Тема 2. Політичні, політико-адміністративні та адміністративні карти.

Політичні карти — карти, що дають територіально-політичну характеристику світу, материків або крупних географічних регіонів. Політичні карти діляться на загальні (оглядові) і спеціальні. Загальні політичні карти передають політичний поділ території (розміщення держав і займану ними площу), найважливіші політичні і стратегічні центри, комунікації міжнародного і великого внутрідержавного значення. Спеціальні політичні карти висвітлюють окремі політичні проблеми і політичні події. Найбільш поширені загальні політичні карти; в Україні систематично видаються: політичні карти світу масштабів 1: 15 000 000, 1:30000000 і 1: 50 000 000: політичні карти материків і груп держав масштабів 1: 5 000 000 — 1: 12 500 000; світові політичні атласи (кишеньковий атлас, малий атлас з покажчиком географічних назв, атлас книжкового формату з покажчиком географічних назв).

Політико-адміністративна карта — географічна карта, що відображає політичний розподіл або політико-адміністративний устрій території. Основними елементами змісту політико-адміністративних карт є: держави, політичні і адміністративні кордони, столиці, адміністративні центри, населені пункти, шляхи сполучення.

Політико-адміністративні карти передають політичний і адміністративний поділ території (розміщення територіальних політичних і адміністративних одиниць), державний устрій і форми державного правління, політичні, стратегічні і адміністративні центри, комунікації міжнародного, державного і місцевого значення. Політико-адміністративні карти використовуються для довідкових, організаційно-господарських, учбових цілей і як основа для складання карт іншої тематики. Наприклад, у колишньому СРСР систематично видавалися політико-адміністративні карти країни (масштабів 1: 4 000 000, 1: 5 000 000 і 1: 8 000 000), політико-адміністративні і адміністративні карти союзних республік, АССР, країв і областей (масштабів від 1: 600 000 до 1: 2 500 000).

Рисунок 2. Політико-адміністративна карта США (метод послідовної зміни кольорів).

Адміністративно-територіальний поділ — це поділ території держави на певні частини з метою організації управління на місцях. Управління здійснюється органами державної влади, які створюються в адміністративно-територіальних одиницях усіх рівнів — селах і селищах, районах, містах, областях.

Адміністративно-територіальний поділ формується на загальноукраїнському рівні з урахуванням економічних, соціальних, історичних та національних особливостей розвитку конкретних територій, специфіки розселення.

Адміністративно-територіальний поділ України.Адміністративно-територіальний устрій України змінювався впродовж історичного розвитку залежно від завдань і функцій держав, до складу яких входила її територія. Зміни в системах адміністративних одиниць здійснюються з метою покращання організації державного механізму на місцях. Тільки протягом минулого століття відбулося кілька змін адміністративно-територіального устрою України.

На карті адміністративно-територіальний поділ подано сучасні державні кордони, межі АР Крим, адміністративних областей і районів, тобто всіх одиниць адміністративного поділу, за якими можна визначити їх географічне положення. У складі держави – 1 автономна республіка (АР Крим), 24 адміністративні області, 490 районів, 458 міст, у тому числі 177 республіканського та обласного підпорядкування, а також Київ і Севастополь – міста, що мають спеціальний статус.

У 26 містах є поділ на райони, усього районів у цих містах – 114 (зокрема в Києві замість 14 тепер 10 районів); селищ міського типу – 886; сільських населених пунктів – 28504.

Положення одиниць регіонального рівня можна визначити найпростіше за фоновим забарвленням їх територій, а назви – за назвами обласних центрів (окрім підписаних на карті Закарпатської і Волинської областей та Автономної Республіки Крим). Центри регіонів виділено спеціальними пунсонами. За назвами районних центрів (пунсон з крапкою всередині) можна визначити назви самих адміністративних районів. Селища міського типу від сіл відрізняються шрифтом їх назв, хоча і мають однакові із селами пунсони.

