Примітки. 1) Лист Золотаренка до царя с

¹) Лист Золотаренка до царя с. 529, досить інтересний з літературного погляду, може виріб Филимоновича.

²) Акты XIV с. 637.

³) “Тільки від вашого царського престола бажають вони ласки і слізно прохають прислати тим часом воєводу, щоб не попасти (знову) в неволю (польську), завдяки наступові війська в. цар. вел.”, пише він, доносячи, що згадані “повіти” визволено від литовського війська і наново приведено в підданство цареві.

⁴) Тамже с. 640: “И мы, в. государь, указали Кричевъ и Критовскій уЂздъ вЂдати тебЂ и послати отъ себя кого пригожъ для вЂдомости и для обереганья”.

⁵) “B Кричев к сотником и есаулом”-XIV с. 708.

⁶) XIV с. 680-1.

⁷) Тамже с. 682.

⁸) “Ты, гетман его цар. вел.”

⁹) XIV с. 683-5.

¹⁰) Тамже с. 689-690.

¹¹) Тамже с. 693-6; провопис на жаль видимо виправлений видавцем, а тому повикидав взагалі всі ъ.

¹²) Проханнє до самого Лопухина, очевидно.

¹³) Тамже с. 695-6.

¹⁴) Тамже с. 707-8.

¹⁵) Тамже c. 788.

¹⁶) Тамже с. 712.

¹⁷) XIV с. 705-грамоти з 13(23) червня.

¹⁸) Акты Москов. госуд. II. с. 417.

¹⁹) Тамже с. 449.

²⁰) С. 41-я модернізував фонетику і морфольоґію сього тексту, і переставив подекуди слова, для лекшого читання.

²¹) Сю історію розповідає по своєму Єрлич: “Року божого 1656 в Корсуню на Україні велике чудо-диво показалось. Там мешкав і здох (!) полковник назвиском Золотаренко, шваґер Хмельницького. По якімсь часі його ховано, і на похороні був сам Хмель і инших розбійників полковників немало. Але як почали відправляти церемонію і службу божу, тоді піднявсь огонь як стовп з олтаря, обхопив усіх, що були при богослуженню і попалив; згоріло тих розбійників більше 400 в стиску. Церков також згоріла разом з тілом, але Хмельницький бувши господарем в домі небіжчика, свого шваґра, на той час вийшов був з церкви, щоб зробити якісь розпорядження. Дуже тому люде дивувались-а справді так сталось. Як і те також, що грім ударив на гробовець Тимошка, сина Хмельницького, того що оженився був з донькою господаря волоського: ударяв у склепіннє і кости того розбійника розкидав”.

Правдоподібно, ся пригода з Золотаренком послужила вихідним моментом для ріжних таких страшних історій: за пригодою з гробовцем Тимоша пішло оповіданнє про пригоду на похороні старого Хмельницького, розповіджену у Ємйоловского: “Коли ховали його в Суботові, в церкві ним фундованій, з волі божої огонь від свічок, що стояли наколо тіла, раптом обхопив катафалок, на котрім стояла труна з тілом, і спалив не тільки тіло, і деревляну церкву, але й усіх попів і людей немало, які були там: так від сильного вітру розгорівся, що все то в попіл обернув” (с. 109).

²²) Див. вище лист Забіли ст. 1087.

²³) В польських справах 1655 р. (№ 7 л. 202) знайшовся цікавий лист Нечая до могилівського воєводи з 15 грудня ст. ст., ще перед призначеннєм його полковником білоруським: він титулує в нім себе “полковником чауським і новобихівським”. Він пише:

“Як скором почувъ о высланом от твоєй честности до Чаусъ воєводЂ, зараз всЂ справы мнЂ злецоные покинувши днем и ночю спЂшылем ся на спотыканье. Бо Чаусы мЂсто моєго полковництва, належало мнЂ, бЂдному старшому такъ знаменитых людей честно стрЂсти и поклонитись; аже-м не моглъ заспЂти, отжаловати не могу.

“Прето прошу чест. твоей: чесо ради пріезджал твой наместникъ до мене? Альбо мЂста заЂзджать? РазумЂйте, мЂста не попущу, ажъ вЂдомость одержу от єго мил. п. гетмана. Єсть у грамотЂ у мене от єго цар. вел., же я полковникъ чаусный

“Єстьли указъ от єго цар. вел., абы нас козаковъ не было ту треба-же по мЂстах, мЂстечках, селах, деревнях козаковъ оборочаєш в подданые,-я не токмо с Чаусъ, але и з Нового Быхова с козаками и с пушками, з гарматою уступлю. А иначей хочъ чест. твоя сто тысяч войска на мене приведи, не вступлю до смерти. Я по указу старшыхъ дЂлаю-бо и тепер много маю грамот от єго мил. п. гетмана наказного войска єго цар. вел. Запор., вЂрного слуги и зычливого подданого єго цар. вел., абым якъ напрудше козаковъ зо всЂхъ тутейшыхъ городовъ збирал противно ворогомъ и недругомъ єго цар. вел. Прето я по указу єго козаковъ збираю, и мЂст не попущу-бо козакъ без мЂста не жієт. Килька тысячъ в Новом Быхо†с тутейшыхъ городовъ хлЂбъ мают, которіи на услузЂ єго цар. вел. по осударском указЂ моєго милостивого зостают. Єсли прето мЂста заезджаєте, то и нас козаковъ не треба. Лучше бы нам по працах дома зоставать. Але на указ єго цар. вел. не токмо служить вЂрне, але и умерти готови зостаєм.

“Що бачному розсудкови чест. твоєй подавши и себе зычливого слугу чест. своєй якъ напильнЂ, преподаю. С Чаусъ. 15 декабря 1655. Честности твоей моєго милостивого пана и добродЂя нанизшый слуга Іван Нечай, полковник войска єго цар. вел. Запорозкого чаускый и новобыховский”. (Ориґінал, на двох піваркушах, на обороті адреса).

День смерти Івана Золотаренка незвісний. Чи називає ще його тут Нечай як живого, чи се згадка про небіжчика або мова про котрогось з його наступників-не ясно.