Примітки. 1) Жерела XII с. 187, і повтореннє того ж на с

¹) Жерела XII с. 187, і повтореннє того ж на с. 188. Зміст ясно показує, що в основі вістей отриманих королем лежала заява митрополита, писана зКиїва перед приходом Бутурлина, можливо-привезена Криницьким.

Тому що польські сучасники не постаралися записати, яке вражіннє зробила ся відомість у короля, Равіті-Ґавроньскому прийшлось звернутися до нашого Величка, який докладно описав, як плакав король, одержавши відомість про утрату “народу козацького”, і записав навіть промову, сказану з сього приводу до сенаторів.-Величко с. 96 нов. вид., Равіта-Ґавроньский II с. 351.

Для характеристики поглядів козацьких патріотів поч. XVIII в. ся Величкова промова небезінтересна. Король називає утрату України утратою “світу очей наших”; стративши “добрих молодців козаків, братії нашої” (се так король їх називає!), “за котрих оружієм і сторожею через многії времена як за кріпкими мурами до сих часів в тишині і покою зіставали-сьми”,-“хто зна чи не повстануть ті, що досі боялися Польщі, і чи не огорнуть її звідусіль таким страхом, яким вони досі були огорнені, завдяки козацьким силам!”.

²) Лист воєводи Лєщиньского 16 січня, ркп. Чорторийських 384 с. 29, в витягах у Кубалі III с. 395-6.

³) Лист із Львова 31 січня-у Міхаловского с. 720.

⁴) Малорос. переписка Оружейной Палаты ч. 13, теж у Марковича Ист. Малороссіи III ст. 26.

⁵) Див. вище с... про емісарів висланих на Сіверщину.

⁶) л. 682.

⁷) III с. 96.

⁸) Старі польські історики: Твардовский (с. 199) і Коховский (с. 417) представляють справу так, що Богун, не погоджуючися на московське підданство, сам звернувся до Потоцкого, шукаючи захисту від гніва Хмельницького (у Коховского противниками московського протекторату виступають Богун і Сірко, — коли їx Хмельницький покликав на суд за бунтованнє черни, Сірко втік на Низ, а Богун удався під захист Поляків). Але ніщо в означених актах і листах не вказує ні натякає на яку небудь ініціятиву з боку Богуна.

⁹) Акты Х с. 271-2.

¹⁰) Перші вісти про скупленнє польського війська на Подністровю пішли ще з кінцем січня, зараз по виході з Поділля Татар. Ми бачили такі відомости з Корсуня, з 18 (28) січня, що Татари йдуть повз Корсунь; а з Поділля пишуть, що до Шаргорода прийшло 4 польські корогви, а до Могилева три, і погранична людність затрівожена (Акты Х с. 263). 11 (21) лютого полк. Лісницький між новинами подавав московським воєводам і то, що польські війська з'явилися під Шаргородом, і тамошній сотник, що був там з залогою, вийшов з Шаргорода, а ротмистр Окунь з трьома корогвами війшов туди (Акты Моск. гос. II с. 360). Виговський коло 25 с. с. додавав, що прийшовши до Шаргорода, Окунь несподівано напав відти на околиці Буші, побив 200 людей, забрав їх добро, і з тим пішов — чекають від короля наказу, де їм збиратись (X с. 320-343). Козацькі посли, що виїхали з Чигрина тижнем скорше, розповідали, що взагалі наступу з польської сторони нема і вважали напад Окуня маловажним інцідентом: зайняв Шаргород і посилає до сусідніх сіл по провіянт. Вигнати Поляків відти не було б трудно — але гетьман без царського указу “не сміє” — як висловилися дяки — посилати війська на Поляків, себто не важиться починати воєнних операцій на власну руку (X с. 445-6).

¹¹) Акты X с. 327-9, теж Акты Моск. Гос. II с. 364 (той сам лист Радивила, але з ріжницею в даті: 6 лютого замість 5-го).

