Примітки. 1) З сучасного листа: Nieiaki Alexanderko Kostka, subordynowanny od Chmela w Podgorzu lud zbierał ukazując uniwersały k

¹) З сучасного листа: Nieiaki Alexanderko Kostka, subordynowanny od Chmela w Podgorzu lud zbierał ukazując uniwersały k. i. m. — chłopstwo jakoby imieniem krolewskim pobuntował, aby teraz takich krzywd swoich od panow dochodzili. Осол. 2286 л. 157.

Подібне сповідає Маєр, те що чув в переїзді під Варшавою. Костка показував універсала Хмельницького, де той його заохочував зробити те саме що він на Україні зробив: зібрати селян і заволодіти підгірєм, таким чаном вони стануть вільні, як тепер на Україні (с. 40-1).

²) Теки Нарушевича 145 с. 124.

³) В копії gorach — я думаю, що се помилка зам. góralniach.

⁴) Тамже с. 186.

⁵) Жерела XVI. 118-9.

⁶) Освєнцім подає сі виписки в копії, так як вони були одержані в королівськім таборі, с. 324-5. Королівський секретар Бєчиньский, розповідаючи сі новини в своїм листі з сокальського обозу 8 червня (лист сей друкований в Ojcz. Spom. II с. 71, але без сього закінчення) розпочинає їх так: Завзявшися в своїй безчесности, жорстокости і злости викорінити імя лядське із самою памятю, Хмель не має за досить, що злучившися з поганством підняв такі великі війська против короля, пана свого, але ще в глибину Корони і по всій Короні дві тисячі розбійників поставив на сю злу, ганебну роботу, велівши перебиратися за прочан, за ксьондзів, за жінок, — щоб вони — як люде шляхетські рушаться з домів своїх — палили міста, села, двори; бунтували підданих против панів і під'юджували на їх знищеннє. Отже за ласкою божою зловлено кількох і вони все на муках розповіли і майже кождого описали, який він”. І розповівши коротко сі зізнання, завважає: “Треба їх як найскорше громити і запобігати злому — аби нам не прийти до останнього упадку. Бо як тут їx настрашимо, то й инші воєводства будуть обережні”. І просячи свого адресата занятися сею справою, додає:

“Вже у нас скілька млинів спалили, де знали, що можна щось узяти”. Осол. 2886 л. 156.

⁷) Освєнцім с. 323-4.

⁸) Особливо Кубаля в своїй студії про Костку Напєрского, передр. в Szkico т. I.

⁹) Нинішні крайні українські осади на заході — за р. Попрадом лежать тільки в двох-трьох милях від Чорштина над Дунайцем, що служив базою Напєрского.

¹⁰) Ґоліньский заховав нам його портрет, так як бачив, коли його потім везли до Кракова: зросту невеликого, тонкий, молодий, чорний вус висипався, борода мала, гостро-кінчаста, волосє велике кучеряве, в кабаті чорнім, з рукавами розтятими — сорочку було видко, чорні плюдри підперезані хусткою.

¹¹) Так оцінював його замисли краківський підстароста Єронім Сметанка, що в неприсутности старших діґнітарів скликав 21 червня місцеву шляхту в похід на Напєрского і його дружину: “Невідомий а розсмілений на розбій і сваволю чоловік, прибравши імя заслуженого дому панів Костків, силкується розвести в нашім воєводстві ребелію подібну до української (usiłuie podobną rebellią ukrainskiei w tym woiewodztwie uczynic). Тижнів з вісім тому, що найменше, з'явившися пішо, без слуги, в чужоземнім одягу до Нового Тарґу і там милосердно прийнятий у п. Здановского, економа тамошнього, він бунтує і приводить до ребелії тамошнє хлопство своїми листами і через намовлені особи, (обіцюючи) наданнє вільности, визволеннє з підданства, здобич і безкарність за злочини, а нарешті — знищеннє шляхетського стану — Краків, ґрод. кн. 79 с. 1635.

