Захист особистих немайнових прав. 3 страница
У законі або договорі можуть бути передбачені інші строки і порядок виконання зобов'язання за витребуванням кредитора. У ряді статей ЦК України оперує поняттям «розумний строк», що означає необхідність враховувати усі конкретні обставини, в яких діють учасники правовідносин.
Ще є строки 1) гарантійні; 2) оперативного захисту; 3) претензійні; 4) позовної давності; 5) процесуальні.
Для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов'язку в певний строк призводить до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються присічними (преклюзивними). Так, відповідно до п. 1 ст. 247 і п. 1 ст. 248 ЦК України строк дії довіреності встановлюється у самій довіреності.
Особливість присічних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у час і. Закінчення присічного строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку.
3. Позовна давність.
Позовна давність- це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.
За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є винятки з цього правила (ст. 268 ЦК України). Позовна давність не поширюється
1) на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банку (фінансової установи).
2) на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом.
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю особи, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, шо передують пред'явленню позову,
4) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов’язань, що випливають із Закону України «Про державний резерв»;
5) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право,
6) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати(страхового відшкодування).
Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: загальний і спеціальний Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа чи держава. Спеціальна позовна давність встановлена законодавчими актами для окремих видів вимог Якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк.
Відповідно до ст. 258 ЦK України позовна давність тривалістю в один рік застосовується до вимог:
1) про стягнення неустойки, (штрафу або пені;)
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової
інформації.
3) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України);
4) про розірвання договору дарування (ст 728 ЦК України );
5) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України);
6) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважною права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України),
7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України4}.
Крім того, позовна давність в один рік застосовується.
1) до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві за договором найму, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (п. 1 ст. 786 ЦК України);
2) до вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду (ст. 863 ЦК України).
На вимогу про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був учинений Під впливом насильства чи обману, позовна давність триватиме протягом 5 років, У цьому разі, перебіг позовної давності починається від дня припинення насильства, під впливом якого був учинений правочин.
Позовну давність у 10 років встановлено до вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання.
За угодою сторін не допускається скорочення позовної давності, а суд застосовує її лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п. 2 ст. 259, п. З ст. 267 ЦК України).
Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається від дня. коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають уповноваженій особі своєчасно пред'являти позов, або іншим способом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до:
1) зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України);
2) переривання перебігу позовної давності (ст, 264 ЦК України);
3) відновлення пропущеного строку позовної давності, як загального, гак і скороченого (п. 5 ст. 267 ЦК України).
Перебіг позовної давності зупиняється у разі:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) встановленого відстрочення виконання зобов'язання (мораторію) на підставах, встановлених законом;
3) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших військових формуваннях, переведених на воєнний стан. До обставин, що зумовлюють зупинення перебігу позовної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
За чинним законодавством переривання позовної давності допускається лише у двох випадках (ст. 264 ЦК України):
1) при пред'явленні особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
2) перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу чи іншого обов'язку, Такими діями можуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочити стягнення боргу, часткове виконання зобов'язання тощо.
Вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, є підставою для переривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) зобов'язання. Крім того, окремо сформульоване правило щодо перебігу позовної давності у разі залишення без розгляду позову, пред'явленого у кримінальному процесі. У такому разі час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців.
П. 2 ст. 267 ЦК України передбачає, що заява про захист порушеного права приймається судом незалежно від спливу позовної давності. Але якщо при розгляді спору буде встановлено, що позовна давність закінчилася до пред'явлення позову і про її застосування заявлено стороною у спорі, то це є підставою для відмови у його задоволенні. Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги визначає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
У разі виконання особою зобов'язання після закінчення позовної давності вона не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент виконання вона не знала про сплив позовної давності. Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захистити в суді своє: порушене право.
ЦК України містить статті 253-255, які визначають порядок обчислення строків, у тому числі - позовної давності. Строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок.
Контрольні запитання:
1. Поняття та значення строків у цивільному праві
2. Види цивільне - правових строків.
3. Позовна давність.
Рекомендована література:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44
3. Цивільне право України, академічний курс, підручник, загальна частина т. 1
/ ред.Я. Шевченко,. - К.: Видавничий дім , 2003р.
4. Цивільне право України, підручник. / Є. Харітонов , О. Харитонова О., О. Старцев - ,: Видавництво «істина», 2009
5. Цивільний Кодекс України: Коментар, - Харків, ТОВ “Одіссей”, 2003.
6 Луць В. В.Строки в цивільних правовідносинах. Львів: Вид-во Львівського унту, - 1992
ЛЕКЦІЯ № 13
Тема : Зобов’язальне право .
План:
1. Поняття зобов’язання. Підстави виникнення зобов’язання.
2. Суб’єкти зобов’язання.
3. Система зобов’язань.
1.Поняття зобов’язання. Підстави виникнення зобов’язання.
Зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку.
У зобов’язальному правовідношенні встановлена певна визначеність осіб, які беруть участь у зобов’язанні. Для таких зобов’язань характерний особливий правовий зв’язок між суб’єктами:
1) зобов’язання опосередковують процес переміщення матеріальних благ;
2) уповноваженій особі кореспондується певний зобов’язаний суб’єкт, відомий уже на момент виникнення зобов’язання;
3) в зобов’язанні найбільше значення має можливість уповноваженої особи вимагати певної поведінки у зобов’язаної особи;
4) головний зміст обов’язку боржника становить перевага у здійсненні активних дій, причому їх зміст конкретизується в законодавстві або в договорі;
5) суб’єктивні права в зобов’язанні залежать від його виникнення, типу і виду зобов’язання.
Зобов’язання складається з 3 елементів: суб’єктів, об’єктів, змісту. Суб’єктами є юридичні і фізичні особи, об’єктом – певна поведінка зобов’язаної особи, змістом – суб’єктивні права та обов’язки їх учасників.
Зобов’язальні правовідносини відрізняються від інших, вони є майновими правовідносинами, при примусовому виконанні цього зобов’язання використовуються метод влади і підкорення.
Підставами виникнення зобов’язання є :
а) договори та інші правочини, передбачені законом, не передбачені законом, однак які не суперечать закону .
б) односторонні угоди ( наприклад, публічна обіцянка винагороди);
в) внаслідок адміністративних актів ( наприклад, на державне житло видається ордер , на підставі якого укладається договір найму жилого приміщення);
г) рішення суду, наприклад, про вилучення у власника культурних цінностей, що безхазяйне утримаються);
д) внаслідок заподіяння майнової або моральної шкоди ;
є) з безпідставного збагачення;
е)з інших дій юридичних та фізичних осіб.
2.Суб’єкти зобов’язання.
Суб’єктами зобов’язання є юридичні і фізичні особи, кредитор і боржник. Кредитор виступає в ролі активної сторони зобов’язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Боржник - пасивній учасник, на ньому лежить обов’язок здійснити на користь кредитора.
Найпростішою є модель зобов’язання, сторонами якого є один кредитор і один боржник. Але досить часто у зобов’язанні на стороні боржника або на стороні кредитора приймають участь декілька осіб. Це називається множинністю осіб в зобов’язанні, яка може бути пасивною чи змішаною залежно від того, чи приймають участь декілька осіб на управомоченій , зобов’язаної чи на обох сторонах. Змішана множинність – коли в зобов’язанні беруть участь декілька осіб з кожної сторони. Згідно із законом у зобов’язанні з множинністю осіб кожній із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконувати зобов’язання в рівної частці, якщо із закону , інших нормативно – правових актів або договору не випливає іншого. У випадку неподільності предмету зобов’язання з множинністю осіб зобов’язання виконується солідарно. У разі солідарності вимог кредиторів кожний із солідарних кредиторів має право поставити перед боржником вимоги у певному обсязі. До заявлення вимоги одним із солідарних кредиторів має право поставити перед боржником вимоги у повному обсязі. Виконання зобов’язання повністю одному з солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання решті кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний відшкодувати належне решті кредиторів у рівних частинах, оскільки інше не випливає з відносин між ними.
У разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників , так і від кожного з них як повністю так і в частині боргу.
У зобов’язанні можуть приймати участь 3 особи, які не є зобов’язаними. Зобов’язання не створює для 3 особи обов’язки і тільки у випадках, встановлених договором , зобов’язання можуть породжувати для 3 особи права щодо боржника або кредитора ( у випадку укладення договору на користь 3 особи , ст636 ЦК).
