Захист особистих немайнових прав. 3 страница

1) на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банку (фінансової установи).

2) на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом.

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю особи, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, шо передують пред'явленню позову,

4) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов’язань, що випливають із Закону України «Про державний резерв»;

5) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право,

6) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати(страхового відшкодування).

Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: загальний і спеціальний Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа чи держава. Спеціальна позовна давність встановлена законодавчими актами для окремих видів вимог Якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк.

Відповідно до ст. 258 ЦK України позовна давність тривалістю в один рік застосовується до вимог:

1) про стягнення неустойки, (штрафу або пені;)

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової

інформації.

3) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України);

4) про розірвання договору дарування (ст 728 ЦК України );

5) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України);

6) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважною права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України),

7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України⁴}.

Крім того, позовна давність в один рік застосовується.

1) до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві за договором найму, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (п. 1 ст. 786 ЦК України);

2) до вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду (ст. 863 ЦК України).

На вимогу про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був учинений Під впливом насильства чи обману, позовна давність триватиме протягом 5 років, У цьому разі, перебіг позовної давності починається від дня припинення насильства, під впливом якого був учинений правочин.

Позовну давність у 10 років встановлено до вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання.

За угодою сторін не допускається скорочення позовної давності, а суд застосовує її лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п. 2 ст. 259, п. З ст. 267 ЦК України).

Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається від дня. коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають уповноваженій особі своєчасно пред'являти позов, або іншим способом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до:

1) зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України);

2) переривання перебігу позовної давності (ст, 264 ЦК України);

3) відновлення пропущеного строку позовної давності, як загального, гак і скороченого (п. 5 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності зупиняється у разі:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) встановленого відстрочення виконання зобов'язання (мораторію) на підставах, встановлених законом;

3) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших військових формуваннях, переведених на воєнний стан. До обставин, що зумовлюють зупинення перебігу позовної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

За чинним законодавством переривання позовної давності допускається лише у двох випадках (ст. 264 ЦК України):

1) при пред'явленні особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

2) перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу чи іншого обов'язку, Такими діями можуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочити стягнення боргу, часткове виконання зобов'язання тощо.

Вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, є підставою для переривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) зобов'язання. Крім того, окремо сформульоване правило щодо перебігу позовної давності у разі залишення без розгляду позову, пред'явленого у кримінальному процесі. У такому разі час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців.

П. 2 ст. 267 ЦК України передбачає, що заява про захист порушеного права приймається судом незалежно від спливу позовної давності. Але якщо при розгляді спору буде встановлено, що позовна давність закінчилася до пред'явлення позову і про її застосування заявлено стороною у спорі, то це є підставою для відмови у його задоволенні. Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги визначає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У разі виконання особою зобов'язання після закінчення позовної давності вона не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент виконання вона не знала про сплив позовної давності. Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захистити в суді своє: порушене право.

ЦК України містить статті 253-255, які визначають порядок обчислення строків, у тому числі - позовної давності. Строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок.

Контрольні запитання:

1. Поняття та значення строків у цивільному праві

2. Види цивільне - правових строків.

3. Позовна давність.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Цивільне право України, академічний курс, підручник, загальна частина т. 1

/ ред.Я. Шевченко,. - К.: Видавничий дім , 2003р.

4. Цивільне право України, підручник. / Є. Харітонов , О. Харитонова О., О. Старцев - ,: Видавництво «істина», 2009

5. Цивільний Кодекс України: Коментар, - Харків, ТОВ “Одіссей”, 2003.

6 Луць В. В.Строки в цивільних правовідносинах. Львів: Вид-во Львівського ун­ту, - 1992

ЛЕКЦІЯ № 13

Тема : Зобов’язальне право .

План:

1. Поняття зобов’язання. Підстави виникнення зобов’язання.

2. Суб’єкти зобов’язання.

3. Система зобов’язань.

1.Поняття зобов’язання. Підстави виникнення зобов’язання.

Зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку.

У зобов’язальному правовідношенні встановлена певна визначеність осіб, які беруть участь у зобов’язанні. Для таких зобов’язань характерний особливий правовий зв’язок між суб’єктами:

1) зобов’язання опосередковують процес переміщення матеріальних благ;

2) уповноваженій особі кореспондується певний зобов’язаний суб’єкт, відомий уже на момент виникнення зобов’язання;

3) в зобов’язанні найбільше значення має можливість уповноваженої особи вимагати певної поведінки у зобов’язаної особи;

4) головний зміст обов’язку боржника становить перевага у здійсненні активних дій, причому їх зміст конкретизується в законодавстві або в договорі;

5) суб’єктивні права в зобов’язанні залежать від його виникнення, типу і виду зобов’язання.

Зобов’язання складається з 3 елементів: суб’єктів, об’єктів, змісту. Суб’єктами є юридичні і фізичні особи, об’єктом – певна поведінка зобов’язаної особи, змістом – суб’єктивні права та обов’язки їх учасників.

Зобов’язальні правовідносини відрізняються від інших, вони є майновими правовідносинами, при примусовому виконанні цього зобов’язання використовуються метод влади і підкорення.

Підставами виникнення зобов’язання є :

а) договори та інші правочини, передбачені законом, не передбачені законом, однак які не суперечать закону .