Найцінніші відомости про Костку й його повстаннє завдячуємо Ґоліньскому що був найближчим свідком сих подій, і Освєнцімові що брав участь в поході на погамованнє сього повстання. Кілька більших і менших сучасних реляцій і листів в ркп. Осол. 225 л. 377-9. На сих джерелах головно заснував свою студійку — на жаль сильно закрашену белєтристикою, пок. Кубаля (Kostka Napierski, передр. в I т. Szkice). Завдяки д-ру Герасимчуку, я мав змогу доповнити їх кількома новими документами, що він вибрав з краківських збірок.

¹²) Осол. 225 л. 377 об.

¹³) Здановский — підстароста новотарґський, оден з тих шляхтичів, що гостинно приймали Напєрского.

¹⁴) Освєнцім с. 326-7.

¹⁵) Тамже с. 327-8.

¹⁶) Ojczyste Spominki І с. 86-7.

¹⁷) Осол. 225 л. 387 л. об.

¹⁸) Краків, ґроду liber relationum № 79 ст. 1635, 1737, 1804

¹⁹) Польські справи 1651 р. ст 1.

²⁰) Освєнцім с. 319, реляція смоленського підвоєводи з дня 20 н. с. червня.

²¹) Польські справи 1651 р. 1 б., л. 42-3, 169-70. Освєнцім тамже.

²²) Освєнцім с. 330 об.

²³) Дуже докладно розвиває сей мотив Твардовский (с. 24): “Видко Хмельницький тоді знаючи про похід королівський під Дубно був в тім розумінню, що як то під Зборовим — десь його заскочить, на якісь переправі, та з обох оточить. От на те то посилає хана манівцями під Почаїв, а собі з всіми таборами проминає Кремінець — змовивши з собою в півдорозі зійтися тим військам обоїм”

²⁴) “Видко дійшла відомість до Хмеля, що наше військо відходить: дав тому привід виїзд п. мечника (Збжидовского), п. конюшого коронного і старости сандецького та служебного війська 1000, а що з тими людьми немало було возів, що назад вертали, то й дали йому знати шпиги — котрих йому не бракує — що Ляхи уступають. Отже ми до нього (Хмеля) підходили — а він з ханом до нас поспішив” (реляція Мясковского — Міхалов. с. 640).

²⁵) Освєнцім с. 334.

МАРШ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ТРАВНІ 1651 РОКУ,ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАКІВ В ПОЛЬСЬКІМ ОБОЗІ, КОЗАЦЬКІ ОПОВІДАННЯ ПРО БЕРЕСТЕЦЬКІ БОЇ, ОПОВІДАННЄ СЕМЕНА САВИЧА, ОПОВІДАННЯ КОЗАЦЬКИХ ПОЛКОВНИКІВ ПРО БЕРЕСТЕЦЬКІ БОЇ.

Наскільки повні і докладні наші відомости про життє польського табору, настільки ж загальні і недокладні наші вісти з козацької сторони з сих днів і тижнів, що попередили берестецьку катастрофу. Маємо кілька оповідань людей дальших і ближчих до подій, включно до такої визначної особи як Іван Виговський, — але всі вони (а може не так і вони, як ті московські записувачі, що заховали нам сі оповідання в московських актах) мало спинялись на обставинах, які попередили траґічну подію, що стала вузлом ситуації, а всю увагу присвячують тільки їй — зраді хана, його відступленню в рішучий момент, його утечі й полоненню гетьмана та ґенерального писаря. Але як прожила ceй місяць величезна українська маса згромаджена в таборі; які гадки і настрої хвилювали її, старшину, гетьмана й його найближчих повірників і дорадників? Про се даремно старались би ми вибрати щось певне, конкретніше, детальніше з сих оповідань, і з тих донесень, чуток і вигадок шпигів і дезертирів та вириваних тортурами “конфесат” язиків, що приставлялися до обозу і по витягненню всяких можливих інформацій за непотрібністю ліквідувались ¹), — а ми тепер виловлюємо їх з ріжних старих збірок ²).

