Захист особистих немайнових прав 1 страница

План

1. Поняття цивільного правовідношення. Елементи цивільного правовідношення.

2. Види цивільно-правових відносин.

3. Здійснення цивільних прав.

4. Виконання цивільних обов’язків.

5. Захист цивільних прав.

1. Поняття цивільного правовідношення, елементи цивільного правовідношення

Норми цивільного права регулюють суспільні відносини за участю громадян і різних організацій. Суспільні відносини, будучи врегульовані нормами цивільного права стають цивільно-правовими. Вказаним відносинам притаманні риси будь-якого суспільного відношення. Цивільно-правові відносини мають таки особливості:

Суб’єктами цивільного правовідношення є фізичні та юридичні особи, наділені право і дієздатністю, держава, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Держава як суб’єкт цивільних правовідносин визначається у вигляді органів державної влади.

Об’єкти цивільних правовідносин – це матеріальні та нематеріальні блага. Це речі, інше майно, в тому числі майнові права та обов’язки, результати робіт, послуг, результат інтелектуальної власності, інформація та інші матеріальні та нематеріальні блага. Загальним для всіх об’єктів їхнє призначення для єдиної мети – здатності задовольняти інтереси суб’єктів приватного права.

Суб’єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільного правовідношення, та юридичні можливості, що надані йому нормами права, які називаються ще правомочностями. Суб’єктивне цивільне право складається з 3 правомочностей:

Суб’єктивний цивільний обов’язок – це міра належної поведінки суб’єкта. Суб’єкт має право виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

Існує 2 види обов’язку: активний і пасивний. Активний – тобто боржник повинен виконати певні юридичні або фактичні дії. Пасивний – утримуватися від активний дій для виконання свого обов’язку. У більшості цивільно-правових відносин кожний з суб’єктів має права і несе обов’язки і тільки у деяких випадках є чисто уповноважені і чисто зобов’язані особи. Наприклад у договорі дарування.

2. Види цивільно-правових відносин.

Цивільно-правові відносини поділяються на види по різним критеріям.

1. За характером виникнення:

а) регулятивні – через які здійснюється регулювання майнових і особистих немайнових відносин;

б) охоронні – які виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб’єктивних прав чи заподіяння шкоди потерпілим (це, наприклад, відносини, які виникають з факту витребування власником майна з чужого незаконного володіння, або при заподіянні шкоди).

2. За колом зобов’язаних осіб і ступенем їх конкретизації:

а) абсолютні – в них визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Абсолютність суб’єктивного права – в його охороні від усіх і кожного і в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи (відносини власності, авторське право);

б) загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним. В них на боці уповноваженої і зобов’язаної особи – кожен і всі (цивільно-правові відносини, пов’язані із здійсненням права на здоров’я. Вони виникають між всіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров’я);

в) відносні - в них конкретно визначені обидві сторони: уповноважена і зобов’язана (договір підряду, найму тощо).

3. За характером поведінки зобов’язаної сторони:

а) активні– в яких боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу тощо);

б) пасивні – в яких зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права кредитора (авторські, право власності).

1. За об’єктом правовідносин:

а) речові – об’єктом є майно, речі тощо;

б)зобов’язальні – об’єктом є дії (договір підряду тощо).

1. Здійснення цивільних прав.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Здійснення цивільних прав складається з цивільних прав та обов’язків.

Суб’єктивним цивільним правом особи є можливість:

- поводитися певним чином;

- вимагати певної поведінки від інших осіб;

- отримати захист порушеного права за допомогою суду, держаних органів.

Здійснення суб’єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення фізичних або юридичних дій. Фактичні полягають у здійсненні таких дій, які викликають їх майнові та немайнові наслідки, що торкаються прав та інтересів окремих осіб, але наслідки не мають юридичного характеру. Юридичні - полягають у реалізації дій юридичного характеру: правочинів, укладенні авторських договорів та інших наслідків.

Особа на власний розсуд здійснює свої права. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства:

Обов’язок повинен виконуватися:

- у певних межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства;

- виконання обов’язку повинно бути реальним;

- він повинен бути виконаний належним чином (тобто дотримані всі умови зобов’язання);

- виконаний в належному місці і в строк, вказаній в договорі або нормативному акті.