¹²) Се дуже інтересний лист, на жаль відомий тільки в московській копії- не знати наскільки зміненій, тому я його перекладаю теж (з покороченнями): “Від мене Опанаса Веремієнка, полковника сіверського, царя, государя і в. князя Олексія Михайловича города Стародуба-держави й. м. пана Богдана Хмельницького Зеновея, гетьмана війська Запорозькаго його царського величества. Чиню відомо, що приходили до нас Ляхи-хотіли нам щось зле вчинити, та ми їх за божою поміччю прогнали. Але стало нам відомо, що Ляхів зібралося (прогалина) кілька сот, і ми їх стережемось, а я, полковник, тобі стольникові і воєводі чолом бю з сотниками своїми: стародубським і почапівським і всім рицарством війська Запорозького: як дамо вістку, присилай нам людей в. поміч скоро-того ж часу, як вість дамо. А потім тобі мало пишемо, а богато чолом бємо”.-Акты М. Гос. II с. 366.

¹³) “Толко прошу пана и добродЂя моєго-не изволь ваша милость на меня, слугу и подножка своєго прогнЂвати ся, что по неволЂ, для великого плача и туги людцкой самъ рушил ся есми противу оного, не хотячи подати краю СЂверского, слугь в. м., п. мого мил., покімЂсть буду мати повелЂніе отъ в. м., п. и. добр. моего мил. О чемъ унижено прошу-изволь в. м., панъ и добр. мой, мнЂ нижайшему слугЂ своєму яко отецъ науку дати, что имЂю съ тЂмь чинити”-Акты X с. 330.

¹⁴) Акты Моск. гос. II с. 338, з 15 с. с. березня, і ще раз повтореннє: Акты X с. 540 з 7 квітня с. с.

¹⁵) Акты Х с. 539, Кубаля тому трохи необережно повторив се як факт, що “хоругви литовські посунулися до Ніжина і Стародуба”-III с. 165.

¹⁶) В московськім списку він зветься “Иванъ Носенской”-Акты М. гос. II с. 371 (лист з 14 с. с. березня).

¹⁷) Акты Мос. Гос. II с. 369; злегка справляю правдоподібні московські підправки.

¹⁸) Акты Х с. 397-400.

МОБІЛІЗАЦІЯ І НАСТУП НА ПОДІЛЛЮ, НАСТУП НА СІВЕРЩИНІ І НА ВОЛИНІ, ВЕЛИКОДНІЙ РЕЙД НА БРАСЛАВЩИНІ, МАРШ КОР. ГЕТЬМАНА ПІД ПРИЛУКУ, НАПАД НА БУШУ, НАСТУП НА БРАСЛАВ І ВИННИЦЮ, МАРШ НА УМАНЬ, НЕВДАЛИЙ ПРИСТУП, ВІДСТУП НА БРАСЛАВ ПІД КРАСНЕ.

Серйозні операції з польської сторони поведено в тім часі в Браславщині. Ініціятива була королева. Маємо його листа до гетьмана Потоцкого, писаного з сойму. Король нагадує свою давнішу гадку підтриману сенаторською конференцією, що військо треба тримати при лінії “і посунути в ближчі місця України”, з огляду що Хмельницький при договорі з Татарами “покори не вчинив” Висловляв невдоволеннє, що ся директива його не виконана і “хоругви так глибоко пішли в Польщу”. “При теперішній московській зраді, що вони прийняли протекторат в панстві нашім, найкращі міста переймають і обсаджують, яка б то була добра річ, коли б військо могло упередити їх замисли! Тепер же займати ті місця річ небезпечна і трудна. Але бажаємо собі того принаймні, щоб Браслав і Винниця з прилеглими місцями були обсаджені як найскорше, коли не всім військом, то принаймні його частиною”, щоб неприятель і тут не випередив і не позаймав усіх доріг на Україну, і бодай від Подністровя Полякам зістався вільний приступ. “Бо зачинається війна не з таким неприятелем, що тільки в полі міряється (битви або виграє або програє), але таким що засідає міста і фортеці, котрі (потім) здобувати трудно, і треба його упередити, а не себе дати випередити, щоб ціла Україна не опинилася в неприятельських руках. Нехай в. м. будуть прикладом Інфлянти-котрих Річпосполита й досі не може собі вернути” ¹)