Політико-адміністративні карти України (історичний огляд)

Упродовж 1918–1920 років спеціальних політико-адміністративних і адміністративних карт території України з огляду на історичні обставини не видавали. Поодинокі видання тематичних карт інформації про адміністративно-територіальний устрій території, як правило, не містили. Ухвалений 6 березня 1918 р. в Українській Народній Республіці “Закон про поділ України на землі”, що передбачав введення нового адміністративного устрою шляхом ліквідації попереднього губернсько-повітового поділу й впровадження поділу на землі, в силу історичних подій не було реалізовано. Тому даний адміністративно-територіальний устрій України свого картографічного відображення не одержав. Окремі видані карти цього періоду передавали старий адміністративно-територіальний поділ. Заслуговує на увагу докладна крупномасштабна карта Київського повіту з межами волостей масштабу 1:126 000 (3 версти в 1 дюймі), що видана Київським губернським статистичним бюро у 1919 р.

Основна частина українських земель від початку 20-х років ХХ ст. входила до складу Української СРР, в якій раніше існуюча система адміністративно-територіального устрою докорінно змінюється. Перші роки радянської влади характеризуються складними процесами докорінної зміни соціально-економічної інфраструктури суспільства в умовах економічних негараздів і складної внутрішньої військово-політичної ситуації, що не могло не відобразитися у сфері топографо-геодезичної та картографічної діяльності. До того ж на території України, що раніше входила до складу Російської імперії, не було спеціалізованих картографічних підприємств, які би готували до видання та тиражували карти і атласи.

Організаційно картографування радянської України визначалось передусім розвитком картографічних і топографо-геодезичних робіт в СРСР. 15 березня 1919 р. у Москві було створено Вище геодезичне управління (ВГУ) при науково-технічному відділі Вищої Ради Народного Господарства для топографічного вивчення території РРФСР з метою розвитку продуктивних сил країни. ВГУ як загальнодержавний орган мало об’єднати та методично організувати топографо-геодезичну і картографічну діяльність усіх відомств, забезпечивши державу необхідними матеріалами. Створенням топографічних карт займалось також Військово-топографічне управління.

На початку 1924 р. для топографо-геодезичного забезпечення Південного економічного району СРСР (Україна, Крим, Молдавія) у Харкові створюється Українське геодезичне управління (УГУ) як республіканський територіальний підрозділ Вищого геодезичного управління. Основним завданням УГУ було забезпечення топографо-геодезичними та картографічними матеріалами Донбасу і Придніпров’я –як основної вугільно-металургійної бази країни, а також всебічне забезпечення потреб суспільства у картографічній інформації.

Численні реорганізації державної картографічної служби СРСР у 1920–1930 р.р. Не сприяли розвитку картографування в Україні та діяльності УГУ. На початку 1930 р. УГУ було реорганізовано в Український геодезичний трест, до складу якого входила і картографічна фабрика (створена в 1931 р. у Харкові, а наприкінці 1933 р. передана до Всесоюзного картографічного тресту). Діяльність картографо-геодезичної служби у “трестовський” період (1930–1935) була спрямована на обслуговування земельного, геологічного та інших відомств і не відповідала потребам державного картографування.

15 червня 1935 р. у складі Народного Комісаріату Внутрішніх Справ СРСР було утворено Головне управління державної зйомки та картографії (ГУДЗК НКВС), що відповідало за картографування всієї території держави. Утворення ГУДЗК загалом сприяло розвитку топографо-геодезичної та картографічної сфери діяльності й дало змогу упорядкувати в державі проведення робіт з топографічного картографування. Основними задачами державної картографо-геодезичної служби стають проведення державних топографічних знімань, укладання та видання топографічних карт. Повну організаційну самостійність картографо-геодезична галузь отримала 14 вересня 1938 р., коли постановою Раднаркому СРСР було утворено Головне управління геодезії та картографії (ГУГК) при Раді Народних Комісарів СРСР. Одними з основних завдань ГУГК стають створення державної топографічної карти СРСР і забезпечення потреб народного господарства, науки, культури, освіти сучасними картами і атласами, у тому числі й політико-адміністративними і адміністративними.

