Захист особистих немайнових прав. 1 страница

Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

- вимагати не порушення цих прав;

- вимагати припинення дій, які порушують особисті немайнові права;

- вимагати відновлення особистих немайнових прав у разі їх порушення.

До спеціальних способів захисту особистих немайнових прав законодавець відносить:

1) поновлення порушеного права (ст.276 ЦК) – орган державної влади, місцеві органи самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов’язана вчинити необхідні дії для його негайного поновлення, при вчиненні цього, фізична особа може звернутися за захистом до суду;

2) спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту (ч.1 ст.277ЦК) - фізична особа, права якої порушені внаслідок поширення про неї або членів сім’ї недостовірної інформації має право на відповідь і спростування цієї інформації. Право на відповідь – це право на висвітлення власної точки зору щодо поширення інформації та обставин порушення особистого немайнового права. Підставою виникнення права на спростування та відповідь є юридичний факт правопорушення, до змісту протиправної поведінки якого входять поширення:

- відомостей, тобто доведення інформації до відома третьої особи будь-яким способом за умови здатності сприйняття останньою її змісту;

- відомостей про особу, тобто в яких можна було б точно встановити, що вони стосуються конкретної особи, чи, принаймні, ця особа входить до кола осіб, яких дані відомості стосуються;

- відомостей неправдивих, які не відповідають дійсності.

3) заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст..278 ЦК). Підставою для застосування є правопорушення ( поширення навить неправдивої інформації, але за умови, що нею порушуються особисті немайнові права, наприклад, право на особисте життя, на таємницю про стан здоров’я тощо).

Контрольні запитання:

1. Поняття особистих немайнових прав та їх види.

2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

3. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної

особи.

4 Захист особистих немайнових прав.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – т..142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Цивільне право України, академічний курс, підручник, загальна частина т. 1 / ред.Я. Шевченко,. - К.: Видавничий дім , 2003р.

4. Цивільний Кодекс України: Коментар, - Харків, ТОВ “Одіссей”, 2003

5. Цивільне право України, підручник. / Є. Харітонов , О. Харитонова О., О. Старцев - ,: Видавництво «істина», 2009

Л Е К Ц І Я №8

Тема: Юридичні особи.

План:

1. Поняття юридичної особи, ознаки юридичної особи, її право та дієздатність, місцезнаходження. Особисті немайнові права.

2. Види юридичних осіб, способи їх створення . Відповідальність юридичної особи.

3. Філії та представництва юридичної особи.

4. Припинення юридичної особи.

5. Участь держави, АР Крим та територіальних громад у цивільних правовідносинах.

1.Поняття юридичної особи, ознаки юридичної особи, її право та дієздатність, місцезнаходження. Особисті немайнові права.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому порядку. Юридична особа наділяється правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді (ст.80 ЦК України). Ознаки юридичної особи:

1) наявність відокремленого майна;

2) самостійна відповідальність за зобов’язаннями;

3) вона певним чином організована як єдине ціле (організаційна єдність);

4) виступає в цивільних правовідносинах від свого імені;

5) може бути позивачем і відповідачем у суді.

Цивільна правоздатність і дієздатність виникають у юридичної особи з часу її створення і припиняються з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Правоздатність юридичної особи – це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона може бути обмежена лише за рішенням суду. Обсяг правоздатності визначається засновницькими документами. Реалізуючі правоздатність юридична особа може здійснювати правочини .

Цивільна дієздатність юридичної особи – це набуття нею цивільних прав та обов’язків через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. У випадках, передбачених законом, юридична особа може набувати прав та обов’язків через своїх учасників. Особа, яка відповідно до установчих документів виступає від імені юридичної особи, зобов’язана діяти в її інтересах, добросовісно і розумно, та не перевищувати своїх повноважень (п.3 ст.92 ЦК). В разі порушення свої обов’язків така особа несе відповідальність, а члени органу юридичної особи – солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичної особі.

Місцем знаходження юридичної особи є місце її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Це може бути місце проживання одного з засновників, або інша адреса, яка підтверджується договором купівлі – продажу, оренди, лізингу.

Юридична особа має своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно – правову форму. Найменування вказується в установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. В разі зміни найменування вона зобов’язана повідомляти про це в органах масової інформації.

До особистих немайнових прав юридичної особи належать:

· право на недоторканість ділової репутації;

· право на власну назву, торгову марку, знак тощо;

· право на таємницю кореспонденції;

· право на конфіденційну інформацію, інформацію на інші права.

Ці права регулюються ЦК України, ЗУ “ Про інформацію” від 2.10.92р., ЗУ “ Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.93р. та іншими нормативними актами.

2.Види юридичних осіб, способи їх створення. Відповідальність юридичної особи.

Юридичні особи в залежності від порядку їх створення поділяються на :

- юридичні особи приватного права;

- юридичні особи публічного права.

Перші створюються на підставі установчих документів, другі – на розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування.

Способи створення юридичних осіб права:

· розпорядчий – тобто на підставі розпорядження державного органу

Якщо законом передбачено обов’язкове створення юридичної особи – шляхом волевиявлення виборців.

· дозвільний – таким способом створюються наприклад, об’єднання громадян.

· договірній – шляхом укладення договору ( це повне товариство. Командитне та інші.

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб ( юридичних і фізичних). Вони можуть створюватися у формі товариств, які в свою чергу можуть бути підприємницькими і непідприємницькими. Перші мають за мету одержання прибутку, другі – не мають такої мети. Підприємницькі створюються у формі господарських товариств і виробничого кооперативу, непідприємницькі – релігійні громади, об’єднання громадян, благодійні організації, торгово – промислові палати, профспілки.

Юридична особа відповідає самостійно за своїми зобов’язаннями усім належним її майном. Учасник ( засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасників ( засновників), крім випадків встановлених законом (ст. 96 ЦК ). Особи, які створили юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов’язаннями її учасників ( засновників), що пов’язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

3. Філії та представництва юридичної особи .

Злиття передбачаєприпинення діяльності 2 або більше юридичних осіб і передачу всіх прав та обов’язків новий юридичної особі.

Приєднання передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу всіх прав і обов’язків інший.

Поділ – на базі 1 юридичної особи виникають 2 і більше юридичних осіб.

Виділ – на базі 1 юридичної особи створюється ще одна юридична особа, який виділяється частина майна першої.

Перетворення – юридична особа одного виду перетворюється в іншу організаційно – правову форму. Нова є правонаступником першої.

Ліквідація – це така форма припинення юридичної особи, при якої вона перестає існувати, права та обов’язки не переходять до іншої юридичної особи.

Юридичні особи вважаються такими, що припинили своє існування з моменту вилучення їх з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Ліквідацію юридичної особи здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється органом, який прийняв рішення про ліквідацію (ст. 110 – 112 ЦК). Ліквідація м.б. проведена у добровільному порядку і за рішенням суду . У першому випадку вона ліквідується у зв’язку з досягненням мети, для якої її створено, закінчення строку, на який було створено юр. особу, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.За рішенням суду вона може бути ліквідована у разі визнання недійсними установчих документів, в разі виявлення порушень при її реєстрації, в інших випадках, передбачених законодавством.

Участь держави, АР Крим та територіальних громад у цивільних правовідносинах.

Держава як суб’єкт цивільного права має право і дієздатність. ЇЇ правоздатність має універсальний характер, тому що вона може мати лише ті права і обов’язки, які дозволяє закон, встановлення якого залежить від держави . Вона сама регулює різні відносини, встановлює загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів, порядок розгляду спорів за їх участю і сама визначає власну цивільну правосуб’єктність, її зміст і межі.

Держава має майно, яке не розподілено між державними юридичними особами. Це бюджетні кошти, інші матеріальні цінності. Держава є суб’єктом права загальнодержавної власності в особі ВР України. Вона наділена виключними повноваженнями щодо набуття у власність скарбу, реквізованого майна, конфіскованого майна.

Держава бере участь у зобов’язальних відносинах ( договори поставки для державних потреб, купівля – продаж державного майна при приватизації. Держава є суб’єктом цивільно – правової відповідальності ( за шкоду, нанесену державними органами, органами дізнання, прокуратури, суду). Вона може бути спадкоємцем. Може брати участь у зовнішньоекономічному обороті. Вона може створювати особи публічного права, юридичні особи приватного права, виступаючі засновником.

Суб’єктом цивільних правовідносин є АР Крим, правовий статус якої визначений в Конституції України, Конституції АР Крим та інших нормативних атах.

Територіальні громади самостійно вирішують питання місцевого самоврядування в межах Конституції і законів України, основним з яких є ЗУ “ Про місцеве самоврядування в Україні”.

Держава набуває і здійснює свої права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції. АР Крим – через органи влади АР Крим у межах їхньої компетенції, територіальні громади – через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції.

Держава та територіальні громади відповідають за своїми зобов’язаннями належним їм майном. Із кола майна, на яке може бути звернено стягнення за боргами, зроблено винятки, до такого майна належить:

1) майно, вилучене з цивільного обороту, тобто яке не може перебувати у приватної власності;

2) майно, що закріплено за територіальними громадами, АР Крим та іншими суб’єктами;

3) природні ресурси, землі, які перебувають у державній чи комунальної власності.

Ст. 176 ЦК України закріплює правило про самостійну відповідальність по зобов’язанням юридичних осіб, створених державою, АР Крим, територіальними громадами з одного боку і зобов’язань України, АР Крим та територіальних громад - з другого. Єдиний виняток з цього правила існує з приводу України, АР Крим, територіальних громад, які несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями казенних підприємств і установ. Взагалі вказані суб’єкти відповідають також за дії органів та посадових осіб, які виконують владні завдання та функції. Вони відповідають і за зобов’язаннями юридичних осіб приватного права, які ними створені, у випадках, передбачених законодавством.

Контрольні запитання:

1. Поняття юридичної особи, ознаки юридичної особи, її право та дієздатність, місцезнаходження. Особисті немайнові права.

2. Види юридичних осіб, способи їх створення . Відповідальність юридичної особи.

3. Філії та представництва юридичної особи.

4. Припинення юридичної особи.

5. Участь держави, АР Крим та територіальних громад у цивільних правовідносинах.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.142

3. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» //Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №38. – Ст.508

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003: //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

4. Цивільне право України, академічний курс, підручник, загальна частина т. 1 ред.Я. Шевченко,. - К.: Видавничий дім , 2003р.

5. Цивільний Кодекс України: Коментар, - Харків, ТОВ “Одіссей”, 2003.

6. Цивільне право України, підручник. / Є. Харітонов , О. Харитонова О., О. Старцев - ,: Видавництво «істина», 2009

6. Кравчук В. Право на створення ( заснування) юридичної особи //Підприємництво, господарство і право. – 2000. -№7.- С.22-24.

7. Зуб И. К проблеме видов юридических лиц. // Підприємництво, господарство і право. –2000. - №1-.-С. 44 –48.-

8. Бондаренко Л. До питання цивільно-правової відповідальності юридичних осіб приватного права. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №7

ЛЕКЦІЯ № 9

Тема: Підстави виникнення , зміни та припинення цивільних

правовідносин.

План:

1. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Юридичні факти та їх класифікація.

2. Поняття правочинів та їх види.

3. Умови дійсності правочинів.

4. Правові наслідки недодержання сторонами вимог закону про вчинення правочину, наслідки недійсності.

1. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, юридичні факти та їх класифікація.

Ст .11 ЦК України встановлює приблизний перелік підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, які звичайно іменуються юридичними фактами.

Юридичний факт – це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов’язують правові наслідки і передусім виникнення, зміну і припинення правових відносин.

Правова наука класифікує юридичні факти на підставі певних критеріїв:

1. Залежно від зв’язку з волею суб’єктів вони поділяються на: - дії ; - події.

Події –це юридичні факти, настання яких не залежить від вольової поведінки осіб ( землетрус, непоборна сила, смерть, тощо).

Дії ( бездіяльність) – це юридичні факти, настання яких не залежить від волі осіб.

Дії залежно від того , чи відповідають вони вимогам законодавства поділяються на:

- правомірні;

- неправомірні.

Неправомірні дії порушують положення законів, інших нормативних актів, принципі права ( завдання збитків, порушення договірних зобов’язань тощо).

Неправомірні дії можна поділити на цивільні правопорушення і злочини. Останні тягнуть за собою кримінальне покарання а також обов’язок відшкодувати шкоду.

Правомірні дії відповідають вимогам законів та принципам права, правомірні дії поділяються на :

- юридичні акти, це правомірні дії суб’єктів метою яких є виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин ( це акти органів місцевого самоврядування та державних органів);

- юридичні вчинки – це правомірні дії суб’єктів цивільного правовідносин, з якими закон пов’язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб’єктів мета досягти того чи іншого результату ( створення винаходу, художніх творів тощо).

