізняють 2 типи товарного виробництва:

1) просте – характерне для першого етапу розвитку капіталізму;

2) капіталістичне – базується на централізації і концентрації капіталу на великій приватній власності на засоби виробництва і швидко розвивалося в 19 ст., а ще краще в 20 ст. Воно має основну суперечність: між приватною і суспільною працею.

5. В умовах товарного виробництва продукти праці стають товаром, призначеним для продажу на ринку. Товар має 2 властивості:

1) споживна вартість;

2) вартість або мінова вартість.

Споживна вартість – здатність речі задовольнити потреби людини.

Вартість або мінова вартість – здатність товару обмінюватися в певних кількісних співвідношеннях або пропорціях на інші товари.

Ці властивості товару витікають з того, що праця, яка створює товар, має двоїстий характер, тобто вона одночасно є конкретною працею, яка створює споживну вартість товару і в той же час абстрактною працею, яка створює вартість товару. Конкретна праця – це витрати виробника зусиль на виробництво конкретної речі. Абстрактна праця – це суспільна праця, виражається у певному часі, який витрачається на виробництво товарів. Вона проявляється лише в обміні. Абстрактна праця має суспільний характер.

Величина товару вимірюється абстрактною працею, тобто кількістю робочого часу, витраченого на виготовлення товару, але мова не іде про робочий час одного індивідуума, а про суспільнонеобхідний робочий час, який необхідний для виготовлення товару при середньому в даному суспільстві рівні інтенсивності праці.

Закон вартості: вартість товару тим більша, чим більше суспільнонеобхідного робочого часу, витраченого на виготовлення певного товару.

Тема 5: Ринок як економічна форма організації суспільного виробництва

1. Суть, умови виникнення та функції ринку.

2. Основні суб’єкти і об’єкти ринкової економіки. Структура ринку.

3. Методи регулювання ринку. Моделі ринкової економіки.

4. Інфраструктура ринку. Біржі та їх види.

1. Товарна форма організації суспільного виробництва є основою виникнення і розвитку ринку, тому що у них одна основа, тобто виробництво продукту праці не для задоволення власних потреб виробників, а для продажу його на ринку. Спільна мета – отримання прибутку, спільні об’єкти і суб’єкти економічних відносин.

Ринкова економіка – система економічних зв’язків між виробниками і споживачами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг на ринку. Ринок виступає певною формою господарських зв’язків між виробниками і споживачами, і в ньому реалізується механізм функціонування капіталістичної системи. Ринкова економіка обумовлює наявність двох економічних контрагентів ринку: виробника і споживача, кожний з яких намагається реалізувати свої економічні інтереси:

- виробник – отримання прибутку;

- споживач – задоволення своїх потреб і купівля якісної продукції за мінімальною ціною.

Умови функціонування ринку:

1) розвинуте товарне виробництво на основі суспільного поділу праці та спеціалізації товаровиробників;

2) рівноправність всіх форм власності та економічна незалежність господарюючих суб’єктів;

3) вільний обмін ресурсами і товарами на ринку;

4) наявність достатньо великої кількості продавців і покупців на ринку, можливість вибору для них і конкуренція між ними.

5) Існування розвинутого ринкового законодавства, ринкової інфраструктури і розвинутої кредитно-грошової системи.

Принципи функціонування ринку:

- економічна свобода суспільної діяльності суб’єктів ринку;

- вільне ціноутворення в умовах ринку під впливом попиту і пропозиції;

- принцип пріорітету інтересів споживача над інтересами виробника;

- принцип відкритості економіки і вільний доступ до ресурсів і інформації;