б) односторонні угоди ( наприклад, публічна обіцянка винагороди);

в) внаслідок адміністративних актів ( наприклад, на державне житло видається ордер , на підставі якого укладається договір найму жилого приміщення);

г) рішення суду, наприклад, про вилучення у власника культурних цінностей, що безхазяйне утримаються);

д) внаслідок заподіяння майнової або моральної шкоди ;

є) з безпідставного збагачення;

е)з інших дій юридичних та фізичних осіб.

2.Суб’єкти зобов’язання.

Суб’єктами зобов’язання є юридичні і фізичні особи, кредитор і боржник. Кредитор виступає в ролі активної сторони зобов’язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Боржник - пасивній учасник, на ньому лежить обов’язок здійснити на користь кредитора.

Найпростішою є модель зобов’язання, сторонами якого є один кредитор і один боржник. Але досить часто у зобов’язанні на стороні боржника або на стороні кредитора приймають участь декілька осіб. Це називається множинністю осіб в зобов’язанні, яка може бути пасивною чи змішаною залежно від того, чи приймають участь декілька осіб на управомоченій , зобов’язаної чи на обох сторонах. Змішана множинність – коли в зобов’язанні беруть участь декілька осіб з кожної сторони. Згідно із законом у зобов’язанні з множинністю осіб кожній із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконувати зобов’язання в рівної частці, якщо із закону , інших нормативно – правових актів або договору не випливає іншого. У випадку неподільності предмету зобов’язання з множинністю осіб зобов’язання виконується солідарно. У разі солідарності вимог кредиторів кожний із солідарних кредиторів має право поставити перед боржником вимоги у певному обсязі. До заявлення вимоги одним із солідарних кредиторів має право поставити перед боржником вимоги у повному обсязі. Виконання зобов’язання повністю одному з солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання решті кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний відшкодувати належне решті кредиторів у рівних частинах, оскільки інше не випливає з відносин між ними.

У разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників , так і від кожного з них як повністю так і в частині боргу.

У зобов’язанні можуть приймати участь 3 особи, які не є зобов’язаними. Зобов’язання не створює для 3 особи обов’язки і тільки у випадках, встановлених договором , зобов’язання можуть породжувати для 3 особи права щодо боржника або кредитора ( у випадку укладення договору на користь 3 особи , ст636 ЦК).

Кредитор або боржник в зобов’язанні можуть бути замінені іншою особою.

3. Система зобов’язань.

За підставою виникнення зобов’язання поділяються на договірні та позадоговірні. Перші виникають на підставі договору. До договірних зобов’язань відносяться:

1) договір купівлі – продажу, поставки, контрактації с/господарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна, дарування, рента, довічне утримання;

2) зобов’язання з передачі майна у користування – найом, прокат, лізинг, позичка, найом житла;

3) зобов’язання про виконання робіт – підряд, побутовий підряд, будівельний підряд, виконання науково – дослідницької роботи тощо;

4) договори про надання послуг;

· перевезення пасажирів та багажу, транспортна експедиція;

· зобов’язання щодо зберігання;

· договір страхування; 8) договір доручення; 9) договір комісії;

· договір управління майном;

· договір позики, кредиту, банківського вкладу;

· договір факторінгу;

5) розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, ліцензійний договір;

6) договір комерційної концесії ( франчайзинг);

7) спільна діяльність.

Позадоговірні зобов’язання об’єднані в окремій підрозділ , це публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення, рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна юридичної і фізичної особи тощо.

Контрольні запитання:

1. Поняття зобов’язання. Підстави виникнення зобов’язання.

2. Суб’єкти зобов’язання.

3. Система зобов’язань.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Цивільне право України, академічний курс, підручник, загальна частина т. 1

/ ред.Я. Шевченко,. - К.: Видавничий дім , 2003р.

4. Цивільний Кодекс України: Коментар, - Харків, ТОВ “Одіссей”, 2003.

5. Цивільне право України, підручник. / Є. Харітонов , О. Харитонова О., О. Старцев - ,: Видавництво «істина», 2009

ЛЕКЦІЯ № 14

Тема: Цивільно – правовий договір.

План:

1. Поняття та значення договору.

2. Види договорів

3. Зміст договору.

4. Укладення , зміна , розірвання договору.

1.Поняття та значення договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Це найбільш поширений вид правочинів. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не витікає з договору або закону. Договір є вольовим актом сторін, їх спільне волевиявлення втілюється в договорі. Сторони є вільними в укладенні договору. Вони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але договір повинен відповідати загальним засадам цивільного законодавства. Свобода договору це не уседозволеність, умови договору є обов’язковими для виконання їх сторонами.

Значення договору велике. Через нього забезпечується цивільний, товарно – грошовий оборот в суспільстві. Через договір забезпечується задоволення інтересів учасників обороту. Унікальність договору як правового явища полягає у тому, що договір як спільне волевиявлення сторін, домовленість власне приватних осіб набуває характеру норми права, що забезпечується примусовою силою держави, і в свою чергу надає організованості, порядку і сталості економічним відносинам.

2.Види договорів.

Договори можна класифікувати за різними підставами: