Педагогічна культура батьків

Соціально відповідальні батьки багато зусиль затрача­ють для того, щоб їхні діти виросли досконалими особис­тостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що ве­ликою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому чис­лі педагогічної культури.

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями дос­від виховання дітей у сім'ї.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батька­ми своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяль­ності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв'язків з іншими виховними інститутами (до­шкільними закладами, школою, позашкільними заклада­ми). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихо­ваними, а й педагогічно освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дити­ни, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання ді­тей, і для здоров'я суспільства.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою. її утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкіль­ного дитинства, про основні завдання виховання. Виявля­ються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведін­ки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;

2) педагогічна і психологічна компетентність — здат­ність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

— педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізува­ти, критично оцінювати власну виховну діяльність, знахо­дити причини своїх педагогічних помилок;

— педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат ос­віти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на не­обхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, по­милки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу ви­ховання дітей у сім'ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім'ї та дошкільному зак­ладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім'є. формує майбутнього сім'янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.

Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім'єю є дошкільний заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному конкретному ви падку обумовлюється її особливостями і особливостями сім'ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і вихователів.

Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родин не виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, перед усім педагогічної компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо педагогічної освіти тих батьків, у сім'ях яких виховуються діти з порушення ми розвитку.

Загальним спрямуванням взаємодії сім'ї і дошкільних установ є педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери дитячого садка. У цьому про цесі відбуваються різноспрямовані збагачувальні впливи на батьків, їхніх дітей, а також педагогів.