Переривання позовної давності

Переривання позовної давності означає, що після вчинення від­повідної дії позовна давність обчислюється заново, а час, що ми­нув до цього моменту, до уваги не береться.

Стаття 79 ЦК 1963 р. передбачала дві підстави для переривання позовної давності. Першою з них було «пред'явлення позову в установленому порядку». Однак в літературі аналізу цієї підстави, не було, на жаль, приділено належної уваги.

Я. подав позовну заяву до суду за 10 днів до закінчення по­зовної давності, а Ф.- на другий день після порушення його права.

Який вплив на позовну давність зробили ці позовні заяви? Була висловлена думка, наче у кожному з цих випадків позовна дав­ність перервалася поданням позову і тут же почалася знову. Однак така позиція є спірною.

Позовна давність - це спеціальний строк для реалізації особою права на звернення до суду за захистом. Якщо позивач подав позов вчасно, то це означає, що він реалізував уже своє право на звер­нення до суду в межах встановленого строку, а тому позовна дав­ність для нього, так би мовити, зникла з горизонту.

На підтвердження цього висновку можна скористатися подіб­ною ситуацією, яка складається у разі прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини тим спадкоємцем, який не проживав із спадкодавцем, стаття 1270 ЦК встановлює строк у шість місяців. Якщо, наприклад, Д. подав заяву про прийняття спадщини через місяць від дня смерті спадкодавця, то чи можемо ми сказати, що у нього залишилося у запасі ще п'ять місяців? Однозначно - ні. Оскільки він своє право реалізував своєчасно, то і проблема стро­ку для нього більше не існує.

Українське цивільне право

З врахуванням цих аргументів є підстави стверджувати, що в такому класичному випадку, як з Я. та Ф., позовна давність не пе­реривається. Вона як часова межа зникає, оскільки і Я., і Ф. не за­пізнилися.

Другою підставою для переривання позовної давності за стат­тею 79 ЦК 1963 р. було «вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу». Але це стосувалося лише спорів, в яких однією або обома сторонами були громадяни. Тобто, фізичні та юридичні особи ставилися в неоднакові умови при здійсненні права на захист.

Той факт, що у статті 48 Закону України «Про власність» зако­нодавчо забезпечено громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності, мав означати, що вищеназвана норма статті 79 ЦК втратила чинність. Однак Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу 1963 р. у зв'язку з прийняттям Закону «Про власність» це питання обійшов. Тому правило части­ни 2 статті 79 ЦК залишалося фактично чинним, на що була зверну­та увага у Роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 16 квітня 1993 р. «Про деякі питання застосування позовної дав­ності при вирішенні господарських справ»¹.

У п. 8 цього Роз'яснення наводиться приклад, коли постачаль­ник та покупець погодили строк усунення недоліків поставленої продукції. Така домовленість, зазначалося у Роз'ясненні, є визнан­ням виготовувачем факту поставки неякісної продукції, але не пе­рериває позовної давності.

З огляду на верховенство права, така позиція з дня прийняття Конституції України не могла мати права на існування.

За статтею 249 ЦК, переривання позовної давності не залежнії від того, хто є суб'єктом зобов'язання.

Але в житті трапляються не тільки прості, а й складні, не-,
буденні ситуації. І саме них стосується переривання позовної!
давності. f

У проектах Цивільного кодексу, які були прийняті у першому і другому читаннях, повторювався текст частини 1 статті 79 ЦК 1963 р. без будь-яких змін та доповнень.

При підготовці проекту до третього читання були внесені істот­ні зміни, адже поза законодавчим регулюванням залишалося чи­мало спірних моментів, з якими зіткнулися суди.

Згідно із частиною 2 статті 264 ЦК, «позовна давність перери-

¹ Збірник роз'яснень Вищого господарського суду України.- К., 2003.-С. 13.

Роздіч VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

вається у разі пред'явлення особою позову до одного із боржників, а також якщо предметом позову є частина вимоги, право на яку має позивач».

Цією правовою новелою було дано відповідь на два питання, а саме:

1) чи переривається позовна давність стосовно вимоги до того
із боржників, до кого не пред'явлено позову;

2) чи переривається позовна давність щодо усієї вимоги, якщо
позов стосувався лише її частини.

Однак, на жаль, проблема переривання позовної давності у статті 264 ЦК не була вирішена до кінця: немає відповіді на ситуа­цію, коли позов пред'явлено, як виявилося згодом, до неналежного відповідача; або коли позивач, пред'явивши позов, згодом змінив суть позовної вимоги.

Ці проблеми ми можемо тепер вирішити за допомогою аналогії права.

Пред'явивши позов навіть до неналежного відповідача або ли­ше щодо стягнення частини боргу через, скажімо, неможливість внесення повної суми судового збору, позивач задекларував свій намір добитися захисту, і це має братися до уваги.

Не має законодавчого вирішення й інша проблема.

Приватне підприємство Трансвосток пред'явило до ЗАТ Укр-татнафта позов про повернення нафти-сирцю, переданої для переробки, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язків за договором. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, шо ця нафта є безпідставним збагаченням.

У позові було відмовлено, оскільки нафту, одержану за догово­ром для переробки, не можна вважати такою, що набута без до­статньої правової підстави. Вищий господарський суд погодився з такою аргументацією, проте він не міг заперечити самого факту передачі нафти та купівлі позивачем права вимоги до ЗАТ Укртат-нафти від іншої юридичної особи.

Вважаючи обгрунтованою відмову у позові про віндикацію, оскільки право власності на нафтопродукти не може виникнути до моменту їх передачі, Палата у господарських справах Верховного Суду України у своїй постанові зазначила, що відмова у позові, заявленому з однієї підстави, не виключає права того ж позивача на звернення до суду з іншої підстави.

До якого моменту пред'явлення нового позову до ЗАТ Укртат-нафта, але з іншої підстави, вважатиметься своєчасним? Чи тут взагалі не можуть застосовуватися будь-які часові ліміти?

Маємо певною мірою нестандартну ситуацію, яка зумовлює не­стандартний підхід до її вирішення: відмова у захисті порушеного права з однієї підстави має вважатися початком позовної давності для пред'явлення вимоги про захист цього права з іншої підстави.

Визнання боргу як підстава переривання позовної давності мо­же проводитися усно, письмово. Про визнання боргу засвідчує ви­плата його частини. Факт визнання боргу може бути підтвердже­ний різними доказами.

18 вересня 2000 р. 3. позичив Р. 5 тисяч гривень строком на олин рік. Однак своєчасно борг не було повернуто. 20 грудня 2001 p. Р. надіслав 3. листа, в якому просив вибачення за не­можливість повернути позику. Ще через рік Р. через посланця передав 3. 1 тис. гривень.

У цьому прикладі позовна давність переривалася двічі, щоразу починаючи свій перебіг заново.

Скільки разів може перериватися позовна давність у разі ви­знання боргу? Безконечно, аж поки у кредитора не увірветься тер­пець, і він врешті звернеться до суду.