Використання першоджерел в опрацюванні теми. Загальні вказівки. Дослідженням аспектів пізнавальної діяльності людини займаються різні науки – від психології і логіки до нейролінгвістики і біології

Загальні вказівки. Дослідженням аспектів пізнавальної діяльності людини займаються різні науки – від психології і логіки до нейролінгвістики і біології. У процесі вивчення даної теми необхідно усвідомити специфіку філософського підходу до пізнання, представленого у систематичному вигляді в якості теорії пізнання, або епістемології.

Завдання 1. Поняття пізнання, його чинників та складових.

Звертаючись до наведених нижче фрагментів з філософських творів, спробуйте перш за все отримати загальне уявлення про те, що є пізнання:

“Якщо ми хочемо пояснити феномен людини, то не можемо заплющити очі на факт відкритості і спілкування людини із іншими людьми та оточуючим середовищем в цілому, середовищем, яке можна визначити як тотальність нашого життєвого простору і нашого пізнавального горизонту. Ця очевидна реальність передбачає, що ми пізнаємо інших, світ і самих себе в якості реальних об’єктів. Якщо би це було не так, було би неможливо пояснити людський спосіб дій та співробітництво усіх людей для досягнення спільних цілей…” (К.Вальверде).

Оцініть особливості пояснення феномену пізнання у наведеному твердженні. Із яких особливостей людини та людської життєдіяльності виводиться тут пізнання? На що воно спрямоване?

“Починаючи міркувати про людську особистість, ми відразу відчуваємо, яку фундаментальну роль грає пізнання в її житті. Засадою всього нашого духовного життя слугує унікальна здатність пізнання на всіх його ієрархічних сходинках – від простого ознайомлення до проникнення в сутність явищ – прилучення до всього іншого світу. Всі наші бажання і прагнення, наші радощі й скорботи, наша любов та ненависть передбачають наявність пізнання, усвідомлення об’єкту наших бажань, прилучень, любові, знання про нього, розумного сприйняття” (Д. фон Гільдебранд).

Поясніть, чим відрізняється друге розуміння пізнання від першого? Яке з них є багатшим, деталізованим? Яке враховує більше аспектів та сторін пізнання? Спробуйте виділити ті людські здібності та властивості, які включаються у пізнавальну діяльність.

“…Саме із взаємодії суб’єкта та об’єкта випливає дія – джерело пізнання. Вихідним пунктом пізнання постає ні суб’єкт, ані об’єкт, а їх взаємозв’язок, характерний для дії… Відштовхуючись від цієї взаємодії, суб’єкт, розкриваючи та пізнаючи об’єкт, організує дії в струнку систему, яка складається із операцій його інтелекту або мислення” (Ж.Піаже).

Спробуйте пояснити, які переваги для осмислення пізнання дає трактування його як взаємодії суб’єкта та об’єкта, а в чому виявляються недоліки такого трактування. Для вирішення останнього завдання скористуйтесь ще більш вузьким розумінням сутності пізнання:

“В моїй спробі вирішити проблему адаптації до мого оточення я вдаюсь до винаходів деяких пристосувань, частина з яких виявляються ефективними, і я використовую їх в своєму мисленні” (П.Бриджмен).

Ознайомтесь також із суто психологічним трактуванням пізнання:

“…Пізнавальна активність – це активність, пов’язана із надбанням, організацією та використанням знання. Така активність є характерною для всіх живих організмів, а особливо для людини. З цієї причини дослідження пізнавальної активності складає частину психології, а теорії пізнання постають психологічними теоріями” (У.Найсер).

Які із наведених версій осмислення пізнання видаються вам найбільш виправданими? Чому? Які з них можна вважати власне філософськими?

Ознайомтесь із положеннями, які намагаються доповнити більш-менш поширені розуміння пізнання зверненням уваги на його особливі виявлення:

“Пізнання має дві спрямованості і два значення: воно є активний прорив до смислу, до істини, що підноситься над світом, і воно є пристосуванням до даного світу, до соціальної повсякденності” (М.Бердяєв).

