ПРОГОЛОШЕННЄ ВІЙНИ 3 ПОЛЯКАМИ, ДУМА ПРО ОЧИЩЕННЄ УКРАЇНИ, ПОГОЛОСКИ ПРО ПРИЧИНИ РОЗРИВУ.

В сих припізнених вістях, як бачимо, виступає те саме, що дають розуміти раніші. В останнім часі перед мобілізацією, особливо після прилуцької різні, і ще більше після корсуньских екзекуцій, настрій до Хмельницького був дуже невірний і ворожий; дивились на нього як на явного зрадника народніх і козацьких інтересів, прислужника Поляків. З подвоєною силою виступає шуканнє нового провідника, мужа довіря- випливає знову те загадкове, лєґендарне імя Вдовиченка. Настрої сі були настільки сильні, що коли була рішена війна з Поляками і проголошена мобілізація, досить довго зіставалася неясність, чи се буде війна з Поляками і гетьманом, чи з гетьманом против Поляків. І тільки поволі починає ширитися чутка, далі переконаннє- що вся приязнь гьтьмана з Поляками була тільки лукавством, політичним трюком, і він скидає нарешті з себе личину, прибирає дійсну постать козацького батька і кличе наново всіх чистити Україну від панів-поворотців і польських жовнірів та воювати Польщу.

Безсумнівно, се було офіціяльне ретроспективне поясненнє тактики гетьмана і старшини за весь час від Білоцерківської угоди: вони мовляв тільки з біди терпіли Ляхів і манили їх своїм послухом, щоб приспати їх увагу до часу, коли можна буде проти них повстати, вигнати з України і помститися за кривди.

В такім аспекті зложена й звісна дума про очищеннє України від жовнірських леж, або про Білоцерківську угоду. Захована в двох варіянтах, досить відмінних, записаних в 1840-х і 1850-х рр.-раз нібито на Херсонщині, другий раз на Чернигівщині ¹), вона дає досить ясно відчути абриси свого архетипа. А сей архетип, очевидно, доволі вірно віддавав те офіціяльне роз'ясненнє, так як воно могло бути дане-навіть таки через кобзарів, уже тоді, після того як рішено було, на великій великодній раді- почати наново війну з Поляками. Роз'яснялося, що польському війську за Білоцерківською згодою було дозволено стати на Україні, але під умовою, щоб воно не витягало великої стації. Воно ж не то що вимишляло велику стацію, але стало знущатися над козаками та їх родинами. “Тоді стали козаки як малі діти і почали заносити скарги до Хмельницького, та жалітися, що він на них такий ясир наслав. Вони просили його дозволу на Ляхів уставати-або до Москаля тікати. Але Хмельницький не дозволив ні одного ні другого, а велів сидіти тихо “од святої Покрови до Світлого Воскресення”. І справді як пришло “тридневне Воскресеннє” (тут в оповіданню відчувається прогалина-що се на Великодні Хмельницький міняє свою тактику: воно розуміється в теперішнім тексті, але не говориться так виразно, як повинно було бути в архетипі), то Хмельницький сам покликав козаків до повстання-так як і першим разом. Взагалі дума про се друге очищеннє йде за думою за перше очищеннє України (від орендарів) і дає поетичний pendant до неї, включно до ріжних буквальних подробиць, що переносилися з одної до другої в кобзарськім репертуарі.

В херсонськім варіянті початок явно підправлений: Ой чи добре пан Хмельницький починав, Як із Берестецького року всіх Ляхів-панів на Україну на чотири місяці висилав, І велів панам Ляхам на Україні чотири місяці стояти, А ні козаку ні мужику жадної кривди починати. Да вже-ж пани-Ляхи на Україні три місяці стояли. Стало на четвертий місяць повертати, Стали пани-Ляхи спосіб прибирати... “Берестецький рік”-особливо, а також і рахунки місяців мині здаються підробками. В чернигівськім варіянті початок простіший і натуральніший: “Ей чи гаразд чи добре наш гетьман Хмельницький учинив, Що з Ляхами із мостивими у Білій Церкві замирив?”-Але я вважав би й його пізнішою кобзарською зміною, коли вже не відчувалася початкова тенденція: можливого оправдання гетьмана. Я припустив би в прототипі щось подібне до дальшого:

“Як наш гетьман Хмельницький, батько Зиновий чигиринський, із Ляхами, мостивими панами у Білій Церкві замирив-він позволив ²) Ляхам, мостивим панам по мужиках ³) стацією стояти-та не велів великої стації вимишляти,

Та що ж ⁴) то Ляхи, мостиві пани? —

По козаках і по мужиках поставали,

Да великую стацію ⁵) вимишляли:

Од їx ключі поодбирали

Да стали над їx домами господарями.