Ми бачили, що протягом яких двох місяців Хмельницький бездіяльно пересувався туди-сюди на волинсько-подільській границі, виглядаючи хана, чекаючи діверсії московської, угорської (семигородської), може — й турецької. Через простий недогляд, чи може через якісь нам невідомі перешкоди давши змогу Полякам збити свої воєнні сили в доволі серьозний кулак, він не рішався власними силами їх атакувати, і чекав. Чи інтервенції? чи того щоб ся польська сила (добре відома йому в своїй невитрівалости!) сама розпалася від самого часу? Се ж дійсно було неминуче через те що посполите рушеннє не було обовязане стояти в полі довше певного, недовгого часу, а наємне військо теж не могло довго лишати ся незаплаченим — а платитися не мало звідки.

Ті мотиви, якими польські вістуни і бранці пояснюють ті пересування, мало нас переконують — крім одного, вказаного нами вище, і виразно підчеркненого одним з бранців (с. 276) — потреби міняти місце для відживлення свого війська і його великої кінноти. Можемо вірити вістунам, що відживленнє такої маси було дуже тяжке, і реквізіції запасів у селян і міщан викликали роздражненнє (с. 275-6). Але мусимо вірити також і сим донесенням про настрої війська виявлені радою в червні: бажання “черни” раз довести боротьбу до кінця, не застрягати знову в сітях пів-замирень, і не без впливу сих настроїв може гетьман і старшина більше не відкликались на королівські пропозиції: відновити переговори з комісією. Однаково, не довівши Польщу до останньої крайности, не можна було добути від неї реальних уступок; які могли б дати змогу уставити якісь можливі відносини на Україні: се ясно показали попередні три роки. Але поки що не було можливости так її Притиснути. На Татар була мала надія, судячи з поведення нуреддіна — обережного й ухильчивого. Рішати все силами самого свого війська — Хмельницький не відважавсь, і тягнув -поки прихід хана не змусив його нарешті кинути банк, і програти його — через нову зраду того ж хана.

Як я вже сказав, коло сього моменту — зради хана — обертаються ті оповідання, що ми маємо з старшинських кругів, і для характеристики ситуації перед катастрофою дають дуже мало.

Полковник канівський Семен Савич, що не був сам під Берестечком, а вів туди нові контінґенти з України, і перестрів козацьке військо вже в його утечі, так оповідав сю історію, бувши в посольстві в Москві в місяці вересні:

Гетьман запорозький, побачивши, що король зломив присягу і зборівська згода й трактат за ніщо пішли, розіслав свої універсали по всіх городах до всіх полковників аби були зовсім готові битися, з Поляками. А потім післав грамоту і до кримського хана, щоб згідно з попереднєю умовою прийшов козакам у поміч. Скоро після того стало гетьманові Хмельницькому відомо, що король з усею Річпосполитою вийшов против них, козаків, воювати і прийшов під Сокаль. Гетьман Хмельницький зібравшися прийшов під Зборів, і після того прийшов до гетьмана з Криму нуреддін-султан з мурзами, і було з ними війська приблизно тисяч вісім, а решта Запорізького війська збиралася до гетьманського обозу.

З-під Сокаля король розпустив загони в ріжні місця, і під Зборовом коло обозу невеликі відділи зводили битви (з козаками). Потім король перейшов з усім військом під Берестечко, і гетьман Б. Хмельницький теж з усім військом пішов з-під Зборова під Берестечко. Після сього наспів до Б. Хмельницького і кримський хан і з нуреддіном — самого доброго кінного вояка з 80 тис., не рахуючи хлопців і джур, що їздили на здобич — а таких добичників було до 100 тисяч.