Старий гетьман не виявив особливого ентузіязму для свого пляну. В листі писанім 15 н. с. березня з Підгаєцької резіденції ²) згадує він насамперед, що годилось би йому побувати на соймі-взяти участь в нарадах над військовою справою,-але супроти катеґоричного наказу короля (що видимо тої присутности не бажав бо вона ще б більше обгострила справу передачі Потоцкому великої булави) він зрікається сеї подорожи на сейм ³). Обставини здаються йому малосприятливими для походу. Військо не зібране ще, не спочило по попередній кампанії, мале-а правдоподібно ще зменшиться з кінцем місяця, бо останнього березня кінчиться чверть року, а люде очевидно не заплачені. При тім вести війну на виголоджених попередніми кампаніями українських територіях дуже тяжко; краще було б повести наступ на Московські краї; хіба як що хан зістанеться союзником козаків, як то кажуть,-в такім разі прийдеться триматися сеї тяжкої і невдячної оборонної війни. Але кінець кінцем не вважаючи на всі сі міркування гетьман королівський наказ виконає і слова дотримає. 18-го березня рушив він військо на Плоскиров-як уже доніс про се в попередніх листах, наступного вторка рушив сам, але просить не покладати на сей похід надмірних надій з вище вказаних причин ⁴).

Справді, не чекаючи поки посходяться всі хоругви і прибуде армата, кор. гетьман досить скорим маршом пройшов північним краєм Поділля до Прилуки і 30 березня був уже тут. Погода йому сприяла, бо не вважаючи на пізній час зима тривала, і лід на ріках ще тримався. Під Ілинцями, недалеко Прилуки визначив він зійтися Петрові Потоцкому, старості камінецькому, що мав привести з собою подністрянське військо і помічний полк молдавського воєводи. Про похід сього подільського війська маємо анонімну реляцію, списану якимсь ротмистром для королевича Кароля ⁵), дуже докладну, з котрої нижче візьмемо деякі мальовничі деталі, а поки що зазначимо загальну схему операцій переведених в другій половині березня. Се марш гетьманського війська з заходу на схід з Плоскирова на Прилуку, і сполучений в ним марш подільського війська з-під Камінця на Ілинці, в північно-східнім напрямі ⁶).

В Шаргороді Петро Потоцкий видав під датою 24 березня універсал до козаків “і всеї черни в містах, місточках і селах”, даючи знати, що прийшовши в сі краї згідно з волею короля не має він заміру карати людність за зраду без розбору “шаблею”, “огнем”. “Бо між вами багато є таких, що вже побачили велику злість Хмельницького, його зраду і відступленнє від християнства, і хотіли б краще жити в пожаданім спокою, аніж щоденно звідусіль чекати погибели”. Тому з свого боку радить “вибитися з темного лукавства того зрадника та вернутися під крила й. к. м., ніж іти в тяжке і вічне ярмо московського мучення”. Всіх таких закликає відзиватися до нього, а він душею своєю ручить їм за безпечність, ласку королівську і оборону від війська (польського очевидно)-“а всякий гордий, котрий тому противитиметься, кровю своєю заплатить за смуту” ⁷). Сі універсали Потоцкий старався поширити серед місцевої людности, а звісний нам Окунь, користаючи з приходу більших сил, знову попробував напасти на Бушу, щоб поправити свою невдалу операцію з попереднього місяця. Анонімна реляція так поясняє сю особливу цікавість до Буші: “зібралося там чимало подністрянського гультяйства до Гречки, опришка з Калюса”.

