Примітки. 2) Оповідаючи про своє піклованнє коло задержання козаччини в порядку, Конєцпольский писав сілїстрійському баші 10

¹) Див. І с. 314.

²) Оповідаючи про своє піклованнє коло задержання козаччини в порядку, Конєцпольский писав сілїстрійському баші 10. І. 1639: ... Ркп. публ. бібл. 94 с. 655.

³) Ркп 94 с. 674: хан післав до султана, ukazuiac іustam belli movendi causam, zе kozacy na morze wpadli.

⁴) Лист Конєцпольского до короля 19. IX. 1639 — ркп. 94 с. 705; він згадує тут про попереднї листи свої (нам незвістні), в котрих сповіщав про сих козаків, що прийшли з моря — се відсуває прихід козаків на якийсь час назад.

⁵) Лист до короля 23. V з Микулинець — ркп. Публ. біб. 94 с. 677

⁶) Лист з Полтави, 13. VIII ib 94 с. 692.

⁷) Instructia od m. р. krakowskiego р. Zoltowskiemu gubernatorowi na Kodak dana w obozie na Kodaku d. 3 augusti 1639 — ibid. c. 688.

⁸) В звязку з такими настроями стояли пляни засновання домінїканської місії в Кодаку — див. кореспонденцію 1642 р. в ркп. Осолїньских 2280 с. 173.

⁹) Zbior pamiętnikow о dаwnej Polsce V c. 72-3, пор. ч. l c. 14. В дневнику своїм Мясковский оповідає трохи инакше, ркп. бібл. Осолїньских 224 с. 320-1.

¹⁰) Донскія дЂла т. II (Рус. ист. библ. ХXIV) с. 120.

¹¹) „какъ приходу откуды чаить какихъ донскихъ людей многихъ на Донъ іли въ Запороги” — тут „донскихъ'' наче б то непотрібно.

¹²) Донскія дЂла (Рус. ист. библ. XVIII) с. 340.

¹³) Jusz tesz tu w drodze dal mi znac pan commissarz, ze po odjezdzie moim Hunia, ktory hetmanil swawolstwu przeciwko woysku w. k. m. у z kilką inszych principalow we trzechset koni do Ostrzanina do Moskwy przes wszelkiey przyczny uciekl. Pisalem ia tak rok, pisalem y przeszłą pocztą do i. m. x. canclerza, proszac aby siе w. k. m. tego zdrayce serio upomniec rасzуł, który tak wiele tysiący ludzi gwałtownie z panstw w. k. m. do Moskwy wypędził y oni ich na pacta przyieli y poniewolnie trzymaią czemu ieżeli się nie zabieży, nie spodziwac się na tamtey Ukrainie pokoiu,y nic dobrego, gdy w takey bliskosci swawola bedzie miała takowe asillum — ркп. Пуб. бібл. 94 с. 705.

¹⁴) З актів посольства у Соловйова II (Х) с. 1231.

¹⁵) Нагадаю, що надавати іменам здрібнїлу, зневажливу форму — се звичайний московський стиль.

¹⁶) Донскія дЂла II с. 44 i 45.

¹⁷) Радивил під 7. VII. 1640, ркп. Осолїньських 116 с. 245: Коzасі Moschorum Dunсі vocati et nostri proditores, qui praeterito anno hinc aufugerunt, adorti 'lurcos duas naves merserunt: capti ex illis aliqui kozaci tormentis subiecti, ut Turcas in noimpellerent et vindicta se exonerarent, confessi regem et rempublicam nostram id eos iussisse.

¹⁸) Супроти московських канцелярських звичаїв дуже рісковно приймати се — точну форму імени.

¹⁹) Донскія дЂла II с. 251-4, кор. 397-9. Згадка про сю історію є в пізнїйшій інструкції Конєцпольского Бєгановскому 1643 р. (див. низше) — він згадує, що анальоґічна з пізнїйшою такою пригодою була тому два роки (tak dwie lecie).

²⁰) Донскія дЂла II с. 351.

