Примітки. 1) Акти посольства в Сибир

¹) Акти посольства в Сибир. приказі ст. 1467.

²) “А иные мужики приставают для воровства к нимъ и они их приімают, и тЂ мужики наводят на иные жилые места и грабят и побивают и многие мЂста от того их разоренья запустЂли” л. 31-2.

³) В інструкції після того: Нехай же гетьман звелить вивести всіх Черкасів з Могилівського уїзду; Чичерськ, Кричів, Радомисль, Рясну, Гори і Горки і Чересів цар. вел. велів відати своїм воєводам в Смоленську і Могилеві. Івана Дорошенка і сотників нехай він забере до себе і за таку явну зраду, що покинув город без наказу, нехай велить Дорошенка скарати на смерть; в Новім Бихові цар велів бути своїм ратним людям. Іванові Нечаєві нехай також накаже вийти з козаками з Могилівського повіту, Чаусів і з усіх вищеназваних міст до козацьких городів, без усякого сопротивлення. А за те, що він, Нечай, посилав людей для воровства до царських городів, нехай гетьман учинить з ним згідно з військовим правом-що йому за таке воровство належить. Федора Константиновича нехай також велить приставити до себе і перевівши слідство, накаже скарати на смерть без усякого милосердя, аби инші не важились “так воровати и смути чинити”.

⁴) В інструкції потім: Нехайже гетьман за таке воровство звелить учинити з полк. Корнієм і козакам згідно з військовим правом, і дасть сувору заборону, щоб козаки не приймали до себе “деревенских мужиков” для воровства, не чинили государевим людям ніяких кривд, а всіх козаків щоб вислано з Могилівського повіту негайно.

Сі частинні накази посли в промові своїй потім зібрали разом.

⁵) По сім в інструкції стояло: “Да и о том гетману говорить, чтоб он велЂл заказ учинить крепкой, чтоб Черкасы деревенских мужиков не подговаривали и в Черкаское войско не принимали, а которые ныне мужики к Черкасам пристали, и тЂм бы велЂли жить в деревнях на пашне по прежнему”. В своїй промові посли се тільки частинно висловили гетьманові, судячи з їx звідомлення (див. нижче). Потім в інструкції читається такий інтересний наказ, послами не використаний: “А будет гетьман или полковники учнут говорить: ВЂдомо им учинилось, что Запорожскихъ Черкас трех человЂкъ из Горок Малых воєвода взяв отослал в Смоленскъ, а в Смоленске их пытали, а у них такой безчестной казни по ихъ обычаю не бывает,-Лариону Дмитриевичу и дьяку ТимофЂю говорити: “Из Горок Малых воевода в Смоленськъ послал воровских пашенных деревенских мужиков, а не прямых (справжніх) Запорожского Войска Черкас. Потому что тЂ мужики приставали к воровским козакам и многое воровство чинили. И что им в Смоленске учинено, того не вЂдомо” (л. 70).

Як раз було добре відомо, тільки в тім ніяково було признаватись! В актах посольства маємо одписку смоленського воєводи, що дала привід до сеї інструкції. Воєвода писав, що капитан Мещеринов прислав йому трьох арештованих козаків, з тих “новоприбраних”, що то грабували селян в його районі, “і ми тих трьох Черкасів веліли розпитати, на що їx сотники збирали, чому вони ворують и куди збираються іти. Ті козаки назвали себе козаками з Гірок Малих: Федька Іванів, Єрошка Лаврів і Тараско Терент'їв. На допиті сказали, що до Гірок Малих приїздили козацькі сотники і їx збирали, а на що збирали, і куди мали йти, того вони не знають. У Гірках вони торгу не розбивали, селян по селах не грабували, з козаками не їздили-але козаки беруть силоміць (з собою) тих селян, які з ними йти не хочуть. Ми після допиту тих приведених козаків веліли мучити (пытати) і вони на муках сказали те саме” (тамже л. 81).

