Примітки. 2) 2 січня гетьман пише до воєводи путивльського (Малорос

¹) с. 173-4.

²) 2 січня гетьман пише до воєводи путивльського (Малорос. справи 1651 р. №1) Прозоровскаго просячи перепустити його послів до Царя, се дата посольства. Мабуть се було посольство "Михайла Суличича, Федора Дмитриєва і з ними трьох козаків” — воно згадується в Малорос. справах 1651 р. № 9 як пocoльcтвo 1651 р., що безпосереднє випередило посольство "Іллі Мануйлова і Василя Данилова”, висланих від гетьмана в травні (записано, що видавалося Суличичові й тов. як приклад того що давати Мануйлову і тов.). З чим саме приїздило посольство Суличича, досі не виявилося.

³) Грамоти розсилалися очевидно не відразу: напр. в Володимирі грамоту отримано вже 27 січня (Матеріалы с. 97), в Коломні 28 січня (с. 102), тим часом як по инших містах одержано 8, 11 і навіть 19 лютого ст. ст.

⁴) Матеріалы с. 88.

⁵) Воно заховалося в повнім тексті — Матер. с. 81-6.

⁶) Акты Ю. З. Р. Х с. 16-8.

⁷) Акти собору 1651 р. були використані Бантиш-Каменським, і в своїй “Исторії Малороссии” він подав дуже докладні відомости про нього, точно зазначивши й джерело — Польські Справи Московського Архива Загр. справ (першого видання вид. т. 1. с. 2-3). Але в пізнішій літературі сю справу так ґрунтовно позабуто, що ні Солов'єв в огляді московсько-польських відносин, ні Костомаров в історії Хмельниччини, ні ті дослідники, що займалися спеціяльно московськими соборами не зазначають сього собору 1651р. — хоч іще в 1857 р. К. Аксаков згадував його в полєміці з Соловьєвим. Аж зимою 1882-3 р. проф. Дитятин знайшовши в актах московського розрядного столу листування воєводів в справах висилки депутатів на сей собор, в друге “відкрив” і соборні акти, цитовані у Бантиш-Каменського та дав про них цінну студійку під заг.: Къ вопросу о земскихъ соборахъ XСII ст. (“Русская Мысль” 1883 кн. 12). Після того і Костомаров додав невеликий postscriptum про сей собор при кінці нового видання свого “Б. Хмельницького”, а проф. Латкин того ж 1884 року випустив соборні акти 1651 р. і все листуваннє в книзі: “Матеріали для исторіи земскихъ соборовъ XVII столЂтія (1619-20, 1648-49 и 1651 годовъ)” і потом в своїй книзі “Земскіе Соборы древней Руси” (1885) ст. 23-5 переповів коротко історію сього собору, не входячи в детальніший історичний аналіз матеріалу. Тому що одночасно Костомаров в тій своїй дописці, доволі незручно виправдуючися з того, що своєчасно не згадав про сей собор, заявляв, що він його знав, тільки не надавав значіння, тому що він “не мав безпосереднього впливу на події на Україні і ледви чи був відомий навіть і самому Хмельницькому” (с. 713 нового вид.), — якось повелось далі іґнорувати сей епізод як маловажний. Не старалися вияснити сього факту, незвичайно важного в своїх наслідках для Історії українсько-московських відносин, що Москва вже весною 1651 р. рішивши прийняти Козаччину під царський протекторат і помогти їй добити Польщу на Руси, відложила сю справу на два роки, і тільки весною 1653 р. вислала ультимативні пропозиції Польщі (посольство Репнина-Оболенського) і поновила соборне рішеннє 1651 року. Розуміється, коли б се сталося весною 1651 року, ефект міг би бути зовсім инший. Я вище (ст. 45-6) висловив деякі міркування на сю тему — тут міг би їx ще раз повторити на доказ того, що се соборне рішеннє могло б мати велике значіннє, і тому виясненнє причин його занедбання має чималий історичний інтерес.

⁸) Малорос. приказу ст. 6041/230 л. 29.

⁹) Пор. ті інформації про Акундинова, що повезли потім до Москви Греки в місяці травні — Акты Ю.З.Р III с. 449 і 450-1.

¹⁰) “Лариону велено говорити: Хто к государю приезжал, и тЂ пожалованы, а он, гетман также пожалован будет честью и имЂньем большим. Да и тЂ хто с ним приЂдут, пожалованы будут государевым жалованьем и землями. Да и наперед сего то бывало: которые честные люди приезжали, и тЂ бывали пожалованы. І в Ларионове статейном списку о той статьЂ ничего не написано”. Малорос. приказа столб. 5814/3 л. 5 (окремий листок), і в брульоні статей для Лопухина в столб. 6041/230 л. 29-38, під пунктом 5.

¹¹) Акты Ю. З. Р. III с. 452.

¹²) Акты ЮЗР III с. 446.