Захист особистих немайнових прав. 2 страница
- вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної правоздатності без згоди батьків, усиновлювачів, піклувальника (ст.. 222ЦК);
- правочин, вчинений дієздатною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст.225 ЦК);
- правочин, юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), ст 227;
- правочин, вчинений обмежено дієздатною особою без згоди піклувальника ( ст..223 ЦК)
- правочин, чинений без згоди органу опіки та піклування ст. 224 ЦК -)
- правочин, який вчинено під впливом помилки, обману, наільства ( ст.229, 230, 231 ЦК;
- правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини (ст..223ЦК).
Сторони можуть відмовитися від правочину, відмова від правочину здійснюється у такий самій формі, що і сам правочин. Нікчемний правочин або право чин визнаний судом недійсним. є недійсним з моменту його вчинення.
Наслідки недійсності првочину:
- двостороння реституція, повернення сторін у той майновий стан, в якому вони перебували до його вчинення, відповідно з чим кожна сторона повинна повернути іншої стороні у натурі все, що вона одержала внаслідок виконання правочину .
- відшкодування збитків та моральної шкоди (п.2 ст 216 ЦК)
Нікчемний право чин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Контрольні запитання:
1. Поняття правочину.
2. Види правочинів.
3. Умови дійсності правочину.
4. Державна реєстрація правочину.
5. Правові наслідки недодержання вимог заону при вчиненні правочину.
6. Наслідки недійсності правочину.
Рекомендована література:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142
3. Закон Украіни «Про цінні папери та фондову біржу» //Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №38. – Ст.508
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44
4. Цивільне право України, академічний курс, підручник, загальна частина т. 1
/ ред.Я. Шевченко,. - К.: Видавничий дім , 2003р.
5. Цивільний Кодекс України: Коментар, - Харків, ТОВ “Одіссей”, 2003.
6. Цивільне право України, підручник. / Є. Харітонов , О. Харитонова О., О. Старцев - ,: Видавництво «істина», 2009
ЛЕКЦІЯ № 10
Тема: Представництво і довіреність
План:
1. Поняття представництва.
2. Види представництва.
3. Довіреність.
4. Припинення представництва за довіреністю.
1. Поняття представництва.
Представництво, це правовідношення в силу якого правочини, що вчиняються однією особою ( представником) від імені іншої особи, яку представляють у силу повноважень, що ґрунтуються на договорі, законі, акту органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права й обов’язки особи, яку представляють.
Учасниками відносин є 3 особи:
· особа, яку представляють;
· представник;
· третя особа, з якою в особи, яку представляють, внаслідок вчинення представником правочину виникають цивільні права й обов’язки.
Особа, яку представляють, може бути як фізична особа, якщо вона має повну дієздатність, юридична особа – якщо це визначено її статутними документами.
Представником може бути фізична дієздатна особа, юридична особа, якщо це передбачено її статутними документами.
Третьою особою може бути будь який учасник цивільних правовідносин, який має потрібну для вчинення правочину цивільну дієздатність
Представник зобов’язаний вчиняти правочини особисто. Передавати свої повноваження він може тільки з метою охорони інтересів особи, яку представляє та, якщо це передбачено законом. При передачі свої повноважень іншої особі представник обов’язково повинен повідомити про це особу, яку представляє. Невиконання цього обов’язку представником накладає на нього обов’язок відповідати за дії особи, якої він передав повноваження.
Правовідносини з представництва поділяються на зовнішні і внутрішні.
До внутрішніх належать правовідносини між представником та особою, яку представляють. Вони, як правило, визначаються договором доручення. Для них характерним є те, що вони:
- спрямовані на упорядкування правових зв’язків між тим, кого представляють і третьою особою, тобто мають характер організаційних майнових правовідносин;
- мають щодо цих зв’язків службовий ( допоміжний характер);
- виникають і реалізуються з метою здійснення інтересу того, кого представляють.