Окунь вибрався на них сим разом з значними силами, 27 хоругвами, але не вмів заховати своєї експедиції в потрібній несподіваности. “Зараз вночи виходячи з Шаргороду звелів бити в бубни, і тим наробив розголосу, а прийшовши під Бушу, вже добре над ранком, в якій милі від неї теж звелів бити в котли; тим остережене хлопство при тих силах, які були, дало добру відправу, і як би ще був трохи там затримався, мав б не аби-який бенькет”. Потоцкий тим часом отримав тут молдавську поміч -12 добрих хоругов, під проводом полковника Войцеховского-одного з товаришів Кондрацкого з торішньої сучавської кампанії, а від гетьмана прийшов лист як найскорше йти під Ілинці. Потоцкий зараз рушив туди-але по дорозі спинився, щоб громити непокірні міста; вирубав Копіївку, Немирів, може ще й инші осади-хоча не без того, що польські реляції грішать деяким перебільшеннєм сих погромів, заданих непокірній людности ⁸).

В Ілинцях, як мав кор. гетьман вісти, збиралися козацькі сили, і місцевий сотник Вертелецький, як каже гетьман, удавав перед черню, що збирається міцно боронитися: робив на ставах ополонки і под., але тим часом потроху вислав усі вози, а потім налегко зіставшися, з наближеннєм польського війська відійшов-піславши осторогу також і свому полковникові Богунові, що надходить польське військо. Чарнєцкий даремно висилав заклики до тутешніх підданих, запевняючи їм безпечність: не хотіли його приймати. Тим часом підійшов Потоцкий молодший з своїм військом, посправлявши по дорозі також карні розправи над непослушними: вирізав оту Копіївку, Немирів й ин. (подробиці того анонімного ротмистра нижче). Першого квітня зійшлися обидва війська. Довідавшися, що Богун в Рахнах ⁹), післали по нього вскоч кілька хоругов під проводом Рушіца, а за ним і самі як скоро могли поспівали. Вирубуючи козацькі ватаги, які стрічалися по дорозі, Рушіц видко трохи загаявся в сім приємнім заняттю, і не застав уже Богуна в Вербичу, де він був. Туди наспів і старий Потоцкий через Кальник, Дашів, Городок-порожні, полишені людьми, що замісць віддаватись на обіцяну універсалами польську ласку тікали куди видко. Гонячи за Богуном мало що не догонили його в Івангороді: “одною брамою наші впадали, а другою він тікав: гонили за ним аж до Якубця, захопили його корогву і котли, вбили його Татарина і товмача. В Якубцю застали богато збігців-Поляків і иншого люду; деякі язики говорили, що сам Богун там-але потім виявилося, що він маючи свіжих коней, з иншими сотниками поїхав просто до Умани, не входячи до Якубця. Від тих що замкнулися там зажадали, щоб піддались, але ті відмовили-“за приводом тамошнього отамана й инших козаків, а. навіть і попів-котрі їм нагадували присягу віддану Москві”. Тоді Потоцкий післав туди кавалєрію, вона зійшла з коней і пішла на приступ, “і за ласкою божою без труднощів взяла обложених під шаблю, так що зо три тисячі трупу лягло”. А одночасно полковник Детиницький висланий з відділом кінноти в напрямі Умани, рубав утікачів на дорогах, і розгромив при тім кілька місточок і таборів.

