Глава 16. Держава і територіальні громади ...

ни¹, Національне агентство з управління державними корпоративни­ми правами² тощо. Однак така розпорошеність органів не сприяє ефе­ктивному здійсненню управління державним майном. Тому в окре­мих державах існує так звана моністична модель участі держави у цивільному обороті, сутність якої полягає в тому, що головним учас­ником цивільно-правових відносин стає скарбниця. До речі, така мо­дель була передбачена первісною моделлю проекту чинного ЦК Украї­ни- Переваги її над існуючою плюралістичною моделлю участі держа­ви У цивільному обороті переконливо доведені окремими авторами³.

Окрім того, що держава є власником майна, яке перебуває у дер­жавній власності, вона у сфері речових правовідносин наділена ще такими виключними повноваженнями, як набуття у власність скар­бу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК України), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК України), реквізованого майна (ч. З ст. 353 ЦК України), конфіскованого май­на (ч. 1 ст. 354 ЦК України) тощо. Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин.

Що стосується територіальних громад, то їх участь у речових правовідносинах також полягає у тому, що вони, зокрема, наділені правом комунальної власності (ст. 327 ЦК України), яке від їх імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, набувають права власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335 ЦК України), знахід­ку (ч. 2 ст. 338 ЦК України), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 _ст. 341 ЦК України) тощо.

Держава і територіальні громади можуть брати активну участь і в зобов'язальних правовідносинах. Найбільш поширеними видами учас­ті держави у зобов'язальних правовідносинах є договори поставки для державних потреб, підряду, позики та банківського вкладу, договори кудівлі-продажу державного майна шляхом приватизації'. Держава мо?ке бути емітентом та утримувачем цінних паперів, зокрема обліга­цій державної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житло­вих чеків тощо. Територіальні громади також можуть бути учасника­ми цілої низки договорів та інших цивільних зобов'язань, здійснюва­ти емісію цінних паперів тощо. Однак держава і територіальні громади можуть бути учасниками далеко не всіх видів цивільно-пра-

1 ПР° державне казначейство України: Указ Президента України від 27 квітня 1995 р. № 355/95 // Урядовий кур'єр. — 1995. — № 68-69.

2 ГІР° Положення про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами: Указ Президента України від 2 вересня 1998 р. М» 969/98 // ОВУ. — 1998. — № 35. — Ст. 1297.

3 гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 2000. — Т. 1.— С. 196-198.

вових зобов'язань. Так, наприклад, вони не можуть бути визнані спо­живачами і підпадати під відповідний захист прав споживачів тощо.

Особливе місце у зобов'язальних відносинах відводиться державі і територіальним громадам як суб'єктам цивільно-правової відпо­відальності. Цивільно-правова відповідальність даних суб'єктів мо­же наступати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, завдана держав­ними органами (статті 1173-1175 ЦК України), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК України) тощо. Держава і територіальні громади несуть цивіль­но-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм май­ном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (статті 174, 175 ЦК України), наприклад, майно, що ви­лучене з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК України). Безпосеред­нім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави і територіальних громад.

Згідно зі ст. 176 ЦК України законодавець вводить принцип роз­межування відповідальності за цивільно-правовими зобов'язання­ми. Сутність цього принципу полягає в тому, що:

1) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобо­
в'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, вста­
новлених законом, наприклад, відповідальність держави за зобов'я­
заннями створених нею казенних підприємств (ч. З ст. 39 Закону
України «Про підприємства в Україні»);

2) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями щодо держави, АРК, територіальних громад;

3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіаль­них громад;

4) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіаль­них громад;

5) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держа­ви, АРК та інших територіальних громад.

Держава і територіальні громади можуть брати участь і в інших цивільних правовіїщосинах. Так, держава може набувати окремі пра­ва інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом тощо.