Король прийшовши з військом під Берестечко зараз поробив собі окопи, і гетьман Б. Хмельницький також і собі став табором і зробив собі окопи. Був сей табор Хмельницького на сім верст широкий і довгий, і польський табор також немалий, і обидва стояли по однім боці річки, між грузьких болот, неприступні: Хмельницького обоз за горою, а польський обоз на рівнині.

І як прийшло до боїв, то в середу ³) гарцівники билися і на сих гарцях побито богато Поляків, а козаків Бог милував, трохи поранили, а побили небогато — на бою без упадку не буває. Другого дня в четвер почався бій рано, перед обідом — а у них, козаків, було по сніданню. Польські полки — жовніри, копійники, райтари, піхота і всякий збройний люд вийшов на бій, і частину вивели й поставили в засаді з боку, кінне і піше військо, а инші пішли в бій против фронту, на козацький табор. І козаки пішли теж їм на зустріч у бій, велика сила війська, а иншу велику частину — козаків і Татар — поставили за горою, а знов иншу велику частину козацького війська завели в засаду на бік, трохи вище польського обозу. І як на них, козаків, скочило польське військо, 38 хоругов, під той час козацьке військо, що було заведено під польський обоз, збоку підскочило і те польське військо відтяло, і сих людей вони, козаки, пустивши наперед, порубали ⁴). А те польське військо, що було поставлене в засаді на козацьке військо, тих Поляків заднє козацьке військо так само вибило і ні одної душі не пустило — 27 корогов взяло і принесло до гетьмана. На рахунок побито польського війська в тім бою 6 або 7 тис., а козацьке військо Господь Бог своєю ласкою хоронив: мало що побито - побитих і ранених не було й чотирьохсот.

А кримський хан за той час стояв з своїм військом на горі: тільки дивився, а в бій не ходив. А инше кримське військо, що стояло за горою, потроху пішло в утечу, і так між собою почало говорити: зайшли вони під обоз польського короля між такі неприступні місця, ану ж король з козаками помириться та стануть на спілку, король з козаками, їх бити? Тепер козаки з України своєї вийшли — ходім но без них, та там в домах козацьких збогатимось! До того ж у них, мовляв, тепер байрам, і битися їм з Поляками не можна.

І так під вечір бій перестав; Поляки і козаки роз'їхалися з бою по таборах, тільки вислали з таборів вартові роз'їзди. Гетьман Б. Хмельницький після бою поїхав до хана, і почав ханові говорити: “Найясніший хане, де ж твоя присяга? стоїш з людьми, а помочи ніякої не даєш — чи така наша умова?” І хан почав говорити гетьманові Б. Хмельницькому: “Пощо ти, пане гетьмане, став табором коло табору польського війська? У нас сьогодня байрам, битись не можна, і богато Татар розійшлося в загонах, а инші по дорогах переймають литовських людей і купців, добичу собі збирають”. І гетьман Б. Хмельницький ханові так казав: “Найясніший хане, ти тільки стій та військо держи в лавах, а на бій хоч і не ходи — я вже, маючи на Господа надію, стану сеї ночи промишляти своїм військом над польським табором”. Хан його запевнив, і руки собі давши, з Хмельницьким роз'їхалися. А з вечера против пятниці напав на кримського хана якийсь незрозумілий страх, так що він утік з усіми своїми людьми, покинувши в таборі вози і шатра... ⁵).

Полковники, котрих розпитував про сю війну московський післанець Гр. Богданов в місяці липні на Україні, розповіли так (Богданов зводить, очевидно, разом їх оповідання, і виходить воно ще більш сумарне ніж попереднє):