²¹) Ркп. Публ. бібл. Разнояз. 63. с. 27.

²²) gardlowali.

²³) очеретом.

²⁴) з Туреччиною.

²⁵) через московську границю.

²⁶) Ркп. публ. бібл. Разнояз. 63 с. 27.

²⁷) Донскія дЂла II c. 742.

²⁸) Донскія дЂла II с. 742-3. Посли московські, що їхали через Азов, потвердили в загальнїйшім се донесеннє пішло на море на стругах отаманів і козаків із Черкасами тисячі дві, окрім тих стругів запорозьких Черкасів, що зійшли ся на морі і мають промишляти над Азовом. Ibid. c 744.

²⁹) Поручні записи і поіменні реєстри їx див. Донскія дЂла т. II с. 1013 і д., III с. 646 і 652.

³⁰) Донскія дЂла II c. 795.

³¹) Депеша у Чермака с. 402.

³²) Донскія дЂла II с. 813-4, царський указ 4.V.

³³) Донскія дЂла III с. 3.

³⁴) Księga Michałowskiego c. l.

³⁵) Донскія дЂла III с. 9

³⁶) Ibid. с. 174

УКРАЇНСЬКА КОЗАЧЧИНА ЗА МОСКОВСЬКОЮ ГРАНИЦЕЮ: УКРАЇНСЬКІ ДОБРОВОЛЬЦІ В МОСКОВСЬКІЙ СЛУЖБІ, УКРАЇНСЬКІ ДОБИЧНИКИ, ГРИЦЬКО ТОРСЬКИЙ І СЕМЕН ЗАБУЗЬКИЙ, ЗАПОРОЗЬКІ ОТАМАНИ НА ДОНЦЇ І ДОНУ В 1644-5 Р., ГРОМЛЕННЄ МОСКОВСЬКИХ ТРАНСПОРТІВ НА ДОНУ, ПОХОДИ В "МОРДОВСЬКІ І ЧЕРЕМИСЬКІ МІСЦЯ". ОСТАННЇ ВІДОМОСТИ ПЕРЕД ХМЕЛЬНИЧЧИНОЮ.

Разом із сими більшими, більш орґанїзованими, більш коректними воєнними екскурсіями, де елємент війни переважав над добичництвом своєвільного козацького елєменту, вела ся його силами і засобами, як звичайно, дрібнїйша і щирійше закрашена добичництвом партизанська війна, про котру для сих лїт знаходимо досить богаті відомости особливо в московських актах, з польсько-московського погранича.

Так напр. весною 1641 р. ватага „Черкасів”, коло сорок душ, промишляла розбоєм на устю Богучара до Дону — стояла курінями коло „Тарлавної Ізбушки” на устю Богучара (недалеко теперішнього м. Богучара) ¹). Лїтом того ж року напала подібна ватага козацька на солеварнї торські (по р. Тору). Взятий з тої кампанїї в неволю „Черкашенин Фомка” оповідав, що прийшли вони з Полтави, в числї 80 душ, з отаманом Василем Копанем, аби промишляти на Сївеорськім Донцї, на Дону й иньших сусїднїх річках цїле лїто до осени — розбивати подорожнїх людей, які ідуть до Азова і з Азова ²).

Та особливо цїкаві відомости про таких промишленників маємо з 1642 р. Весною того року „валуйські Черкаси'', бувши на промислах на Донцї над р. Жеребцем (недалеко теп. Славянська) ³) наскочила на „Черкас Литовських” — з польської сторони, і ті їх завели у своє становище на устє р. Жеребця. Там стояв отаман їх Васька Рябуха і полковник Гришко Торський, і було з ними тих „литовських воровських Черкас” сїмсот чоловіка, або й більше ⁴).