Тут небезінтересний образок сього вільного і невільного позичення: козаки приїздять на села, закликають селян і вони волею і неволею опиняються в козацьких рядах і мусять брати участь в їх заїздах.

Друге інтересне-ся свідомість московських людей, що у козаків муки не практикуються.

⁶) Тут і далі гетьманову мову перевожу на першу особу.

⁷) Московську стилізацію, що ті козаки приходили “по присылке” Нечая, гетьман таким чином мовчки відкидає.

⁸) Нагадую, що в сім московськім етикетальнім стилю “велеть” значить і “наказувати” і “дозволяти”-як собі хто хоче розуміти.

⁹) “И только нынЂ тЂх Козаков разорить з домами, и то вЂдомо будет во всем войске Запорожском, и он, гетман, от казаков опасаетца всякой шатости, потому что у нихъ люди вольные”.

¹⁰) “Первой де великий государ наш, е. ц. в., да польской и свЂйской короли-а всЂ его гетмана, и Черкас хотят чтоб ему быть при них”.

¹¹) “Живут домами”.

¹²) “Тогда мошно розобрать”.

¹³) “Я де то говорю вам по своєму обещанию”-з обовязку вірної служби.

¹⁴) Як тих, що своєволили з запорозької сторони над білоруською людністю-про що Лопухин мав говорити перед тим. Пор. звідомленнє Матвеева вище с. 1033.

¹⁵) “жилецких всякихъ людей учнуть оберегать, а в обиду никому не дадутъ и росправу учнуть чинить добрую”.

¹⁶) “и без воевод в черкаских городЂхъ быть непригоже”.

¹⁷) “И иныне о томъ цар. вел. изволенье есть, чтоб в черкаских знатных городЂХ быть е. ц. в. воеводам: для всякого их сбереженья; а тЂ воеводы прав и вольностей их нарушивать ничем не учнут”-л. 48.

¹⁸) В наказі послам по сім запитаннє про турецьке посольство, що приходило до гетьмана ще торішнім літом-“от которого еще ни единые рЂчи не слыхали”: нехай би гетьман пояснив, з чим воно приходило і з чим його відправлено (л. 52). Лопухин сього питання гетьманові не поставив, мабуть вдоволився неофіціяльними розвідами.

¹⁹) Се була фікція: в такій формі наказано Лопухину се питаннє з Москви.

²⁰) “Многие де Черкасы з женами и з детьми пошли от них в государевы украинные городы и селяцта на рекЂ на ПслЂ и по иным рекам, а от них де о том заказу нЂт, потому что у них люди вольные” (с. 145).

²¹) Може бути, що він сказав щось таке: Від війська заборони на вихід нема, бо у нас люде вільні, але пощо воєводи їx приймають і позволяють їм селитись на царських землях?

²²) Про листи шведського короля “прислані з архим. Данилом і з иншими післанцями”, щоб гетьман їx видав, був додатковий наказ царя, післаний Лопухину наздогін 13 (33) березня-л. 78.

²³) “Писал к нему, гетману, с Данилом старцом о приязни, и он писал к нему против тогожъ, а опричь того от свЂйского короля нихто у нево не бывал и ни о чем к нему не писал”.

²⁴) Себто шведській залозі в Слуцьку, очевидно.

²⁵) л. 74-6 і 152.

²⁶) Вар.: від слуги його (Я. Потоцкого).

²⁷) “Сказывал им, что он избегает от гонения Ляхов”.

²⁸) Від 26 лютого до 5 березня н. ст.

²⁹) “Посылали де они из Могилева для обереганья города и уЂзду в села и деревни на залогу салдат, и полковникъ де Іван Нечай из Могилевского уЂзду из сел и из деревень тЂхъ салдат з залоги выслал, и въ их мЂсто велЂл быть на залоге Черкасом. И Могилевского уЂзду крестьяном слушать их ни в чем не велЂлъ”-царська грамота Лопухину і Кузьмину 22 с. с. березня-тамже с. 83. Лопухин і Кузьмин в своїм звідомленні останню фразу доповнюють, очевидно правильно: “и Могилевского повЂту крестьяном слушать воевод ни в чЂм не велЂл” (тамже л. 164).