Хазяїна на конюшню одсилає,

А сам з його жоною на подушках почиває ⁶).

То козак альбо мужик із конюшні прихождає,

У кватиру поглядає:

Як Лях, мостивий пан іще з його жоною на подушках почиває.

То він оден осьмак у кармані має,

Піде з тоски та з печалі в кабак та й той прогуляє ⁷).

То Лях, мостивий пан од сна уставає,

Юлицею йде-

Казав би: як свиня нескребена попереду ухом веде

(як свиня ухо до корчми прикладає)

І ще слухає-прослухає,

Чи не судить його де козак альбо мужик.

(А слухає Лях, що козак про Ляхів розмовляє,

То Лях у корчму убігає,

Й козака за чуб хватає, —

То козак козацький звичай знає:

То будь то до Ляха медом і оковитою горілкою припиває,

А тут Ляха за чуб хватає

І скляницею межі очі морскає

І келепом по ребрах торкає ⁸).

Іще стиха словами промовляє:

Ей Ляхи ж ви Ляхи, мостиві пани!

Хотя ж ви од нас ключі поодбірали,

І стали над нашими домами господарями,-

Хотя б ви на нашу кумпанію не нахождали.

(Не лучче б тобі, Ляше, превражий сину

На Україні ⁹) з козацькою жінкою спати,

Аніж в корчму вхожати?

Да вже ж на Україні не одна жінка курку зготовала,

Тебе, Ляха, кручого сина, на піч чекала ⁸).

Тоді ж стали козаки у раді ¹⁰) як малиї діти,

Од своїх рук листи писали,

До гетьмана Хмельницького посилали,

А в листах приписували:

“Пане гетьмане Хмельницький,

Батько Зінов наш чигиринський,

За що ти на нас такий гнів положив?

На що ти на нас такий ясир наслав?

Уже ж тепер ми ні в чому волі не мієм:

Ляхи, мостиві пани, од нас ключі поодбірали

І стали над нашими домами господарями.

(Звели нам под Москаля тікати,

Або вели нам з Ляхами великий бунт зривати!

То Хмельницький листи читає,

До козаків словами промовляє:

“Гей, стійте, діти, ладу ждіте!

Не благословляю вас ні під Москаля тікати,

Ні з Ляхами великого бунту зривати” ¹¹).

Погодіте ви трохи, мало, не богато:

Як од святої Покрови до світлого трехдневного Воскресення,-

Як дасть Бог, що вийде весна красна,

(Прогалина: як прийшов Великдень, і сам Хмельницький проголосив мобілізацію).

Тоді ж то п. Хмельницький добре дбав,

Козаків на схід сонця в похід виправляв

І стиха словами промовляв:

Ей, козаки, діти, друзі,

Прошу я вас: добре дбайте,

На славну Україну прибувайте,

Ляхів, мастивих панів, у пень рубайте,

Кров їx лядську у полі з жовтим піском мішайте,

Віри своєї християнської у наругу не давайте.

(У Херсон. не воєнна мобілізація, а поклик до селянського повстання:

потайного побивання жовнірів-тому “козаки” тут не підходять:

То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає

Словами промовляє:

“Гей, нуте, діти, по три, по чотири з куренів вставайте і до дрючків, до оглобель хватайте

І ляхів-панів у нічку у четвертеньку так як кабанів заганяйте!”

То вже ж із куренів по три по чотири вставали,

До дрючків і до оглобель хватали,

І Ляхів-панів, так як кабанів, у нічку у четвертеньку заганяли ¹²).