Кредитор або боржник в зобов’язанні можуть бути замінені іншою особою.
3. Система зобов’язань.
За підставою виникнення зобов’язання поділяються на договірні та позадоговірні. Перші виникають на підставі договору. До договірних зобов’язань відносяться:
1) договір купівлі – продажу, поставки, контрактації с/господарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна, дарування, рента, довічне утримання;
2) зобов’язання з передачі майна у користування – найом, прокат, лізинг, позичка, найом житла;
3) зобов’язання про виконання робіт – підряд, побутовий підряд, будівельний підряд, виконання науково – дослідницької роботи тощо;
4) договори про надання послуг;
· перевезення пасажирів та багажу, транспортна експедиція;
· зобов’язання щодо зберігання;
· договір страхування; 8) договір доручення; 9) договір комісії;
· договір управління майном;
· договір позики, кредиту, банківського вкладу;
· договір факторінгу;
5) розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, ліцензійний договір;
6) договір комерційної концесії ( франчайзинг);
7) спільна діяльність.
Позадоговірні зобов’язання об’єднані в окремій підрозділ , це публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення, рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна юридичної і фізичної особи тощо.
Контрольні запитання:
1. Поняття зобов’язання. Підстави виникнення зобов’язання.
2. Суб’єкти зобов’язання.
3. Система зобов’язань.
Рекомендована література:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44
3. Цивільне право України, академічний курс, підручник, загальна частина т. 1
/ ред.Я. Шевченко,. - К.: Видавничий дім , 2003р.
4. Цивільний Кодекс України: Коментар, - Харків, ТОВ “Одіссей”, 2003.
5. Цивільне право України, підручник. / Є. Харітонов , О. Харитонова О., О. Старцев - ,: Видавництво «істина», 2009
ЛЕКЦІЯ № 14
Тема: Цивільно – правовий договір.
План:
1. Поняття та значення договору.
2. Види договорів
3. Зміст договору.
4. Укладення , зміна , розірвання договору.
1.Поняття та значення договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Це найбільш поширений вид правочинів. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не витікає з договору або закону. Договір є вольовим актом сторін, їх спільне волевиявлення втілюється в договорі. Сторони є вільними в укладенні договору. Вони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але договір повинен відповідати загальним засадам цивільного законодавства. Свобода договору це не уседозволеність, умови договору є обов’язковими для виконання їх сторонами.
Значення договору велике. Через нього забезпечується цивільний, товарно – грошовий оборот в суспільстві. Через договір забезпечується задоволення інтересів учасників обороту. Унікальність договору як правового явища полягає у тому, що договір як спільне волевиявлення сторін, домовленість власне приватних осіб набуває характеру норми права, що забезпечується примусовою силою держави, і в свою чергу надає організованості, порядку і сталості економічним відносинам.
2.Види договорів.
Договори можна класифікувати за різними підставами:
1. За розподілом обов’язків між сторонами:
а) односторонні; б) двосторонні.
Односторонній– це договір, в якому одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона має лише право вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо іншої сторони (договір доручення, дарування, займу).
Двосторонній- це договір, в якому обидві сторони наділені правами і обов’язками ( договір купівлі – продажу, поставки, підряду тощо).
2. За наявністю зустрічного відшкодування:
а) відплатні; б) безоплатні.
Відплатнимє договір, у якому обов’язку однієї сторони здійснити певні дії відповідає зустрічний обов’язок другої сторони щодо надання матеріального чи іншого блага. Відплатність в договорі може виражатися у передачі грошей, речей, наданні зустрічних послуг, виконання роботи тощо.
Безоплатнимє договір, у якому обов’язок надання зустрічного виконання відсутній ( договір дарування).
3. За моментом виникнення договору:
а) консенсуальним; б) реальним.
Консенсуальним є договір , який вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах договору. Більшість договорів є консенсуальними ( договір поставки , підряду тощо).
Реальним є договір, який вважається укладеним з моменту, коли на підставі досягнутої угоди здійснюється виконання за договором – передача контрагенту певного майна ( договір перевезення).
4. Договір основній та додатковий .
Додаткові договори залежать від основних, слідують за ними. Додатковими є всі договори, що спрямовані на забезпечення виконання зобов’язання ( наприклад, договір застави – додатковий, договір кредиту –основний).