Коло тогож самого часу, може кілька днїв пізнїйше, але далї на схід, на теперішнїй границї Донської области стала ся пригода більш голосна — з московським гонцем Засєкіним. Коли він переїздив „для поспішання” з Валуйки на Дін через степи, на долїшнїй Донець, коло „Митякиного колодязя (очевидно над р. Митякиною, на границї теп. Донської области) ⁵) напали на нього ,воры Запорожские Черкасы”, чоловіка зо сто, погромили і побили багато людей, і після того він їхав уже „глухим степом”, обминаючи „черни (лїси) Донецькі” і річки тутешнї, бо по тих „чернях” і річках скрізь „Черкаси” — такі ж очевидно „промишленики” як і отсї, що погромили його ⁶). З пізнїйших вістей виявило ся, що се були козаки з тоїж компанїї Васьки Рябухи. Иньші Валуйчани, що були в степах, довідали ся від „Черкас”, що погром вчинила ватага „воровських Черкас'' під проводом отамана Мокія (,МокЂйки') — „тридцять чоловіка піших”, і до них пристало ще вісїм піших „Черкас” „Тишко з товаришами”. По погромі Засєцкого між ними вийшла свара: Мокій не дав паю з здобичи Тишковій компанії і хотів їх побити. Тодї сї піші Черкаси, прийшовши „в військо”, до Васька Рабухи поскаржили ся там на Мокія за погром царського гонця. Рябуха з своїми козаками рішили покарати Мокієву ватагу і кинули ся їх ловити, але ті втїкли. Валуйчане-вістники самі були тодї „в Черкаськім війську у Васька Рябухи з товаришами в становищах їх на річцї Чорнім Жеребцї” і були свідками тої утечі Мокієвої ватаги, як вони „изъ войска побежали вонъ” ⁷).

При них же переходила зміна власти в сїм „війську”. „Приїхали до того війська до Васька Рябухи два отамани з Литви: Семен Забузький та Трошевський (мабуть згаданий вище Грицько Торський) ⁸) і з ними прийшло з Литви 230 чоловіка і почали вони володїти тими Черкасами, що були з Васьком Рябухою''.

Таким чином, побіч тих дрібних ватаг, що „промишляли” над ріжним переїзжим народом, вирисовуєть ся перед нами властивий кіш тої степової братвиї, „черкаське військо”, на чолї котрого стояв „старший отаман” Забузький, котрий вважає себе немов лєґальним представником козачого війська польської України, що має своєю метою охорону України від бісурман ⁹). З приводу поголоски про ворожі заміри сього війська супроти московської України і з приводу отого погрому царського гонця маємо два листа його до валуйського воєводи, котрі вважаю потрібним навести в цїлости. Перший можемо досить докладно реставрувати в ориґіналї ¹⁰).

„Отъ мене Семена Забузкого, атамана старшего надъ товариствомъ, козаками войска є. кор. милости Запорозкого и отъ насъ всихъ черни пану Павлу Федоровичу, воєводе волуйскому — челомъ биємъ до лица земли. Прислалисте до мене стороны вЂдомости о томъ неприятелю креста святого — где кочують, теды вЂдомо тебЂ чинимъ, ижъ около Донца на Магмуто†у Мелевого тежъ колодязя, якъ соль варятъ, тамъ єсмо ихъ били, а иниє розно стоятъ. Всюды ихъ много коло Донца, толко не могу знать о замыслахъ того неприятеля, где умышливаєтъ вторгнути ся — чего єму Пане Боже не помоги. А што бихъ моглъ знати певного, то заразомъ старати ся буду, чтобъ вамъ вЂдомость дати о тихъТатарахъ.

„Зашла тежъ къ намъ вЂдомость, ижъ насъ удалъ передъ вами Степанъ Бушинской и Демко Черкашанина, переЂзчики волуйские ¹¹), жебы єсмо хотЂли злой замыслъ взяти и Волуйку звоєвати - чего (рач) Боже заховати, жебы єсмо ся того могли важити, ми(рноє) постановене королевскоє и царскоє розрывати! Не ймите тому слову ихъ вЂры — а мы хочемъ и будемъ з вами по крестному целованю мирно жити. Писанъ у Торскомъ ¹²) июня 7 дня року 1642” ¹³.