2. Залежно від наслідків , спричинених юридичними фактами їх поділяють на:

- правостворюючі ( народження дитини, будівництво будинку тощо), з ними норми цивільного законодавства пов’язують виникнення цивільних прав та обов’язків;

- правозмінюючі – це юридичні факти, настання яких тягне за собою зміну цивільних правовідносин ( уступка вимоги, переведення боргу);

- правоприпиняючі – це юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов’язує припинення цивільних правовідносин ( виконання боргу тощо);

- правовідновлюючі – це юридичні факти, з настанням яких законодавство пов’язує відновлення прав та обов’язків, які суб’єкти раніше втратили ( явка особи, яка була визнана безвісно відсутньою);

- правоперешкоджаючі - це юридичні факти, що перешкоджають виникненню ,зміні та припиненню правовідносин (наприклад, визнання фізичної особи судом недієздатною веде до неможливості вчинення нею правочинів).

Ч.2 ст. 11 ЦК містить такий приблизний перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення цивільних прав та обов’язків:

- договори та інші правочини;

- створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної творчої діяльності;

- завдання майнової та моральної шкоди іншій особі та інші.

2. Поняття правочинів та їх види.

Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Це вольовій, правомірний акт, який безпосередньо спрямований на досягнення певного правового результату. Без волевиявлення немає правочину.

Класифікація правочинів може здійснюватися за різними критеріями.

1.Залежно від числа сторін, вираз воли яких є необхідним для його вчинення:одно, дво і багатосторонні (ч.2 ст.202 ЦК)

Односторонніми правочинами є правочини , в яких є волевиявлення однієї сторони ( наприклад, заповіт, дарування).

Двостороннім є правочин, де є волевиявлення двох сторін( наприклад , купівля – продаж, міна тощо).

Багатостороннім є правочин, де є волевиявлення 3, 4 і більш сторін. другі і треті називаються договорами

3. За характером правовідносин, що виникають:

- відплатні; - безвідплатні.

Відплатним є правочин, у якому обов’язку однієї сторони здійснити певні дії відповідає обов’язку другої надати першій стороні зустрічне майнове задоволення. Відплатність може виражатися у наданні грошей, речей, послуг, робіт тощо ( договір К-П, міни, страхування).

Безвідплатним є правочин, в якому обов’язок набувається стороною без отримання зустрічного майнового задоволення від іншої сторони ( позичка, дарування тощо).

4. Залежно від того, коли правочин вважається вчиненим:

- консенсуальні; - реальні.

Консенсуальним є правочин, для вчинення якого необхідна згода двох сторін за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними.

Реальним є правочин, для вчинення якого крім згоди сторін щодо його істотних умов необхідна передача речі, тобто права й обов’язки виникають з моменту її передачи ( позика, зберігання тощо).

3. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на :

- казуальні; - абстрактні.

Казуальньним є правочин, дійсність якого залежить від наявності конкретної підстави - цілі ( договір позики, ціль – передача у власність позичальника грошей).

Абстрактним є правочин, дійсність якого не залежить від цілі ( вексель).

Крім цього ще є правочини удавані – які вчинені сторонами для приховання іншого правочину, та фіктивні – які вчинені без наміру створення сторонами правових наслідків

4. Правочини поділяються на умовні і безумовні.

Умовним є правочин, в якому виникнення прав та обов’язків ставиться сторонами в залежність від обставини, яка може наступити або не наступити в майбутньому.

Безумовним є правочин, в якому не має відкладальних або скасувальних умов.

5. Окремим видом є фідуціарні ( довіра) правочини,які мають довірчий харатер. Це договір доручення та довіреність. Втрата довіри у вказаному правочині можепривести до розірвання договору.

4. Умови дійсності правочинів.

Кожен правочин повинен відповідати умовам, додержання яких є необхідними для його чинності :

1. Законність змісту правочину, тобто він не повинен суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

2. Здатність суб’єкта правочину на його здійснення, тобто особи, які здійснюють раво чин повинні бути дієздатними.

3. Вільне волевиявлення правочину та його відповідність внутрішньої волі. Волевиявлення буває прямим і побічним. При прямому волевиявленні воля висловлюється словесно ( усно чи письмово), наприклад при видачі довіреності. При побічному волевиявлення сторін прямо не висловлюється. Але їх поведінка засвідчує їх волю на настання певних правових наслідків ( наприклад, укладення договору перевезення транспортом загального користування). Воля може виражатися і мовчанням ( ст.. 205 ЦК). Наприклад, при мовчанні орендодавця після закінчення строку договору оренди і фактичному користуванні майном орендарем, вважається договір продовженим на строк, якій був раніше встановлений ( ст. 764 ЦК).