Як ви можете пояснити відмінності у наведених різних спрямуваннях пізнання? Як би ви назвали ті складові пізнання, які спеціально підкреслені автором уривку?

“Релігія стверджує, що існує лише одна річ, яка рівнозначна вічності і має в ній сенс – це любов. Насправді ж ця річ – пізнання” (О.Суворов, сучасний російський філософ)

Спробуйте з’ясувати, в якому сенсі пізнання може поставати в окресленні вічності? Чи згідні ви із тим, що сила пізнання є більшою, ніж сила любові? – Аргументуйте свої твердження.

“Відомим є біблійне використання дієслова “пізнавати” в смислі проникнення в таємницю жінки. Те ж саме використання є звичайним і для грецької мови, де виявляється контекст слова “знання” як проникнення у заповітне. Це знання як маґічне або реліґійне вміння, а не самопізнання; це є проникнення в таємниці зовнішнього світу задля оволодіння та використання” (С.Авєрінцев).

Який аспект пізнання вимальовується в наведеному фрагменті? В чому полягає його важливе значення? Чи згідні ви із трактуванням пізнання через оволодіння? – Поясніть свої твердження. Спробуйте підвести загальні підсумки знайомству із найпершими проявами та визначеннями пізнання. Що ж є пізнання на ваш погляд? Які у нього найперші чинники, прояви та функції?

Підводячи підсумок загальному розумінню пізнання, уважно перечитайте наведені нижче судження щодо різноманітних тлумачень пізнання:

“Філософська теорія пізнання пропонує нам… не одне, а численні і зовсім відмінні визначення [пізнання]: знання і пізнання, говорить нам давня школа догматизму, є відображенням речей, що перебувають поза нашою свідомістю. Ні, - відповідає Марбурзька школа, - пізнання є мисленими конструюванням предметів за внутрішніми законами самого мислення. Пізнання, - говорить знову-таки південно-західно німецька школа, - це формування матеріалу через посередництво судження. Пізнавати – значить утворювати судження, що ведуть до корисних дій, - стверджує прихильник прагматизму. Пізнання за Бергсоном – це природне занурення через чуттєвість у процеси становлення світу. Пізнання – це розуміння зв’язків між уявленнями, які, як такі, зі свого боку, не є схожими на речі, але у крайньому разі зв’язки речей та зв’язки уявлень є аналогічними, - вважає “критичний реалізм”. Пізнання є або описування наочних фактів із мінімумом понять та законів,… або пізнання значить виявлення у чомусь відносно невідомому відомого нам комплексу… - так вчать позитивісти” (М.Шелер).

Спробуйте проаналізувати наведені окреслення сутності пізнання, виявити в них позитивні здобутки та недоліки, а також зробити загальний висновок щодо складності та суттєвих рис пізнання.

Завдання 2. Види пізнання та їх взаємозв’язок.

“Для осягнення (пізнання) нам відкриті два шляхи: перший – шлях науки, за допомогою якої цей шлях відкриває нам причини та основні закони і виражає їх точними формулами або абстрактними термінами. Другий - шлях мистецтва, за допомогою якого ці причини і основні закони він виражає вже не в сухих визначеннях, недоступних натовпу і зрозумілих лише для кількох фахівців, але у формі живого сприйняття, звертаючись не лише до розуму, а й до почуттів, до серця самої простої людини” (І.Тен).

Наскільки ви згідні прийняти наведене тут порівняння науки та мистецтва? Чи погоджуєтесь ви із тим, що мистецтво являє собою своєрідну популяризацію знання?

