Примітки. 1) Т. VIII. III с. 269. Пражмовский пише з сього приводу 15 квітня: “на Запоріжжу иншого гетьмана вибрали були козаки

¹) Т. VIII. III с. 269. Пражмовский пише з сього приводу 15 квітня: “на Запоріжжу иншого гетьмана вибрали були козаки, але Хмельницький велів його зловити і голову стяти в Київі” - л. 393.

²) Польські справи 1650 р. стор. 3.

³) Білгор. вістов. ст. 1651 с. 353, відомости привезені з Конотопу, від козаків, що привезли листа від Хмельницького до полк. Небаби: “Та к гетману Хмелницкому писали изъ Каменца мЂщане, что какъ выЂхалъ изъ Каменца гетм. Потоцкой для смотру и переписи ратныхъ людей; и они де въ городЂ заперлись и его къ себЂ не пустили. А какъ де гетманъ Хмельницкой къ Каменцу придетъ, и они де и его въ городъ не пустятъ, потому что напередъ того Поляки и Черкасы выдали ихъ въ полонъ Татарамъ, и имъ же, мЂщанамъ, отъ Поляковъ и отъ нихъ Черкасъ съ обЂ стороны чинитца неправда”.

⁴) Акты ЮЗР. VIII с. 361.

Подавши стільки більших і менших лєґенд, що розповідалися в аспекті ворожнечі до Хмельницького і старшини як панських прислужників, розповім ще одну — що малює козацькі балачки про маґнатів як ворогів Хмельницького, що чигають на його душу по давньому:

Київський постриженець Марко таке розповідав у Москві, зі слів черкаського сотника, що їхав по збіже до Комарицької волости і здибався з ним у дорозі. Сього року після великодня передався від Хмельницького до кн. Вишневецького козацький полковник, іменем добре не памятає — думає, що той Мужилівський, що був у Москві з єрусалимським патріярхом Паісієм(!), і таке став говорити: Коли він хоче свого ворога Хмельницького дістати до рук, то він його може їм видати. Бо Хмельницький їздить з Чигирина до сусідніх місць на пасіки з невеликим товариством (с невеликими людми) і його можна взяти. Послухавши того “корунний гетьман Вишневецький” порозумівся з гетьманом польним, і вибравши від себе 300 відважних (лихих) людей післали їх на ті пасіки, де їздить Хмельницкий: веліли його зловити і привезти. Ті й придибали Хмельницького на пасіках недалеко Чигирина, і було з ним тільки два козаки. Ті польські “посильщики” їх зловили, а гетьман “відтопився у воді” (пірнув під воду). Довідалися в Чигирині і погналися за “посильщиками”: догнали, переловили всіх, не втік ні оден. Пішли вісти про сю посилку короля і гетьмана, що її козаки зловили, і тоді королівські й шляхетські урядники, що були в пограничних городах, боячись, що козаки їх тепер поб'ють, стали тікати до Польщі. Полковник Небаба (чернигівський) зловив чотирьох таких урядників і держить у себе. Оповідав се Марко в Москві 6(16) червня, так що історія належить до місяця травня. (Поль. спр. 1650, ст. 1 л. 323).

⁵) Див. в т. VIII. III с. 284, 286.

⁶) В доповненню до попереднього (VIII. III с. 281 дд.) подам іще отсе звідомленнє піддячого Тимофія Масалитинова, зложене путивльським воєводам 18 (28) березня (Польські справи 1650 р. столб. 1, 280-3): “Марта де въ 3 д. приЂхал из Оршавы с соймы от короля к нему гетману в Киев для мирного утверженья киевской митрополит Силиверстъ да воевода киевской Адамъ Кисель, да ево гетманские послы Черкасы Максим Терененко, да писарь войсковой Іван Переясловец с товарищи. И тово-ж числа съЂхался он Адамъ Кисель з гетманом з Богданом Хмельницким к соборной церкве, к обедни у Софеи Премудрости божией, а Поляков де и Немцов и Волошан пришло было в Киевъ с Адамомъ с Киселем человЂкъ с пять сот; и гетман де велЂлъ Немцов и Волошан всЂхъ ис Киева выслать в киевской уЂзд для того, что он, Адам приЂхал людно, а у них де говорено с Черкасы на соиме, что приЂхать было ему для кормовъ не людно, взять де было ему с собою человЂкъ с пятьдесят или шестьдесят, і в силах со сто человЂкъ. А оставил де с нимъ Адамом Кисилем в Киеве Поляков человЂкъ со сто. И марта-ж де въ 5 д. у черкаского гетмана у Богдана Хмельницкого и у полковников и у сотникови у Черкас съЂздъ был о мирномъ договоре с Одамом Киселем в городе в Киеве у него Адама во дворе. И оршавской де и збаровской мирной договор гетьман и полковники и сотники и Черкасы с Поляки в Киеве подкрепили вЂчным миром, и крестъ с обе стороны целовали на том, что Поляком на Черкас войною отнюдь не приходить, так же и Черкасом на Поляков войною не приходить, а за прежнею войну с обе стороны никому не мстить, и той старой недружбы не всчинать. А войска де Запорожского письменым Черкасомъ быть сорок тысеч и жалованья де королю имъ Черкасомъ на ту сорокъ тысечь Черкасомъ давать ежегод. А которые де паны преже сего своими именьями владЂли на Украйне по сю сторону реки Днепра, и тЂм де всемъ паномъ: князю ЕремЂю Вишневецкому с товарищи по прежнему владЂть. Только де, государь, самим имъ паном в тЂ свои украинные города не Ђздить, а посылать имъ от себя урядников своихъ и державцов шляхтъ крестьянские вЂры, а не Поляков; а вЂдать де и судить тЂхъ шляхтъ киевскому воеводе Адаму Киселю. А будет де тЂ урядники и державцы за крестным целованьемъ учнут чинить Черкасом какие обиды и неправды и утесненя или за прежнею недружбу учнуть побивать до смерти, и от того де, государь, ото всего уимать ихъ, урядников и державцов киевскому-ж воеводе Адаму Киселю. Также де и Черкас ото всякого воровства и задору уимать, и по сыску казнить черкаскому гетману Богдану Хмельницкому. А польскому де войску на Украйне по сю сторону реки Днепра в украинных городЂхъ не быть. А черкаскому де войску по збаровскому договору крымского царя з гетманом в Запороги на моря не ходить і городов ево и улусовъ не воевать. А утвердился де Адам Кисель с черкаским гетманом з Богданом Хмельницким, и с полковники, и с сотники, и с Черкасы вЂчным миром. И крест де на томъ с обе стороны целовали в Киеве марта въ 7 д., при нем подъячемъ ТимофЂи, что бы де тому ихъ договору и утверженью не нарушену быть. С королевскую де, государь, сторону и за все польское и литовское государство крестъ целовали воевода киевской Адам Кисель да пан Березовской, а з гетманскую де, государь, сторону и за всехъ Черкас целовали крестъ полковник Михайла Криса да МатвЂй Глаткой да Нечай да рядовных старых, лутчихъ Черкас десять человЂкъ. И на тот-же де день после крестного целованья Поляки и Черкасы в Киеве и с пушок стреляли и пошлют де Адам Кисель и гетман черкаской от себя с мирным утверженьемъ в Оршаву к королю послов своих вскоре. А за рекою де Днепром и на сей стороне Днепра паны и старосты и державцы и урядники в свои именья приЂхали и владЂють по прежнему хто чЂм наперед сего владЂлъ”.

