Тривалість позовної давності
Ще на початку XX століття професор Г. Ф. Шершеневич зазначав, що коротка позовна давність є однією із ознак нецивілізовано-сті законодавства. А позовну давність у десять років професор Д. Й. Мейєр називав нетривалою.
За статтею 71 ЦК 1963 p., загальний строк позовної давності становив три роки, а за позовами державних організацій, колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій одна до одної - один рік.
Якщо позивачем або відповідачем була іноземна організація, позовна давність становила три роки.
Встановлення позовної давності в один рік у відносинах між «соціалістичними організаціями» пояснювалося вимогами господарської, планової дисципліни.
Оскільки статтею 48 Закону України «Про власність» усім суб'єктам права власності гарантувалися рівні умови захисту, у статтю 71 ЦК 1963 р. були внесені відповідні зміни: «загальний строк позовної давності» став для всіх єдиним - три роки. Згодом Кабінетом Міністрів України було внесено законопроект про відновлення попереднього тексту статті 71 ЦК 1963 p., але він не був підтриманий.
1 Чи не зайвим у цьому визначенні є слово «свого», адже особа може звернутися до суду із вимогою про захист чужого права: дитини чи недієздатного? На це запитання слід дати заперечну відповідь: право на захист має той, чиї права порушені. Опікун чи представник за довіреністю лише здійснюють це право, не будучи суб'єктом порушених відносин.
У статті 223 ГК позовна давність трактується як «строк реалізації господарсько-правової відповідальності», що не може не дивувати, оскільки звернення до суду в межах позовної давності не є реалізацією відповідальності. Навіть у разі задоволення позову рішення суду може бути не виконане, а отже, боржник може не понести відповідальності.
Про можливість застосування норм інституту позовної давності до спорів, що виникають із виборчих правовідносин, див.: 3. В. Ромовська. Рішення Судової палати Верховного Суду України: погляд науковця і громадянина // Вісник Верховного Суду України, 2004. № 12.- С. 6.
Українське цивільне право
Керовані ідеєю необхідності значного збільшення тривалості позовної давності, члени Робочої групи по опрацюванню проекту Цивільного кодексу висловлювали пропозиції про встановлення, за прикладом Німеччини, Голландії та інших держав, позовної давності щодо вимог про захист права власності на нерухомість у 10 і навіть у 20 років. Однак згодом, під вагою контраргументів, такі пропозиції було знято.
Загальна позовна давність |
У зв'язку з тим, що позовна давність розглядається законом як строк, вживання словосполучення «строки позовної давності» було помилковим. Цього недоліку у Цивільному кодексі України немає. Проте він є у статті 223 ГК. Словосполучення «строк позовної давності» без жодних підстав використано і у статті 214 ЦПК України. Ним, на жаль, продовжують послуговуватися і окремі науковці. Загальною є позовна давність у три роки. Загальною - тому, що стосується усіх вимог, крім тих, щодо яких встановлена спеціальна позовна давність.
Спеціальна позовна давність |
Стаття 72 ЦК 1963 р. встановлювала «скорочені строки позовної давності» тривалістю у шість місяців та один рік. А у статті 366 ЦК позовна давність була визначена у два місяці щодо вимог клієнтури до перевізника та у шість місяців - щодо вимог перевізника до відправників, одержувачів та пасажирів.
У Цивільному кодексі України питання іншої, крім загальної, позовної давності вирішено інакше.
Термін «спеціальна позовна давність» обумовлений тим, що вона може за тривалістю бути або коротшою, або довшою, ніж три роки, якщо сторони домовилися про це, і може стосуватися лише тих вимог, які визначені законом. У статті 223 ГК мова йде про «скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України». Таке уперте небажання авторів проекту Господарського кодексу України відмовитися від застарілої правничої термінології дивує. Але, як уже відзначалося, у цьому, і не лише в цьому, не тільки їхня вина.
Мінімальна тривалість спеціальної позовної давності - один рік -застосовується, відповідно до статті 258 ЦК, до семи видів вимог, зокрема, до вимог про стягнення неустойки, про спростування недостовірної інформації, поширеної в засобах масової інформації, про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення його права першого покупця.
За концепцією, яка була закладена у Цивільному кодексі, спе-
Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність
ціальна позовна давність не може бути коротшою за один рік. У статті 315 ГК встановлено шестимісячну межу нарахування неустойки, а не шестимісячну позовну давність. Це означає, що на вимогу про стягнення неустойки за останні шість місяців невиконання договірного обов'язку пошириться річна позовна давність.
Позовна давність у п 'ять років поширена на вимоги про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Цією нормою засвідчується посилення правових гарантій вільного волевиявлення учасника правочину.
Позовна давність у десять років поширена на вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину.
Перелік вимог, до яких застосовується спеціальна позовна давність, не обмежується тими, які зазначені у частинах 2-4 статті 258 ЦК. Не виключається розширення цього переліку іншими законами України.
Збільшення позовної Конвенція ООН про позовну давність у до-
давності говорах міжнародної купівлі-продажу то-
варів дозволяє сторонам у договорі збільшити позовну давність, але не більш як у два рази.
Пропозиція про перенесення цієї норми у Цивільний кодекс України стосовно усіх вимог, а не лише тих, які випливають із договору міжнародної купівлі-продажу, викликала спершу заперечення: «це ставить одну із сторін у невигідне правове становище». Однак цей аргумент був непереконливим, адже, укладаючи договір, сторони ще не знають, кому може судитися бути позивачем, а кому - відповідачем.
Свобода договору означає, що сторони можуть мати право домовитися і про тривалість позовної давності щодо вимоги, яка буде наслідком можливого невиконання договору. Від такої домовленості суспільні інтереси не зазнають втрат.
Відповідно до частини 1 статті 259 ЦК України, позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін. На відміну від конвенційної норми, у статті 259 ЦК не зазначено межі такого збільшення, а це означає, що позовна давність, встановлена законом у три роки, може бути збільшена до 10 чи навіть більше років.
Можливість збільшення позовної давності засвідчує перехід від абсолютної імперативності правових норм щодо позовної давності до відносної диспозитивності, що може трактуватися як один із проявів демократизації цивільного законодавства.
Поряд з цим у частині 2 статті 259 ЦК заборонено скорочення позовної давності за домовленістю сторін. Отже, мінімальна часова межа позовної давності є правовим імперативом.
Українське цивільне право
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 721;