“Свідомість, що не досягнула ступеню поняття, думки, є почуттям. В науці почуттю не належить провідного місця, тому, що предмет та ціль науки – поняття, теорії. В мистецтві почуття має провідне місце, оскільки предмет та мета мистецтва – краса, вишукане, для якого достатньо враження поза теорією. Наука – це поняття про природу, відтворення дійсності в поняттях; мистецтво – відтворення дійсності через наслідування” (М.Огарьов).

Зверніть увагу на наведене порівняння предмету, засобів, мети та способів дії науки та мистецтва. Доповніть ці міркування своїми спостереженнями щодо співвідношення науки та мистецтва.

“Доки ми не визнаємо, що в глибинах людської душі присутнє прагнення пізнання, що усвідомлюється як обов’язок, ми завжди будемо схильні розчинити це прагнення у ніцшевській волі до влади. А тому будемо знову звинувачувати науку в усіх гріхах, витоки яких, звичайно, лежать не у прагненні до пізнання, а у прагненні до зла та застосуванню зброї… Аналіз людської свідомості не повинен приводити нас до звинувачення наукових методів…” (Г.Башляр).

На які аспекти пізнання звертає увагу Г.Башляр, протиставляючи їх один одному? Якою мірою виправдане таке протиставлення? Що може бути основою для розрізняння прагнення до пізнання та до зла? Чи згідні ви із тим, що саме прагнення пізнавати має завжди лише позитивне значення?

“Ми живемо в епоху… найбільшого перелому. Філософська думка виявилась безсилою у справі запровадити в людстві духовну єдність. Духовна єдність релігії виявилась утопією… Релігійна думка розпалась на множину течій. Безсилою виявилась і державницька думка… І як раз в цей час… з’явилась у ясній реальній формі можлива для створення єдності людства сила – наукова думка, що переживає надзвичайний вибух творчості. Вона виявилась… у новій формі: з однієї сторони, у формі логічної обов’язковості та логічної незаперечності її основних досягнень, та, по-друге, у формі … охоплення нею всього людства” (В.Вернадський).

Зверніть увагу на характерне переконання у всемогутності науки. В чому вбачає автор уривку силу науки? Чи згідні ви із таким її розумінням? Якою мірою виправдане протиставлення науки іншим сферам духовної діяльності – філософії, релігії, державній думці?

“Наука за самою своєю сутністю постає інтелектуальною діяльністю, мета якої полягає в точному та ретельно розробленому описуванні та поясненні об’єктів, процесів та взаємозв’язків, що мають місце в природі. Наукове знання тою мірою, якою воно постає реальним та обгрунтованим, відкриває та своїми систематичними твердженнями накопичує істинні риси зовнішнього світу” (М.Малкей).

Засвойте найперші та найважливіші риси науки, акцентовані в наведеному фрагменті, а також спробуйте виділити певні обмеженості такого – в принципі класичного бачення науки.

“У людському пізнанні, яке, хоча й розгортається в індивідуальній свідомості, за своїм значенням постає надіндивідуальним. Світло Христа постає тою силою, яка перш за все формує самий задум пізнання: ми бачимо світ завдяки світлу Христа, тобто бачимо не поверхню світу, а його глибину та гармонію... Тому задум пізнання є ніщо інше, як інтуїція смислу, інтуїція злагодженості світу, що переростає у потребу ближче охопити цей смисл” (В.Зеньковський).

Який вид пізнання подається в даному твердженні як найперший та вирішальний для всього пізнання взагалі? Прокоментуйте наведені положення.

“Всі люди від природи прагнуть знання… Знання та розуміння відносяться більше до мистецькості, ніж до досвіду, а тих, хто володіє мистецкістю, ми вважаємо мудрішими за тих, хто має досвід, оскільки мудрість більше залежить від знання. І це тому, що мудрий знає причину, а досвідчений – ні… Мудрий же, наскільки це можливо, знає все, хоча й не має знання про кожний предмет окремо… Знання про все необхідно має той, хто найбільшою мірою володіє знанням загального, бо в деякому сенсі він знає все, що підпадає під загальне” (Арістотель)

Які види пізнання протиставляє в даному фрагменті Арістотель? Що він вважає недоліками досвідного пізнання? Чи виправдані його твердження?

