ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця

“Затверджено”

на методичній нараді кафедри

пропедевтики внутрішньої медицини № 1

Завідувач кафедри

Професор В.З.Нетяженко

________________________

(підпис)

“28” серпня 2013 р., протокол № 1/13

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Тривалість заняття – 3 академічні години

Київ – 2013

1. Актуальність теми:

Клінічне обстеження хворого проводиться, зазвичай, спочатку із застосуванням суб`єктивних методів і прийомів, а потім – об`єктивних. Суб`єктивне обстеження хворого полягає в отриманні від нього за допомогою опитування (interrogatio) даних про його хворобу та про інші чинники, з нею пов‘язані.

Важливість цього етапу клінічного обстеження хворого важко переоцінити. Численними дослідженнями з¢ясовано, що у хворих терапевтичного профілю ретельно проведене опитування є запорукою до 80 відсотків правильно встановленого діагнозу. Крім того, метод дає можливість орієнтуватися в характері конкретної хвороби, індивідуальних її проявах, в розпізнаванні причин і початкових ознак недуги, ролі спадкових, екологічних, побутових, виробничих та інших чинників в її виникненні і перебігу. Як справедливо відмітив англійський клініцист Мекензі, перші симптоми хвороби чисто суб`єктивного характеру, і вони з¢являються значно раніше, чим їх можна виявити фізичними методами дослідження”.

Анамнез відіграє винятково важливу роль у діагностиці численних гострих і хронічних захворювань. Нерідко повно і детально зібрані та глибоко клінічно осмислені анамнестичні дані стають провідними у визначенні клінічного діагнозу хвороби або особливостей її індивідуального перебігу.

Тому зарубіжні і вітчизняні клінічні терапевтичні школи віддають і по сьогодні, належну увагу застосуванню і удосконаленню прийомів і методів збирання анамнезу та аналітико-логічний оцінці його даних в діагностиці хвороб людини.

2. Конкретні цілі:

– Класифікувати основні методи обстеження в клініці внутрішніх хвороб

– Засвоїти основні принципи та порядок проведення обстеження хворого за традиціями вітчизняної терапевтичної школи

– Демонструвати знання основних розділів історії хвороби

– Методично правильно проводити розпитування хворих із патологією внутрішніх органів

– Трактувати взаємозв’язок скарг хворого та робити попередню оцінку щодо ураженої системи організму

– Узагальнювати результати розпиту хворих та вирізняти на їх підставі основні симптоми захворювання, характер його перебігу

– Робити попередню оцінку можливих причин розвитку захворювання в кожному конкретному випадку

– Демонструвати правильність заповнення анамнестичної частини історії хвороби

3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Які основні методи діагностики Вам відомі?

2. Назвіть складові розділи анамнезу.

3. Що включає в себе паспортна частина?

4. Що таке основні скарги хворого?

5. З якою метою проводиться деталізація скарг?

6. Що включає в себе розділ "Анамнез захворювання"?

7. Що таке "Загальний анамнез", з якою метою його збирають?

8. Що включає в себе "Анамнез життя"?

9. Яке значення має професійний анамнез?

10. Яке значення має спадковий анамнез хворого?

11. Що таке алергологічний анамнез, його значення?

12. Як провести оцінку анамнестичних даних?

13. Що таке симптом захворювання?

14. Що таке синдром?

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Розпитування хворого та оцінка анамнестичних даних.

2. Написання окремих розділів анамнестичної частини історії хвороби.

5. Зміст теми:

Діагностичні методи дослідження хворого поділяються на основні та додаткові. До основних методів дослідження належать: розпит хворого (interrogatio aegroti), огляд хворого (inspection aegroti), пальпація (palpatio), вистукування (percussio), вислуховування (auscultatio). Ці методи дослідження проводяться безпосередньо лікарем, за їх допомогою лікар має вирішити, які додаткові методи дослідження слід застосувати для підтвердження діагнозу, контролю за перебігом хвороби та проведенням лікування. Додаткові методи включають лабораторні, інструментальні, генетичні, експериментальні та інші. Перше знайомство лікаря з хворим починається з розпитування.

Найперші історичні відомості про роль розпитування хворого у пізнанні хвороби пов`язані зі славетними іменами древніх медиків – Гіппократа, Діоскірида, Галена, Авіценни. Велике значення у впровадженні у клінічну практику методу анамнезу належить французькому клініцисту А.Юшару, і особливо, відомому російському клініцисту – одному із засновників Московської терапевтичної школи М.Я. Мудрову. В своїй вступній лекції для студентів-медиків у частині про значення опитування в діагностиці він зазначав що для того щоб розпізнати хворобу, лікарю слід детально розпитати хворого: коли хвороба відвідала його вперше, необхідно з”ясувати в яких ділянках тіла вона проявила свої найперші утиски, раптово напала, як сильний супостат, чи з`явилась, як злодійка вночі, де вона вперше проявила свою наругу.

