Захист особистих немайнових прав 3 страница

3. Зміст цивільної правоздатності.

4. Поняття цивільної дієздатності та її зміст.

5. Повна, часткова, не повна дієздатність.

6. Обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною.

7. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та правові наслідки цього.

8. Оголошення фізичної особи померлою та правові наслідки цього.

9. Ім’я та місце проживання фізичної особи.

10. Акти цивільного стану.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – т. 142.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44.

3. Цивільне право України, академічний курс : підручник (загальна частина) / ред. Я. Шевченко. – т. 1. - К. : Видавничий дім, 2003.

4. Цивільний Кодекс України : Коментар. – Харків : ТОВ «Одіссей», 2003.

5. Цивільне право України : підручник / Є. Харітонов, О. Харитонова, О. Старцев. - Видавництво «Істина», 2009.

ЛЕКЦІЯ № 7

Тема: Особисті немайнові права

План

1. Поняття особистих немайнових прав та їх види.

2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

3. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

4 Захист особистих немайнових прав.

1. Поняття особистих немайнових прав та їх види

Особисті немайнові права – це юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожної фізичної особі за законом і характеризуються немайновістю та особистісністю.

Ознаки немайнових прав:

· дане право належить кожної особі (фізичної і юридичної);

· дане право належить особі довічно, тобто до моменту смерті, а юридичної особі – до моменту припинення;

· належить особі за законом;

· дане право є немайновим;

· дане право є особистим, воно не може бути відчужене від особи;

Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя.

Обмеження особистих немайнових прав встановлюються Конституцією.

Особисті немайнові права здійснюються особою самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно їх здійснювати, їх права здійснюють батьки (опікуни, піклувальники, усиновлювачі).

Конституція України визнає таки особисті немайнові права:

· право на життя;

· право на охорону здоров’я;

· право на безпечне для життя і здоров’я довкілля;

· право на свободу та особисту недоторканість;

· право на недоторканість особистого і сімейного життя;

· право на повагу до гідності та честі;

· право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

· право на недоторканість житла;

· право на вільний вибір місця проживання та свободу пересування;

· право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Вказаний перелік не є вичерпним і може бути доповнений самої Конституцією і законами. Цивільний Кодекс України поділяє всі особисті немайнові права залежно від їх цільового призначення:

1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи;

2) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Серед науковців немає єдиної токи зору щодо однаковості критерію класифікації особистих немайнових прав. Наприклад, В.Я. Ряшенцев запропонував п’ять видів особистих немайнових прав, М.М. Малеїна – чотири.

2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи відносяться:

- право на життя;

- право на здоров’я;

- право на безпечне довкілля;

- право на свободу та особисту недоторканість;

- право на сім’ю, опіку, піклування та патронатне виховання.

1. Право на життя – під ним розуміють право на власне життя та право давати життя іншим. Право на власне життя містіть такий зміст:

- право на фізичне існування;

- право на фізичну смерть;

- право на медичне, наукове та інше дослідження лише за згодою особи;

- право на усунення небезпеки, що загрожує життю.

Право давати життя іншим особам, це:

- можливість виконання репродуктивної функції природним шляхом;

- право на стерилізацію;

- право на штучне переривання вагітності.

Даний перелік є лише орієнтованим.

2. Право на здоров’я, яке містить:

- право на надання медичної допомоги;

- (право вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги і право відмовитися від її надання);

- право на медичне страхування;

- право на інформацію про стан свого здоров’я;

- право на усунення небезпеки, що загрожує здоров’ю.

3. Право на безпечне довкілля, яке містить:

3. Філії та представництва юридичної особи

Філії та представництва є окремими підрозділами юридичної особи. Вони розташовані поза її місцезнаходженням і не є юридичними особами.

Філія – це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Вони не мають права виступати від свого імені в цивільному обороті, наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі положення нею затвердженого. Вони можуть вести окремий бухгалтерський облік. Їх керівники призначаються юридичною особою і діють на підстав виданої нею довіреності (тобто від імені юридичної особи).

Вони не підлягають спеціальної реєстрації. Суб’єкт підприємництва зобов’язаний лише повідомити орган державної реєстрації про їх створення шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки. Відомості про філії та представництва включаються до Єдиного державного реєстру. Виняток з цього правила становить реєстрація іноземних представництв, що здійснюється на підставі Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 18.01.96р. № 30.

4. Припинення юридичної особи

Припинення юридичної особи здійснюється шляхом: злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу, ліквідації. В перших 5 випадках майно передається правонаступникам.

Злиття передбачаєприпинення діяльності 2 або більше юридичних осіб і передачу всіх прав та обов’язків новий юридичної особі.

Приєднання передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу всіх прав і обов’язків інший.

Поділ – на базі 1 юридичної особи виникають 2 і більше юридичних осіб.