³⁰) “Иванъ (Нечай) в томъ расправы не учинилъ, и прислалъ к нимъ листъ, а в томъ листу написано, что полковничество Могилевское гетманъ Богданъ Хмельницкой далъ ему Ивану, и тамъ он хочетъ (останні три слова зачеркнені і натомість написано: “і велЂл ему над БЂлою Русью”) пановать и уряжать. Да он же пишетца полковником белорускимъ, могилевскимъ, гомельскимъ, чаушским”.

³¹) “И как к вам ся наша грамота придет, а вы-аж богъ дастъ-у гетьмана у Б. Хм. будете, і вы б гетману говорили о томъ ево Іванове воровстве накрепко. А что онъ, Іванъ Нечай пишетца в листу своемъ белоруским и могилевскимъ и іных мЂстъ полковникомъ, и хочет в Могилеве пановать- а панованье рускимъ языком именуетца государствованье,-и то онъ пишет воровски. А ему было таким (зачеркнено: непристойным) имянованьем писатись не годилось, потому что (зачеркнено: на БЂлой Росіи) на всей Великой и Малой и БЂлой Росіи по милости божей государствуем и пишемся государем мы, великий государь. А в Могилеве оставлены наши ц. в-ва столникъ и воеводи и ратные люди, а ему, Івану “до Могилева и дЂла нЂт”. (Дальше дописано в сій чернетці між рядками: “А что он в писмЂ своем на ссору пишет, что будто онъ, гетьман учинил его могилевским полковником и пановать ему велЂл над БЂлою Русью, и мы в. государь таким ево ссорам не вЂримъ, а почитаем ево, гетмана себЂ вЂрным слугою, для того, что онъ нашие государьские милости для вЂры христианские много лЂтъ искал, и учинился под нашею царского вел. высокою рукою в подданстве и вЂру нам вел. государю (зачеркнено: учинил не имЂя никаких невольних причин) дал вольне. А мы в. государь приняли ихъ под нашу царского вел. высокую руку от гонения неприятельскаго на вЂру християнскую, и оборону им на гонителей вЂры християнские учинили нашею ц. в-ва персоною многими ратьми, а не ищючи от них корысти. I впредь нашу ц. в-ва милость и жалованье и от неприятелей оборону яко единовЂрнымъ благочестивым християном усердно тщемся имЂти, а ни на какие ссоры слухи нашими не внимаем).

“И гетман бы Б. Хм. велЂл тому полковнику Ів. Нечаю за такоє его многое воровство учинить наказанье жестокое, чтоб на то смотря иным не повадно было такое самовольство чинить. I велЂл (бы) он, гетманъ его, Ивана и иных полковниковъ и Черкас из Могилевского уЂзду и из Чаус и изыных мЂст выслать всЂхъ в Черкаские городы вскорЂ, і впредь бы ему, Івану за его воровство полковником ни в которых городах быть не велЂл.

“Да про него ж, Івана вЂдомо учинилось, что он католикъ римское вЂры, и такому иновЂрцу в том уряде быть не годитца, потому что от него опричь ссоры добра никакова не будетъ”-л. 84-7.

³²) Дійсно з 14 н. с. квітня маємо листи гетьмана до воєводи Стефана і до Ракоція, вище с. 1186.

³³) “Как де гетман на Росаве с войскам соберетца и велит полковникам своим іс обозы итти в степь послыша гдЂ неприятель. А он де, гетман с небольшими людьми хочет поворотитца на украину к казакам, которые из Черкаских городов розошлись и поселились по Пслу, и тЂх козаковъ хочет де онъ половину высечь, а достальных взять с собою. И тутъ де война еще прибудетъ тысячь з десять и больши” — л. 169.