Характеризуючи в загальних рисах організаційне забезпечення проведення картографування території України в міжвоєнний період, слід також зазначити, що центром розвитку картографічної науки в Україні був тоді Український науково-дослідний інститут географії і картографії, заснований 1 жовтня 1927 р. у Харкові. Під керівництвом академіка С.Л. Рудницького інститут здійснив прикладні картографічні розробки, видав низку картографічних творів, у тому числі й політико-адміністративні карти.

До початку 30-х років ХХ ст. численні політико-адміністративні і адміністративні карти в Україні випускали здебільшого місцеві організації (часто на низькому картографічному та поліграфічному рівні) й меншою мірою – картовидавничі підрозділи картографо-геодезичної служби. Цей період характеризується також випуском великої кількості бланкових варіантів карт адміністративно-територіального устрою.

Політико-адміністративні й адміністративні карти території радянської України 1921–1922 років відображали той адміністративний устрій, що залишився від Російської імперії – губернії, повіти та волості. Створені сільські ради як місцеві органи радянської влади і управління свого відображення на картах тоді ще не знайшли.

Автором перших політико-адміністративних карт України був С.Я. Хургін, який готував їх для різних відомств (Центральне статистичне управління України, Народний комісаріат внутрішніх справ, Народний комісаріат освіти) у масштабах від 1:840 000 до 1:2 520 000. На картах були відображені межі губерній і повітів.

Карти губерній з відображенням меж повітів, а іноді й волостей видавали переважно у масштабах 1:420 000 і 1:840 000 губернські статистичні бюро. Прикладом неякісно укладених карт місцевими відомчими організаціями може служити “Карта Одесской губернии ...”, що була видана Одеським губернським статистичним бюро в 1920 р. на 16 аркушах у масштабі 1:126 000. Адміністративні межі на цій карті укладено дуже узагальнено, гірше ніж на “Карте Одесской губернии” (1921) масштабу 1:840 000, виданій також Одеським губстатбюро.

Видання адміністративних карт повітів було досить рідким явищем. Одночасно зазначимо, що і в майбутньому створення карт районів масового поширення не одержало.

12 квітня 1923 р. ІІ сесія ВУЦВК затверджує новий адміністративно-територіальний поділ Української РСР – губернія-округа-район-сільрада, ліквідувавши повіти та волості. Картографічна частина Народного комісаріату внутрішніх справ видає у Харкові адміністративні карти України з новим поділом у масштабах 1:1 050 000 і 1:1 500 000, на яких відображені межі губерній, округ і районів. На карті масштабу 1:1 050 000 крім адміністративного устрою докладно показано інфраструктуру транспорту та промисловості, що дає підстави класифікувати її як адміністративно-економічну карту. Цей тип адміністративних карт був досить поширеним в СРСР у 1920–1930-ті роки.

Новий адміністративно-територіальний устрій України відображають також аміністративні карти губерній. Серед них зустрічаються видання карт, на яких спеціальним умовним позначенням показано колишні межі волостей. У цьому відношенні цікавою є “Карта Киевской губернии” (1923) масштабу 1:840 000, що відображає адміністративно-територіальний устрій губернії одночасно 1922 і 1923 років. На карті показано центри округ і районів 1923 р., межі губернії, округ і районів 1923 р., центри повітів і волостей 1922 р., межі губернії, повітів і волостей 1922 р.

Адміністративних карт округ упродовж 1923–1924 років було видано обмаль. Можна лише згадати “Карту Черниговского округа” (1924) масштабу 1:252 000.

19 лютого 1925 р. рішенням сесії ВУЦВК ліквідовано губернії та прийнято територіальний поділ з трьохступневою системою врядування (округа-район-сільрада). Адміністративно-територіальні межі на 1 жовтня 1925 р. подає “Адміністраційна карта Української Соціалістичної Радянської республіки” (1925) масштабу 1:1 250 000, укладена картографічною частиною Наркомвнусправ УСРР. Особливістю карти є відображення на ній спеціальним умовним позначенням територій, приєднаних до УСРР від БСРР і Російської Федерації і які ще не були поділені на адміністративні одиниці.