Виділ – на базі 1 юридичної особи створюється ще одна юридична особа, який виділяється частина майна першої.

Перетворення – юридична особа одного виду перетворюється в іншу організаційно – правову форму. Нова є правонаступником першої.

Ліквідація – це така форма припинення юридичної особи, при якої вона перестає існувати, права та обов’язки не переходять до іншої юридичної особи.

Юридичні особи вважаються такими, що припинили своє існування з моменту вилучення їх з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Ліквідацію юридичної особи здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється органом, який прийняв рішення про ліквідацію (ст. 110 – 112 ЦК). Ліквідація м. б. проведена у добровільному порядку і за рішенням суду. У першому випадку вона ліквідується у зв’язку з досягненням мети, для якої її створено, закінчення строку, на який було створено юр. особу, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.За рішенням суду вона може бути ліквідована у разі визнання недійсними установчих документів, в разі виявлення порушень при її реєстрації, в інших випадках, передбачених законодавством.

Участь держави, АР Крим та територіальних громад у цивільних правовідносинах.

Держава як суб’єкт цивільного права має право і дієздатність. ЇЇ правоздатність має універсальний характер, тому що вона може мати лише ті права і обов’язки, які дозволяє закон, встановлення якого залежить від держави. Вона сама регулює різні відносини, встановлює загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів, порядок розгляду спорів за їх участю і сама визначає власну цивільну правосуб’єктність, її зміст і межі.

Держава має майно, яке не розподілено між державними юридичними особами. Це бюджетні кошти, інші матеріальні цінності. Держава є суб’єктом права загальнодержавної власності в особі ВР України. Вона наділена виключними повноваженнями щодо набуття у власність скарбу, реквізованого майна, конфіскованого майна.

Держава бере участь у зобов’язальних відносинах (договори поставки для державних потреб, купівля – продаж державного майна при приватизації. Держава є суб’єктом цивільно-правової відповідальності (за шкоду, нанесену державними органами, органами дізнання, прокуратури, суду). Вона може бути спадкоємцем. Може брати участь у зовнішньоекономічному обороті. Вона може створювати особи публічного права, юридичні особи приватного права, виступаючі засновником.

Суб’єктом цивільних правовідносин є АР Крим, правовий статус якої визначений в Конституції України, Конституції АР Крим та інших нормативних атах.

Територіальні громади самостійно вирішують питання місцевого самоврядування в межах Конституції і законів України, основним з яких є ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

Держава набуває і здійснює свої права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції. АР Крим – через органи влади АР Крим у межах їхньої компетенції, територіальні громади – через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції.

Держава та територіальні громади відповідають за своїми зобов’язаннями належним їм майном. Із кола майна, на яке може бути звернено стягнення за боргами, зроблено винятки, до такого майна належить:

1) майно, вилучене з цивільного обороту, тобто яке не може перебувати у приватної власності;

2) майно, що закріплено за територіальними громадами, АР Крим та іншими суб’єктами;

3) природні ресурси, землі, які перебувають у державній чи комунальної власності.

Ст. 176 ЦК України закріплює правило про самостійну відповідальність по зобов’язанням юридичних осіб, створених державою, АР Крим, територіальними громадами з одного боку і зобов’язань України, АР Крим та територіальних громад – з другого. Єдиний виняток з цього правила існує з приводу України, АР Крим, територіальних громад, які несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями казенних підприємств і установ. Взагалі вказані суб’єкти відповідають також за дії органів та посадових осіб, які виконують владні завдання та функції. Вони відповідають і за зобов’язаннями юридичних осіб приватного права, які ними створені, у випадках, передбачених законодавством.

Контрольні запитання:

1. Поняття юридичної особи, ознаки юридичної особи, її право та дієздатність, місцезнаходження. Особисті немайнові права.

2. Види юридичних осіб, способи їх створення. Відповідальність юридичної особи.

3. Філії та представництва юридичної особи.

4. Припинення юридичної особи.

5. Участь держави, АР Крим та територіальних громад у цивільних правовідносинах.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.142

3. Про цінні папери та фондову біржу : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №38. – Ст.508

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

4. Цивільне право України, академічний курс : підручник. – загальна частина т. 1 / ред. Я. Шевченко. - К.: Видавничий дім, 2003р.

5. Цивільний Кодекс України: Коментар. - Харків, ТОВ «Одіссей», 2003.

6. Цивільне право України : підручник / Є. Харітонов, О. Харитонова, О. Старцев. - Видавництво «Істина», 2009.

6. Кравчук В. Право на створення (заснування) юридичної особи //Підприємництво, господарство і право. – 2000. -№7.- С.22-24.

7. Зуб И. К проблеме видов юридических лиц. // Підприємництво, господарство і право. –2000. - №1-.-С. 44 –48.-

8. Бондаренко Л. До питання цивільно-правової відповідальності юридичних осіб приватного права. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 7.