Завдання 3. Рівні і форми пізнання.

“Поза сумнівом є те, що усяке наше пізнання починається із досвіду. І справді, чим би ще збуджувалась до дії пізнавальна здібність, як не предметами, які діють на наші почуття і частково самі спричиняють уявлення, частково стимулюють наш розсудок порівнювати їх, пов’язувати або відділяти, і в такий спосіб переробляти грубий матеріал чуттєвих вражень у пізнання предметів?… Наше знання виникає з двох основних джерел душі: перше із них є здатність отримувати уявлення, а друга – здатність пізнавати через ці уявлення предмет… Отже, споглядання та поняття є початком усякого нашого пізнання… Без чуттєвості жоден предмет не може бути нам даним, а без розсудку жоден з них не можна було б помислити” (І.Кант).

Аналізуючи наведений фрагмент І.Канта, з’ясуйте, якими є найперші джерела нашого пізнання, в чому полягає відмінність в їх гносеологічних функціях (тобто яку роль грає кожне із джерел у вибудовуванні знання)?

“Припустимо, що душа є, так би мовити, чистий папір без будь-яких позначок та ідей. Яким же чином вона їх отримує? – На це я відповідаю: із досвіду. Наші спостереження спрямовані або на зовнішні предмети, що відчуваються, або на внутрішні дії нашої душі, які сприймаються та рефлексуються нами самими та постачають нашому розуму увесь матеріал мислення. Ось два джерела, із яких приходять ідеї…” (Дж.Локк).

Чи співпадають погляди І.Канта та Дж.Локка? В чому можна побачити між ними відмінність? Зверніть увагу на ті положення, що характеризують позицію Дж.Локка як прихильника трактування розуму у якості “табуля раза”.

Зверніть до тих фрагментів, які окреслюють особливості дії наших певних пізнавальних здатностей.

“Прості ідеї рефлексії – це дії розуму у відношенні інших ідей. Отримуючи перші ідеї через чуття, душа спрямовує свій погляд всередину себе самої і, спостерігаючи свої свої дії у відношенні своїх ідей, отримує звідси інші ідеї… Дії, через які розум проявляє свої здібності у відношенні до простих ідей, головним чином є такими: 1) поєднання кількох простих ідей в одну складну; 2) співставлення простих ідей; 3) відокремлення певних ідей від усіх інших, що їх супроводжують…” (Дж.Локк).

Зверніть увагу на те, чим відрізняється раціональна пізнавальна діяльність від сприйняття; що включає автор в її найперші здібності? В якому пункті він виділяє абстрагування, як особливість раціонального пізнання? Що таке абстрагування? Які переваги надає воно пізнавальній діяльності розуму?

“Справа почуттів споглядати; справа розсудку – думати. А думати – це значить сполучати в свідомості уявлення. Судження – це сполучення уявлень у свідомості. Отже, думати – значить судити або зводити уявлення до суджень взагалі” (І.Кант).

Спробуйте прояснити, якою мірою виправдане ототожнення мислення та здатності створювати судження. Що таке судження? Чим воно відрізняється від уявлення? Перечитайте нижче наведений фрагмент і дайте йому оцінку.

“…Розмірковування як здібність людського розуму… є ні що інше, як підраховування (складання та віднімання) зв’язків загальних імен з метою помітити та позначити наші думки” (Т.Гоббс).

Які особливості абстрактного розмірковування виділяє автор у даному уривку? Який висновок відносно ролі загальних термінів (знаків) можна зробити на основі наведеного тексту?

“Ми можемо порівнювати два предмети, якщо помітимо що вони вхожі або відмінні. Адже помічати схожість та відмінність – значить судити” (Е.Б. де Кондільяк).