Обов’язок може бути активного і пасивного типу. Активний обов’язок полягає у вимозі до зобов’язаної особи вчинити певну дію. Невиконання цей дії тягне застосування санкцій, передбачених договором або законом. Пасивний – заборона здійснювати певні дії. Заборона може бути прямою і непрямою. Пряма заборона має місце, коли йдеться про обов’язок наймача житлового приміщення не порушувати правила користування приміщенням. Непряма – коли вона випливає з самої суті відносин (наприклад, не порушувати права власника).

Виконання обов’язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені законом, договором або актом цивільного законодавства. Способи заохочення – наприклад, надбавка до платежу за дострокове виконання зобов’язання, мерами відповідальності є штраф, відшкодування збитків, застава тощо. Звільнення особи від відповідальності може бути у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

5. Захист цивільних прав.

Кожен має право захищати будь – яким засобом захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань. Ст.15 ЦК України закріплює право особи на захист її прав в разі їх порушення. Захист прав може здійснюватися у судовому порядку, нотаріусом, шляхом звернення до Президента України, органів державної влади АР Крим або органів місцевого самоврядування.

Способами захисту у судовому порядку є:

1. Визнання права – необхідність цього способу захисту виникає у тих випадках, коли існування у певної особи права викликає сумнів, не підтверджується даними (документами) встановленої форми, оспорюється суб’єктивне право. Цей спосіб захисту може бути реалізований лише в юрисдикційному порядку, вимога позивача звернена до суду, який на підставі наданих доказів офіційно встановлює наявність або відсутність у нього спірного права.

2. Визнання правочину недійсним– спосіб захисту, який застосовується у випадку укладення заперечуваного правочину, застосовується у випадках та порядку, передбаченому параграфом 2 гл.16 ЦК.

3. Припинення дій, які порушують право– застосовується у випадках щодо триваючого цивільного правовпорушення, наприклад для забезпечення заборони проводити певні дії (використовувати товарний знак).

4. Відновлення становища, яке існувало до порушення права – має місце у випадках. Коли припинення порушення суб’єктивного права та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а необхідно поновити порушено право у повному обсязі (застосувати реституцію), наприклад у випадку визнання правочину недійсним.

5. Примусове виконання обов’язку особи в натурівін полягає у тому, що кредитор зобов’язує боржника реально виконати обов’язки, взяті ним на себе у силу договору.

6. Зміна або припинення правовідношення– особа може припинити дію договору (розірвати його достроково) у випадку, коли зрозуміло, що договір не буде виконаний належним чином і в передбачені терміни (при купівлі-продажу неякісних товарів).

7. Визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АР Крим чи органу місцевого самоврядування Їх посадових осіб.

8. Відшкодування збитків– збитки, це втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки),атакож доходи, які особа могла б реально одержати (упущена вигода).

9. Відшкодування моральної шкодисплата потерпілому грошової компенсації за фізичні та моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення. Моральна шкода полягає:

Тема: Відповідальність у цивільному праві

План

1. Поняття цивільно-правової відповідальності.

2. Форми і види цивільно-правової відповідальності.

3. Склад правопорушення та умови цивільно-правової відповідальності.

4. Підстави звільнення від відповідальності.

1. Поняття цивільно-правової відповідальності

Засоби цивільно-правового захисту різни і залежать від змісту цивільного правопорушення. Основна мета їх – відновлення прав суб’єктів, чиї права порушені. Водночас цивільне право допускає такі засоби захисту, призначенням яких є додатковий вплив на правопорушника з метою його покарання і стимулювання до позитивного ставлення при виконанні своїх цивільних прав та обов’язків у майбутньому. Різниця в основних цілях різних способів захисту призвела до поділу їх на: міри захисту; міри відповідальності.

Міри захисту спрямовані на виконання цивільно-правового обов’язку щодо суб’єкта, права якого порушені. Реалізуються судом, самим уповноваженим суб’єктом і завжди забезпечені можливістю державного примусу щодо їх реалізації (наприклад, двостороння реституція про визнання угоди недійсної), вони не пов’язані з засудженням поведінки правопорушника.

Міри відповідальності,крім відновлення прав потерпілого завжди спричиняють несприятливі наслідки у майновій сфері особи, яка такі права порушила. Ознаками такої відповідальності є негативні несприятливі наслідки у майнової сфері правопорушника (зменшення частини його майна), осуд правопорушення і правопорушника, можливість державного примусу (міри відповідальності встановлюються у правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави).

Негативні несприятливі наслідки у майновій сфері правопорушника означають зменшення частини його майна.