Цей період змін адміністративно-територіального устрою в Україні характеризується випуском численних і різних за змістом та навантаженням адміністративних карт округ. З кінця 1920-х років до створення адміністративних карт все частіше залучаються спеціалізовані картографічні підприємства, що значною мірою сприяло підвищенню їх якості завдяки використанню актуальної та докладної географічної основи, яка базувалася на матеріалах топографічних знімань. За основним тематичним змістом можна виділити карти округ, на яких відображено тільки районний поділ, і карти округ, на яких показано також і межі сільрад. Адміністративні карти округ укладені переважно у верстових масштабах (найчастіше 1:126 000, 1:210 000, 1:252 000, 1:420 000) та іноді в метричних масштабах (1:100 000 та ін.). Окремі адміністративні карти округ доповнені соціально-економічним змістом (школи, лікарні, поштові відділення, промислові підприємства, межі землекористувань тощо).

Короткий період (кінець 1930 р. – початок 1932 р.) існування в Україні територіального поділу за двохступневою системою врядування (район-сільрада (міська, селищна)) був картографічно інтерпретований лише на декількох політико-адміністративних картах Української РСР масштабів 1:1 400 000 і 1:1 500 000, включаючи бланкові видання.

Упровадження в 1932 р. обласного територіального поділу у часі співпало з поступовою монополізацією в СРСР створення адміністративних карт спеціалізованими картографічними підрозділами державної картографо-геодезичної служби. 1931 р. у Харкові було створено картографічну фабрику, у тематиці картоукладальних робіт якої провідне місце займають адміністративні карти. У другій половині 1930-х років завершується опрацювання єдиних підходів державної картографо-геодезичної служби до відображення адміністративно-територіального устрою на політико-адміністративних і адміністративних картах та налагоджується системний випуск останніх картографічними підрозділами ГУГК.

Перші політико-адміністративні карти Української СРР з територіальним поділом за обласною системою врядування видає у Харкові Центральна адміністративно-територіальна комісія при Президії ВУЦВКУ (перше видання у масштабі 1:2 200 000, наступні – у масштабі 1:2 000 000), картоукладальні роботи здійснює картографічна фабрика “Держкартографія” (пізніші назви – “Укрдержкартографія”, Українська картографічна фабрика, 11-та Картфабрика ГУДЗК НКВС СРСР, 4-та Картфабрика ГУГК при РНК СРСР). Карти вперше одержують статус офіційного видання. У зв’язку з численними змінами адміністративно-територіального устрою (утворення нових областей, укрупнення районів, утворення нових міст з безпосереднім підпорядкуванням обласним органам, зміни категорій населених пунктів тощо) упродовж 1932–1934 років виходить 6 видань “Адміністративної карти Української Соціалістичної Радянської Республіки”. За ними можна не тільки прослідкувати тогочасні зміни територіального поділу, але й відстежити тенденції у перейменуваннях назв населених пунктів.

Часті зміни систем адміністративно-територіального устрою приводили до того, що на окремих політико-адміністративних картах Європейської частини СРСР, які готувалися до видання спеціалізованими державними картографічними підприємствами, цей поділ на території України не відображався.

З введенням системи обласного поділу адміністративні карти областей у 1932–1937 роках видають як відомчі обласні організації, так і фахові картографічні підприємства. Проте серед першого типу видань стає дедалі більше карт, які готують до видання на картографічному виробництві. Однією з перших була видана Організаційним комітетом Київської області “УСРР. Адміністративна карта Київської області” масштабу 1:1 400 000, що відображає адміністративні межі станом на 9 лютого 1932 р. На чотирьох аркушах видала “Адміністративну карту Одеської області” (1937) масштабу 1:250 000 Одеська обласна планова комісія, яку уклала Харківська державна картфабрика. На карті подано докладну топографічну основу, підкреслено назви центрів сільських рад, виділено спеціалізацію радгоспів. Серед адміністративних карт, підготовлених на картографічній фабриці, переважають видання з адміністративно-економічним змістом з відображенням найголовніших галузей промисловості та сільського господарства. Наочним прикладом тут може служити “Карта Харківської області” (1934) масштабу 1:400 000.