Чи згідні ви із тим, що судити – це порівнювати, виділяти схоже та відмінне в сприйнятому? З огляду на наведені вище фрагменти, поясніть, на що перш за все спрямовані пізнавальні зусилля раціонального пізнання?

Перечитайте уважно нижче наведений фрагмент Г.Гегеля і з’ясуйте, в чому полягають особливості синтетичного пізнання

“Синтетичне пізнання перш за все переходить від абстрактної тотожності (сприйняття) до відношення або від буття до рефлексії; реальність, якої набуває поняття – це наступна ступінь (пізнавального сходження)” (Г.Гегель).

Поясніть, що є реальність, якої набуває поняття? Що, за Г.Гегелем, синтезується в процесі пізнання?

“Поняття та речення отримують сенс або зміст лише завдяки їх зв’язкам із відчуттями; зв’язок останніх із першими є суто інтуїтивним, нелогічним за природою…” (А.Енштейн).

Чи можна із даного міркування вченого зробити висновок про необхідність поєднувати у пізнанні чуттєвий його рівень із раціональним?

“Інтуїція пов’язує логос (мислення) та сенсус (чуття)… За допомогою логіки доводять, за допомогою інтуїції винаходять… Логіка говорить нам, що на певному шляху ми, напевне, не зустрінемо перешкод; але вона не каже нам, яким є той шлях, що веде до мети. Для цього треба на відстані бачити мету, а здібність, що вчить нас так бачити, є інтуїція” (А.Пуанкаре).

Спробуйте окреслити значення інтуїції в процесі формування та синтезування знання. Чи згідні ви із наведеними міркуваннями відомого вченого?

Завдання 4. Проблема істини у пізнанні.

“Істина – це ніщо інше, як узгодженість між судячим розумом і тою реальністю, що стверджується в судженні; заблудження – їх незгода” (Ф.Аквінський).

Наведене розуміння істини є одним із найдавніших. Воно отримало назву “кореспондентської концепції істини” (істина відправляє до речей). Спробуйте оцінити таке розуміння істини, зокрема – прояснити, що таке відповідність уявлень та речей, як її можна встановити? Чи може взагалі бути відповідність між розумовими конструкціями та дійсними речами?

“Істина – це велике слово і ще більш велика справа. Якщо дух та душа людини ще здорові, то у неї при проголошенні даного слова повинні вище здійматися груди… Як правило ми називаємо істиною узгодженість предмету та наших уявлень…У філософському смислі, напроти, істина в своєму абстрактному виразі взагалі означає узгодження деякого змісту із самим собою” (Г.Гегель).

Чим ви можете пояснити особливу урочистість звучання слова “істина” у міркуваннях Г.Гегеля? Чи згідні ви в цьому плані із Г.Гегелем? Як ви зрозуміли тезу про те, що філософське значення істини передбачає узгодженість певного змісту із самим собою? – Осмислюючи дану проблему, зверніться до міркувань, що її пояснюють:

“…Поняття істини безпосередньо прикладається не до речей, але до знань про предмети, що перебувають в мисленні. Істина та заблудження можливі лише там, де є судження. Тому істина у власному сенсі вміщена саме в мислення. Іншими словами, істинними можуть бути думки, але не речі. Але якщо розглядати відношення мислення до речей з позиції його засад, то прийдеться заявити, що істина скоріше вміщена в речі, ніж у мислення. Коли я стверджую, що щось існує, то це буде істинним лише завдяки тому, що це існує в реальності… Онтологічна істина… значить лише те, що суще та істина взаємоперетворювані…” (Е.Жільсон).

Спробуйте пояснити своїми словами співвідношення логічної та онтологічної істини. Як би ви прокоментували твердження про те, що істина вміщена в речі? Що це значить? – З огляду на попередні тексти поясніть, про яку істину – логічну чи онтологічну – йдеться у вислові Арістотеля:

“…Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, - значить казати хибне; а казати що суще є і не-суще не є, - значить казати істинне” (Арістотель).