“Так від Винниці аж під саму Умань упорався з усіми містечками”,-вдоволено підсумовує старий Потоцкий результати сього рейду. Як далі побачимо, Потоцкий молодший радив на тім і скінчити-післати частину кінноти на Умань, попробувати чи не вдасться щось осягнути несподіваним нападом, і як ні- то не компромітуючись і не виставляючи досить слабого і деморалізованого війська на втрати, на тім скінчити сей похід-рахуючися з тим, що термін служби вийшов, і кожен мав право про себе як хотя радити. Але старий Потоцкий послухав Чарнєцкого і захотів спробувати щастя з усіми силами-чи під вражіннєм його наступу Богун і Глух, уманський полковник, не схочуть почати переговори? Не робив, мовляв, собі ніяких ілюзій, що може здобути таку сильну фортецю без армати і пішого війська, але бажав попробувати чи не вдасться привести її до підданства королеві. Полишив в Кочубіївцях, милю від Умани всі вози, і з усім військом в велику пятницю, 3 квітня приступив до міста. Післав універсали королівські-до козаків і до черни, придав свого власного і визначив кілька годин на роздуманнє. Але Богун як на попереднього листа, так і тепер не дав ніякої відповіди. Вивів людей і військо з двох частин міста і зачинився в третій, при замку- маючи понад 15 тисяч війська. В “Старій Умаии” теж пробували боротися, але уступились, коли Чарнєцкий наступив з драґонією і з кільканадцятьма корогвами легкої кінноти. Старий Потоцкий поставив там драґонів і полк Потоцкого молодшого, а инше військо розложив по хуторах, і чекав відповіди від козаків. “Але вони не забуваючи свого звичаю, замісць відповіди зробили з замку вилазку в поле”. Польське військо кинулось і погнало їx назад, тоді вони зробили другу вилазку і запалили місто-де розложено драґонію. Знову напали на них, вигнали з міста і вивели звідти без шкоди драґонів. Після того старий Потоцкий вивів військо в поле і до півночи чекав, що може козаки захочуть вийти і щось спробувати. Але не дочекавшися відійшов до Кочубіївець, а другого дня пустився на Буки, виславши наперед два полки, з дорученнєм забезпечити мости і “упрятати” всі слободи на тій дорозі.

Тут кінчиться реляція старого гетьмана, писана з сеї дороги до Буків. Продовженнє дає анонімна реляція, починає згаданою вже екскурсією Окуня на Шаргород і походом під Ілинці, але дає кілька яскравих і характеристичних взірців попереднього “прятання”, тому почнемо дещо з попереднього (стиль оповідання дуже ляконічний, еліптичний, так що приходиться доповняти з контексту).

“Рушили рано (з Шаргороду). Де тільки траплялося містечко, слобода чи село- вирубавши хлопство, огнем кінчали решту. Доки зійшлися з гетьманом, немало винищено тої саранчі. Прийшовши сею дорогою до Немирова, добре вкрили трупом його улиці.

“В однім великім мурованім льоху замкнулося кількасот людей і їх задушено димом. Волохи не малий час трудилися коло них, щоб дістати когось з старшини, але тільки кількох зловлено, що непомітно втікли; всі инші ніяким чином не хотіли піддатись, і їх огнем і димом подушено.

“Зійшовшися з гетьманом, ще більше розпустили крилами під'їзди, і ріжними трактами палили; але де піддавалися-не рубали, тільки Волохи рабували.

“В четвер перед Великоднем (2 квітня) прийшли ми під Ягубець-містечко оборонне і замочок добре укріплений. Застали там три полки наших; півтори дні там галасували і немало втратили своїх: двох хорунжих убито, богато товариства і челяди, але нічого не доказали. Аж коли надтягнуло (головне) військо, і п. воєвода браславський скочив з своїм полком, инші за ним вломилися до парканів. Положили до замку трупом вщерть більше як 4 тисячі: окрім валів і міста все підзамче (przygrodek) було ними вкрите. Оден падав на другого-особливо в замку: як по мосту приходилось ходити по них.

“Там ми відправили ночліг в четвер. Великої пятниці дійшли під Умань. Там нашому полкові велено йти перед військом. Недалеко перед Уманню дістали ми в містечку кількох добрих язиків; вони зараз розповіли про силу Уманців: що там більше 10 тисяч козаків з Богуном, а хлопства, що позбігалося з ріжних слобід, далеко більше, бо що тільки живо туди збирається. Про кріпость говорили, що в добрім порядку. Все се ми й самі потім добре досвідчили.