Випуск Харківською картографічною фабрикою у 1938–1939 роках серії із 16 адміністративних карт областей та Молдавської АРСР свідчить про завершення опрацювання єдиного типу адміністративної карти в ГУГК СРСР. Обласні карти видавались у масштабах 1:350 000, 1:400 000 і 1:500 000 з показом районних меж. Територія районів на картах пофарбована різними кольоровими фонами. Районні межі подано лише на основній території. Населені пункти відображені за адміністративним значенням і за кількістю населення. Окремими умовними позначеннями виділені радгоспи та машинно-тракторні станції. На “Адміністративній карті Молдавської АРСР” (1939) масштабу 1:300 000 показано також межі сільських рад.

Упродовж 1940–1941 років цією ж фабрикою видається друга серія адміністративних карт областей у масштабах 1:400 000 і 1:500 000 (всього видано 11 карт). Цим продовжується пошук відображення елементів змісту адміністративної карти: удосконалюють умовні позначення, уніфікують шрифти назв населених пунктів, упорядковують використання проекцій, на суміжній території показують районні межі, вздовж районних меж наносять кольоровий кант тощо. Після входження 17 вересня 1939 р. до складу УРСР західноукраїнських земель у рамках цієї серії видано адміністративні карти Волинської, Дрогобицької, Львівської, Станіславської та Тернопільської областей.

Західноукраїнські землі в міжвоєнний період входили до складу Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини, і, відповідно, питаннями їх картографічного забезпечення займалися картографо-геодезичні служби та картографічні видавництва цих держав. Завдяки картографічним фондам Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника найповніше цей період у нашому дослідженні опрацьовано для західноукраїнських земель, що входили до складу Польщі.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель відображено на політико-адміністративних картах Польщі та адміністративних картах окремих воєводств, які регулярно видавало у Львові видавництво “Książnica-Atlas”. З функціонуванням видавництва тісно пов’язана діяльність видатного польського картографа Евґеніуша Ромера, який часто був автором карт.

У період Великої Вітчизняної війни СРСР у 1941–1945 р.р. державна картографо-геодезична служба забезпечувала насамперед потреби збройних сил у картографічній інформації для ведення бойових дій та, зрештою, в умовах окупації всієї території України німецько-фашистськими військами й відпала необхідність видання адміністративних карт. За короткий період окупації відомо лише декілька німецьких видань політико-адміністративних і адміністративних карт, у тому числі дистрикту Галичина у масштабі 1:300 000.

У післявоєнний період створенням політико-адміністративних та адміністративних карт займаються виключно картографічні підрозділи державної картографо-геодезичної служби – ГУГК СРСР. Оскільки єдина на території України Харківська картографічна фабрика у роки війни була повністю знищена, то перші післявоєнні політико-адміністративні карти України та адміністративні карти її областей готували Науково-редакційна картоукладальна частина (НРКЧ) у Москві та Мінська картографічна фабрика. Після створення у 1944 р. Київської картографічної фабрики (пізніше Фабрика № 1 ГУГК СРСР, Науково-редакційне картоукладальне підприємство ГУГК СРСР, тепер – ДНВП “Картографія”) політико-адміністративні та адміністративні карти починають готувати в Україні. У 1949 р. Київська картографічна фабрика укладає на топографічній основі у рівнокутній поперечно-циліндричній проекції перші три обласні адміністративні карти масштабу 1:300 000 з докладною топографічною основою (Запорізька, Миколаївська та Херсонська області). Інші обласні карти на територію України створювали в той час вищезгадані картографічні підприємства Москви та Мінська. Адміністративні карти областей України масштабу 1:300 000 у 1945–1953 p.p. видавали українською мовою.