Як ви вважаєте, наскільки може бути прийнятною дана концепція істини? Чи піддається в такому випадку сама істина перевірці?

“Істина не існує поза нами та над нами; вона можлива тільки тому, що ми в істині… Я, людина може бути джерелом істини: коли вона занурена у свою глибину, вона може бути в істині… Істина – аристократична, вона розкривається лише небагатьом; її розширення передбачає потрясіння свідомості, передбачає розплавлення та згоряння закам’янілого та закостенілого світу” (М.Бердяєв).

Як би ви назвали дану концепцію істини? Наскільки вона вам зрозуміла? Прийнятна? – Спробуйте пояснити своє до неї відношення.

Порівняйте між собою нижче наведені критерії істини, дайте їм оцінку.

“Істинним слід завжди визнавати лише настільки очевидне, в чому неможливо було би знайти нічого, щоби давало хоч якийсь привід для сумніву” (Г.Лейбніц).

“Що є істина? – На це питання Понтія Пілата можна відповісти просто й переконливо… Відповідь ця полягає в наступному: твердження, судження, висловлювання або гадка є істинними, якщо, та тільки якщо воно відповідає фактам” (К.Поппер).

“Істинність є властивість віри, і як наслідок – властивість речень, що виражають віру. Істина полягає у певному відношенні між вірою та одним або кількома фактами, іншими, ніж сама віра. Речення може бути названим “істинним” або “хибним”, навіть якщо в нього ніхто не вірить, проте за умови, що якщо би хтось в нього повірив, то ця віра виявилась би або істинною, або хибною в залежності від обставин” (Б.Рассел).

“Критерієм істини є узгодженість дискутованого твердження з вже наявним і прийнятим знанням” (О.Нойрат).

Врахуйте, що останнє положення виражає так звану “когерентну концепцію істини” – істини, як внутрішньої узгодженості знання.

“Усвідомити будь що – значить знайти єдину істину, єдиний смисл того, що усвідомлюється. Наших людських думок та гадок може бути безкінечна множина, але істина – єдина для всіх. І усвідомити – значить віднести усвідомлене до цього єдиного, для всіх обов’язкового смислу – істини” (Є.Трубецький).

Яка функція істини в людській свідомості підкреслена в даному фрагменті (смислова, ціннісна, еталонна)? Чи приймаєте ви таке тлумачення ролі істини в діяльності свідомості? – Аргументуйте свої твердження, розгортаючи міркування на захист даного положення та “від супротивного”.

Обдумайте, нарешті, тлумачення істини одним із провідних авторитетів напряму аналітичної філософії ХХ ст.

“Істинність тавтологій достовірна, речень – можлива, суперечностей – неможлива” (Л.Вітгенштейн).

Як ви вважаєте, чи могло би розвиватись пізнання, якщо би дана теза була для нього вихідним орієнтиром?

Тема 13: ЛЮДИНА ТА ЇЇ БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ.

Мета розгляду теми:

Увійти в саме ядро філософської проблематики та замкнути усі попередні теми на єдино виправданий суб’єкт – носій всіх помислів, дій, творень – на людину; показати проблематичність людського буття та водночас його складність, багатовимірність, невичерпність; окреслити найперші визначення людини та проявів її буття, продемонструвати їх суперечливість та відкритість історичній перспективі.

Ключові поняття та терміни

- буття, життя, існування - вчинок

- антропо-соціогенез - проект

- особа - еволюціонізм

- особистість - креаціонізм

- самість - сутнісні сили людини

- відкритість - цінності

- свобода - евтаназія

- вибір - сенс життя

План семінарського заняття.

Проблематичність людського буття. Буття, життя та існування людини.

Проблема походження людини.

Співвідношення понять “людина – індивід – особа – особистість”.

Поняття цінностей. Вихідні цінності людського буття.

