Використання першоджерел в опрацюванні теми. Завдання 1. Особливості розвитку філософської думки Київської Руси; вихідні ідеї та релігійно-філософські джерела.

Завдання 1. Особливості розвитку філософської думки Київської Руси; вихідні ідеї та релігійно-філософські джерела.

Приступаючи до вивчення даного питання, зверніть увагу на те, що філософська думка в Київській Русі формувалася під впливом християнства, яке запровадив князь Володимир у 988 році.

“Філософічний інтерес прокинувся в історії Русі після прийняття християнства. Християнська філософія була першою, яка могла підняти інтерес до філософічної думки взагалі… Релігійна література приймалася читачем в її релігійно-повчальній функції і безпосередньо до філософських роздумів не приводила… Зміна світогляду (міфологічного), проникненням до нього християнських елементів було, без сумніву, визначним наслідком цієї провідної та письменницької діяльності. Але філософія, як така, залишилася при цьому поза межами уваги та цікавості” (Дмитро Чижевський).

Уважно перечитайте наведені міркування одного із найперших дослідників історії української філософії. Спробуйте пояснити, чому Д.Чижевський вважає, що філософія перебувала поза увагою, хочу в давніх джерелах Київської Русі ми знаходимо неодноразові звернення до філософії?

“Навіть той соціально-революційний зміст, який містить в собі християнська доктрина рівності й спільності, воно (християнство) не розвивало, а скорше нейтралізувало своєю проповіддю покори, послуху, пасивністю перед невідомою божою мудрістю й її справедливістю, яка виявить себе як не на сім, то на другім світі. Перехід київської династії на християнство з погляду візантійців був переходом її на підвладне, свого роду васальне становище супроти імперії… Володимир заходивсь коло християнізації своєї держави, без сумніву, теж з мотивів політичних передусім: в інтересах скріплення своєї власті й її піднесення всіма релігійними й культуриними засобами ромеїв – і умів поставити в своїй державі церкву на ту ж позицію, на якій вона стояла супроти світської власті в Візантії: на становище сторожа богоусталеного авторитету сеї власті супроти підданих, громадянства, втім і вищих його верств, на яких власть спиралась” (М.Грушевський).

Спробуйте аргументовано пояснити, якою мірою ви згідні із наведеними твердженнями М.Грушевського. Доповніть ці міркування розвідками в галузі культури і, зокрема, - філософії.

“Як я припускаю, ще до офіційного прийняття Руссю християнства виник твір, який пропагує християнський погляд на всесвітню історію, - “Промова філософа”… Цей напівкомпілятивний твір повинен дати уявлення народу, який навертається до християнства, про всесвітню історію, - і народу, і його правителю” (Д.С.Ліхачьов).

Як ви можете пояснити те, що погляд на християнську версію всесвітньої історії вкладається у вуста філософа? Який тип філософії при тому мався на увазі (античної, релігійної, соціальної)?

Вдумайтесь в характеристику ранньої української філософії, що її подає сучасний філософ:

“Для неї притаманне переважання питань, пов’язаних з усвідомленням сутності людини, та проблем, дотичних до філософії історії. Розвиваючись у щільному зв’язку із релігією, протягом зазначеного періоду філософія існує як сукупність важливих філософських ідей… Вона ще не виділилась у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу, тому історико-філософский аналіз цієї доби може здійснюватись переважно на рівні філософської культури українського народу” (В.Горський).

Спробуйте чітко позначити ті найважливіші особливості філософської думки Київської Русі, які фігурують у даному міркуванні.

Прочитайте нижче запропонований фрагмент, який походить з праці “Про Закон і Благодать” митрополита Іларіона. Іларіон прославляє Володимира Великого, який прийняв християнство і був охрещений на Василія:

“Радуйся між владиками, Апостоле, що не мертві тіла воскрешає, а душі наші мертві, що були умервтлені недугою ідольського служіння, воскресив! Тобою бо ми обоготворились і Життя Христа пізнали; ми були скорчені від бісовської омани – і тобою вирівнялись, і на путь життя вийшли; сліпими були від бісівської омани – і тобою випросталися сердечними очима; осліплені незнанням – і тобою прозріли світло трисонячного Божества; німими були – і тобою заговорили, і нині вже від малого і великого прославляємо Одноістотну Тройцю.

Скинув з себе каган разом з одежею і ветхого чоловіка; скинув тлінне; обтрусив прах невірства і, ввійшовши в святу купіль, родився від Духа і води, в Христа хрестився, в Христа обволікся і вийшов з купелі, в білім образі, сином ставши нетління і ймення прийнявши вічне і славне в роди і роди – Василія, котрим записався в книгах життя, в вишнім городі нетліннім Єрусалимі” (Іларіон).

Ознайомившись з текстом спробуйте визначити, як риторичний стиль проповіді впливає на хід думки Іларіона, що розуміє Іларіон під “бісівською оманою” і завдяки чому вона розвіялася, як Іларіон тлумачить природу людини до і після навернення до християнства?

Ознайомтесь з натупним фрагментом, який походить з “Повчання” князя Володимира Мономаха (1053-1125). Зверніть увагу на повчально-виховний характер твору.

“Справді, діти мої, розумійте, що чоловіколюбець Бог милостивий і премилостивий. Ми, люди, грішні і смертні, і якщо нам хтось зло зробить, то хочемо зтерти його і кров його пролити негайно. А господь наш, володіючи і життям і смертю, безмірні гріхи наші терпить і аж до кінця життя нашого. Як люблячий батько б’є дитя своє і знову пригортає до себе, так і Господь наш показав нам, як ворогів перемагать, як трьома добрими ділами позбуватися від них і перемагати їх: покаянням, сльозами і милостинею…

І хто не воздасть хвалу, не прославлятиме сили твоєї і твоїх великих чудес і доброт, содіяних на цьому світі: як небо влаштоване, а чи сонце, чи місяць, чи зорі, і тьма, і світло, і земля на водах покладена, твоїм, Господи, промислом! Звірі різні, і птиці, і риби украшені твоїм, Господи, промислом! І цьому диву дивуємось, як із пороху сотворив чоловіка, які лиця різноликі у людські подобі, що коли і всіх людей зібрать, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю” (Володимир Мономах).

Спробуйте описати світогляд Мономаха та визначити у ньому місце людини у відношенні до Бога. Зверніть увагу на такі слова Мономаха: “І цьому диву дивуємось, як із пороху сотворив чоловіка, які лиця різноликі у людські подобі, що коли і всіх людей зібрать, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю”. Поясніть думку Мономаха. Оцініть також стиль твору, його етичну та естетичну насиченість. Як би ви охарактеризували те бачення світобудови, яке проведене в “Повчанні”?