З середини 1950-х років обласні адміністративні карти починають створювати у масштабі 1:600 000 із більш узагальненим зображенням елементів загальногеографічного й тематичного змісту, але на точній топографічній основі. Карти деяких областей випускали у масштабах 1:400 000 і 1:500 000. Наприкінці 1950-х років було видано адміністративні карти окремих економічних адміністративних районів України масштабу 1:700 000. З того часу карти виходили лише російською мовою. Тоді ж було започатковано видання бланкових адміністративних карт. У 1962–1964 p.p. було видано низку карт областей України масштабу 1:300 000.

Вирішальний вплив на розвиток тематичного картографування, у тому числі й адміністративно-територіального устрою, з середини 1960-х років мало посилення режимних вимог. З 1966 р. адміністративні карти областей стали укладати у масштабі 1:600 000 на базі спотвореної карти-основи “Союз Советских Социалистических Республик” масштабу 1:2 500 000 видання 1964 р. У деяких випадках на одній карті розміщували дві, три чи навіть чотири області. Тому карти стали менш змістовними і більш схематичними.

Умовні знаки для зображення елементів змісту, шрифти, кольорове і позарамкове оформлення адміністративних карт були уніфіковані та стандартизовані на більше ніж 20 років. Створення адміністративних карт було строго регламентоване відповідними інструкціями. Фонове розфарбування давали за адміністративними районами. Також було відпрацьовано механізм актуалізації змісту карт, що дало змогу регулярно їх перевидавати. За своїм достовірним змістом тематичного навантаження адміністративні карти фактично були офіційним виданням.

Починаючи з 1974 р. основним масштабом для обласних карт стає масштаб 1:400 000, оскільки масштаб 1:600 000 був надто дрібним. Тепер обов'язковим стало використання як основного картографічного матеріалу нової спотвореної карти-основи СРСР масштабу 1:2 500 000 видання 1976 р. Географічну основу адміністративних карт відтепер створюють на картографічному виробництві шляхом фотомеханічного збільшення карти-основи у 6,25 рази і окомірного (!) доукладання необхідних елементів, відсутніх на цьому основному картографічному матеріалі. За змістом, оформленням, способами картографічного відображення адміністративні карти масштабу 1:400 000 фактично не відрізнялись від попередніх видань масштабу 1:600 000. Новим можна назвати виділення лінійним умовним знаком меж територій, що підпорядковані міським радам міст обласного значення. На адміністративних картах розпочали також відображати межі державних заповідників і природних національних парків, відновили показ елементів рельєфу (підписи орографічних назв і відміток висоти) тощо.

В умовах тотального засекречення топографічних карт, адміністративні карти Були найпоширенішими масовими картографічними творами, тільки з їх допомогою пересічний читач мав можливість ознайомитися з картографічною інформацією на свою область. Карти видавали великими тиражами (десятки тисяч примірників) і до того ж через один-два роки регулярно передавали.

З 1983 р. було розпочато видання обласних адміністративних карт нового типу: в складеному вигляді з брошурою-покажчиком географічних назв. Зміни торкнулися передусім кольорового оформлення, а також умовних знаків і шрифтів. За змістом складані та стінні обласні карти того періоду практично були однаковими.

Початок демократичних змін у радянському суспільстві в другій половині 1980-х років позначився і на розвитку картографування. Розсекречення топографічних карт масштабів 1:1 000 000 та 1: 500 000 та зняття багатьох необґрунтованих режимних обмежень розширили правове поле для поліпшення змісту карт відкритого користування. Це відбилося на створенні обласних адміністративних карт, докладних туристичних карт, планів міст тощо.