“Стояли вони з гетьманом довгий час під Зборовим, а польський король стояв у Сокалі. Потім гетьман з військом став обозом під Берестечком, близько польського обозу, і 8 червня ⁶) прийшов під Берестечко в поміч до гетьмана і війська Запорозького кримський цар з царевичами, калґа і нуреддін, і богато мурз, і було з кримським царем кримських людей тисяч 150 або й більше. І прийшовши кримський цар став близько козацького обозу, і гетьман того ж дня запросив кримського царя, царевичів і мурз до себе до обозу на бенкет, і кримський цар був у гетьмана на бенкеті (того дня), і другого дня й третього також ⁷). І бувши у гетьмана кримський цар говорив, щоб він, гетьман, учинив бій з польським королем, а він, кримський цар з усім кримським військом буде йому в поміч: перед тим кримський цар посилав до гетьмана своїх післанців, щоб він з польським королем без нього боїв не чинив, і гетьман виявив братську приязнь і любов свою до нього, кримського царя, і то йому дуже любо, що гетьман, вчинив його волю (підождав з боєм до його приходу). І гетьман Б. Хмельницький говорив кримському царю про свою вдячність ⁷), що кримський цар показав таку ласку: назвав його братом! І перед тим вони на Поляків разом стояли, і тепер кримський цар з усіми людьми своїми прийшов в поміч йому і війську Запорізькому на Поляків, — він, гетьман і все військо Запорозьке кримському цареві за таку його ласку чолом бє!

12 червня гетьман Б. Хмельницький велів війську Запорізькому вчинити бій з Поляками. Запорізьке військо зараз пішло і вдарило на польський табор. Поляки, вийшовши з табору, вчинили з ними бій. А кримський цар козакам помочи не вчинив: став з своїми людьми версти за три від того місця, де козаки били ся з Поляками. І як пішов у козаків з Поляками великий бій, поїхав гетьман до кримського царя, щоб він звелів своїм людям іти на Поляків — помагати Запорізькому війську. Але кримський цар затримав гетьмана у себе, а людей своїх у поміч не післав. Потім двічі їздив до кримського царя військовий писар Іван Виговський, — щоб він гетьмана пустив до війська, до обозу, і людей своїх пустив в поміч на Ляхів. І бувши у кримського царя Ів. Виговський приїхав до обозу і сказав полковникам і Запорізькому війську, щоб тримались обережно, бо кримський цар помагати їм не хоче, гетьмана тримає у себе і до обозу — до війська не пустив, не знати чому — але видко, що кримський цар їм зрадив. І козаки тої ж ночи окопалися валом, і як вони окопались, писар поїхав до кримського царя і гетьмана.

А на бою козаки над Ляхами скрізь перемогали і побили Поляків богато, тисяч шість або більше. А прийшовши до обозу полки, що були в бою зараз, вчинили допит: скільки в тім бою побито козаків. І було вбито на смерть 2 чоловіки, а ранених чоловіка з 8 — так Господь Бог показав свою ласку над ними, від тих поганців Ляхів охоронив! Поляки, що їх вони побили, річ ясна, що були в бою перші люде: трохи не всі в кольчугах та панцирях.

Червня 13 кримський цар з усіми своїми людьми, невідомо пощо взявши з собою гетьмана і писаря, утікли від козацького табору і козакам зрадили: у всім кримський хан збрехав і ні в чім помочи не вчинив. Того ж дня у козаків з Поляками був великий бій: бились цілий день і козаки побили Поляків в бою. Всього у козаків з Поляками бої були три дні і у всіх боях козаки Поляків перемогали: побили у Поляків богато людей. Від язиків узятих в боях було їм відомо, що в тих трьох боях побито було чотири тисячі значних людей: королівського двору, шляхти і панят, і три старости — як тих старост звуть вони не запамятали ⁸).

Як бачимо, сі оповідання не тільки дуже сумарно представляють події, але й доволі свобідно поводяться з фактичним матеріялом — бо ж 2 убиті козаки проти тисяч Поляків явно належать до фантастики. Але за браком чогось докладнішого я вважав потрібним навести ті оповідання — на ілюстрацію того як представлювано сі події в козацьких кругах. А тепер за помічю польських дневників начеркну схему подій — не заглублюючися в батальні деталі, а слідячи головно за політичною динамікою ⁹).