Смерть, безсмертя та проблема смислу життя.

Завдання, вправи, тести

Все життя людини можна звести до історії існування та змін її організму.

Так Ні

Поняття “життя людини” може бути застосованим для позначення:

а) її здатності бути живим організмом із усіма притаманними йому властивостями;

б) того змісту яким може бути наповнений час, відведений людині як проміжок між її народженням та смертю;

в) способу людського життя, а також всіх найважливіших особливостей або подій, що супроводжують життєвий шлях людини;

г) все вище перераховане.

Найперше, що потрібно людині для входження в людській спосіб буття, це:

а) їсти, пити та одягатись;

б) виробляти засоби соціально-культурної діяльності;

в) включитись в соціальні зв’язки та відношення й оволодіти елементарними навичками соціально-культурної поведінки.

Прокоментуйте два положення Ж.-П.Сартра: “Існування людини передує її сутності”; “Людина постійно знаходиться поза самою собою. Саме проектуючи себе та втрачаючи себе назовні, вона існує як людина”.

В якому сенсі людина знаходиться поза собою? Як це пов’язане із її здатністю діяти цілеспрямовано? З її зацікавленістю всім, що є в світі? Якими прикладами можна підтвердити тезу про те, що існування передує сутності людини?

Чому в різних версіях походження людини так чи інакше проглядається сперечання еволюціонізму та креаціонізму? Поясніть сутність даних позицій. Як ви вважаєте, версія занесення людини на Землю або прищеплення їй особливих здатностей інопланетянами ближче за сутністю еволюціонізму чи креаціонізму?

Прокоментуйте твердження Ф.Ніцше на рахунок того, що людина є помилкою природи, що вона створює культуру як милиці – для надолуження своєї вихідної немічності. Чи згідні ви із тим, що таким розумінням людини можна пояснити зльоти людського генія, досягнення науки та мистецтва? Яким чином вихідна ушкодженість людини пов’язана із її пізнанням, творчими можливостями?

Використовуючи різні формулювання антропного принципу, спробуйте оцінити твердження про те, що людина постає кінцевою метою всіх процесів та параметрів Всесвіту. Які аргументи можна навести на користь цього твердження? Які – проти?

Поняття “людина” є похідним від поняття “індивід”.

Так Ні

Із співвідношення понять “людина” та “індивід” можна зробити висновки:

а) все те, що притаманне людині, є в індивіді;

б) все те, що наявне в індивіді, постає властивостями людини;

в) поняття “людини” включає риси, що є спільними для великої кількості індивідів;

г) індивід виявляє загальні родові риси людини унікальним чином.

Поняття “людина” фіксує:

а) унікальну здатність людини бути розумною;

б) особливий вид живих істот;

в) те, чим людина відрізняється від всього іншого.

Особою можна назвати:

а) будь-яку соціалізовану людину;

б) особливу, переважно – видатну людину;

в) людину, що виконує певні соціальні ролі.

Із наведених нижче варіантів оберіть ті, що подають суттєві риси людської особи:

а) здатність творити;

б) суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків;

в) особливе місце в суспільних відношеннях;

г) особливий духовний світ;

д) високий рівень інтелекту.

Людська особистість – це:

а) індивід, що виконує певні важливі соціальні функції;

б) людина, що наділена в суспільстві особливими повноваженнями;

в) особа, що відрізняє себе від всіх інших людей та усвідомлює свою особливість.

Відрізняльною ознакою особистості є:

а) характер, темперамент, психічна рухливість;

б) виконання людиною певних соціальних ролей;

в) наявність внутрішнього духовного стрижня;

г) здатність людини поставати суб’єктом.

М.Шелер, один із засновників філософської антропології у ХХ ст., писав що як особистість людина підноситься над протилежністю організму та навколишнього світу. Як ви можете прокоментувати дане положення? Що дозволяє особистості піднестися над реальністю свого життя та реальністю світу? Що це дає людині як особистості?

