Соціальні інституції: поняття, види та функції

Будь-яке суспільство, для того щоб функціонувати, повинно виробляти, розподіляти та споживати матеріальні і духовні блага. Так, потреба у створенні матеріальних цінностей примушує людей закріплювати і підтримувати виробничі відносини, а потреба у самовідновленні заставляє їх вступати у певні взаємини для продовження роду, виховання і соціалізації нових членів суспільства. Для максимальної оптимізації цих взаємин, убезпечення їх від випадковостей, недопущення можливих хибних варіантів задоволення інтересів, ці відносиниінституціалізуються, тобто суспільство санкціонує і закріплює задоволення цих потреб у певних обсягах і визначеними методами та способами. З цією метою опрацьовується система ролей і статусів, яка заставляє індивідів діяти певним чином, вступаючи у соціально значимі взаємини з іншими, а також визначається система санкцій, яка примушує учасників взаємодії не виходити за межі своїх соціальних ролей.

Соціальна інституція, є певним чином організованою, стандартизованою та узгодженою (конвенціонованою) між учасниками суспільного життя соціальною діяльністю, спрямованою на задоволення їх суспільно значимих потреб.

Варто деталізувати основні елементи цього визначення. Отже, інституції:

- створюють можливість задоволення базових потреб всіх соціальних суб'єктів тим способом і в тому обсязі, який вважається суспільством оптимальним, а отже санкціонується ним;

- гарантують виконання необхідних функцій і виключення, придушення небажаних з точки зору інтересів суспільства форм соціальної поведінки, сприяючи безперервності та спадковості соціального життя;

- забезпечують інтеграцію прагнень та координацію відносин соціальних суб'єктів, створюючи внутрішню стабільність, згуртованість як всієї соціальної системи, так і окремих її елементів.

При тому, кожній соціальній інституції обов'язково властиві:

- певні цілі діяльності;

- система функцій, що забезпечують її досягнення;

- набір соціальних статусів та ролей, які формують оптимальну модель реалізації потреби, для задоволення якої створено інституцію;

- система санкцій, спрямованих на схвалення бажаної та виключення небажаної поведінки суб'єктів, які до них входять, чи на які поширюється їх дія.

- ресурси, які забезпечують функціонування інституцій - матеріальні (фінанси, будівлі, тощо) та духовні - довіра до певної інституції з боку суспільства, рівень його авторитетності в соціумі.

Все це дозволяє соціальним інституціям діяти від імені суспільства а отже вони стають важливими формами налагодження та реалізації соціальних зв'язків, що дають можливість всій суспільній системі діяти злагоджено, як єдине, хоча і, до певної міри, внутрішньо суперечливе ціле.

При тому суперечності закладені, по-перше, в самій природі соціальної інституції, яку можна розглядати як згоду учасників суспільного життя задовольняти свої потреби певним чином. Ця згода соціальних акторів є певним компромісом, результатом їх самообмеження, а отже може бути порушена. По-друге, суперечності пронизують всю систему інституцій суспільства, які, з одного боку, орієнтуються на виконання одних і тих же потреб, хоча і різними методами (наприклад, на соціалізацію особистості в тій, чи іншій мірі спрямована дія всіх інституцій) а, з другого - певні соціальні інституції можуть входити у взаємні конфлікти, спрямовуючи свою діяльність на задоволення суперечливих цілей, наприклад, завданням релігії є пошук сенсу життя людини у досягненні певного ідеалу, який часто має надприродний компонент, а наука прагне до об'єктивного аналізу реальних явищ світу.