Державний примус виражається у тому, що міри відповідальності встановлюються у правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Такими обтяженнями можуть бути:

- заміна невиконаного зобов’язання новим, або заміна додатковим;

- зміна або припинення правовідносин;

- приєднання до порушеного обов’язку нового (наприклад, окрім виконання зобов’язання, обов’язок відшкодувати шкоду, сплатити неустойку тощо).

Цивільно-правова відповідальність – це правовідношення, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечується державним примусом які тягнуть за собою засудження правопорушника і його суб’єкта.

Як санкції, міри відповідальності можуть бути поділені на:

- конфіскаційні - вилучення майна у доход держави;

- штрафні (неустойка);

- компенсаційні – що призначені відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну правопорушником.

Функції цивільно-правової відповідальності:

- попереджувально-виховна – спрямована на попередження правопорушення;

- репресивна – означає покарання правопорушника, яке забезпечується у додаткових несприятливих зобов’язаннях, що забезпечуються державним примусом;

- компенсаційна – проявляється у ліквідації несприятливих наслідків у потерпілого за рахунок боржника;

- сигналізаційна – слугує сигналом про можливість недоліків у поведінці боржника, які можуть проявитися у нових право стосунках.

Принципи цивільно-правової відповідальності: законність, невідворотність, індивідуалізація, повне відшкодування шкоди, рівність сторін, поєднання особистих інтересів із суспільними.

2. Форми і види цивільно-правової відповідальності

Форма цивільно-правової відповідальності – це ті обтяження, що покладаються на правопорушника Відповідальність може наступати у таких формах: - відшкодування шкоди;

- сплати неустойки;

- втрати завдатку;

- конфіскації та інші.

Види цивільно-правової відповідальності:

1. Залежно від підстав застосування відповідальності:

а) договірна -це відповідальність, яка передбачена у договоріі наступає в разі порушення умов договору.

б) позадоговірна – має місце у випадку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредитором у договірних правовідносинах.

2. Залежно від суб’єктів:

а) індивідуальна – один правопорушник;

б) спільна – декілька правопорушників;

3. Залежно від характеру поділу відповідальності між кількома порушниками: а) часткова – застосовується при скоєнні правопорушення кількома особами. Воно має місце тоді, коли у ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, і кожен із кредиторів має право вимагати виконання,а кожен з боржників повинен виконати зобов’язання у певній частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору. Частки визнаються рівними, якщо їхній розмір не визначений договором або законом.

б) солідарна - настає тоді, коли це вказано у законі або договорі, наприклад у разі неподільності предмета зобов’язання. Солідарна відповідальність дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь – кого з боржників у повному обсязі або частково. Усі боржники залишаються зобов’язаними до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано повністю.

в) субсидіарна - настає тоді, коли в зобов’язанні беруть участь два боржника, один з яких основний, іншій – додатковий (субсидіарний). Така відповідальність випливає із закону або умов договору. Мета – встановлення гарантій забезпечення прав кредитора на відшкодування заподіяної йому шкоди за рахунок інших осіб. Додатковий кредитор несе відповідальність за основного боржника у разі, якщо кредитор не може задовільними вимоги кредитора. Це можливо у випадках, коли:

1) основний боржник відмовився задовільними вимоги кредитора (ст.619 ЦК);

2) кредитор не отримав у розумній термін від основного боржника відповіді на заявлену вимогу;

3) майна основного боржника недостатньо для задоволення вимог кредитора у повному обсязі (ст.1043ЦК – відповідальність управителя).

4. Залежно від розмірів і обсягу:

- повна; - обмежена; - підвищена;

Повна відповідальність – відшкодування заподіяної шкоди повинно бути здійснено в повному обсязі – це основній принцип повного відшкодування шкоди.

Обмежена відповідальністьвстановлюється в окремих випадках законом або договором. Це означає, що за порушення обов’язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються, або хоч і відшкодовуються, але не повному обсязі (наприклад, підприємства транспорту відповідають за втрату, пошкодження вантажу у розмірі фактичної шкоди, неодержані доходи не відшкодовуються).

Підвищена відповідальністьможе встановлюватися по окремих видах зобов’язань, так за ЗУ «Про бібліотечну справу» користувач за втрату, пошкодження книг несуть відповідальність у кратному розмірі.

Зменшення розміру відповідальності допускається, якщо:

1) доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання;

2) кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

3) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, враховуючі матеріальне становище порушника, крім випадків, коли шкода заподіяна вчиненням злочину.

3. Склад правопорушення та умови цивільно-правової відповідальності.