Ще одним аспектом є можливість участі держави у зовнішньо­торговому обороті. До таких форм цивільно-правової участі можна віднести: міжнародні концесійні договори, інвестиційну діяльність та інші форми сумісної діяльності, договори зовнішньої позики то­що. Останнім часом спостерігається тенденція, що суб'єктами тако-

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення ...

го зовнішньоторгового співробітництва на рівні з державою стають також і територіальні громади.

Рекомендована література:

Брагинский М. И. Участие советского государства в гражданских пра­воотношениях. — М., 1981.

Виткявичус П. П. Гражданская правосубъектность Советского государ­ства. — Вильнюс, 1978. Субъекты гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. — М., 1984.

Глава 17

Підстави виникнення, зміни

та припинення цивільних правовідносин

§ 1. Поняття підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Юридична наука визначає як підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин комплекс різноманітних за своїм характером явищ, які зумовлюють рух цивільного правовід-ношення. Досліджуючи виникнення, зміни та припинення цивіль­них правовідносин, ще римський юрист II віку н. є. Гай відрізняв декілька підстав їх виникнення, зміни та припинення (контракти, делікти, інші різноманітні підстави, що не належать до попере­дніх)¹. Однак загальне поняття підстав виникнення, зміни та при­пинення цивільних правовідносин римськими юристами сформульо­вано не було. Розробка цього поняття в юридичній науці була пов'я­зана з осмисленням, систематизацією римського права та перероб­кою його пізнішими досліджувачами. Вперше це поняття було сформульовано засновником історичної школи права німецьким вченим Савіньї, який у роботі «Система сучасного римського права» (1849 р.) визначив такими підставами юридичні факти, тобто обста­вини, що викликають виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. У юридичній науці часів колишнього СРСР деякі науковці, крім підстав, виокремлювали ще й передумови руху ци­вільних правовідносин, які в юридичному аспекті поділялися на три основні категорії:

1) нормативні передумови (норми права);

¹ Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права: Учебник для вузов: Лекции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 119.

2) правосуб'єктні передумови (правоздатність та дієздатність
учасників цивільних відносин);

3) фактичні підстави виникнення, зміни та припинення цивіль­
них відносин, якими є юридичні факти¹. Взаємодія вказаних підстав
та передумов переважно розглядалася в тому, що: норми права ство­
рюють юридичну можливість виникнення, зміни та припинення ци­
вільних правовідносин, а юридичні факти реалізують можливість ру­
ху цих правовідносин, тобто виступають як конкретна правова осно­
ва динаміки конкретних цивільних правовідносин. У свою чергу,
цивільна правосуб'єктність також створює лише юридичну можли­
вість у суб'єктів мати цивільні права та обов'язки, водночас як юри­
дичні факти були юридичною підставою для кожного конкретного
цивільного права та обов'язку, тобто підставою, потрібною для пере­
творення вказаної юридичної можливості у дійсність.

У новому цивільному законодавстві України ці погляди зазнали деяких змін.

Стаття 11 ЦК України визначає серед підстав виникнення ци­вільних прав та обов'язків різноманітні юридичні факти: дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; настання або ненастання певної події у випад­ках, встановлених актами цивільного законодавства або договором; рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законо­давства.

Разом з тим, закон визначає як підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, крім юридичних фактів, акти цивільного зако­нодавства, а у випадках, визначених ними, акти органів державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органів міс­цевого самоврядування, з яких цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо. Отже, норми права, які раніше розгляда­лися вченими як нормативні передумови руху цивільних правовід­носин, у даний час розглядаються як одна з підстав їх виникнення.

Із зазначеного випливає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, наприк­лад, безпосередньо із закону виникають права та обов'язки предста­вництва за законом (ст. 242 ЦК України), черговість спадкування за законом (ст. 1258 ЦК України), обов'язок складення проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу ліквідаційною ко­місією юридичної особи у випадку ліквідації юридичної особи (ст. 111 ЦК України), обов'язок юридичної особи у разі зміни свого

¹ Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — С 5.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