ЛЕКЦІЯ № 9

Тема: Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних

правовідносин

План

1. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Юридичні факти та їх класифікація.

2. Поняття правочинів та їх види.

3. Умови дійсності правочинів.

4. Правові наслідки недодержання сторонами вимог закону про вчинення правочину, наслідки недійсності.

1. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, юридичні факти та їх класифікація.

Ст. 11 ЦК України встановлює приблизний перелік підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, які звичайно іменуються юридичними фактами.

Юридичний факт – це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов’язують правові наслідки і передусім виникнення, зміну і припинення правових відносин.

Правова наука класифікує юридичні факти на підставі певних критеріїв:

1. Залежно від зв’язку з волею суб’єктів вони поділяються на: - дії ; - події.

Події –це юридичні факти, настання яких не залежить від вольової поведінки осіб (землетрус, непоборна сила, смерть, тощо).

Дії (бездіяльність) – це юридичні факти, настання яких не залежить від волі осіб.

Дії залежно від того, чи відповідають вони вимогам законодавства поділяються на:

- правомірні;

- неправомірні.

Неправомірні дії порушують положення законів, інших нормативних актів, принципі права (завдання збитків, порушення договірних зобов’язань тощо).

Неправомірні дії можна поділити на цивільні правопорушення і злочини. Останні тягнуть за собою кримінальне покарання а також обов’язок відшкодувати шкоду.

Правомірні дії відповідають вимогам законів та принципам права, правомірні дії поділяються на :

- юридичні акти, це правомірні дії суб’єктів метою яких є виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин (це акти органів місцевого самоврядування та державних органів);

- юридичні вчинки – це правомірні дії суб’єктів цивільного правовідносин, з якими закон пов’язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб’єктів мета досягти того чи іншого результату (створення винаходу, художніх творів тощо).

2. Залежно від наслідків, спричинених юридичними фактами їх поділяють на:

- правостворюючі (народження дитини, будівництво будинку тощо), з ними норми цивільного законодавства пов’язують виникнення цивільних прав та обов’язків;

- правозмінюючі – це юридичні факти, настання яких тягне за собою зміну цивільних правовідносин (уступка вимоги, переведення боргу);

- правоприпиняючі – це юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов’язує припинення цивільних правовідносин (виконання боргу тощо);

- правовідновлюючі – це юридичні факти, з настанням яких законодавство пов’язує відновлення прав та обов’язків, які суб’єкти раніше втратили (явка особи, яка була визнана безвісно відсутньою);

- правоперешкоджаючі - це юридичні факти, що перешкоджають виникненню,зміні та припиненню правовідносин (наприклад, визнання фізичної особи судом недієздатною веде до неможливості вчинення нею правочинів).

Ч.2 ст. 11 ЦК містить такий приблизний перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення цивільних прав та обов’язків:

- договори та інші правочини;

- створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної творчої діяльності;

- завдання майнової та моральної шкоди іншій особі та інші.

2. Поняття правочинів та їх види.

Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Це вольовій, правомірний акт, який безпосередньо спрямований на досягнення певного правового результату. Без волевиявлення немає правочину.

Класифікація правочинів може здійснюватися за різними критеріями.

1.Залежно від числа сторін, вираз воли яких є необхідним для його вчинення:одно-, дво- і багатосторонні (ч.2 ст.202 ЦК)

Односторонніми правочинами є правочини, в яких є волевиявлення однієї сторони (наприклад, заповіт, дарування).

Двостороннім є правочин, де є волевиявлення двох сторін(наприклад, купівля – продаж, міна тощо).

Багатостороннім є правочин, де є волевиявлення 3, 4 і більш сторін. другі і треті називаються договорами

3. За характером правовідносин, що виникають:

- відплатні; - безвідплатні.

Відплатним є правочин, у якому обов’язку однієї сторони здійснити певні дії відповідає обов’язку другої надати першій стороні зустрічне майнове задоволення. Відплатність може виражатися у наданні грошей, речей, послуг, робіт тощо (договір К-П, міни, страхування).

Безвідплатним є правочин, в якому обов’язок набувається стороною без отримання зустрічного майнового задоволення від іншої сторони (позичка, дарування тощо).

4. Залежно від того, коли правочин вважається вчиненим:

- консенсуальні; - реальні.

Консенсуальним є правочин, для вчинення якого необхідна згода двох сторін за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними.

Реальним є правочин, для вчинення якого крім згоди сторін щодо його істотних умов необхідна передача речі, тобто права й обов’язки виникають з моменту її передачи (позика, зберігання тощо).

3. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на :

- казуальні; - абстрактні.

Казуальньним є правочин, дійсність якого залежить від наявності конкретної підстави - цілі (договір позики, ціль – передача у власність позичальника грошей).