4. Відповідність форми вчинення правочину вимогам закону. Формою вчинення правочину є спосіб вираження волі сторін на його вчинення. Сторони правочину мають обрати його форму, якщо інше не встановлено законодавством. Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися сторонами усно чи письмово. Усно можуть бути вчинені правочини, які повністю виконуються у момент вчинення (ст.206ЦК), наприклад договір К-П .Умови укладення правочинів в усної формі:

- відсутність заборони в законі на укладення правочину в усній формі;

- відсутність заборони укладення правочину в усній формі в договорі, на виконання якого він укладається;

- укладення у письмовій формі правочину, на виконання якого укладаються такі договори ( доручення, комісії).

Письмова форма правочину може бути простою і нотаріально засвідченою. Проста форма потребує від сторін фіксації його в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялись да допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів. Згідно ст. 208 ЦК виключно у письмової формі мають вчиняться правочини :

· між юридичними особами;

· між фізичними та юридичними особами, за винятком правочинів зазначених у ст.206ЦК;

· правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян у 20 і більш разів;

· інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма . Сторони самі можуть домовитися про письмову форму правочину, хоча законом передбачена і усна форма.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка передбачена законом, не має наслідків його недійсності, крім випадків, встановлених законом (ст.218 ЦК), однак у разі виникнення су довго спору сторони не мають право посилатися на свідчення свідків, наявність правочину може бути доказана письмовими доказами ( розписка, накладна, счет – фактура тощо).

Нотаріальне посвідчення правочину необхідне лише у випадках, передбачених законом (ст.209 ЦК), наприклад правочини щодо нерухомого майна, застави, заповіту тощо.

6. Спрямованість правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених. Наприклад на набуття права власності, права користування майном тощо. Кожний правочин має правову ціль, яка повинна бути законною та досяжною.

7. Захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочини, що вчиняються батьками, усиновлювачами не можуть суперечити інтересам їхніх малолітніх дітей.

Деякі правочини вважаються вчиненими з моменту їх державної реєстрації (ст.210 ЦК). Правочини підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом, наприклад, купівля – продаж будинку, земельної ділянки тощо.

4. Правові наслідки недодержання сторонами вимог закону про вчинення правочину, наслідки недійсності.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення . зміну чи припинення цивільних прав та обов”язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства.

Правочин може бути визнаний недійсним повністью або в окремий частині

Підставами для визнання правочину недійсним є:

· дефекти суб’єктивного складу ( відсутність у сторін дієздатності у фізичних осіб і правоздатності у юридичних);

· дефекти форми правочину, що стосуються виключно письмової форми правочину;

· дефекти змісту правочину ( невідповідність умов правочину вимогам законодавства, наприклад фіктивні, удавані правочини тощо);

· дефекти волі ( правочин здійснений без внутрішньої волі сторін).

Види недійсних правочинів:

1. Залежно від характеру порушення закону при вчиненні правочину та правових наслідків:

- нікчемні ; - заперечні.

Нікчемнім є правочин, недійсність якого:

- прямо встановлена законом (ст. 228ЦК – правочин, що порушує публічний порядок є нікчемним);

- односторонній чи двосторонній правочин, щодо якого недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення (ст.219 –220 ЦК), а також письмової форми, якщо це прямо було передбачено законом ( ст.719ЦК – консенсуальний договір дарування укладається у письмовий формі );

- правочин, вчинений малолітньою особою межами її цивільної дієздатності без схавлення його батьками, усиновлювачем, опікуном (ст.221 ЦК);

- правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст.224 ЦК – перелік таких право чинів вказаний у ст.. 71 ЦК);

- правочин, вчинений недієздатною фізичною особою за відсутності його схвалення опікуном (ст.226 ЦК);

- правочин, який порушує публічний порядок (ст. 228ЦК)

Нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним у випадках передбачених законом ( наприклад ч. 2ст.218, ч. 2 ст 220,ч.2 ст 221,ч.2 ст 224, ч.2 ст 226 ЦК).

Заперечним є правочин, недійсність якого прямо не випливає із закону, але кожна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин породжує права та обов’язки сторін, проте його дійсність перебуває під загрозою, оскільки закон надає відповідним особам право його заперечувати ( ст.222 ЦК – право опікунів заперечувати правочин, укладений підопічним) . До таких правочинів відносяться правочини: