Глава 8. Захист цивільних прав

своїм правом, нікому не заподіює шкоди, а дії, що справді заподію­ють шкоду, знаходяться поза межами здійснення самого суб'єктив­ного права¹.

Але ця точка зору не знайшла широкої підтримки. Уповноваже­на особа, саме спираючись на суб'єктивне право, може діяти так, що заподіює шкоду іншій особі. Вона використовує своє суб'єктивне право таким чином, що завдяки цьому наносить шкоду іншій особі.

Зловживання правом визначається як цивільне правопорушен­ня, що здійснюється управомоченою особою при здійсненні свого права, пов'язаного з використанням недозволених засобів його реа­лізації, але в рамках звичайного типу поведінки, яке визначається змістом даного права².

Корінною ознакою зловживання правом є те, що воно має на меті навмисне заподіяння шкоди іншій особі. Зловживання правом має назву шикана. Управомочена особа при цьому спирається на фор­мально належне їй право.

Зловживання правом може виражатися у рамках належних особі прав, але без наміру спеціально нанести шкоду іншій особі. Тоді воно не носить назви шикана, але результати нанесення шкоди недозволе-ними засобами характеризують і цей вид правопорушення. Різниця у цих правопорушеннях полягає в суб'єктивному складі правопору­шень — здійснення свого права без наміру нанести шкоду іншій особі і здійснення свого права спеціально з метою нанесення шкоди.

Рекомендована література:

Толстой Ю. К. К истории правоотношения. — Ленинград, 1959. Агарков М. М. Проблеми злоупотребления правом в советском граж-данском праве // Известия АН СССР, отд. зкон. и права. — 1946. — № 6. — С. 429.

Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М., 1974. Гражданский кодекс Российской Федерации. Комментарий части пер-вой гражданского кодекса Российской Федерации. Осуществление гражданских прав и его предельї. — М., 1966. Гражданское право / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М., 1998.

Агарков М. М. Проблеми злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР, отд. зкон. и права. — 1946. — № 6. — С. 429. ² Гражданское право / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М., 1998.— С. 36.

Глава 8 Захист цивільних прав

Право на захист — один з основних елементів будь-якого суб'єктив­ного цивільного права. Це нормативно врегульована можливість управо-моченого суб'єкта застосувати засоби правоохоронного характеру для відновлення порушеного права та застосування передбачених законом методів для припинення дій, завдяки яким право було порушене.

Новим ЦК України розширено інструментарій засобів захисту цивільних прав. Так, особа може звернутися до суду з позовами про:

— визнання права;

— визнання правочину недійсним;

— припинення дій, які порушують право;

— відновлення становища, яке існувало до порушення;

— примусове виконання обов'язку в натурі;

— зміни правовідношення;

— припинення правовідношення;

— відшкодування збитків, у тому числі завданих у стані край­ньої необхідності;

— відшкодування моральної шкоди;

— визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або ор­гану місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК України).

Реалізація права на захист. Захист суб'єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаче­ному законом порядку із застосуванням певних форм, засобів та способів захисту. Розрізняють дві основні форми захисту — юрис-дикційну та неюрисдикційну¹. До юрисдикційної форми захисту відносять діяльність уповноважених державою органів щодо захи­сту порушених або оспорюваних прав. До таких органів ЦК Украї­ни відносить суд, органи державної влади України, Автономної Ре­спубліки Крим, органи місцевого самоврядування та нотаріусів.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює дії громадян та орга­нізацій у захисті прав, які здійснюються ними самостійно без звер­нення до компетентних державних органів. У ЦК України вказані дії, об'єднані в поняття самозахисту цивільних прав, який розгля­дається як один із способів захисту цивільних прав. Окремі з них наведені у новому ЦК України.

¹ Цивільне право: Підручник / За ред. А. П. Сергеєва, Ю. К. Толстого. — М., 1998.

— Ч. 1. — С. 282-284.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 8. Захист цивільних прав

Визнання права. Необхідність цього способу захисту виникає у тих випадках, коли існування у певної особи права викликає сум­нів, не підтверджується даними (документами) встановленої форми, а також суб'єктивне право оспорюється. Цей спосіб захисту може бути реалізований лише в юрисдикційному порядку, причому вимо­га позивача звернена не до відповідача, а до суду, який на підставі наданих позивачем доказів офіційно встановлює наявність або від­сутність у нього спірного права.

Визнання правочину недійсним. Цей спосіб можна визнати од­ним з різновидів такого способу, як відновлення положення, що іс­нувало до порушення права. В обох випадках сторони, що виконали недійсну угоду, мають повернутися до первинного стану за правови­ми наслідками.

Припинення дій, які порушують право. Цей спосіб захисту прав може застосовуватися разом з іншими способами — такими як стяг­нення збитків, або існувати як самостійний. Так, наприклад, особа може вимагати припинення поширення про неї певної інформації без компенсації збитків, нанесених таким поширенням.

Відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб має місце тоді, коли порушене право не припинило своєї дії і може бути відновлене шляхом як припинення самого правопо­рушення, так і усунення його наслідків. Так, наприклад, один із членів подружжя дізнається про намір іншого продати майно, що належить їм на праві спільної власності. Позивач може вимагати припинити дії, спрямовані на відчуження спільного майна, без відш­кодування майнових збитків.

Припинення дій, які порушують суб'єктивне право, полягає в то­му, щоб у майбутньому припинити порушення або усунути загрозу порушення права.

Примусове виконання обов'язку особи в натурі. Такий спосіб захисту прав інколи називають реальним виконанням. Він полягає в тому, що кредитор зобов'язує боржника реально виконати обо­в'язки, взяті ним на себе у силу договору. Як правило, реальному виконанню протиставляють виплату грошової компенсації, але не завжди вона може задовольнити позивача. Так, господар бажає, щоб паркетну підлогу у його квартирі поклав саме майстер N. Треба зазначити, що договори укладаються для того, щоб виконуватись, а не бути заміненими грошовою компенсацією, тому, як правило, має місце примусове виконання в натурі і лише в тих випадках, ко­ли таке виконання вже стало неможливим або для кредитора втра­тила інтерес можлива грошова компенсація.

Зміна або припинення правовідношення — досить поширений спосіб захисту цивільних прав, який реалізується, як правило, в юрисдикційному порядку, хоча можливий і неюрисдикційний спосіб. Так, особа може припинити дію договору (розірвати його до­строково) у випадку, коли зрозуміло, що договір не буде виконаний належним чином і в передбачені терміни. Так, при придбанні за до­говором купівлі-продажу неякісної речі покупець має право за зако­ном (ст. 678 ЦК України) вимагати або безоплатного усунення недо­ліків товару, або відшкодування витрат на його виправлення, або заміни недоброякісного товару на аналогічний товар належної якос­ті, або пропорційного зменшення купівельної ціни, або відмовитися від виконання договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми (припинення правовідносин).

Визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого само­врядування. Кожна особа, як фізична, так і юридична, може зверну­тися до суду з позовом про визнання недійсним акта органу держав­ної влади (або органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування), яким порушено його права або законні інтереси. Це може бути акт, що суперечить чинному законодавству, прийнятий неправомочним органом тощо, і при цьому він має пору­шувати права і законні інтереси громадян чи юридичних осіб. Суд приймає рішення про визнання такого акта недійсним повністю або частково. Недійсним акт визнається з моменту його видання або вве­дення у дію закону чи іншого нормативного акта, якому такий акт суперечить. Суд може визнавати недійсними акти як органів держав­ної влади та місцевого самоврядування, так і органів управління під­приємств та організацій, що порушують права і законні інтереси гро­мадян та юридичних осіб. Так, підлягають розгляду судами позови про визнання недійсними рішення загальних зборів акціонерів, рішення правління, наглядової ради, що порушують права та закон­ні інтереси акціонерів. Треба зазначити, що практика вирішення та­ких видів позовів на сьогоднішній день розвивається повною мірою, оскільки акціонерне законодавство набуло широкого застосування і певні прогалини в регулюванні корпоративних відносин дістають своє вирішення і таким шляхом.

Самозахист цивільних прав. Неюрисдикційна форма захисту цивільних прав полягає в особливих діях громадян і організацій, Що здійснюються ними самостійно, без звернення до державних та інших компетентних органів. У новому ЦК України введено по­няття самозахисту цивільних прав. Цей інститут з'являється в ци-вілістиці не вперше, він трапляється як у вітчизняній науці цивіль-

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 8. Захист цивільних прав

ного права, так і в зарубіжних законодавствах. Так, згадування ♦ наступального самозахисту» є в коментарі до ст. 1642 «право утри­мання» Цивільного уложення 1910 р. Такий різновид засобів само­захисту, як самовільне утримання чужого майна з метою змусити боржника до виконання взятого на себе зобов'язання, можливий був виключно у випадках, передбачених законом, що чітко визна­чав умови такого утримання. Цей термін введено також до цивіль­них кодексів Російської Федерації, Узбекистану (п. З ст. 9), Киргиз­стану (ст. 14), але без достатнього визначення поняття.

Під самозахистом розуміють застосування особою, право якої по­рушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не супере­чать моральним засадам громадянського суспільства (ст. 19 ЦК України).

До них, наприклад, належать дії власника або іншого законного володільця, що спрямовані на захист майна, а також дії, здійснені у стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Характерні ознаки самозахисту:

1) самозахист здійснюється тоді, коли порушення суб'єктивного права вже відбулося і продовжується;

2) обстановка (обставини місця і часу) виключає можливість звернення до державного захисту, хоча і не виключає можливості звернення до судового захисту (оскільки особа самостійно визна­чає найбільш дієві засоби захисту своїх інтересів);

3) самозахист здійснюється, перш за все, силами самого потер­пілого (можливість допомоги інших фізичних або юридичних осіб не виключається);

4) самозахист не може виходити за межі дій, необхідних для при­пинення правопорушення, і має відповідати характеру самого пра­вопорушення (щоб не вийти за межі необхідної оборони)¹.

Способи самозахисту можуть як обиратися самою особою, так івизначатися договором, законом або іншим нормативно-правовим актом.

Використання названих заходів самозахисту має свої межі, що підкоряються загальноприйнятим нормам і принципам здійснення суб'єктивних цивільних прав. Неприпустимо застосовувати заходи самозахисту таким чином, щоб порушувати права та законні ін­тереси інших осіб. Якщо використання недозволених засобів захис­ту призводить до спричинення шкоди майну або здоров'ю інших осіб, то виникає передбачений законом обов'язок відшкодування спричиненої шкоди.

¹ Кораблева М. С. Защита гражданских прав: новьіе аспекти // Актуальньїе пробле­ми гражданского права. — М., 1999. — С. 76-108.

Способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права та характеру дій, якими воно порушене.

Не підлягає відшкодуванню шкода, завдана особою при здійснен­ні нею права на самозахист, у тому числі в стані необхідної оборони, якщо її межі не були перевищені (п. 1 ст. 1169 ЦК України).

Необхідна оборона є комплексним інститутом, що регламенту­ється як цивільним, так і кримінальним правом. У цивільному пра­ві поняття необхідної оборони дещо ширше, ніж у кримінальному. У цивільному праві до необхідної оборони відносять дії, що підпада­ють під поняття цивільного правопорушення, але не тягнуть за со­бою заходів юридичної відповідальності. Правовим наслідком дій у стані необхідної оброни є, з точки зору цивільного права, те, що спричинена нападаючому шкода не підлягає відшкодуванню.

Але, якщо при здійсненні права на самозахист особа завдала шкоду іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка вчинила протиправну поведінку. Якщо така шкода заподіяна засо­бами самозахисту, не забороненими законом, та не суперечить моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (п. 2 ст. 1169 ЦК України).

З цих положень напрошується висновок про те, що лише шкода, заподіяна не забороненими законом засобами при здійсненні права на самозахист, не підлягає відшкодуванню. В усіх інших випадках особа, яка вчинила протиправну дію, навіть у стані крайньої необ­хідності, має відшкодувати заподіяну шкоду.