5.Договори основні та попередні.
Попереднім є договір, сторони якого зобов’язалися протягом певного строку укласти договір в майбутньому ( основний) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у тій же формі що встановлена для основного договору. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати іншої стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
6. Договори, укладені на користь контрагентів і третіх осіб.
Ст. 636 ЦК вказує, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь не контрагента за договором, а третьої особи, яка встановлена у договорі або не встановлена. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.
7. Договори речові та зобов’язальні.
Об’єктом речових договорів речі, договір породжує у контрагента речове право , зокрема право власності . Договір спрямований не на виникнення зобов’язання передати речі, а саме на передачу речі, тому вони є реальними. Зобов’язальним є договір, за яким одна сторона зобов’язана передати іншої стороні речі, здійснити дії, виконати роботи.
8. Публічний договір – це договір, в якому одна сторона – підприємець, взяла на себе обов2язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт, надання послуг кожному, хто до неї звернеться
9. Договір приєднання ( ст. 634 ЦК) - це договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише приєднанням другої сторони до запропонованого договору в цілому.
3. Зміст договору.
Зміст договору становлять умови, що визначаються на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також умови, що до яких сторони досягли згоди.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати обов’язки відповідно до договору. За загальним правилом договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть домовитися в договорі і про інший строк початку дії договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Звичайнимиє ті умови договору, які базуються на диспозитивних нормах закону або звичаях. Внесення їх до тексту договору не є обов’язковим, однак вони стають обов’язковими для сторін у силу самого факту укладення договору, наприклад, умови щодо відшкодування завданої шкоди, порядку розгляду спорів тощо. Ці питання будуть вирішуватися відповідно до загальних норм права.
Випадковими вважаються умови, які хоч і не мають значення для укладення договору , але набувають юридичного значення лише у разі їх включення до самого договору ( наприклад, це умови , які не врегульовані законодавством, сторони в договорі обумовили ці умови).
Тлумачення умов договору відповідно до ст. 213, 637 ЦК може бути здійснено самими сторонами. На вимогу однієї зі сторін це може бути здійснено за рішенням суду. При тлумаченні змісту договору береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідної сфері відносин значення термінів. Якщо за зазначеними правилами не має можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета договору, зміст попередніх договорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.
4. Укладення , зміна , розірвання договору.
Укладення договору відбувається у 2 етапу:
1) внесення пропозицій однією стороною укласти договір ( оферти);
2) прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Оферта повинна містити:
- істотні умови договору;
- підтверджувати намір оферента вважати себе зобов’язаним за договором у разі її прийняття;
- адресована певній особі чи особам ( реклама не є офертою).
Оферта може бути направлена із зазначенням терміну акцепту або без такого застереження. Відповідно до ст. 641 ЦК з пропозицію укласти договір може виступити будь яка сторона майбутнього договору. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент ії одержання адресатом, вона не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не зазначено у пропозиції або не випливає з іі суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір про її прийняття ( акцепт) має бути повною і безумовною. Акцепт має однозначно висловити свою згоду із запропонованими умовами договору. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір , у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору ( відвантажила товар, надала послуги) , що засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції укласти договір, якщо інше не встановлено законом або договором.
Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Якщо у пропозиції укласти договір зазначено строк для відповіді, договір е укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.
Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, — протягом нормально необхідного для цього часу. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань.
Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням.
Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією. За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Відповідно до ст. 649 ЦК України судовому розгляду підлягають лише розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом. В інших випадках розбіжності вирішуються в судовому порядку у разі , якщо це встановлено домовленістю сторін або законом .
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації
Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.
Вимоги щодо форми договору відповідають загальним правилам щодо вчинення правочинів. Договір може укладатись в усній, письмовій формі чи завдяки вчиненню конклюдентних дій. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За загальним правилом укладення договору між юридичними особами та між юридичною і фізичною особою здійснюється в письмовій формі. Виняток становлять договори, що виконуються одночасно з укладенням договору. Договір може бути укладений як через складання єдиного документа, так і через обмін листами, факсовими повідомленнями, телеграмами та іншим, підписаними тією особою, від якої вони надійшли.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Дата добавления: 2015-08-11; просмотров: 519;