СИНТАКСИЧНИЙ ЦЕНТР У РЕЧЕННІ

Кожне речення повинне мати не менш як один синтак­сичний центр, який, як правило, містить назву предмета-діяча і назву виконуваної ним дії або його стану чи змінної ознаки.

Наприклад, у реченні Між ярами над ставами верби зеле­ніють(Т. Шевченко) предмет-діяч названо словом верби, його дію — словом зеленіють. У реченні На лугах ще трава не ско­шена,у полях красуються жита(П. Воронько) є два синтак­сичні центри: трава не скошена (діяч і його змінна ознака) та жита красуються (діяч і його стан).

Іноді в неповному реченні синтаксичний центр буває від­сутній, але він домислюється з контексту або ситуації. Наприклад, коли запитують і відповідають: Куди? — Додо­му, — то мають на увазі: Куди ти йдеш?— Я йдудодому.

Синтаксичний центр у найзагальнішому плані виражає ос­новний зміст простого речення. Синтаксичні центри бувають самодостатні і недостатні.

Для самодостатньогосинтаксичного центра не обов'язкове дальше поширення його, уточнення, доповнення. Наприклад, у реченні Гілля дикого винограду заплелосягустою сіткою і забрунилосязеленими острівцями на червонястій стіні високого будинку (А. Хижняк) синтаксичний центр гілля заплелося і забрунилося передає основний зміст висловлювання і в певному контексті може існувати як окреме речення.

Недостатнійсинтаксичний центр вимагає уточнення, без якого він певною мірою позбавлений смислу. Його недостат­ність може бути зумовлена:

а) неповнотою лексичного значення слів, шо виражають його, як, наприклад, у реченні І прийде час, коли мибез тривоги перекуємна молоти мечі (В. Сосюра), де дієслово-присудок перекуєм передбачає як обов'язкові два додатки, які б відповідали на питання кого? що? і на кого? на що?;

б) невідповідністю думці, інформації, закладеній у всьому висловлюванні, як, наприклад, у реченні Благородна брехня возвеличуєправду (В. Симоненко), де сам по собі синтаксичний центр брехня возвеличує суперечить усьо­му авторському твердженню; так само в реченні Уста­лена думка відгонить болотом(В.. Голобородько) син­таксичний центр думка відгонить болотом сам по собі аж ніяк не передає суті висловлювання.

Синтаксичний центр може бути виражений як підметом і присудком, так і лише одним головним членом. Залежно від цього прості речення поділяють на двоскладні й одно­складні.

Двоскладнимназивається речення, у якому є або обов'яз­ково мають бути обидва головні члени — і підмет, і присудок. Наприклад, усі три прості речення Тепер цей степза рікою не скінчитьсядо самого моря. Лежатиме,великий і мудрий, під сонцем і прагнутимечогось героїчного і доброго, як народна пісня чи дума(О. Сизоненко) — двоскладні. У першому є обидва головні члени: степ не скінчиться. У другому, де є лише два присудки лежатиме і прагнутиме, підмет степ ми домис­люємо з попереднього речення, без нього воно позбавлене змісту. Так само й у третьому простому реченні, де є лише два підмети пісня чи дума, з контексту домислюються присудки с героїчною і доброю (тобто цю частину вислову ми сприймає­мо як степ прагнутиме чогось такого героїчного і доброго, як є героїчною і доброюнародна пісня чи дума), без цих присудків речення буде незрозумілим.

Односкладнимназивається речення, у якому є лише один головний член, який поєднує в собі значення і підмета, і при­судка; другий головний член у такому реченні не потрібний. Наприклад, у реченні Йду додому стежкою вузькою (В. Со­сюра) синтаксичний центр виражений лише присудком йду. Підмет у ньому хоч і можливий, але не обов'язковий: із самої форми дієслова зрозуміло, що дія виконується тим, хто гово­рить (я йду). У реченні Із можливого в чудесне перекинутомо­сти (М. Рильський) присудок перекинуто не тільки називає дію, а й указує, що це зробив хтось, хоч і не названий. Друго­го головного члена в цьому реченні немає й не може бути, як і, скажімо, у реченні Надворі смеркало(А. Тесленко).

Синтаксичний центр може розширюватися другорядни­ми членами, які пояснюють підмет і присудок, а також одне одного. Наприклад, синтаксичний центр розлука научає можна доповнювати так: 1. Розлука научає (кого?) — нас. 2. Розлука научає нас (чого?) любити. 3. Розлука научає нас любити (як?) щиріш. 4. Розлука научає нас щиріш любити (що?) край. 5. Розлука научає нас щиріш любити край (яки й?) рідний. Так твориться речення Рідний край щиріш любити научає нас розлука (Леся Українка).

Просте речення, у якому є лише синтаксичний центр без другорядних членів, називається непоширеним.Просте речення, у якому є другорядні члени, називається поширеним.

Наприклад, із двох речень Надійшла осінь. Пожовкле листи спадало на тротуар (П. Панч) перше — непоширене, друге — поширене.

У двоскладному реченні підмет разом із залежними друго­рядними членами утворює групу підмета,а присудок — групу присудка.

Наприклад, у реченні Перед ними за Дніпром з'явиласьне­вимовно чудова панорамаКиєва (І.. Нечуй-Левицький) група підмета — панорама (я к а?) чудова, чудова (якою мірою?) невимовна, панорама (ч о г о?) Києва; група присудка — з 'яви­лась (перед к й м?) перед ними, з 'явилась (д е?) за Дніпром.

Між групою підмета і групою присудка кома не ставиться, навіть якщо там чується пауза: А голосу дівчини мов тої скрип­ки спів(Леся Українка). Залитий сонцем степодразу принишк (О.. Гончар).

В односкладному реченні такого поділу членів речення на групи, зрозуміло, немає.

Речення, яке має один синтаксичний центр, називається простим.Простим реченням називають також предикатив­ну частину складного речення, що має один синтаксичний центр.

Прості речення бувають ускладнені й неускладнені. До ус­кладненихналежать речення з однорідними та відокремлени­ми членами, звертаннями, вставними й вставленими частина­ми тощо. У неускладненомуреченні таких компонентів немає. Наприклад, речення Раз добром нагріте серце вік не прохоло­не! Т.. Шевченко) неускладнене.. Речення Небес блакитних роз­пустивши коси по лебединій шиї і плечах, прийшла до нас Багрянородна Осінь, в дібровах веселиться і в полях (Є. Гуцало) ускладнене: у ньому є відокремлені й однорідні члени.

Речення, яке має два або більше синтаксичних центрів, називається cкладним.

У складному реченні між його предикативними частина­ми (простими реченнями) звичайно ставляться коми (про те, коли тут коми не ставляться або ставляться інші розділові Ціпки, мова піде далі). Наприклад, у реченні Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе (О. Гончар) комами відділено одне від одного прості речення: 1. Той не може й сам викликати поваги до себе. 2. Хто зневажливо ставиться до рідної мови. У реченні Звістка, що йдуть козаки, розійшлася блискавкою поміж військом і ще сонце не зійшло, як цілий табір був уже на ногах (О. Маковей) комами відділено одне від одного чотири прості речення із синтаксичними центрами звістка розійшлася, козаки йдуть, сонце не зійшло, цілий табір був на ногах.