До зовнішніх належать правовідносини між представником і третьою особою. Ці відносини є представницькими і бувають 2 видів:
- відносини між представником і 3 особами, які мають організаційний характер;
- правові відносини між тими, кого представляють і третіми особами, встановлення яких є результатом дій представника.
Для вчинення представником відповідних повноважень він повинен мати необхідний обсяг повноважень. Повноваження представника виражаються у праві останнього виступати від імені особи, яку він представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правовчинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє ( т.238ЦК). Він не може вчиняти правочини, які можуть бути вчинені тільки особисто особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти право від імені особи, яку він представляє. У своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він є одночасно ( винятком є комерційне представництво).
Представництво може виникати:
- на підставі закону (ст.242ЦК,ст. 177СК – це представництво малолітньої та неповнолітньої осіб;
- на підставі договору;
- на підставі акту органу юридичної особи ( представництво продавців, касирів тощо). Цей перелік не є вичерпним.
2. Види представництва.
1.Добровільне, при якому дієздатна особа, яка сама здатна вчиняти правочини, використовує для їх вчинення представника на власний розсуд. Таке представництво здійснюється на підставі договору, зокрема договору доручення, довіреності або акта органу юридичної особи ( наказ, посадова інструкція тощо).
Різновидом такого представництва є комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.Воно ґрунтується на підставі договору або довіреності.Для такого представництва закон допускає одночасне представництво різних сторін правочину за їх згодою і в інших випадках, встановлених законом. Таке представництво має таки особливості:
- воно відбувається у сфері підприємницької діяльності і комерційним представником може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності;
- можливість здійснення такого представництва поставлена законом у залежність від наявності у представника відповідних повноважень на укладення договору від усіх його сторін;
- договори доручення в такому представництві завжди мають відплатний характер.
2. Обов’язкове представництво – воно існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють ( представництво опікунів, батьків тощо). Різновидом такого представництва є статутне представництво, за яким представниками виступають уповноважені організації, яким за їхніми статутами надано право представляти інтереси членів їхніх організацій ( профспілки тощо).
Якщо представник вчинив правочин без відповідних повноважень від особи, яку він представляє, то він дійсній при схваленні його цією особою. Якщо особа, яку представляють ( при відсутності повноважень у представника( не схвалює дії представника, то такий правочин не породжує для прав та обов’язків для сторони, яку представляють. Для правочинів, які не потребують письмової форми, можливе їх схвалення в усній формі ( наприклад, шляхом здійснення конклюдентних дій, які б свідчили про прийняття виконання). Для інших правочинів схвалення може бути проведено шляхом направлення листа, телеграми тощо.
3. Довіреність.
Довіреність – це письмовій документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяються на:
1) разові – що видаються на вчинення одного правочину ( продаж будинку тощо);
2) спеціальні – що видаються на вчинення певної кількості однорідних правочинів ( наприклад, на укладення правочинів керівнику філії);
3) загальні (генеральні) - що видаються на визначений термін для здійснення різноманітних правочинів, наприклад довіреність на управління майном тощо.
Довіреність може видаватися як на фізичну так і на юридичну особу.
Форма довіреності – письмова. Вона повинна відповідати тій формі, в який вчинятиметься правочин ( ст.245 ЦК). Нотаріальне посвідчення довіреностей здійснюється нотаріусами, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, - посадовими особами виконкомів сільських, селищних , міських рад. До нотаріальних прирівнюються довіреності, які посвідчені особами, вказаними у ст. 245 ЦК:
- довіреності військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні в , госпіталі, санаторії , іншому військово - лікувальному закладі , вона може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини , старшим або черговим лікарем;
- довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднання, установи і військово – навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність працівника, члена його сімї і члена сім”і військовослужбовця, може бути засвідчена командиром ( начальником ) цих частин, з’єднання, установи або закладу;
- довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора;
- довіреність на одержання заробітної плати . стипендії, пенсії аліментів, поштової
кореспонденції тощо може бути посвідчена посадовою особою організації, в
який довіритель працює, навчається, перебуває на лікуванні, або за місцем
постійного проживання;
- довіреність на право участі у та голосування на загальних зборах оже посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії.
В довіреності обов’язково вказується строк її дії і дата вчинення. Відсутність дати робить довіреність нікчемною. Якщо строк довіреності не вказаний, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.
Підставами , що обумовлюють передоручення можуть бути різні події ( стихійні лиха, карантин); обставини, що стосуються особи представника ( хвороба, відрядження, призов на військову службу); дії 3 осіб ( анулювання ліцензії представника) та інші. Довіреність, за якою повноваження передоручаються, повинна бути нотаріально посвідчена, крім випадків, встановлених ч. 4 ст. 245 ЦК. Особа, яка видала довіреність, має право в будь який час скасувати передоручення, а угода про відмову від цього права є недійсною.
4.Припинення представництва за довіреністю.
Ст.248 ЦК визначає підстави припинення представництва за довіреністю:
- внаслідок закінчення строку її дії;
- разова – після вчинення представником правочину, на здійснення якого довіреність була видана;
- в зв’язку із скасуванням її особою, яка видала довіреність ( про скасування довіритель повинен обов’язково повідомити повіреного);
- у разі відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю ( у цьому разі необхідно повідомити особу, яка видала довіреність);
- припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
- припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
- смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною, визнання особи безвісно відсутньою;
- смерть особи, якої видана довіреність, оголошення її померлою, визнання недієздатною, або безвісно відсутньою, обмежено дієздатною.
Представник несе відповідальність перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог щодо негайного повідомлення особи про відмову від вчинення дій за довіреністю, або відмови від вчинення дій, які були невідкладними та спрямованими на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.
Підстави скасування довіреності вказані у ст.. 249ЦК. Представник може відмовитися від вчинення дій, які були визначені у довірності
Контрольні запитання:
1. Поняття представництва.
2. Види представництва.
3. Довіреність.
4. Припинення представництва за довіреністю.
Рекомендована література:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44
3. Цивільне право України, академічний курс, підручник, загальна частина т. 1
/ ред.Я. Шевченко,. - К.: Видавничий дім , 2003р.
4. Цивільне право України, підручник. / Є. Харітонов , О. Харитонова О., О. Старцев - ,: Видавництво «істина», 2009
5. Цивільний Кодекс України: Коментар, - Харків, ТОВ “Одіссей”, 2003.
6. Крупко П. Суб’єкти добровільного представництва за цивільним правом . //Право України –2002 -№5 –с.105 –109
ЛЕКЦІЯ № 11
Тема: Опіка та піклування.
План:
1. Завдання опіки та піклування. Органи опіки та піклування. Встановлення опіки та піклування.
2. Права та обов’язки опікунів та піклувальників.
3. Припинення опіки та піклування.
1.Завдання опіки та піклування. Органи опіки та піклування:
Опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх фізичних осіб, повнолітніх осіб, що за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки.
Поняття термінів “ опіка” і “ піклування” не є однозначними. Опіка та піклування – це правовій інститут, тобто сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з встановленням опіки та піклування, здійсненням функцій опіки та піклування, припинення опіки та піклування. Цієї інститут носить комплексний характер. Його норми регулюють відносини, пов’язані з вихованням дітей, визначають повноваження опікунів , порядок встановлення опіки над майном безвісно відсутніх тощо. Цієї інститут містить у собі адміністративно - правові норми, що регулюють відносини між органами опіки та піклування з одного боку і опікунами та піклувальниками з іншого. Безпосередньо ведення справ щодо опіки та піклування покладається на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя , виконавчих комітетів міських рад у містах. Справи щодо неповнолітніх ведуться відділами освіти , щодо недієздатних і обмежено дієздатних – відділами охорони здоров’я, стосовно дорослих дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров’я – органами соціального захисту населення. У сільських населених пунктах й у селищах справами опіки і піклування відають виконкоми сільських, селищних рад.
Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування та над фізичними особами , які визнані недієздатними.
Піклування встановлюється на неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.
У вказаних випадках опіка та піклування встановлюється судом на підставі висновків органу опіки та піклування , у всіх інших випадках – органом опіки та піклування. Опіка та піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки та піклування або за місцем проживання опікуна та піклувальника, а над майном – за місцем його знаходження.
Опікуном або піклувальником може бути лише повністю дієздатна фізична особа, за її письмовою згодою. Опікун і піклувальник призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних або родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними та можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника, враховується також і бажання підопічного – неповнолітньої особи (від 10 до 16 років). Опікунів чи піклувальників може бути призначено декілька.
Ст.64 ЦК та п.32 Правил опіки та піклування вказують на те, хто не може бути опікуном та піклувальником:
1) це особа яка позбавлена батьківських прав;
2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи яка потребує опіки та піклування;
3) особи які перебувають на обліку чи лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах;
4) особи що раніше опікунами та піклувальниками, і з їхньої вини опіка чи піклування були припинені;
5) особи засуджені за здійснення тяжкого злочину.
До встановлення опіки та піклування органи опіки та піклування тимчасово призначають опікуна чи піклувальника.
2. Права та обов’язки опікунів та піклувальників.
Ст.67,68,69,70 ЦК визначають обсяг прав та обов’язків опікунів та піклувальників.
Опікун зобов’язаний:
дбати про підопічного і створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати догляд за ним і лікувати. Опікун малолітньої особи – дбати про виховання, навчання та розвиток;
вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Опікун має право:
вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави;
вчиняти правочин від імені та в інтересах підопічного.
Опікун не може вчиняти такі правочини:
договори з підопічним, крім придбання майна підопічному у власність за договором дарування, або у безоплатне користування за договором позички.
здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов’язуватися від його імені порукою. Цього не можуть робити дружина опікуна (чоловік) та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри).
Піклувальник зобов’язаний:
- дбати про створення для неповнолітньої особи необхідних побутових умов, про їх виховання, навчання, розвиток;
- дбати про лікування особи, дієздатність якої обмежена, створювати для неї необхідні побутові умови;
- вживати заходи щодо захисту цивільних прав та інтересів.
Піклувальник має право:
- давати згоду на вчинення підопічним право чинів.
Піклувальник не може:
- давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (чоловіком), своїми близькими родичами, крім придбання майна підопічному у власність за договором дарування, або у безоплатне користування за договором позички.
Опікуни і піклувальники діють під контролем органів опіки і піклування, і тому вони не мають права без дозволу вказаних органів:
- відмовитися від майнових прав підопічного;
- видавати письмове зобов’язання від імені підопічного;
- укладати договори які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державної реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житла;
- укладати договори щодо іншого цінного майна.
Опікун та піклувальник мають право на плату за виконання своїх обов’язків, розмір і порядок якої встановлюється КМ.
3. Припинення опіки та піклування.
Звільнення опікуна та піклувальника від виконання обов’язків можливе:
- за їх заявою (заява розглядається на протязі 1 місяця);
- за заявою особи над якою встановлено піклування;
- за заявою органів опіки і піклування на підставі рішення суду, в разі не виконання обов’язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу спеціального захисту ( ст.. 75 ЦК).
Опіка припиняються :
- у разі передачі малолітньої особи батькам ( усиновлювачам);
- у разі досягнення підопічним 14 років ( опікун стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього);
- у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи ( ст.. 76ЦК).
Піклування припиняються:
- у разі досягнення фізичною особою повноліття;
- реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;
- надання неповнолітньої особі повної дієздатності;
- поновлення цивільної дієздатності особи, дієздатність якої була обмежена.
Дієздатна фізична особа . яка за станом здоров’я не може здійснювати свої права та виконувати обов’язки, має право обрати собі помічника (ст.78ЦК). Помічник може бути повністю дієздатною особою, яка реєструється органом опіки та піклування як помічник ( видається відповідний документ).
Помічник може:
- одержувати пенсію, аліменти, заробітну плату, поштову кореспонденцію;
- вчинити дрібні побутові угоди в інтересах особи, яку представляє;
- представляти особу в органах державної влади, місцевого самоврядування в суді ( на підставі окремої довіреності) тощо.
Дії опікуна та піклувальника м.б. оскаржені до органу опіки та піклування, а рішення останнього – до суду.
Контрольні запитання:
1. Поняття опіки та піклування.
2. Органи опіки та піклування.
3. Встановлення опіки та піклування, місце встановлення опіки та піклування.
4. Особи, які можуть бути опікунами та піклувальниками і яки не м.б. ними.
5. Обсяг прав та обов’язків піклувальників і опікунів.
6. Припинення опіки та піклування.
7. Припинення опіки та піклування.
Рекомендована література:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44
3. Цивільне право України, академічний курс, підручник, загальна частина т. 1
/ ред.Я. Шевченко,. - К.: Видавничий дім , 2003р.
4. Цивільний Кодекс України: Коментар, - Харків, ТОВ “Одіссей”, 2003.
5. Цивільне право України, підручник. / Є. Харітонов , О. Харитонова О., О. Старцев - ,: Видавництво «істина», 2009
ЛЕКЦЯ №12
Тема: Строки та терміни. Позовна давність.
План:
1. Поняття та значення строків у цивільному праві.
2. Види цивільно - правових строків.
3. Позовна давність.
1. Поняття та значення строків у цивільному праві.
Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Строки дисциплінують учасників цивільних правовідносин, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів. Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах:
1) як момент виникнення ( початку) або припинення правовідносин;
2) як одна з умов , що визначає їх зміст;
3) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду й своєчасності тощо.
Строки розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, зазначаючи закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Конкретні строки здійснення та особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їх скорочення за угодою сторін (зокрема строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк, передбачений нормативио-технічним документом).
У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця.
Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є дія або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків немає сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.
Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не мають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист порушеного права.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строк це певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення.
У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка мас неминуче настане.
Термін— це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настане
2, Види цивільно-правових строків.
Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:
1. За підставами (джерелами)встановлення можна вирізнити строки (терміни), які визначаються:
— законом (наприклад, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом);
— адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника з пред'явлення вантажів до перевезення протягом календарного місяця);
— угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року);
рішенням суду (наприклад, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача із житлової площі на три місяці).
2. Зa ступенем самостійності учасниківцивільних правовідносин у встановленні строків їх поділяють на : - імперативні що не підлягають зміні за угодою сторін (наприклад, не
допускається скорочення позовної давності); диспозитивні, то визначаються за угодою сторін (зокрема строки в
орендних відносинах).
3. За розподілом обсягу прав та обов'язківсторін за окремими періодами часу розрізняють загальні та окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору це загальний строк поставки продукції, окремі строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку.
Загальне значення для всіх інститутів цивільного права мас поділ строків (термінів) за способом їх встановлення. Строк визначається періодом часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами.
Термін, встановлений законом, іншими правовими актами, правочином (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов'язково мас настати, або моментом витребування кредитора. Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну).
Досить поширеним способом визначення строку у законодавстві і на практиці г встановлення періодів часу, які обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями й годинами.
Іноді строк або термін визначається вказівкою на подію, яка обов'язково має настати. Так, обов'язок щодо надолуження неподаних перевізних засобів на внутрішньому водному транспорті обмежений рамками навігаційного періоду.
Термін виконання зобов'язання може бути визначений моментом витребування кредитора. Відповідно до п. 2 ст. 530 ЦК України боржник має виконати зобов'язання у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Дата добавления: 2015-08-11; просмотров: 551;