Соціальні зв'язки, а отже і соціальні інституції, відповідно до їх суспільної значущості, можуть охоплювати всю соціальну систему, чи лише її окремі елементи. Цей факт можна використати при їх класифікації. Відповідно, соціальні інституції є сенс поділяти за ступенями їх поширеності в суспільстві, впливу на життя, на базові, які регулюють взаємодію всіх соціальних суб'єктів, в поле діяльності яких включаються практично всі громадяни суспільства (політичні, інституції власності, сім'я, освіта, релігія) тачасткові, допоміжні,що контролюють обмежене поле соціальної діяльності і, відповідно, охоплюють лише певну частину особистостей. Прикладом часткової соціальної інституції може бути інститут дуелей дворянської честі, яким регулювалася специфічна сфера взаємин лише в дворянському середовищі. Очевидно, що базові соціальні інституції є більш стабільними, вони хоча і набувають у різних історичних умовах відмінних форм, в них може вкладатися дещо інший сенс, проте, задовільняючи фундаментальні суспільні потреби, вони супроводжують людство достатньо довгий час його історичного розвитку, функціонують у різних типах суспільств. Часткові соціальні інституції є менш тривалими, можуть зникати майже безслідно. У певних типах суспільств, на деяких фазах їх розвитку існування таких форм суспільної взаємодії взагалі не фіксується. Наприклад, інститути заручництва та рекету виникають і набувають поширення, як правило, лише в кризових соціальних ситуаціях, зникають при їх нормалізації.

Різна міра формалізації соціальних інституцій може також бути використана як параметр для їх класифікації. При тому рівень формалізації можна визначити за двома головними ознаками – тип норм, якими визначається функціонування інституції (юридичні, чи звичаєве право, традиції) і наявність в системі інституції однієї, або кількох соціальних організацій, які забезпечують її діяльність. Базові соціальні інституції, як правило, є високоформалізованими. Наприклад, функціонування інституту демократії гарантується відповідними законодавчими актами а також системою організацій, які дозволяють належним чином регулювати владні відносини - парламентом, Конституційним судом тощо.

Дошлюбна поведінка достатньо повно, а часом жорстко регламентується в більшості випадків не юридичними, а звичаєвими і нормами. Різні форми доброзичливого ставлення людей одне до одного, образа, сварка, думка батьків та соціального оточення виступають своєрідними формами соціального контролю за виконанням тих ролей, які індивіди беруть на себе. Дошлюбна поведінка достатньо добре відмежована від дружби, чи взаємин з колегами по роботі, навчанні. Але вона, в більшості випадків, не регламентується законами, хоча і закріплюється певними звичаями, традиціями. Передшлюбне залицяння, на відміну, від власне шлюбу, не реалізується в рамках визначеної організації - сім'ї, а отже можна стверджувати, що цей соціальний інститут не є високоформалізованим. Рівень формалізації залежить від того, наскільки певний вид соціальних зв'язків є важливим для суспільства і знаходить свій вираз у тому, в якій мірі і якими методами суспільство вважає за необхідне впорядковувати, контролювати ці зв'язки, хоча, принагідно зауважимо що неформалізовані зв'язки, освячені громадською думкою і традицією можуть відігравати надзвичайно важливу роль у функціонуванні соціальної системи, зберігатися у практично незмінному вигляді на протязі життя багатьох поколінь. Виходячи з цього, стає зрозумілим той значний інтерес, який виявляють соціологи до проблеми балансу формальних і неформальних зв'язків у життєдіяльності соціальних інституцій.

Соціальні інституції можна класифікувати і відповідно до типу суспільно значимих потреб, які вони покликані задовільняти:

Економічні інституції регламентують соціальні відносини у сфері виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, послуг. Це: власність, гроші, ринок, трудова діяльність тощо. Соціальними організаціями, які забезпечують їх функціонування є різноманітні виробничі, торгівельні, споживчі структури: фірми, корпорації, банки, біржі праці, товариства споживачів та інші.

Політичні інституції (влада, демократія, опозиція) визначають форми і методи управління суспільними справами, боротьби за завоювання державної влади, її здійснення, розподіл, захист. Політичні інституції формують характер і зміст соціальних відносин, забезпечують стабільність та прогрес суспільства, а отже є особливо важливими для нього і з огляду на це мусять бути високоформалізованими, регулюватися законодавством. Уряд, парламент, інші державні структури є тими організаціями, які забезпечують їх життєздатність.

Інституції культури та соціалізації покликані гарантувати спадковість та збагачення культурного досвіду і передачу їх новим членам спільноти. Це сім'я, освіта, наука, релігія. Вони також створюють відповідні соціальні організації: сімейну групу, спеціалізовані дослідницькі та учбові заклади, церкву, секту.

Всі соціальні інституції виконують такі генеральні функції:

• закріплення і збагачення, відтворення на новому рівні суспільних взаємин. Кожна інституція стандартизує поведінку своїх членів, а отже забезпечує стійкість суспільства. Ці стандарти закріплюють оптимальні варіанти задоволення суспільно важливих потреб і, відповідно, створюють передумови для прогресу суспільства. Наприклад, суспільство вважає, що найкраще його потреба у народженні нових громадян, їх вихованні та соціалізації, з одного боку, і потреба окремої особистості у сімейному житті, може бути задоволена в рамках сім'ї. Процес виховання в родині орієнтує і дітей на створення власної сім'ї у такій же формі. Сам інститут сім'ї, як такий, що забезпечує одну з базових потреб практично всіх суспільств, є відносно стабільним, але може набувати різних форм відповідно до обставин соціуму, змінюватися разом з ним. Наприклад, на зміну традиційній багатопоколінній родині, яка складалася з сімей батьків та їх дорослих дітей, що проживали разом, в індустріальному суспільстві приходить мала нуклеарна сім'я, яка об'єднує лише батьків та їх неодружених дітей;

• регулятивну, що спрямована на врегулювання, упорядкування, внормування певних взаємин у суспільстві. Продовжуючи приклад із сім'єю, відзначимо, що суспільство не лише виробляє норми поведінки індивідів, які вступили в шлюб, але і регулює процес його розпаду через інститут розлучення. Соціальні інституції, під дією яких людина перебуває все своє життя у суспільстві, роблять її поведінку і поведінку соціального оточення нормованою та передбачуваною;

• інтегративну, котра забезпечує взаємозв'язок конкретної інституції та людей, котрі підпадають під її дію, з іншими інститутами, суспільством в цілому. Цим досягається цілісність, суперечлива єдність на всьому соціальному просторі. Та ж сім'я не тільки створює умови для згуртування родини, але і встановлює порядок, наприклад, переходу особистості з однієї сім'ї в іншу /дорослі діти створюють власні сім'ї/, забезпечує єдність всієї соціальної структури.

Відповідно до специфічних завдань, певний набір функцій, які можна назвати частковими, властивими лише їй одній, виконують і кожна з конкретних соціальних інституцій зокрема. Наприклад, сім'я повинна виконувати функції господарсько-економічні, репродуктивні, виховання та соціалізації, рекреаційні тощо.

Всі соціальні інституції пов'язані в єдину систему, вони постійно взаємодіють одна з одною, часто орієнтуються на досягнення одних цілей, хоча і, можливо, різними шляхами, методами. Наприклад, соціалізація громадян є результатом об'єднаної дії всіх соціальних інституцій. Цей взаємозв'язок настільки міцний, що будь-яка зміна в одній з ланок системи неминуче викликає відповідні модифікації в інших, змінює життєдіяльність суспільності. Реформація християнства, початок якої поклав М. Лютер, не тільки розколола католицизм, створивши нову церкву, але й викликала до життя "дух капіталізму" /М. Вебер/, що заклав основи сучасної європейської цивілізації, а отже якісно змінив суспільство.

Цілі, які ставлять перед собою різні соціальні інституції та відповідно їх дії, можуть конфліктувати між собою, чи бути взагалі несумісними. Наприклад, розвиток європейської цивілізації, принаймі від середньовіччя, можна розглядати через призму конфлікту між інститутами релігії та науки.

Деякі релігійні секти закликають людину до відмови від громадського життя та зосередження на житті духовному, на "приготуванні до кращого, вартіснішого, справжнього життя", а державна влада вимагає від своїх громадян, навпаки, активності у світських справах. Варіантами виходу з таких ситуацій є:

· взаємна адаптація на грунті компромісу, часткових поступок (церква в цілому підтримує державу, сприяє виконанню людьми своїх світських функцій і водночас має за ідеал невелику кількість ревних прибічників, котрі обмежують своє громадянське життя частково, або й повністю, як, наприклад, монахи;

· конфронтація, що веде до взаємного ослаблення конфліктуючих сторін. Історія знала приклади непримиренної боротьби на знищення одного соціального інституту іншим (церква -держава після жовтневого перевороту 1917 р.). Але соціальні інституції та відповідні їм соціальні організації виникають та змінюються і зникають не з волі людей, чи окремих соціальних груп, а відповідно до логіки суспільного прогресу, модифікації суспільних потреб, які вони призначені задовільняти.

В своєму розвитку соціальні інституції проходять три основних фази:

• інституціалізація, тобто виникнення інституцій, коли соціальна практика повторюється у певних формах настільки регулярно, що стає загальновизнаною, санкціонованою, прийнятою в суспільстві;

• власне повноцінне функціонування, коли інституція, набувши оптимальних форм та змісту у взаємодії з іншими, виконує свої функції, задовільняє соціальні потреби в повному обсязі;

• зникнення, відживання інституції, перетворення її в іншу, за умов відмирання, чи зміни тих потреб, до виконання яких вона була покликана, або ж суспільство відмовляється від певного способу досягнення цих цілей, віддаючи перевагу іншому, під який знову формується нова соціальна інституція з системою відповідних їй функцій.

Основою взаємодії соціальних інституцій з суспільством в цілому та між собою є, як вже зазначалося, реалізація їх головного завдання - забезпечення виконання ними конкретних соціальних потреб. В зв'язку з тим, що саме суспільство, а отже і його потреби змінюються, повинні модифікуватися спосіб та зміст діяльності соціальної інституції, її форма. Однією з найгостріших проблем соціології є аналіз ситуації, коли певна інституція не може виконувати своїх завдань у повній мірі.

Проаналізуємо причини можливих порушень в роботі соціальних інституцій, їх дисфункціонування. Їх можна звести до двох основних:

1. змінилася потреба, яку була покликана задовільняти соціальна інституція, а отже і вона сама повинна змінитися, чи поступитися місцем новоутвореній. Зміна розуміння особистої честі та гідності людини, можливих шляхів їх захисту привели до зникнення поширених в середньовіччі та нові часи дуелей честі.

Новий підхід до трактування сенсу життя особистості, шляхів її самореалізації, індивідуалізація суспільного життя уXX ст. зумовили розвій соціальних процесів, які рядом соціологів, частиною громадськості трактувалися як крах і зникнення в найближчій перспективі сім”ї як такої. Принагідно ще раз зазначимо, що базові соціальні інституції покликані задовільняти фундаментальні потреби суспільства, а отже не можуть зникнути безслідно. Вони лише трансформуються, змінюють свою організаційну структуру, набувають нових сутнісних рис та організаційних форм. Та ж інституція сім'ї набувала у процесі еволюції різних організаційних форм (за типом спорідненості, кількістю та статусом членів родини) - від групового шлюбу до моногамної сім'ї. Вона і нині має ряд форм, які істотно відрізняються одна від одної: християнська моногамна, ісламська полігінійна, модерні форми сім'ї - комуни тощо. Прогрес людського суспільства виражається, зокрема, в тому, що воно повсякчас ускладнюється, ставить перед своїми членами все нові вимоги, а отже кількість конвенціонованих, інституціоналізованих форм життєдіяльності, які призначені для задоволення цих потреб, природньо збільшується. Тобто, відживання, смерть однієї з форм базової соціальної інституції завжди означає народження її іншої форми, чи навіть кількох нових, що існують одночасно. Створюється ситуація: ускладнюється суспільство - в ньому виділяються нові групи людей з новими потребами - виникають нові форми соціальних інституцій, які дозволяють цим соціальним групам підтримувати зв'язок з іншими та суспільством в цілому;