Другий наводжу в перекладї, бо однаково в тім „списку з білоруського письма”, в якім його маємо, він уже стратив свою автентичну форму:

„Від мене Семена Забузького, старшого (большого) отамана війська його кор. милости Запорозького государю Павлу Федоровичу Леонтєву, валуйському воєводї його царського величества, много чолом бємо! Писав ти до нас про тих ворів, що погромили дворянина Михайла Засєцкого і козаків, що йшли по государевому указу. Отже того дворянина і козаків громили Мокій та Тимошко; я їx не застав, а то-б затримав. А відомо тобі чиню, що той Мокій і Івашко Слїпий живуть в Жиґимонтові ¹⁴) — вони знають всїх своїх товаришів; а старшим був у них Кирій — той живе в Голтві, а иньших я не знаю: вони самі знають про себе і своїх товаришів. По сїм тобі багато чолом бю. Писано з Topy, 1642 р. червня 12 дня” ¹⁵).

З 1643 р. не маємо нїяких інтереснїйших відомостей. 1644 р. лїтом, виправляючи назад московських послів і забезпечаючи їх від усяких можливих подорожнїх пригод, донська старшина в своїм листї цареви поясняла своє піклованнє великою небезпекою от „литовскихъ воровскихъ людей съ украинныхъ городовъ”: „По Дону і Донцю від них завело ся велике воровство, прийшло з Литви чимало народу, більш сїмсот чоловіка”, донських козаків на розїздах і всяких людей громлять і бють, засїли Дон ріку, і на Донцї їх багато перебуває” ¹⁶). Але оден епізод з промислів сих „литовських людей”, переказаний воронїзьким воєводою в його донесеннях до Москви, малює їx в меньш зловищім світлї. Двох Валуйчан бувши на покосї під Валуйкою попало в руки Татар, що невеликим загоном, 150 душ, набігли туди лїтом, ловити язиків. Коли Татари вели їх в орду, на верхівях річки „Бахмутової” (на південь від теп. Бахмута) погромили тих Татар „литовські люде”: отаман Матюшка Миргородець з товаришами, і відбивши від них тих Валуйчан, відвезіи їх в Святогорський монастир що на р. Донцї ¹⁷).

Зимою 1644/5 р. донська старшина знову скаржить ся московському правительству, що через „воровських литовських людей” перестали до них на Дон приїздити торговельні люде з московських українних городів, і не привозять до них нїяких хлїбних запасїв ¹⁸). І дїйсно як ілюстрацію до сих скарг оповідає воронїзький воєвода таку пригоду: Вибрала ся була з Богучара на Дін „для своєго промислу” ватага, 11 душ. Як ішли вони повз „Обросимів караул” (теп. Обросимівка на Дону, низше Богучара), напали на них в ночи воровські Черкаси, кіннї і піші, і на човнах Доном прийшовши. Було їх чоловіка з триста або й більше — де котрих побили, де котрих половили, взятих в неволю роспитували, чи будуть іти знизу бударі, та казали провести їх на багаті козачі городки, де мало козаків, та на багаті україннї села та городи ¹⁹). Одначе иньші оповідали, що чули, як між тими воровськими людьми декотрі розмовляли між собою „руским язиком, а не по черкаски”, так що між ними могли бути й місцеві люде — коли не удавали тільки місцевих.

З другого боку люде з Вільного, бувши „на литовській сторонї”, в Зинькові, чули там, що „Черкашенин отаман Гришка Тарской” (Торський очевидно, котрого ми стрічали в 1642) виходив і того року в степи, громити московських, турецьких і кримських послів, і сподївав ся до себе людей з ріжних „литовських українних городів”, з Зинькова, Лютенки, Бобрика, Гадяча й инших, тисячі з півтори чоловіка, або й більше. Але ті люде на час не поспіли, і він тому посланників тих не громив, бо був „малолюден”. Оповідали також про отамана Петрошенка, що з одним Татарином, „чоловіком місцевого урядника Лукомського”, зібравши чоловіка 200 „литовських людей”, пішли воювати „в Мордву” — в московські східнї україни ²⁰).