Ознайомтеся з наступним текстом. Наступний текст походить з Послання Митрополита Никифора до Володимира Мономаха, в якому йдеться про піст:

“Подякуємо і поклонимося Владиці, який постився, піст нам дав і їжу душевного здоров’я подарував. Ним створена сутність наша: безтілесне і тілесне. Бо безтілесне деяким божественним і чудесним способом створене. І тому, в нас боротьба велика триває, і чинить опір тіло духу, а дух – тілу. Тому корисна їда пісна, бо вона знищує тілесні пристрасті, загнуздує ворожі потяги і духу дає покору тіла.

Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом і подобою Бога створена. Ця душа з трьох частин складається, іншими словами, сили має три: розумну, звірину (чуттєву) і вольову (бажання). Розумна – старша і вища від всіх, тому відрізняємося від тварин і звірів; нею небо і все інше створене розуміємо і до Божого розуму піднімаємося настільки, наскільки добре за розумним слідуємо..

Дізнався князь про три частини душі. Дізнайся, також, про слуг її та воєвод… Бо та душа знаходиться в голові, маючи ум як світле око в собі і наповняє все тіло силою своєю. Так і ти, князь, воссідаючи на землі своїй, за допомогою воєвод і слуг своїх керуєш всією землею, і сам ти є пан і князь. Так і душа у всьому тілі діє через п’ять слуг своїх, іншими словами, через п’ять чуттів: зір, слух, нюх, дотик за допомогою рук. І зір є чуття вірне, і ним бачимо, якщо не без ума, тоді вірно бачимо… І необхідно лише єдиному очам видимому довіряти, почутому ні довіряти, ні не довіряти і багаторазово почуте перевіряти – тільки так можна отримати відповідь” (Митрополит Никифор).

Прочитавши текст, визначте з яких частин складається душа і пригадайте, хто з античних філософів говорив про те, що душа складається з трьох частин, які функції виконує кожна з частин душі? Визначте, який початок в людині керівний: розумний чи чуттєвий? Зверніть увагу на те, що митрополит застерігає князя від наївної довіри чуттям. Як ви думаєте, чому? Визначте, що є критерієм істини для митрополита.

Ознайомтеся з фрагментом, який походить з “Ізборніка” 1076 року, складеного для Святослава Ярославовича.

“Оскільки ти наділений великим багатством від Бога, остільки ти повинен багато і навіть більше цього віддати. Зверни слух свій до страждаючих в бідності, тоді і тебе Господь почує. Якщо хочеш, щоб усі тебе поважали, будь сам для всіх благодійником. Твердо знай, в чому спасіння душі твоєї, - в тому, щоб нікого з людей не образити. Не виправдовуй винуватого, навіть якщо він друг тобі, і не кривди правого, навіть якщо він ворог твій. Якщо хтось чистий душею, свобідний від людських оман і усвідомлює свою ніцість, той не впаде у гординю, навіть якщо і буде займати високу посаду. Не передавай того, що почув від пліткаря, щоби не загинути разом з ним” (“Ізборнік”).

Зверніть увагу на те, що “Наставлення багатим” відіграє особливу роль в збірнику. Визначте, до кого звертається автор цієї статті і чому? Зверніть увагу, що християнські чесноти переходять у чисто практичні поради, виражені в афористичній формі і чимось нагадують “Повчання” Володимира Мономаха.

Прочитайте наступний текст, який походить з “Притчі про людську душу і про тіло” (або “Слово про сліпого і кульгавого”) – політичного памфлету, написаного Кирилом Туровським (він же Теодозій Печерський, помер в 1182 р.) в кінці 60-х – початок 70-х років ХІІ століття. Тогочасні політичні події для Кирила є лише приводом для роздумів про сенс людського буття, про відповідальність людини перед Богом, про кару за зло і особливо про співвідношення влади, церковної і світської. В основі притчі лежить розповідь про сліпого і кульгавого з Вавілонського Талмуда (“Бесіда імператора Антоніна з раввином”).

“Добре, брати, і дуже корисно розуміти нам сенс Святого Письма: це і душу робить мудрою, і смирення спрямовує розум, і серце на прагнення до чеснот навертає, і самого чоловіка робить вдячним, і на небеса до Божих заповітів думку спрямовує, і до духовних справ тіло готує, і зневагу до земного життя формує, і весь життєвого світу сум відводить. Тому і прошу вас, старайтеся вдумливо читати святі книги, щоб, Божим наситившись словом, вічного життя досягнути…

…Коли прийшов господар взяти плоди у виноградник і побачив його обкраденим, покликав кульгавого і з’єднав його з сліпим, і почали вони викривати одне одного. Кульгавий говорить сліпому: “Якщо б ти мене не поніс, ніяк я не зміг би добратися туди, так як я кульгаю”. Сліпий говорить так: “Якщо б ти мені не показував дорогу, то я ніяк не добрався б туди”. Тоді господар, сівши на крісло судді, почав судити їх двох. І сказав: “Як ви крали, так і тепер – нехай кульгавий сяде на сліпого”. І коли кульгавий сів, наказав перед всіма рабами нещадно карати…

Пізнайте, брати, тлумачення цієї притчі. Господар – це Бог Отець, творець всіх. Його син доброго роду – Господь наш Ісус Христос. А виноградник – це земля і мир. А загорожа виноградника – закон Божий і заповіді. Слуги, сущі з ним – ангели. Кульгавий – це тіло людське. А сліпий – це душа людини. А що їх посадив біля воріт – це означає, що Він віддав у владу людини всю землю, давши йому закони і заповіді. Коли людина порушила заповідь Божу і за це осуджена на смерть, то спочатку душа до Бога приводиться і оправдується, говорячи: “Не я, але тіло згрішило”. Тому і немає покарання душам до другого пришестя, але вони зберігаються, - Бог знає, де. Коли ж він прийде обновити землю і воскресить всіх померлих, як сам нам сказав, тоді: “Всі сущі в гробах почують голос Сина Божого, і оживуть, і вийдуть ті, хто робив добро у воскресіння життя, а ті, хто робив зло – у воскресіння суду”. Тоді душі наші ввійдуть в тіла і кожний отримає по заслузі, згідно справ своїх: праведні – вічне життя, а грішники – нескінченну і безсмертну муку: “Чим хто згрішив, тим і муку прийме” (Кирил Туровський).

Ознайомившись з текстом, визначте, про що йдеться у притчі про сліпого і кульгавого? Яким є філософський зміст притчі? Яке розуміння людини подає автор у “Притчі”? Зверніть увагу на заклик Кирила Туровського читати Святе Письмо вдумливо. На які повчальні висновки звертає увагу Кирило Туровський, коли тлумачить Святе Письмо? Яким є стиль “Притчі” – логічно струнким чи образним, емоційним? Як називалося в середньовічній філософії мистецтво тлумачити тексти Святого Письма?

Завдання 2. Філософія Відродження в Україні.