Виданням у 1989 р. карти Київської області масштабу 1:400 000 було започатковано нову серію адміністративних карт областей. Карти стали укладати на топографічній основі та в нових умовних знаках. Населені пункти зображували узагальненими контурами з виділенням основних проїздів. Адміністративне значення населених пунктів показано умовними значками. На адміністративних картах відновлено зображення залізничних станцій і вузькоколійних залізниць. Із шляхових споруд на картах показані мости і тунелі. Авіасполучення зображено умовними знаками аеропортів, які розміщують на карті у відповідності з їх місцеположенням. Зеленим фоном показані ліси. Кольорове оформлення перших карт цього типу було яскравим і привабливим. Основна територія дана без фонового пофарбування з виділенням яскравого (для кожного району – свій колір) подвійного канту районних меж з внутрішньої сторони. Створені карти стали результатом творчого доопрацювання діючих інструкцій з урахуванням особливостей території картографування (для поглиблення тематичного змісту карти) і потреби поліпшення наочності та читаності карти.

Цю серію адміністративних карт створено одночасно у двох варіантах – російською та українською мовами.

Після проголошення незалежності України тематичне картографування для державних цілей та для широких верств населення відбувалося в складних умовах загальної економічної кризи. В умовах розвитку ринкових відносин монополія державних картографічних підприємств поступово руйнується, появляються приватні картографічні видавництва, формується конкурентне середовище з виготовлення картографічної продукції. Кількість видань політико-адміністративних та адміністративних карт у 1990-х роках порівняно з попереднім десятиліттям значно скоротилася. Це пояснюється тим, що, з однієї сторони, в умовах економічних негараздів розпався відпрацьований раніше механізм карторозповсюдження, а з другої сторони – сфера використання адміністративних карт у зв'язку з виданням відкритих топографічних карт областей значно звузилась. У нових історичних умовах карти готуються до видання, як правило, на державній мові.

Регулярного характеру набуває видання політико-адміністративних карт України різних масштабів. У перші роки після проголошення незалежності затребуваними були вчасно видані політико-адміністративні карти України масштабу 1:2 000 000 видавництва “Мапа ЛТД”. Найдокладніші стінні карти України масштабу 1:500 000 видало ДНВП “Картографія” (1993, 2005). Це ж підприємство випускає політико-адміністративні карти (стінні та у складеному вигляді) у масштабах 1:750 000, 1:1 000 000, 1:1 500 000 та інших. Карти України видає також Закрите акціонерне товариство “Інститут передових технологій” (масштаби 1:625 000, 1:700 000, 1:850 000 та інші).

Адміністративні карти областей регулярно з середини 1990-х років видає лише ДНВП “Картографія”. З 1997 р. підприємство відновило створення довідкових адміністративних карт областей масштабу 1:400 000 шляхом доопрацювання та перевидання попередніх видань. Карти друкувалися у складаному вигляді з покажчиком географічних назв і мали статус офіційного видання. За 1997–2000 pp. вийшли в світ адміністративні карти 14 областей.

Випуск нової серії адміністративних карт областей України масштабу 1:250 000 ДНВП “Картографія” започаткувало виданням у 2002 р. карт Івано-Франківської, Київської, Чернівецької та Закарпатської областей. На сьогоднішній день ними покрита вся територія України. Цей масштаб дав змогу показати всі населені пункти та межі сільських рад, а також розмістити карти абсолютної більшості областей на одному аркуші. Карти характеризуються докладною географічною основою. Населені пункти на обласних картах відображаються за типом поселення (міста, селища, села) та за адміністративним значенням (центр області, центри районів, міста обласного підпорядкування, міста районного підпорядкування, центри селищних рад, центри сільських рад). Окремими умовними позначеннями виділені державний кордон; межі областей; межі районів і територій, підпорядкованих міським радам (міст обласного підпорядкування); межі територій, підпорядкованих міським (міст районного підпорядкування), селищним та сільським радам. Адміністративне значення поселень та адміністративні межі другого та третього порядків показані лише на основній території. Карти видаються у складеному вигляді з покажчиком географічних назв і мають статус офіційного видання.

Традиційна сфера застосування адміністративних карт областей для вирішення задач управління та планування, одержання географічної довідкової інформації нині розширюється за рахунок можливості використання їх для організації та проведення виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування, перепису населення тощо.