Захист цивільних прав та інтересів Президентом. України, органами державної влади, органами влади Автономної Респу­бліки Крим або органами місцевого самоврядування (ст. 17 ЦК України). Президент України здійснює захист цивільних прав та ін­тересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який здійснює захист цивіль­них прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встанов­лені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазна­ченими органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є пе­решкодою для звернення за їх захистом до суду.

Захист прав нотаріусами — це нова форма способу захисту, введена до ЦК України, значення якої важко переоцінити в сучас­них умовах. Згідно зі ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист Цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі. Порядок вчинення виконавчих написів нотаріусами

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 8. Захист цивільних прав

встановлений ст. 83 Закону України «Про нотаріат» та гл. 12 Інст­рукції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Украї­ни, затвердженої наказом Мін'юсту України № 18/5 від 18 червня 1994 р. Цей спосіб захисту цивільних прав застосовується досить час­то, оскільки дозволяє швидко здійснити захист порушених прав, що позитивно впливає на активність господарського обігу, а таке за­вдання є основним у цивільному законодавстві. Виконавчі написи здійснюються як державними, так і приватними нотаріусами у ви­падках, якщо заборгованість має безспірний характер та термін по­зовної давності за нею ще не сплив на підставі документів, що міс­тяться в переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 р.

Здійснення права захисту. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Відмова (нездійснення) особи від здійснення права на захист не є підставою для припинення порушеного права, крім ви­падків, передбачених законом (ст. 12 ЦК України).

Закріплення цього положення у тексті ЦК України підкреслює реалізацію українським законодавцем одного з основоположних принципів цивільного права — ініціатива суб'єкта як при здійснен­ні прав, так і при реалізації цивільно-правової відповідальності.

Відшкодування збитків — це найбільш поширений спосіб захис­ту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Він застосову­ється як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. Цей спосіб полягає в тому, що боржник відшкодовує кредиторові понесені ним майнові збитки. На відміну від компенсації в натурі, у даному випад­ку йдеться про грошову компенсацію на користь потерпілої особи.

Під збитками законодавець визначає:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошко­дженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зроби­ти для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Як сам факт спричинення збитків, так і їх розмір мають бути до­ведені визначеним законом шляхом при примусовому стягненні збитків. Це правило поширюється як на стягнення реальних збит­ків, так і на стягнення упущеної вигоди. Так, якщо збитки спричи­нені пошкодженням приміщення магазину і, відповідно, призу­пиненням його роботи на період відновлення приміщення, то до упущеної вигоди, що підлягає відшкодуванню, можна віднести се­редньомісячний дохід такого магазину, який розраховується на під­ставі даних його бухгалтерського обліку за певний період.

За загальним правилом збитки відшкодовуються у повному об­сязі, але якщо законом або договором передбачено інший розмір, то відшкодування може здійснюватися у більшому або меншому розмірі.

Відшкодування моральної шкоди. Цей спосіб захисту полягає у покладенні на порушника обов'язку сплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю, якого особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'яз­ку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи бли­зьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'яз­ку зі знищенням або пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності і ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Отже, законодавець дає вичерпний перелік ознак моральної шко­ди, що дозволить у майбутньому уникнути безпідставних судових позовів про відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода компенсується як грошовими коштами, так і іншим майном.

Моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправо­мірними діями, відшкодовується завдавачем на загальних підста­вах, тобто за наявності вини. Винятки становлять такі випадки:

1) шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом під­вищеної небезпеки;

2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засу­дження; незаконного притягнення до кримінальної відповідальнос­ті; незаконного застосування таких запобіжних заходів, як взяття під варту, підписка про невиїзд; незаконного затримання; незакон­ного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Однією з особливостей моральної шкоди є те, що негативні зміни відбуваються у свідомості потерпілого і форма, в якій вони виража­ються назовні, залежить від особливостей психіки суб'єкта, і факт, спосіб, інтенсивність таких проявів може свідчити про наявність моральної шкоди, але не про її розмір. Законом передбачено, що ли­ше протиправні дії є умовою відповідальності за спричинення мо­ральної шкоди. Повинен діяти принцип «презумпції моральної

6 3-285

XI

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