Філософській думці цього періоду охоплює час від XVI - до середини XVII століття. Він означений кардинальними зрушеннями в інтелектуально-творчому житті України, коли в процесі інтенсивної взаємодії із культурно-духовною спадщиною західноєвропейського Ренесансу і Реформації формується гуманістична за змістом, але самобутня за характером, національна філософська література. Найбільш визначними представниками філософії цієї доби були: Юрій Дрогобич (Котермак) (бл. 1450-1494), Павло Кросненський (Русин) (бл. 1470-1517), Станіслав Оріховський (Роксолан) (1513-1566). Наведені нижче уривки деяких творів цих мислителів демонструють ознаки нового мислення і ту проблематику, яка характеризується як ренесансна.

“... Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням,

Хай буде користь від них роду людському в житті.

Ні, не даремні вони й не для реготу писані мною;

Виплід Міневри цей труд, родом з надхмарних країв.

Знаю: для тебе нема таїни у підмісячнім світі,

Нині ти, бачу, спізнав силу могутню зірок.

Обшири неба для наших очей незбагненно великі,

Розумом легко, проте, можемо їх осягнуть,

Наслідки ми за причинами і навпаки визначаємо,

Так відкривається шлях, що до ефіру веде.”

(Юрій Дрогобич)

Зверніть увагу на ту цінність, яку Ю.Дрогобич надає знанню. Які пізнавальні здібності людини фігурують у даному фрагменті? Який з них автор надає найпершого значення? Чому?

“Розум, що даний людині Богом є неодмінною підставою і провідником доблесних вчинків або “засадничою метою” ... Справжня мудрість і правдива наука тісно пов’язані з чемністю, уникають титулів, виявляють благородство й не втручаються до чужих справ. Отож підбирай для себе людей не за титулами, а дивись на їхні справи ... Таких людей у давнину називали філософами, бо вони давали королям такі знання, які потрібні були для правління ... Король має бути й філософом (який не під дахом, а під небом мешкає) ...” (Станіслав Оріховський)

“... Король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля ... а король – вуста, очі й вуха закону, а точніше інтерпретатор закону ...” (Станіслав Оріховський).

“Я русич і хвалюся цим, і охоче про це заявлю; пам’ятаючи про свій грецький рід і руську кров, про місце, де я народився і виріс ... Церква у рутенців утвердилася задовго перед тим, як до них прийшли поляки-католики. Але й пізніше довго ще не виникало суперечок через розбіжності релігійних обрядів. Кожен пильно оберігав те, що від предків успадкував (звідки б не був узятий початок ...” (Станіслав Оріховський).

На підставі прочитаного спробуйте відповісти на такі запитання:

а) які риси відрізняють ренесансний світогляд від середньовічного ?

б) проблемам земного чи потойбічного життя надають найпершу увагу цитовані мислителі?

в) якого змісту набуває в ренесансному світогляді розум, підтвердить цитатами оспівування його сили;

г) назвіть ідеї, які підносить у своїх морально-етичних вченнях Станіслав Оріховський;

д) які нові погляди на державу, форми політичного управління, місце та особисті якості правителя, значення закону (“природного права”) демонструють наведені висловлювання Станіслава Оріховського ?

ж) які засоби називають ранні гуманісти визначальними у вихованні громадян, як вони пояснюють поняття патріотизму і громадського служіння.

Характеризуючи українську філософську думку другої половини XVI – початку XVII століття, відмічимо, що тогочасна філософська думка в умовах протистояння католицизму носила відчутний релігійний характер і в ідейному плані концентрувалась довкола ідеї збереження віри. Організаційно тогочасний національно-релігійний рух, засновуючи церковні братства, друкарні, школи.

Сутність філософських поглядів діячів руху в певній мірі засвідчують наведені нижче уривки творів:

“... дуже зашкодило Руській державі, що не розширювано в них шкіл і наук, бо якби мали науку, тоді в своїй невідомості не прийшли б до такої погибелі… Не маючи своєї науки, почали своїх дітей давати в науку римську, а ті з наукою призвичаювалися й до віри, і так помалу привели вони через свою науку (школу) до римської віри все панство руське ...” (”Перестороги”).

“Горе мені, злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль в добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій ! ... Колись гарна й багата, тепер споганіла й убога. Колись королева, всьому світові люба, тепер усіма зневажена і опечалена ... Діток народила і зростила, а вони зреклися мене ... привели до занепаду ... Священників моїх осліпили, пастирі мої (не бажаючи знати, що про душу йдеться) оніміли, старші мої одуріли, молодь моя здичавіла, дочки мої до розпусти вдались ...” (Мелетій Смотрицький).

Зверніть увагу на те, як українські мислителі ставляться: а) до знання та освіти; б) до ролі історичної традиції в житті народу.

“ Де бо сьогодні в Ляцькій землі віра? Де нація, де любов? Де правда й справедливість суду? Де покора? Де євангельські заповіді, де апостольська проповідь, де закони святих, де зберігання заповідей божих? Де непорочне священство, де хрестоносне життя чернече? Де просте побожне й релігійне християнство? Чи не все перемінилося в життя й безвір’я, далеко не чесніше, ніж у всіх народів нечистих ?“ (Іван Вишенський).

“Оповім вам велику таємницю: диявол має таку заздрість до словенської мови, що ледве живий од гніву. Радо би її вигубив дощенту, і усю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до неї омерзіння… А то через те диявол підняв боротьбу супроти словенської мови, що вона є найплідніша з усіх мов та наймиліша богові, оскільки без поганських хитрощів, тобто без граматик, риторик, діалектик,… а через просте старанне читання… підносить святий дух… Отож, знайте, що словенська мова перед богом більшу честь має, ніж елінська та латинська” (Іван Вишенський).

Які мотиви рухають полемічним запалом І.Вишенського? Чим він опікується найбільше? З ким із мислителів Західної Європи споріднює його прагнення повернутись до звичайної народної мови?

“Що ж інше в світі цим може бути вам милішого від батьківщини? Якщо у милість є вам здравіє, якщо милими є жени, чада, братія, то батьківщина далеко милішою бути повинна. Бо вона вас уродила, вона вас виховала, вона вас всіма благами збагатила ” (Анатолій Радивиловський).

“ ... створив Бог людину з двоякої сутності – небесної та земної. Тіло видиме - з землі, душа ж невидима – з неба. Ітому людина – це світ і темрява, небо і земля, янгол і звір. І розмістив її (Бог) у межах смерті й життя, посеред величності й смиренності. Дивне поєднання – дух і плоть, смерть і життя ... Повстає бо душа на тіло, і тіло воює з душею ... Тіло ж нехай перебуває під владою душі розумної та навчається і пізнає ... Як у тілі очі всю красу світу цього зрять, так і в душі ум – багатозоре око. Той (ум) бачить видиме і невидиме, небесну і земну красу, і тими чеснотами насолоджується ...” (Кирило Транквіліон-Ставровецький).

“ Розум є здатність розумної душі, що пізнає речі, які підлягають розумінню... Воля є сила душі, яка приймає або не приймає речі, пізнані розумом. Об’єктом або матерією волі є ... добро взагалі ... Чи має людина свободу волі щодо вибору творити добро або зло ? Ця свободна воля називається по-латині liberum arbitrium (вільним волевиявленням), а по-слав’янськи – самовладдям ...” (Косіян Сакович).