2. в діяльності самої інституції фіксуються певні порушення, а в результаті вона втрачає здатність ефективно діяти. Така ситуація виникає у випадках:

• а) коли цілі її діяльності "розмиваються", чи розуміються неоднозначно і суперечливо. Представники різних політичних партій, виходячи із власних ідеологічних постулатів, по-різному уявляють собі часткові завдання державної влади, методи їх реалізації, розходячись, наприклад, у питанні про тип взаємин між громадянином та державою. Але розуміння цілей діяльності, призначення державної влади комуністами, анархістами чи лібералами є діаметрально протилежним і цей конфлікт може набути загрозливих масштабів для всього суспільства;

• б) невиробленість, чи порушення значною кількістю соціальних суб'єктів стандартів поведінки, ідеальних ролей, які становлять стрижень інституції, забезпечують її життєдіяльність. Знову повернемося до прикладу сім'ї: зміна ідеальних ролей чоловіка та дружини, дітей в сучасному суспільстві зумовили не лише виникнення нової моделі сім'ї - на зміну жорстко ієрархічній прийшла модель егалітарної родини, але й означала кризу інституту сім'ї як такого, викликала розповсюдження форм сімейного життя, які можна трактувати як позашлюбні, неінституціоналізовані;

• в) втрата однієї з основних якостей будь-якої соціальної інституції - її деперсоналізації. Цей принцип означає, що діяльність інституції повинна забезпечуватися незалежно від особливостей індивідів, які в неї включені, відіграють у ній провідні ролі. Такий стан справ досягається чітким визначенням ідеальних моделей соціальних ролей та створенням механізму, який забезпечує їх належне виконання. Втрата деперсоналізації (персоналізація) означає, що інституція перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб та усталених цілей, змінюючи свої функції, зміст соціальних ролей в залежності від інтересів окремих осіб, їх схильностей, примх. Із-за цього інституція все менше орієнтується на досягнення тих соціальних цілей, які вона повинна реалізувати, або методи їх досягнення спотворюються.

Наприклад, право втрачає сенс коли міліціонер "домовляється" із злочинцем, або навпаки, без суду самочинно його карає. Складність подолання цих явищ полягає в тому, що соціальна інституція і в умовах наростання дисфункцій ще якийсь час продовжує діяти "за інерцією", працювати на себе, на інтереси, які вже не відповідають суспільним.

3. брак ресурсів, які забезпечують функціонування інституції. Всім відомою проблемою є недостатнє фінансування освіти та науки, яке не дозволяє їм повною мірою виконувати свої завдання. Але не менш деструктивні наслідки може мати для цих соціальних інституцій і суспільної системи в цілому втрата їх духовного ресурсу - падіння авторитету освіти, наприклад зниження довіри людей до науки і розповсюдження в масовій свідомості різного роду марновірств, містики тощо.

Дисфункції в роботі соціальних інститутів можуть мати не лише руйнівні наслідки для суспільної системи. Вони неминуче супроводжують природний процес розвитку, самовдосконалення соціального простору. Проблема полягає в тому наскільки глибокими і розтягнутими в часі є ці порушення у роботі соціальних інституцій, наскільки швидко і ефективно суспільство може перерегулювати на новій основі соціальні зв'язки, а сама інституція адаптуватися до нових обставин, підтримуючи прогресивні тенденції розвитку суспільства і нейтралізуючи деструктивні.

Найбільше актуалізується проблема дисфункцій в діяльності соціальних інституцій в умовах перехідного періоду, коли основні системи цінностей суспільства, цілі його діяльності, принципи і методи регулювання суспільного життя істотно, а часом і докорінно змінюються. Це вимагає перерегуляції інституціалізованих соціальних зв'язків на новій основі, оновлення всієї системи соціальних інституцій.