Коротке оповіданнє, з чужих слів очевидно, — згаданого вже Поляка Черновского з Волини: “Казаки, собрався войною, стоят во многихъ мЂстехъ и круг Киева, а воевода киевской Адам Кисель в Киеве живет в великом страхованье, а росправныхъ никаких дЂлъ чинить не смЂетъ. А казаковъ хотЂлъ было уговаривать, и казаки вночи хотЂли было ево, Адама Киселя конечно посадить в воду, и о том ему учинил вЂдомо Богдан Хмельницкой, что быти ему посажену в воду, и он де посылал к киевскому митрополиту Селивестру о том бити челом, чтоб он Козаков уговорил, и митрополит киевской одва упросил казаков того, чтоб они Адама Киселя в воду не посадили. И Адам Кисель гораздо о том хотЂние держит, чтоб ему из Киева уйтить до короля, да невозможно — казаки ево не отпустят, a говорят, что де он Адам приезжает ихъ обманывать, чтоб ему у короля зажить ласку, а их всЂхъ изгубить, и то де Богъ вЂдаетъ, одва ему Адаму быть ни живу от Козаков.” (Звідомленнє посольства Пушкиних).

Про тодішні розрухи знайшлись отсі відомости під фальшивою датою 1655 року в Теках Нарушевича 148 с. 1047, під заголовком “відомостей принесених з обозу”:

Кисіль пересилає рапорт від одної хоругви (подаю в скороченню): “Знову великі бунти коло Киселева, вся своєвільницька наволоч зібралася до Киселева і тут розложилася своїм обозом. Жодному шляхтичові не попускають. Пан Лаґєвніцкий як приїхав до дому, то й коней випрягти не дали — вбили його немилосердно. П. Яна Тишу вхопили і не знаємо, що з ним тепер діється; п. Рудкевич ледво втік, на п. Тишовского також нападають з-часта. Тому прийшлося нам дати знати в. м. панові про ту сваволю — що нам робити: чекати соймику чи ні? Бо страшенно нам сприкрилося! Нас небогато, а вісти про сваволю доходять часті. Хоругов п. підкоморія вже тижнів три як одійшла, а сваволя по всіх містах підіймається, скрізь бунтуються, і ми б пішли, якби дістали скору відомость від в. м.

“Другий лист з Київа: пишуть, що листи п. воєводи київського не застали Хмельницького, бо пішов з військом до Криму, вибравши чоло козаків з кожного полку — має їx кількасот. Мають прийти й инші — бо полковники не хочуть, щоб Хмелницький сам ішов з тим військом. П. воєвода думає, що в відсутности Хмельницького не можна буде задавити того хлопського бунту. Післав до нього, думаючи, що його застане — а тим часом на Бога просить, щоб військо наше посунуло за Случ, і там стало, між Случею і Дніпром, коли розрухи будуть рости”.

⁷) Польські справи 1650 р., посольске звідомленнє Пушкиних. Подібно відзивався й ігумен Йона, приїхавши з Укрїни в червні: “Поляки съ Черкасы утвердились вЂчнымъ миромъ и урядники въ своихъ имЂнияхъ владЂютъ по прежнему, хто чем владЂлъ”. Малор. справи 1650 зв. 4 N 14 л. l.

⁸) Див. нижче, “новини з України” Ґоліньского.

⁹) Ориґінал, з витисненою печаткою — Польські справи 1650 р. ст. 1 л. 569-70.