“П. воєвода браславський радив п. гетьманові самому туди не йти, а післати кілька полків, і сам брався йти: “Коли не вдасться захопити, то все таки що можна буде зробити, зроблю: тому що не маємо армати, ані піхоти, не можна здобути штурмом таку сильну фортецю-хіба захопити” (несподіваним нападом). Се була добра рада, і ми без конфузії були б одійшли, і не мали б таких великих страт. Але п. обозний коронний (Чарнєцкий) пішов п. воєводі на перекір, і переміг своїми раціями, доводячи, що як тільки побачать п. гетьмана з військом, та ще він пішле їм королівський універсал, так зараз піддадуться. Дав себе п. гетьман намовити, підійшов під Умань з військом (піславши наперед) трохи комонника і піших стрільців. Почали (Уманці) з нашими гарцювати, але боялись, щоб не дати язика, і як скорше тікали до міста. Одначе з боків, з нового міста зараз язика добули, і з ним післано універсал. Прочитавши його, зараз арматою оповіли підданство: перед тим ні разу з гармат не стріляли, тільки з самопалів. Але то нам нічого не шкодило, бо переносило горою далеко.

“Коли військо стало “в шику”, а охочі з ріжних сторін підскакували під місто, в долішнім місті затрівожилися і зараз повтікали до старого. Тим часом військо наше наступало: прискакав п. воєвода з охотниками, п. обозний прийшов з драґонами, і так ми опанували нове місто. Полк наш поставлено під самим наступом. Відстрілювалися ми через став з самопалів. Додано туди ж драґонів п. обозного: їx поставили при паркані коло брами. Инші полки з п. гетьманом стали на фільварках, декотрі на сторожі. Ми поставивши коней на кватерах, щоб погодувались, самі пішли з хоругвами пішо під паркан. (Неприятель) робив вилазки ледом, і ми з ним майже цілий день галасувались-аж під сам вечір затихло так на годину: видко що раду мали.

“Перед самим вечером вдарили з гармат, комонник з великим криком висипав весь з міста і вкрив поле під валами. Наші полки, що були на сторожі і ті що на фільварках, відогнали їх аж до брами. Але піхота (козацька) відстрілювалася з валів на наш полк. Коли разом вся (козацька) піхота через став посунула так, що зайшла нам в тил, а ті що підчас денних вилазок закралися до дальшого міста, захопили чимало коней і челяди. Тут хоругов п. воєводи браславського як найскорше в поле; нас кілька лише хоругов зісталося пішо, щоб дати (козакам) відсіч від міста. Але такого великого натиску ми не могли витримати, особливо тому що немало з товариства і челяди скочило в поле за полковничою корогвою, і так прийшлось нам ретіруватись до коней-що за дві улиці стояли. Не богато ми їх на кватирах застали, бо кожен (козак) допавши коня як найскорше тікав в поле. Мині самому ледви оден тільки, під'їздок під баґажем лишився-і то я свого пахолка з нього скинув. Ледво що вдалося з-під того огня виратуватись-бо густо стріляно. Коли неприятель наново забрав місто, всі вози наші лишилися там, коні, і челяди немало-нашої і з ріжних инших хоругов, тому що ми лишились до останку, думаючи, що нам поможуть тримати місто, а вийшло инакше.

“Так в тих галасах зайшла нас ніч. Через се сталось немале замішаннє в війську, особливо тому, що нове місто було запалене-і з нашої сторони і з їхньої, а що й вітер був на нас. Їм з за паркану, ховаючися в ,оплотках', було лекше на нас стріляти; але й то не дуже нам пошкодило: дві хоругви нас ішло ззаду, але поки дійшли до полку, тільки двох підстрілено, та й то не тяжко. Ставши в порядку, військо відійшло за милю від міста і там ночувало. Післано назад під'їзд, але (козаки) ні трохи не рушилися за ним: в великій були обережности. Але обидва міста спалено цілком. Тільки в старім, де вони були окопались, замкнулись усі козаки в замку, а хоругви хлопства в місті.