На другий рік (1646) уже з ранньої весни „Черкаси” зявляють ся тамже на Дону, в околицях Богучара ²¹). Тим часом як одні зголошували свою службу в московське війско ²²), инші, а може й ті самі добровольцї, оскільки не були прийняті в московське військо, промишляли в тих же сторонах добичництвом. Московські воєводи, вислані на Дін для промислу над Татарами, нарікаючи на всякі трудности, скаржать ся гірко також і на черкаське добичництво: „Черкаси на ріцї [Дону] громлять судна безперестанку, и два городки верхнї [донських козаків] знищили” ²³). Воронїзький воєвода доносить, що Черкаси громлять на Дону Воронїзцїв торгових людей. Ватага кінна, чоловіка триста або й більше — напала на козачий городок Решетів і знищила до решта ²⁴).

З огляду на сю небезпеку від Черкас воронїзький воєвода підняв в осени того року питаннє про те, щоб поставити город на Дону — на Богучарі або „на козацькім перевозї”, аби загородити дорогу Черкасам в поволзькі сторони, „в мордовські і черемиські місця” і забезпечити від них Дін. Бо воровські Черкаси зайняли його своїми дрібними ватагами і вже нема дороги від них торговим людям” ²⁵). Московське правительство поручило йому близше розробити плян такого города, бо дїйсно, Запорозцї в тім часї проторили стежку за Дін і в осени того року якась ватага „воровських Черкас”, „чоловіка пятьсот або й більше” ходила в порічях Хопра і Бузулука (уже на вододїлї Волги) і громила тутешнї юрти ²⁶).

Инші промишляли над Донцем. Козаки, що переїздили сею дорогою, через Донець, з Дону на Валуйку лїтом 1646 р., бачили на дорозї багато слїдів і станів „воровських Черкас” ²⁶). Московський післанець, післаний від воєводи Кондирьова, наскочив на них над р. Айдаром (тече в Донець з правої сторони недалеко теп. Славяносербська): Черкаси цїлу добу тримали їх в облозї, але донські козаки, що були з післанцями, відогнали їх ²⁷).

З осени маємо відомість про „литовських Черкас” що йшли „повз Тор” і вели „язиків татарських” ²⁸). Зимою 1646/7 р. черкаська ватага („чоловіка з двадцять”) погромила донських гонців над р. Глубокою (тече в Донець низше Митякиної) ²⁹).

В осени 1647 р. знову маємо відомости про Гришка Торського. Оповідали в Миргородї московським вістникам, що другого тижня Пилипівки прийшов до Миргорода з Сїверського Донця — де очевидно він „промишляв” і сього сезону — Гришко Торський, „за-для тих людей, котрі з ним бували в степу за-для здобичи”. Назбиравши в тутешнїх „литовських городах Черкас тисячі дві”, він пішов з ними в степи „послів громити”; „і з тими Черкасами пішло для торговлї [очевидно для скуплї здобичи головно] багато купцїв з Полтави” ³⁰).

Чи удало ся тодї Гришкови дїйсно погромити послів, про се не відомо. Але весною 1648 р. він знов промишляв в донецьких сторонах: білгородські вістники доносили воєводї, що Гришко прийшов з Миргорода на Донець „для воровства” з двомастома людей. А з Черкас повз Валки пройшов на Донець же „отаман” Забузький, маючи при собі Ляхів і Черкас 70 душ, Татар 30 душ — всї вони їхали о двуконь і стали на Донцю в ріжних місцях. „І од тих ворів Черкасїв з ріки Донця чинить ся велике воровство, і далї від тих ворів Черкасів станичникам [розїзжій сторожі] на урочища [призначені для сторожі] проїхати неможна”, кінчить білгородський воєвода свою реляцію з 3 мая 1648 р. ³¹) — в переддень великого перелому в житю східньої України.