До складу правопорушення входять:

- об’єкт; - суб’єкт; - об’єктивна сторона; - суб’єктивна сторона.

Об’єктом правопорушення є суспільні правовідносини, що регулюються цивільним правом.

Суб’єктом є правопорушник. Заподіювачем шкоди може бути і інша особа, наприклад 3 особа відповідає за невиконання обов’язку боржником.

До об’єктивної сторони відносять:

а) шкоду, заподіяну правопорушенням;

б) протиправність поведінки правопорушника;

в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Суб’єктивну сторону складає вина правопорушника.

Умовами цивільної відповідальності є наявність:

- протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

- шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

- вини особи, яка заподіяла шкоду;

- причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Протиправна поведінка– це поведінка відповідальної особи, що не відповідає вимогам закону, договору, тягне за собою порушення майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи, дістала вираження у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов’язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров’ю чи майну іншої тощо особи. Вона проявляється в конкретних формах, які безпосередньо пов’язані з характером юридичних обов’язків.

Шкода– це зменшення або втрата (загибель) певного чи особистого майнового блага. Залежно від об’єкта правопорушення розрізняють майнову і немайнову шкоду. Грошовій вираз майнової шкоди ще називають збитками. Збитки – це витрати, зроблені кредитором, втрата, пошкодження його майна, а також неодержані доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

Розмір збитків обраховується за цінами, що існували на день добровільного задоволення вимог кредитора, у місці, де зобов’язання має бути виконано, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо вимога добровільно не була задоволена, то розмір збитків обраховується за ринковими цінами, що існували на день ухвалення рішення. Упущена вигода повинна бути підтверджена точними даними.

Моральна шкода – це такі наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми, можуть полягати:

1) фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім’і чи близьких родичів;

3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

4) приниженні честі, гідності, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою.Вона є причиною шкоди, коли прямо. Безпосередньо пов’язана зі збитками. Непрямий зв’язок означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку і, відповідно, за межами значимого зв’язку.

Винав цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та їх наслідків. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання. В цивільному праві діє принцип припущення (презумпції) вини особи, яка вчинила правопорушення.

Вина може бути умислу і необережності.

Умисел– це форма вини і має місце у поведінці особи тоді, коли вона усвідомлює протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачає настання шкідливих наслідків такої поведінки, бажає їх настання або до них ставиться.

Необережність – це форма вини, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити.

Іноді невиконання зобов’язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана) вина, тоді суд відповідно до ступеня вини кожного зменшує розмір відповідальності боржника. Змішану вину необхідно відрізняти від спільного заподіяння шкоди, де шкода також завдається кількома особами, але вина потерпілого в скоєному відсутня. У позадоговірних зобов’язаннях враховується тільки груба вина потерпілого, проста (легка необережність) значення не має; відповідальність безпосереднього заподіювача шкоди може бути тільки зменшено, а й звільнено від відповідальності взагалі.

4. Підстави звільнення від відповідальності.

Для притягнення особи до цивільної відповідальності потрібен певний склад правопорушення (4 елементи), при відсутності хоча б одного з них (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає. Підставами звільнення від відповідальності є:

1) Непереборна сила – це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. На практиці це також називають форс-мажорні обставини. Непереборна сила характеризується ти, що:

а) це зовнішня щодо сторін обставина;

б) це надзвичайна, тобто неординарна, нерядова обставина, яку неможливо відвернути в будь – який спосіб, навіть якщо особа може передбачити її наслідки;

в) це подія, яку неможливо відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності способами: тобто у даних обставинах відсутні технічні та інші засоби, за допомогою яких можливо було б запобігти самої обставині або її наслідкам (землетруси, шторм, обвали, епідемії, воєнні дії, страйки тощо).

2. Випадок (казус) – обставина, яка свідчить про відсутність вини будь – кого з учасників зобов’язання, а не взагалі про відсутність будь – чиєї вини у заподіянні шкоди. Він характеризується суб’єктивною непередбаченістю: якби особа знала про можливість настання випадку, вона могла б запобігти шкоді. Не вважається, наприклад, випадком недодержання контрагентом своїх зобов’язань за відсутності на ринку необхідних для виконання зобов’язань товарів. Випадки відповідальності при винятковому заподіянні шкоди можуть бути передбачені законом або договором. Законом, наприклад, передбачена відповідальність при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

3. Вина потерпілого(кредитора). За загальним правилом шкода в такому випадку не відшкодовується (ст. 1193ЦК).