“Другого дня не рано знову через той Ягубець; нічліг в двох милях відти, в місточку, яке піддалось, і великдень (5 квітня) майже до полудня ми там провели. Потім рушили до Мушурова: хотіли там на великдень принаймні хоч спокійний ночліг мати. Післано передню сторожу “кварту роздати” ¹¹),-ті з луків та самопалів стали запрошувати на урочисте свято. Наша передня сторожа і люде господаря немалу хвилю перестрілювалися з ними. поки надтягли полки, і сильно пригонили їх під вали. Наш полк як звичайно ходив на переді при гетьмані, так і тепер прийшовши з гори над став зараз ми позлазили з коней до них, разом з хоругвами п. воєводи. Довго вони (козаки) за нами ганяли, стріляючи на леду, на ставу, за парканом. Тим часом надійшли полки, теж зсідали з коней і цілу дзеґарову годину-як говорив сам гетьман з п. обозним маючи дзегарки,-галасували ми з ними, поки добули місто. Навколо замку штурм трівав більш ніж дві години. Сильно боронились. Як мали згинути, так згинули, але і нашим задали немало шкоди. У нас забито чотирьох хорунжих; господаря волоського двох, кількох постріляно, товариства ріжного побито і постріляно. У нас тільки двох товаришів і кілька челяди, але не тяжко, трохи й мині в руку дісталося з луку. Але найбільше били нас дрючками, ,спустками', коли наші приступали під замок: не одному засвітило в очах. Сокірками, косами, чим могли кидали через паркан і богато наших калічили. Бо самопалів їм набивати не богато прийшлося-через відважний наступ наших. З луків через діри калічили наших з гори (nawiasem), поки ми їх повідстрілювали від палісаду. А взяли замок самі товариші-бо челядь і Німці, що їх трохи було, в місті на грабунку були. Впало трупом в тім Мушурові більше ніж 5000, далеко більше ніж в Ягубцю, бо з Кудличини й инших слобід зібралось дуже богато людей з поля ¹²).

“Переночувавши там пішли ми до Браслава. Також боками, під'їздами і чатами нищили, вирубуючи і випалюючи, аж прийшли до Красного. Волоське військо як досі ходило передом і боками з п. Шемберком, так тепер і під Браслав післав його п. гетьман- пробувати щастя. Немало пішло й охотників. Носач і Зелененко дали битву,-за півмилі були відвели їx Волохи від Браслава, а потім ударивши на них погнали, трохи положили трупом і взяли доброго язика. На ніч відступили, а другого дня п. Шемберк з своїм полком сів засідкою у лісі, а Волохи знову виваблювали в поле (козаків). Вийшли-але не так далеко. Довго перестрілювалися з Волохами; п. Шемберк з засідки не скоро поспів: міг би їx зайти з тилу, а так-мабуть мавши осторогу від язика, не стали гонити за нашими. Тоді не можучи їх вивабити, обидва полки вдарили на них і гналися до самого міста. Були б узяли й саме місто, влетівши за тим комонником-але все таки їx (козаків) вистріляно.

“Третього дня (7 квітня) не хотіли виходити в поле, тільки під валами кружили. Перед вечером розтрублено, щоб чати роз'їхалися на годину-по поживу. Та мабуть не кожен про ту годину чув: далеко позабігали, а тим часом полки відступили до війська, під Красне. Козаки на свіжих конях виїхали з міста на тих чатівників, що порозбігалися, і немало забрали челяди і коней; з нашої хоругви четверо пропало з з кіньми, а инші наші повтікали.

“Простоявши під тим Красним півтора дня, повернулись ми на визначені нам кватирі. Якби ми пустилися трьома, а принаймні двома тижнями скорше, на свіжих конях в дорогу, і не в таких розтоках-коли вже і Бог і инші ріки пустили, краще були б погостили. Могла б і Умань набрати страху, а Браслав певно пішов би з димом” ¹³).