Глава 29. Захист права власності. Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовуєть­ся, оскільки правопорушення є таким

Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовуєть­ся, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. Тому нега-торний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує са­ме правопорушення. Винятком з цього є негаторні позови власника про виключення майна з опису, на які згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про ви­ключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р.¹ поширюється три­річний строк позовної давності, перебіг якого починається з дня, ко­ли особа дізналася або мала дізнатися про опис належного їй майна.

§5. Позов про визнання права власності Поняття позову про визнання права власності. Позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Необхідність у даному способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника підлягає сум­ніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Метою використання вказаного позову є усунення невизначенос­ті відносин права власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач, або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений ним. Позов про ви­знання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який має підтвердити наявність у пози­вача права власності на відповідне майно.

Об'єкт позову про визнання права власності. Об'єктом позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально-визначеного майна.

Сторони у позові про визнання права власності. Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально-визна­ченого майна, права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах, або власник, який втратив документ, що засвідчує його право влас­ності на майно.

Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його. Відповідачами за по­зовами про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, що подаються відповідно до ст. 59 Закону України «Про

¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України в кримінальнихта цивільних спра­вах.— К., 1995. — № 1. — С. 437-441.

виконавче провадження» особою, яка вважає, що майно, на яке на­кладено арешт, належить їй, а не боржникові, є стягувач і боржник (п. 4 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики вико­нання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»)¹. У випадках, коли факти оспорювання чи невизнання права власно­сті на майно з боку інших осіб відсутні, але відсутність документа, що засвідчує право власності на майно, заважає власнику володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, відповідач у позові про визнання права власності взагалі відсутній.

Предмет позову про визнання права власності. Предметом вказаного позову є вимога позивача про визнання його права влас­ності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують право власнос­ті позивача на майно, та ст. 16 ЦК України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів судом.

Умови задоволення позову про визнання права власності. Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власнос­ті на майно. ЦК України, визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, водночас не визначає конкре­тних доказів, якими останній має підтверджувати своє суб'єктивне право. Такими доказами відповідно до норм процесуального законо­давства України (ст. 32 ГПК України, ст. 27 ЦПК України) є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позива­ча. Насамперед підтверджувати наявність права власності в судовому процесі можуть правовстановлюючі документи. Перелік таких доку­ментів щодо нерухомого майна наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на не­рухоме майно, що затверджений у редакції від 28 січня 2003 р. нака­зом Міністерства юстиції України № 66/7387².

Відповідно до вказаного Положення правовстановлюючими доку­ментами на нерухомість є: договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, угоди про розподіл спадкового майна, про розпо­діл спільного майна подружжя, посвідчені державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріусами; свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані

Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2002. — № 4. ² Офіційнийвісник України. — 2003. — № 8. — Ст. 326.

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