Примітки. 4) Memoriale-копія бібл. Осоліньских л

¹) Жерела XII с. 249.

²) Міхал. ч. 302.

³) Міх. ч. 303.

⁴) Memoriale-копія бібл. Осоліньских л. 199.

⁵) Частина III с. 109-111; Величко, переказуючи сю звістку, робить ту зміну, що замісць впливу польської “резолюції”, поясняє татарські уступки тим, що король післав своїм комісарам 5 тис. золотих, і ті ними “наповнили руки комісарів ханських” (І с. 85-6).

⁶) Се наведена вище реляція Міхалов. ч. 302.

⁷) Пятого видання (1923) с. 386; належить мати на увазі, що в нумерації ноток тут помилка на одинку. Пишучи сі слова Кубаля ще не знав, звідомлення Стрешнева.

⁸) Się witali — себто вели дрібні потички, гарці.

⁹) Вище с. 698-9 ми бачили про се оповіданнє з козацького табору; Темберский також оповідає, що Поляки пропонували ханові взяти ясир у козаків: “в Річипосполитій нема такої території, котру можна було б підвести під се, крім тої що займають бунтівники козаки, і за згодою короля вони (комісари) можуть визначити на здобич оселі бунтівників-з винятком вірних козаків” (с. 258).

¹⁰) Іґноруючи се оповіданнє Равіта-Ґавроньский в своїм “ділі” представляє так, начеб то всі розповідання про дозвіл ханові на ясир від короля і сенаторів спираються тільки на оповіданню “пяниці Іляша”, провідника Стрешнева, “і так пяницька пльотка обозова як історичний факт війшла до історії, обвинувачуючи короля і Річпосполиту” (II с. 308). Пан Р.-Ґ. вірить, що король таки не давав дозволу і Татари брали ясир самовільно!

¹¹) Цифри 100 тис. і 40 тис., як бачимо, відповідають тим дарункам, що хан і його оба делєґати, за свідченнями Виговського і Хмельницького, одержали окрім права на ясир.

¹²) Нижче с. 717.

¹³) Костомарова Собр. Соч. IV с. 706, Антонович — Драгоманов Ист. ПЂсни II с. 116-8, Кубаля II с. 399.

¹⁴) Т. VIII ч. III с. 224.