Сутнісні сили людини – це:

а) засоби діяльності, що характеризуються рівнем енергоозброєння;

б) ті сили та засоби, якими володіє людина задля утвердження в специфічно людському способі буття.

Через співвідношення природного та соціального в людині:

а) виникає одвічний конфлікт між природними потягами людини та нормами соціальної поведінки, оскільки природне є первинним та більш потужним, ніж соціальне;

б) вперше висвітлюється сутність та особливості як природного, так і соціального;

в) природне починає виявляти свої властивості та грані завдяки тому, що соціальне включає в свій зміст усвідомлення, розумність

Спробуйте розвинути кожну із наведених тез далі, прокоментувати її, зробити висновки із її застосування для пояснення явищ людського життя. Поясніть, яка із цих тез видається вам найбільш прийнятною, чому?

В аспекті певного протистояння знання та цінностей уважно вдумайтесь у наведені нижче речення: а) внаслідок того, що людина харчується м”ясною їжею, вона постає найбільш жахливим вбивцею; б) вживаючи м”ясну їжу, людина нічим не порушує законів природи, де всі процеси переходять одне в одного та все живе за рахунок чогось іншого; в) на сьогоднішній день людина змушена споживати м’ясо тварин для свого виживання, але технології майбутнього допоможуть їй врешті покласти край такому моральному обтяженню.

Чим відрізняються ціннісні орієнтації в наведених реченнях? Яке із наведених речень найбільше відповідає критеріям знання? Яке із них постає найбільш пристрасним, тобто найбільш ціннісно забарвленим?

Виберіть варіанти правильного окреслення сутності питання.

Поняття цінностей передбачає:

а) введення предметів у відношення “людина – людина”;

б) визначення економічних витрат на виготовлення певної продукції;

в) фіксацію значущості будь-чого для людини;

г) ігнорування реального стану речей внаслідок суб’єктивних зацікавлень людини;

д) розгляд певних предметів та явищ під кутом зору стратегічних життєвих завдань та мотивів діяльності людини.

Коли вживають вираз “За це заплачено найвищею ціною”, то мають на увазі:

а) гроші;

б) суспільні витрати;

в) державні витрати;

г) людське життя.

Поняття свободи в загальному плані передбачає:

а) усвідомлену необхідність;

б) відсутність необхідності;

в) відсутність будь-яких перешкод для дії;

г) відсутність суперечностей між намірами та їх виконанням.

Обгрунтуйте свій вибір варіанту відповіді.

Укажіть варіант відповіді, який є неправильним.

До різновидів свободи слід віднести:

а) вірогідну свободу;

б) негативну свободу;

в) свободу від відповідальності;

г) свободу волі;

д) свободу дії.

Смисл – це елемент суто людського відношення до дійсності, оскільки він передбачає:

а) можливість підведення певних явищ дійсності під стратегічні життєві або ціннісні орієнтири;

б) узгодження індивідуальних прагнень із суспільними нормами життя.

Прокоментуйте запропоновані варіанти відповіді, виявіть в них прийнятні та виправдані моменти. Який із них є більш правильним? Чому?

Прокоментуйте та дайте оцінку наведеним нижче положенням щодо можливостей людського безсмертя.

а) безсмертя – це для людини неможлива і безглузда річ; із припиненням фізичного існування, тобто біологічних процесів організму, приходить кінець всім життєвим проявам людини;

б) у відповідності із законами збереження, що панують в природі, слід стверджувати, що людська суб’єктивність (її душа та переживання) не можуть зникнути у ніщо;

в) окрема людина смертна, проте безсмертним постає людській рід, а тому і після смерті продовжує жити внесок людини в досягнення роду;

г) безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному, соціальному, культурному.

Проаналізуйте кожний із запропонованих висловів, виділіть їх позитивні та неприйнятні сторони, аргументуйте своє до них відношення.