Тоді Ляхи, мостиві пани догадливі бували,

Усі по кущах, по лісах утікали.

То козак і лісом біжить,

А Лях за кущем і лежачи дріжить.

То козак Ляха за кущем знахождає,

Келепом межі очі наганяє

І стиха словами промовляє:

Ой Ляхи ж ви, Ляхи, мостивиї пани.

Годі вам по кущах валяться:

Пора до наших жінок на спочинок іти.

Уже наші жінки і подушки поперебивали

І вас, Ляхів, мостивих панів ожидали.

Тоді то Ляхи козаків рідними братами узивали:

“Ей козаки, рідні брати, коли б ви добре дбали

Да нас за річку Вислу хоть в одних сорочках пускали”.

Оттоді Ляхам Бог погодив:

На річці Вислі лід обломив.

Тоді козаки Ляхів ратували, за патли хватали,

Да ще далі під лід підпихали:

“Ей, Ляхи ж ви, Ляхи, мостиві пани!

Колись наші діди над сією річкою козакували

Да в ciєї річці скарби поховали,-

Як будете скарб находити,

То будемо з вами по-полам ділити,

Тоді будемо з вами за рідного брата жити.

Ступайте-тут вам дорога одна:

До самого дна.

(То вже один козак лугом біжить,

Коли дивиться на кущ, аж кущ дріжить.

Коли дивиться у кущ, аж у кущі Лях, як жлукто лежить.

То козак козацький звичай знає,

З коня вставає,

І Ляха за чуб хватає,

І келепом по ребрах торкає.

То Лях до козака словами промовляє:

“Луче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,

Так би я міг з-за річки Висли на Україні поглядати” ¹³).

На Україні в момент нового розриву з Поляками, розуміється, ходили ріжні толкування того розриву. Поруч більш реальних, які поясняли сей розрив панськими та жовнірськими утисками (як в думі) або задніпрянською різнею, як у наведенім вище оповіданню єромонаха Гавриїла (с. 418), оберталися й більш фантастичні. Взірцем може служити отсе оповіданнє переказане отимже Гавриїлом разом з попереднім:

“Після сойму посилав гетьман сина свого послом до короля, і король прислав гетьманові з його сином булаву й корогву-щоб він був повним гетьманом козацьким. А се тому, що ніби то на короля йде з військом турецький султан, так щоб гетьман з козаками був готов. І велів король йому самому прибути до нього на Оринине поле, близько Львова. Він був і поїхав до короля. Від'їхав від Чигрина верст за 40, а їхати мав на Київ: в Київі зібратися з Поляками та з козаками та й їхати до короля. Але в дорозі стало йому відомо від козаків, що в Київі приготовлена залізна кобила, і Поляки б його вхопили і посадивши на ту залізну кобилу спалили. Він почувши такий злий замисел на себе, до Київа не поїхав, а вернувся назад до Чигрина. І післав листи до всіх полковників, осавулів, сотників і всіх козацьких “урядників”, аби вони зараз з'їздилися до нього “на думу” на світлім тижні, аби до них уже вдруге про се не посилати. Тому гетьман у Полтаві не був. А що у нього тепер з полковниками і з иншими урядниками ухвалено, і як довго тим Татарам бути, що до Полтави прийшли, і куди вони мають іти, він про се не чув” ¹⁴).

Єромонах поїхав з Полтави 7 (17) квітня, при границі пробув два тижні, до 2 травня с.с; не можна вгадати, чи він чув наведену лєґенду ще в Полтаві, коли рознеслася чутка, що гетьман змінив свій намір і до Полтави не приїде, чи оповідали йому се потім. Вона інтересна з історично-фолькльорного погляду як приложеннє до Хмельницького звісної лєґенди про Наливайка, що в старшій, більш автентичній своїй формі говорила теж про спаленнє на “залізному коні”, чи “мідяній кобилі”, себто розпеченій штабі. З історичного становища дуже цікавого, що при всій фантастичности се оповідання сходиться з цілком реальним фактом-польськими плянами обернути Хмельницького на Туреччину. Мабуть припадком-але дуже влучно-лєґенда трапила в нерв тодішньої польської політики супроти козаччини.