Однак найбільша заслуга в опрацюванні класичних засад анамнезу належить відомому вітчизняному клініцисту ХІХ століття Г.А. Захар`їну, який за влучним висловом Юшара, “довів анамнез до висоти мистецтва”. Саме Г.А. Захар`їним опрацьовані методологія і структурна послідовність збирання анамнезу, які використовуються і до сьогодні у вітчизняній клінічній практиці, зокрема, у пропедевтичній підготовці лікарів. Важлива роль у визначенні окремих аспектів анамнестичного обстеження хворого належить фундаторам Київської терапевтичної школи - В.П.Образцову, М.Д. Стражеску, Т.Г. Яновському, а також їх продовжувачам – М.М. Губергріцу, В.М. Іванову, А.П. Пелещуку, Б.С.Шкляру. Г.Й. Бурчинському.

Анамнез складається із таких п”яти послідовних розділів: 1)паспортна частина (pars officialis); 2)скарги хворого (molestiae aegroti); 3)анамнез хвороби (anamnesis morbi); 4)загальний анамнез (anamnesis communis) – розпитування про функціональний стан органів і систем; 5) анамнез життя (anamnesis vitae). З практичної точки зору лікарю, насамперед початківцю – медику, анамнестичні матеріали доцільно записувати на окремому паперовому аркуші або зареєструвати у вигляді магнітофонного запису, а потім перенести їх до офіційного медичного документу – історії хвороби. У такий спосіб найповніше зберігається інформація, насамперед, суб¢єктивна, про хворобу пацієнта.

Умови проведення. Збирання анамнестичних даних повинне розпочинатися і здійснюватися після максимального забезпечення умов його проведення. Ці умови стосуються зовнішнього антуражу оточуючої обстановки – санітарно-гігієнічних і естетичних вимог до приміщення, в якому проводиться обстеження, певних побутових деталей, естетичного вигляду лікаря, його розташування стосовно обстежуваного пацієнта, етичних, лексичних та фонетичних аспектів, яких слід дотримуватись в процесі обстеження. Професійний одяг лікаря має відповідати традиційним стандартам – чистий білий і ретельно випрасуваний халат, на голові – біла шапочка. Гігієнічні, етичні і естетичні вимоги обов”язкові не лише при суб”єктивному обстеженні, але й на всіх наступних його етапах. Дотримання їх важливе не лише як прояв формальних еталонів медико-професійного етикету, але і як попередні клініко-діагностичні і лікувально-оздоровчі заходи, спрямовані на формування у свідомості хворого стереотипу щодо його майбутнього перебування в клініці або лікарні.

Лише у разі виняткових, екстремальних ситуацій, зумовлених гострим проявом недуги або форс мажорними суміжними чинниками, в дотримання цих попередніх умов можуть бути внесені відповідні зміни.

Клінічне обстеження хворого (суб”єктивне і об”єктивне фізичне), здійснюється за таких основних умов:

- Приміщення, в якому проводиться обстеження повинно бути чистим, ретельно провітреним, помірно сухим і добре освітленим – сонячними променями або штучними джерелами світла;

- температура приміщення не повинна бути нижчою 18 С;

- в лікарняній палаті або кабінеті поліклініки (амбулаторії) під час обстеження повинна зберігатися тиша і не знаходитися посторонніх осіб;

- при обстеженні лікар повинен зайняти стосовно хворого положення, яке називається класичним, або академічним: при перебуванні хворого у ліжку лікар розташовується на стільці (табуреті) праворуч обличчям до пацієнта в ділянці тазової його частини; в умовах поліклінічного прийому лікар сідає на стілець навпроти пацієнта і дещо праворуч від нього.

Перша зустріч із хворим, за винятком екстремальних ситуацій, повинна проходити у такій послідовності: взаємне знайомство, за якого лікар (студент-медик) повинен представити свої основні дані – прізвище, ім¢я, по-батькові, посаду, фах, мету і ціль спілкування. Розмова з недужою людиною повинна здійснюватися в атмосфері виняткової довіри, поблажливості, такту, доброзичливості, ввічливості та інших моральних чинників, які не лише створюють атмосферу духовного єднання між пацієнтом і лікуючим лікарем, але і стають одним із оздоровчих засад у комплексному лікуванні хворого.