Наведені цитати із творів видатних представників української ренесансної філософії другої половини XVI – початку XVII століття вимагають розуміння та прояснення таких питань:

а) якими факторами пояснюється надзвичайно критичний і полемічний характер філософських теоретизувань на суспільно-політичну та релігійну тематику?

б) які актуальні проблеми суспільного життя підносять діячі братського руху; як вони обґрунтовували ідею залежності суспільного поступу із поширенням шкільної освіти та знання?

в) продемонструйте тісну взаємозалежність між релігійним і національно-визвольним рухом тієї доби;

г) окресліть нові тенденції у вченнях про природу і людину, а також співвідношення віри та розуму; в чому полягає відмінність між раціоналістичною та містичною позиціями в осмисленні проблем “Бог – світ” і “Бог - людина”?

Завдання 4. Філософія в Києво-Могилянській академії.

Аналізуючи філософську спадщину професорів Києво-Могилянської колегії (Академія від 1701 року), акцентуємо особливу увагу на значному піднесенні її професійного рівня і виокремленні у самостійну галузь наукових знань.

“Нічого немає на землі великого, крім людини і нічого великого в людині, крім розуму” (Йосиф Кононович-Горбацький).

“Всі достоїнства, що в природі розділені на частини, в ній одній (в людині) зосередились, і вона є ніби другою природою, якщо не величиною, то повною досконалостей, рівною цілій природі” (Феофан Прокопович).

“Найвище людське щастя в цьому житті частково полягає в мудрості й доблесті, частково – у здоров’ї тіла й добрій долі “ (Георгій Кониський).

“Бог існував раніше буття світу ... як найдосконаліший розум ... Ціле визначення природи збігається з Богом, в якій він із необхідністю існує і якою він рухає ...” (Феофан Прокопович).

“ ... етика – наука практична, що стосується вчинків людини, спрямованих на моральне добро або узгоджених із здоровим глуздом” (Георгій Кониський).

“Активне ж життя полягає в удосконаленні моральних доброчинностей, а саме - громадянських та військових” (Стефан Калиновський).

На підставі даних цитат охарактеризуйте наступні положення:

а) яку філософську проблематику цінують та висувають на перший план професори Києво-Могилянської академії?

б) в чому можна побачити в їх міркуваннях збереження давніх традицій філософствування?

в) яке місце у філософських вченнях київських вчених займає проблема співвідношення віри та розуму, як вона позначилась на новій морально-етичній концепції?

Розкрийте зміст раціоналістичних вчень, обґрунтуйте значення таких категорій як “розум”, “інтелект”, “свобода волі”.

Завдання 5. Філософські ідеї Григорія Сковороди.

Ознайомтесь із деякими філософськими оцінками творчості Г.Сковороди.

“…Онтологізмом пронизане напрочуд цілісне світосприйняття “російського Сократа” – Г.С.Сковороди… Він, сповнений священного вогню “теоман”, значно перевершує як натура свої глибоко оригінальні та чудові філософські твори” (В.Ерн).

“Філософські найбільш цінним мислителем кінця XVIII ст. був Григорій Сковорода… Він був вродженим мислителем, що цілком підпорядкував свої філософські задуми релігійному прагненню злиття із Богом. Його можна назвати першим російським вільним православним мислителем” (С.Левицький).

Зверніть увагу на те, що в зазначених оцінках Г.Сковорода подається як російський філософ (що зрозуміло з огляду на те, що Україна в той час була складовою частиною Російської імперії). Чи можна це вважати свідченням міжнародного визнання творчості філософа?

“Підведи ж від землі твої думки і зрозумій людину, народжену в тобі від Бога… Якщо хочемо виміряти небо, землю й моря, то ми повинні, по-перше, зміряти самих себе… нашою власною мірою. А якщо нашої, всередині нас, міри не знайдемо, то чим можемо все інше виміряти? А не вимірявши спершу себе, яку користь отримаємо із знання міри в усіх інших створіннях? Чи може той, хто є сліпим у своєму домі, бути прозорливим на ринку? Люби Бога і наближайся до нього завжди, серцем і пізнанням наближайся, а не ногами та вустами. А якщо не наблизишся і не поєднаєшся із тим, хто є головою твоїй голові, то залишишся мертвою тлінню і трупом” (Г.Сковорода).

В якому сенсі можна вважати людину мірою усіх речей? В чому, за Г.Сковородою, полягає мета та сенс самопізнання? Із якими давніми філософами солідаризується Г.Сковорода у цих міркуваннях?

“Подивись тепер на людину і пізнай її. Ти бачив у колоску солому з половою? Що ж таке колосок? Колосок є сама сила, у котрій міститься стебло зі своїми гілками і остюк з половою. Чи не в зерні все це заховане? Чи побачив ти у колоску те, чого раніше не бачив? Тепер пізнавай у людині те, що для тебе не було видимим” (Г.Сковорода).

Які саме особливості та ракурси людини виділяє Г.Сковорода даними міркуваннями? В якому сенсі можна уподібнити людину насінню, колоску?

“Є три світи. Перший є всезагальний… Він складений із незліченних світ-світів і є великий світ. Інші два суть часткові і малі світи. Перший – мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий – світ символічний, тобто Біблія… Біблія є символічним світом, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури; вони є образами, що приводять нашу думку до поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах… У всього є два єства: боже і речовинне: всі три світи складаються із двох сутностей, названих матерія і форма та складаючих одне ціле. Згадані форми у Платона називаються ідеї, тобто видіння, види, образи. Вони суть перші нерукотворні світи… У великому й малому світі речовинний вигляд дає знати про сховані під ним форми або вічні образи. Таке ж і в символічному або біблійному світі…” (Г.Сковорода).

Засвойте належною мірою онтологію Г.Сковороди, тобто його вчення про світобудову. Зверніть увагу на те, що саме світ символів опосередковує зв”язок тілесного та духовного. Чим, на вашу думку, думки Г.Сковороди очевидно відрізняються від поглядів Платона?

У наведених нижче рядках ви зможете доторкнутись до одного із моментів, що складає оригінальність Г.Сковороди і свідчить про його виходи за межі християнської богословської ортодоксії:

“Доки яблуня, доти з нею і тінь її. Божественне дерево вічності зеленіє завжди. І тінь же її ні місцем, ні часом не обмежена. Світ цей і всі світи – це тінь божа. Вона зникає частинами, є несталою і перетворюється на різні форми, про не відлучаючись ніколи від свого живого дерева. І давно вже освічені люди сказали оцю річ: матерія вічна, тобто вона всі місця й часи наповнила” (Г.Сковорода).

Отже, з”ясуйте, за Г.Сковородою, матерія створена Богом чи вічна? Як цей погляд Г.Сковороди впливає на його інші думки та уявлення? Скористайтесь для відповіді на ці питання наступними фрагментами із творів філософа.

“Світ наш є риза, а господній – тіло. Небо наше є тінь, а господнє – твердь… Вік наш – це брехня, мрія, суєта, пара, ніщо, а істина господня перебуває вічно. Вік наш – це різноманітність та різновид тіні, січення піску… Вік же господній є єдність, тотожність, діамант…

Стань, якщо хочеш, на рівному місці і звели поставити навколо тебе сотню дзеркал. Тоді побачиш, що один твій тілесний вигляд володіє сотнею видів, що залежать від твого одного. А як тільки забрати дзеркала, раптом всі копії ховаються у своїй основі, тобто в оригіналі. Проте і наш тілесний вигляд є лише тінь істинної людини…” (Г.Сковорода).

Спробуйте дати відповіді на питання: а) чи існують світові природи (натури) окремо одна від одної, в “чистому вигляді”; б) чи може тілесна натура адекватно, правильно і точно виразити сутність духовної; в) яку роль у співвідношенні цих натур, в розумінні їх співвідношення належить людині?

Ознайомтесь із поглядами Г.Сковороди на властивості людини та її життєву долю.

“Не можна знайти щастя поза собою; істинне щастя перебуває всередині нас. Безперервно думай, щоб пізнати себе. І оце-то є молитва, тобто розпалювання твоїх думок до цього. Це – крик твій, крик таємний… Оце ж і є бути щасливим – пізнати, знайти самого себе.

Голова всього в людині – людське серце. Воно є найточніша людина в людині, а все інше – околиця… А що таке серце, як не душа? Що таке душа, як не бездонна думок безодня? Що таке думка, як не корінь, насіння й зерно всієї нашої видимої натури і зовнішньості? Тому-то, бачиш, людина, яка втратила сердечний спокій, загубила свою голову і свій корінь.

Думка є таємною пружиною в нашій тілесній машині, голова й початок всього її руху, а за цією головою йдуть усі зовнішні органи, наче на налигачі, але думка ніколи не спочиває, наче полум’я чи ріка. Її безперервне стремління – це бажання. Куди ж вона прагне? – Шукає своєї насолоди й спокою. Спокій же її не в тому, щоби зупинитись і простягнутись, як мертве тіло, а навпаки: вона, начебто перебуваючи у мандрах, шукає по мертвих стихіях свого спорідненого і, ще більше розпаливши свою спрагу, швидше піднімається від тлінної речовинної природи до свого рідного і безначального начала…” (Г.Сковорода).

Як подає Г.Сковорода найважливіші умови досягнення людиною її життєвого щастя? В цьому саме полягає це щастя? Що спонукає людську душу прагнути дістатись до вічного? – Спираючись на наведені міркування філософа, спробуйте визначити, до якої філософської течії пізньої античності схожа вибудувана тут ієрархія людських якостей.

Завдання 6. Українська філософія початку Х1Х ст.

Приступаючи до вивчення даного питання, студенти повинні врахувати:

- що це був період активного прилучення української філософської думки до надбань німецької класичної філософії;

- що в цей період лише починається епоха формування самостійної філософсько-світоглядної рефлексії на основі підвищення інтересу до власних культурних засад;

- що внаслідок впливу німецької класичної філософії на розвиток філософії в Україні з”явились оригінальні філософські концепції П. Юркевича, О.Новицького, О.Потебні, Г. Шпета та ін.

Перечитайте нижче наведені тексти; спираючись на міркування відомого дослідника історії української філософії, покажіть, як і в чому проявились у ній впливи національного характеру?

“Риси духовності бароко залишилися в українському національному типі аж досі. Основна духовна риса бароко це “декоративність”, що цінить більше широкий жест, ніж глибокий зміст – більше розмах і кількість ніж внутрішню якість, більше – вираз, форми вияву змісту, ніж зміст самий, одним словом – цінить більше “здаватися” ніж бути”…

Емоційність виявляється у високій оцінці життя, почуття. Почуття, емоція оцінюється навіть як шлях пізнання (Гоголь, Юркевич). Але ця “філософія серця” має і інший сенс – в людськім душевнім житті глибше ніж свідомі психічні переживання служить їх основа – “серце”, найглибше в людині, “безодня”, яка породжує з себе і зумовлює собою, так би мовити, “поверхню” нашої психіки (Сковорода, Гоголь, Юркевич, Куліш). З цим зв’язане і визнання , що людина є малий світ “мікрокосмос”, бо в “сердечній глибині”, безодні криється усе, що є у цілому світі…” (Д.Чижевський).

Нижче наводяться тексти Я.Козелецького, який прагнув охопити цілісний комплекс філософських проблем свого часу. Спробуйте проаналізувати ці тексти відповідно філософській проблематиці.

“Філософія містить в собі всі науки, … вирішує тількики генеральні пізнання про речі і людські справи... Метафізика є наукою випробування причин істини... В основі буття завжди є річ, яка може бути простою і складною; прості речі мають лише сутність та існування …, складні – матеріальні тіла з багатьма якостями, такими як простір, час, причина, основа, необхідність, випадковість”(Я.Козелецький).

“Пізнати можна за допомогою чуття які є “вікнами” і дверима, через які враження проникають в душу. Так (тобто – чуттям) пізнають лише окремі речі…а розум дає знання загального” (Я.Козелецький).

Питання яких філософських дисциплін розглядаються у наведених рядках? Назвіть ці дисципліни та окресліть предмет їх вивчення.

Значний внесок у розробку філософії на початку ХІХ ст. вніс П. Лодій. Ознайомтесь із деякими уривками з його творів. Спробуйте з’ясувати в яких його тезах прослідковується вплив німецького ідеалізму.

“… Метафізика є наука, яка досліджує начала всезагальних понять і доказів, на підставі яких можемо утворювати собі найбільш повні поняття про речі” (П.Лодій).

“Ми ясно бачимо, що людське пізнання не може бути твердим, якщо воно не спирається на онтологію. Це випливає з того, що ми не матимемо досконалого знання перших начал і перших істин науки, а на них спираються всі докази, якщо не візьмемо його з онтології, бо крім онтології його з жодної іншої науки взяти не можна” (П.Лодій).

Спробуйте прокоментувати дане положення і пояснити, чому та в якому сенсі пізнання може спиратись лише на онтологію? Хто із представників західно-європейської філософії дотримувався такої позиції?

“Сущим є все те, що має буття, або може його мати. Тим самим суще є двояким: дійсністю і можливістю. Дійсність – це те, що справді має буття…. Можливість – це те, що не існує, але може бути... Визнаючи сутність, слід визначити і властивості. Отже, як сутність, так і властивості є логічно необхідні, незмінні, вічні, бо властивості необхідно походять із сутності; оскільки достатня причина міститься у сутності” (П.Лодій).

Згадайте, ким із німецьких філософів був введений у філософію принцип достатньої причини (підстави)?

Звертаючись до уривків з текстів Й.Б.Шада (викладав філософію у Харківському університеті), спробуйте з”ясувати, чим відрізнялась позиція Й.Шада від позиції І.Канта. Які світоглядні наслідки могла мати така відмінність?

“І.Кант виходив з поділу розуму на теоретичний та практичний… але теоретичний розум обмежувати сферою “речей для нас” не слід… Розум функціонує і в формі споглядання або бажання визначає, що і чому слід чинити, і тільки в цих різних формах називається по різному – “теоретичний” і “практичний” розум” (Й.Шад).

“Світ є відображенням абсолютного розуму. Речі за своєю природою відповідають ідеям, збігаються з ними. Ідеї – істинні, вічні форми всякого буття” (Й.Шад).

Ознайомтесь із оцінкою ідей Й.Шада істориком української філософії Д.Чижевським:

“ Шад хоче піти далі ніж Кант, користуючись тим розмежуванням розуму (Vernunft ) і розсудку (Verstand), що його знаходить у Канта. Розсудок у своїй діяльності обмежується світом досвіду і феноменів (явищ). Він зустрічає протилежності, бо їх знаходимо в досвіді. Дух людини не заспокоюється на протилежностях та протиріччях, а хоче їх об’єднати. Розсудок може об’єднати протилежності лише “формально”, при допомозі загальних понять. Розум має справу не з досвідом, а з ідеями. Ідеї ж вносять у весь світ єдність та гармонію. – Визнаючи це основне розрізняння Канта, Шад не хоче обмежувати ролі розуму “регулятивною” функцією, себто надаванням лише провідних точок погляду пізнанню, а вважає, що розум здібний і до дійсного пізнання “надсмислового”, ”речей по собі”, “абсолютного” (Д.Чижевський).

Завдання 7. Українська університетська філософія ХІХ ст.

Цілу плеяду глибоких мислителів виховав у ХІХ ст. Київський університет; серед них високу оцінку істориків філософії отримали О.Новицький, С.Гогоцький, П.Авсенєв. Ознайомтесь із деякими їх ідеями.

“Свідомість від самого початку перебуває у відношенні до того, що є вищим від неї і від світу… Віддаючи собі звіт у предметах свого внутрішнього бачення, людина підпорядковує їм свої думки. Саме тут народжується філософія… Вона є наукою про все лише у тому відношенні, що приводить до усвідомлення законів і основ усякого буття. Вона є наукою наук тільки тому, що містить в собі умови умов, начала і форми усякого бачення… Тільки ці форми і закони складають її істинний зміст, на який не можуть претендувати інші науки… Світ ідей є батьківщиною філософії. Там народжується вона, звідти черпає свої сили і з”являється в світ дольній як провісник світу горнего” (О.Новицький).

Проаналізуйте наведені міркування О.Новицького; виділіть в них ті аспекти філософського мислення, які, на вашу думку є цікавими, важливими та зберігають свою значущість і сьогодні.

“Всі великі люди, і особливо ті, хто займається філософією, суть представники свого народу. Вони як у фокусі тільки концентрують в собі те, що вже розсіяно в народі, приводять до свідомості те, що й поза тим таїться в народному дусі потаємно та неусвідомлено… Вони повертають народу те, що сприйняли від нього самі, тільки в іншому, більш розвиненому вигляді… В противному випадку філософські ідеї, навіть високі й світлі, залишаться непізнанними; вони не приживуться в суспільній думці, як рослина у невластивому для себе грунті…” (О.Новицький).

Як ви вважаєте, впливи яких представників німецької класичної філософії відчуваються в наведених тезах О.Новицького? Якою мірою ці тези є актуальними?

“Філософія… не є та чи інша окрема система, система Платона, Арістотеля, Канта, так само як людство не є тільки той чи інший народ… Філософія в її істинному значенні є справою людства; це є свідомий розвиток всезагальних ідей світобачення” (О.Новицький).

Порівняйте останні ідеї О.Новицького із попередніми. Чи не здаються вони вам суперечливими? Спробуйте пояснити їх співвідношення, тобто вирішити дилему: філософи виражають дух свого народу чи опікуються вічними і всезагальними темами?

“Тільки там, де перед зовнішнім світом думка постає самоусвідомленою, визначається її відношення до нього, тільки там утверджується начало і можливість тієї вищої і багатоманітної науки, яку ми називаємо філософією” (С.Гогоцький).

Визначить, якою мірою таке розуміння філософії відповідає положенням німецької класичної філософії? Яку рису філософського мислення виводить на перший план С.Гогоцький?

“Всяка освіта, всяка культура, якщо вони відповідають своєму призначенню, повинні пропонувати, по-перше, дві свої сторони – ідеал досконалості… і ті моральні сили, які здійснюють в собі цей ідеал і служать його виразником; по-друге, те відношення сил до ідеалу, яке потрібне для переходу ідеалу в дійсність” (С.Гогоцький).

Прокоментуйте наведене положення; чи згідні ви із таким окресленням ролі ідеалу в людському житті? – Аргументуйте свою відповідь.

Оцінку творчості Д.Велланського подав Г.Г.Шпет:” … викладаючи спеціальні науки в новому дусі, викликав загальний інтерес до філософських основ науки і знання взагалі, втілюючи при цьому думку про суттєву необхідність такої основи...”

“Отже, якщо філософія силкується витлумачити явища світу, що лежать перед нами, або розкриваються в нас самих, через ідею та за допомогою ідеї, якщо вона розглядає явища світу як одкровення або втілення думки, якщо для неї ідея є джерелом, основою, законом і типом діяльності, що являє себе, то в цьому напрямі вона намагається пояснити й обгрунтувати те світоспоглядання, яке з необхідністю передбачається релігійним та моральним життям людства. Питання про основу та мету світу, про ставлення світу та людини до Бога – питання, розв”язання яких передбачає припущення ідеї, бентежать із непереборною енергією загальнолюдську свідомість раніше і перш за будь - яку науку; вони виникають у свідомості з необхідністю не з тимчасового інтересу, а як завдання суто духовні, що торкаються споконвічних потреб людства” (П.Юркевич).

Уважно перечитавши наведений фрагмент одного із яскравих представників української філософії ХІХ ст., визначить: а) чи був П.Бркевич релігійним філософом; б) ідеї яких попередніх філософів проглядаються в його міркуваннях?

“… Філософія, як цілісне світоспоглядання є справою не людини, а людства, яке ніколи не живе абстрактно, або суто логічною свідомістю, а розкриває своє духовне життя в усій повноті і цілісності його моментів” (П.Юркевич).

Поясніть, які місця даного фрагмента відповідають загальним особливостям української філософії?

“Ця ідеальна точка до якої прагне суб”єкт є істина, є ідея. Вона існує для загального розуму. Вона висловлює не те, що ми можемо відчувати щодо даної речі, а те, що є в самій речі, або те, чим є сама річ, істинно ”суще” (П.Юркевич).

Чи свідчить дане положення про оптимістичний підхід філософа до питань про можливості людського пізнання? Як ви зрозуміли, що є ідея для П.Юркевича?

“В серці людини знаходиться джерело для таких явищ, які наділені особливостями, що не випливають ні з якого загального поняття або закону… Релігійна свідомість найбільш виправдовується природою людського серця, поза яку ми вже не можемо стати, щоби побачити ще інші її складові причини і яка, внаслідок того, володіє всією безпосередністю буття, спричиненого Богом…” (П.Юркевич).

До думок якого українського філософа приєднується у даних міркуваннях П.Юркевич? Як він витлумачує природу людського серця? Чи згідні ви із його міркуваннями?

“Одному лише науковому світоспогляданню під силу рухати людство до вищої мети, яка тільки може йому уявлятись, - до мети його об”єднання. Попередні світоспоглядання виявились безсилими на цьому шляху й привели лише до посилення міжнародної ворожнечі. Розум, звільнений від їхніх пут, сам по собі, спираючись на вільне вивчення природи і життя, виявиться спроможнішим” (В.Лесевич).

Позицію якої течії у філософії ХІХ ст. поділяє автор даного тексту? Чи виправдана така позиція? – Поясніть це, враховуючи досвід ХХ – початку ХХІ ст.

“… Предметом вивчення позитивної філософії є дійсність у найтіснішому розумінні цього слова, тобто та частина Всесвіту, чи космосу, що якоюсь мірою може у часі і просторі підлягати нашому спостереженню і досвіду” (В.Лесевич).

Наскільки адекватно передає В.Лесевич вихідний пафос позитивізму? Які позитивні наслідки для України ХІХ ст. могло мати захоплення позитивізмом?

“Теорія пізнання являє собою одну з найголовніших частин сучасної філософії. Немає можливості будувати філософську систему, якщо не визначити заздалегідь, що може пізнавати наш розум і від пізнання чого він має відмовитися назавжди, тобто якщо заздалегідь не визначити меж людського пізнання” (Г.Челпанов).

“…У найзагальніших рисах про неї (філософію) можна сказати, що вона має на меті визначити відношення між “буттям” і “мисленням”, між суб”єктом і об”єктом” (Г.І.Челпанов).

Яку філософську дисципліну висував Г.Челпанов, професор Київського університету, в якості найпершої і провідної? З думками якого представника німецької класичної філософії співпадали його міркування?

Познайомтесь із цікавими думками О.Потебні, професора Харківського університету.

“Мова – це засіб не стільки виражати готову істину, як відкривати раніше невідому; стосовно того, хто пізнає, вона становить щось об’єктивне, а стосовно світу, що пізнається – суб’єктивне… Дух без мови неможливий, тому що сам створюється за допомогою мови, і мова в цьому є перша в часі подія… Мову і дух, що взяті в розумінні послідовних проявів духовного життя, ми можемо виводити з “глибини індивідуальності”, тобто з душі як з начала” (О.Потебня).

“Царина мови далеко не збігається з цариною думки. В середині людського розвитку думка може бути пов’язана зі словом, але на початку вона, певно, ще не доросла до нього, а на вищому ступені абстрактності покидає його, як те, що не задовольняє її вимогам” (О.Потебня).

“Міф близький з науковим мисленням в тому, що він є акт свідомої думки, акт пізнання, пояснення через сукупність раніше даних ознак, об’єднаних і доведених до свідомості словом і образом” (О.Потебня).

“Весь зміст нашої думки вичерпується тим, що ми знаємо, і тим, в що ми віримо. Вирішення питання про відношення знання і віри залежить від вирішення іншого: чи має думка якісь особливі засоби для засвоєння предметів віри, чи впливають на нас ці предмети не тим шляхом, яким діє пізнання?” (О.Потебня).

Як би ви визначили провідну тему наведених міркувань? Які надскладні явища допомагають нам осмислювати ідеї О.Потебні? Наскільки актуальними на сьогодні постають підняті їм проблеми?

Завдання 8. Філософські ідеї в літературі та в громадсько-політичних рухах.

Уважно опрацюйте наведені нижче висловлювання представників літератури та громадсько-політичних рухів України ХІХ ст. і спробуйте з’ясувати основні запропоновані ними ідеї.

“Ми приймаємо, що всі слов’яни повинні між собою поєднатись, але так, щоб кожен народ склав свою окрему республіку й управляв своїми справами незалежно від інших; щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу й свій власний устрій. Такі народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорвати, серби і болгари” (“До братів українців“. Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства).

Чи виправдана, на вашу думку, дана теза Кирило-Мефодіївців? Чи відповідає вона сучасним тенденціям суспільного процесу?

Вінцем усього був страшний егоїзм, який виразився потім тим, що значна частина таких юних перетворювачів суспільства, змужнівши, переродилася в біржових гравців і експлуататорів чужої власності можливими засобами; ті ж, хто залишився енергійно відданим своїм нігілістичним теоріям, що виправдовують будь-який засіб для цілі, морально виробили покоління безумних фанатиків, які відважуються проводити свої переконання кинжалами і пістолетами. Такими були неминучі наслідки вчення, яке головним чином задалося матеріалізмом і відкиданням морального закону, вкладеного в серце людини найвищим вічним розумом, який керує невідомими нам шляхами, всією долею історії людства” (М.Костомаров).

Як би ви визначили ту світоглядну позицію, на якій наполягає автор даного уривку? Наскільки ви згідні із ним в оцінці ролі матеріалістичного світогляду в певному спрямуванні політичної боротьби? Доповніть свої міркування прикладами із сьогодення.

“Як же не дивно, як не дико називати безглуздям потреби душі, яка тільки цим, а не іншим шляхом може сповістити іншій душі свою життєдайну силу? Резонерством нічого з цим прагненням не вдієш: воно зароджується глибше в душі, аніж найбільш розумні і грунтовні міркування. Справа тут не в одній відмінності мов; справа в особливостях, в способі виразу думок, чуттів, рухів, душі, і які мовою, не природною авторові, виразитись не можуть” (П.Куліш).

Які загальні риси українського філософствування та менталітету проявились у наведених міркуваннях М.Костомарова та П.Куліша? Чи виправдались такі підходи до розуміння дійсності в реальному ході історії?

Ознайомтесь із тими ідеями П.Куліша, що лягли в основу концепції “Хуторянської України”:

“Природня простота дає людині чисте серце. Ніяка наука такого правдивого серця не дасть… Необхідно повертатись іноді до первобутної дикости і суварости душі, втікати в широкошумні дубрави… В європейській цивілізації мало ладу… Треба містами розсипатись на села, на хутори і з”їздитися лише до контор на засідання на короткий час, ніяк не засиджуватись у велетенських скопищах многолюдства, не утворюючи дорожнечі, не наживаючи рівнодушности до незаможніх, не розриваючи сусідських зв”язків із селянами. – Лише тоді бідність урівнялася б з багатством…” (П.Куліш).

Спробуйте оцінити, наскільки подібні погляди: а) були співзвучні своєму часу; б) відповідають українському менталітету; в) прийнятні в наш час?

“Створив мене Бог і не приховав від мене мого призначення. Справа моя є те, про що повинна перш за все думати кожна людина. Справа моя – душа і міцна справа життя. А тому і образ моїх дій повинен бути міцним і надійним… Грішить сьогоднішня людина… не від надлишку своєї власної розбещеності, не від нечутливості і не від того, що бажає грішити, а від того, що не бачить гріхів своїх…Ні, людина не є нечутливою, вона зрушить з місця, якщо їй зобразити справу так, як вона є… Лише злегка підведи завісу і вкажи їй хоча б один із тих щохвилинних злочинів, які вона здійснює, і в неї вже не вистачить хоробрості вихвалятися своєю безгрішністю… Життя треба показати людині, - життя, узяте під кутом зору його сьогоднішньої заплутаності… Тільки не треба забувати, що узяте нами місце з земній державі задля того, щоби служити Господарю небес. Повірте, що Бог не даремно повелів кожному бути на тому місці, на якому він тепер стоїть” (М.В.Гоголь).

Уважно проаналізуйте вихідні положення гоголівської концепції “непомітного зла”, спробуйте передати її зміст власними словами. Чітко окресліть особливості світоглядних орієнтацій М.В.Гоголя, світоглядне та моральне значення його ідей.

“Розум не є в нас найвищою здатністю. Його посада не більше, ніж поліцейська: він може тільки приводити у порядок та розставити по місцях все те, що ми вже маємо… Він незрівнянно більше залежить від інших душевних станів…Розум іде вперед, коли йдуть вперед усі моральні сили в людині, і він стоїть непорушно й навіть йде назад, коли не підносяться моральні сили.…” (М.В.Гоголь).

До чиїх поглядів близький у наведених міркуваннях М.В.Гоголь? Сформулюйте своє відношення до них.

“Немає нічого постійного, стоячого (статичного), а бачить наш розум тільки переміну (еволюцію), рух (динаміку). Немає і не може бути постійних національних ознак, немає між людьми вічних політико-адміністративних порядків, таких, як наприклад, обрусеніє, не може бути національних святош. Вся практична мудрість людська може бути в тому, щоб вбачати напрям руху світового, його виміру, закон і послужитись тим рухом… З трьох світових вір дві, християнська та магометанська, ворогували проміж себе, а коли всередині їх теж почались незгоди, то різні церкви ворогували проміж себе та нищили людей не менше, коли не більше, як нищили їх війни національні. А ось розумніші та добріші люди по різних вірах почали думати, що не слід чіпатись до других за різні церковні звичаї та думки, а що треба поставити над усіма церквами людськість, і всіх людей і всіх людей всіх вір признати братами” (М.Драгоманов).

Які цінності співставляє між собою автор уривку? Яким цінностям та на яких підставах він надає переваги? Якими є ваші думки з даного питання? – Аргументуйте свою відповідь.

Уважно перечитайте філософсько-світоглядні міркування І.Я.Франка.

“Ціла історія нашої цивілізації, матеріальної і духовної, се не що інше, як поступове систематичне і ненастанне відсування, віддалювання границь неможливого” (І.Франко).

“Людина споконвіку прагне до однієї мети – до щастя. Того щастя вона досягне аж тоді, коли наука і праця зіллються для неї воєдино, коли всяка її наука буде корисною працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її розвинутої думки, розуму, науки. І народи тільки тоді зможуть досягнути щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками…” (І.Франко).

Які чинники людської діяльності вважає автор найпершими чинниками суспільного поступу? Якою мірою виправдані такі думки?

“Ідеал національної самостійності в усякім погляді, культурнім і політичнім, лежить для нас поки що… поза межами можливого. Та не забуваймо ж, що тисячні стежки, які ведуть до його здійснення, лежать просто-таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої відданості йому буде залежати, чи ми підемо тими стежками до нього, чи може звернемо на якісь інші стежки” (І.Франко).

Який орієнтир для індивідуальної діяльності висуває І.Я.Франко? Що він значить на практиці? Якою мірою це міркування можна використати для покращення сучасної ситуації в Україні?

Завдання 9. Українська філософія ХХ ст.

На початку ХХ ст. в Київському університеті плідно працював професор О.Гіляров, який зробив відчутний внесок в розвиток історико-філософської думки, а також розробив власну концепцію світобудови; ознайомтесь із деякими йогол міркуваннями.

“Кожен з філософських синтезів – плід особистої творчості їх авторів, що визріває на грунті сучасної для них культури, відповідно до їх особистих схильностей, смаків, настроїв, співчуттів і неспівчуттів” (О.Гіляров).

В чому полягає особливість погляду автора на умови філософської творчості? Чи бере він до уваги лише закони абстрактного мислення, чи виходить на ширші узагальнення?

“Всупереч розповсюдженому погляду на розум, як на керівника життя, останнє підпорядковане емоціям, тому, що нас тішить і засмучує, що ми любимо або ненавидимо, що нас збуджує і тримає у напруженні. Розум, сильний у теоретичній галузі, стає рушієм життя лише тоді, коли зігрітий почуттям. Тільки напоєна пристрастю думка, перемагає людей” (О.Гіляров).

Які традиційні особливості української філософської думки проглядаються у даних міркуваннях? Прокоментуйте їх і аргументуйте своє до них ставлення.

Ознайомтесь із характерним твердженням О.Гілярова, в якому подається його теорія світобудови – так звана “синехологія” – “вчення про співзвучність, узгодженість” (від. д-грецьк. “синехезис” – співзвучність):

“За нашим вченням дух і матерія є однією і тією ж сутністю, що розглядається з різних точок зору, двома визначеннями однієї першооснови, всесвітньої свідомості. Дух і свідомість, як явище кожного живого організму, особи для себе, матерія є свідомість, як явище їх для іншого. Як різні визначення свідомості, дух і матерія, явище для себе і для іншого, внутрішнє і зовнішнє, не зводимі одне до одного, але вони зведені до одного спільного – всі вони є різні визначення свідомості… Всесвіт – одухотворений організм, в якому кожний член існує для цілого і ціле – для кожного члена. Всесвіт – це одне тіло і один дух…” (О.Гіляров).

Спробуйте пригадати, в яких інших історичних вченнях вже фігурували схожі думки. Порівняйте ці ідеї О.Гілярова із ідеями Г.Сковороди, знайдіть в них спільне та відмінне. Спробуйте з’ясувати ступінь оригінальності даного світобчання.

Ознайомтесь із вихідними пунктами вчення В.Вернадського про ноосферу.

“Еволюційний процес… набуває нового геологічного значення завдяки тому, що він створив нову геологічну силу – наукову думку соціального людства. Ми як раз переживаємо її яскраве входження у геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу одного виду живої речовини – цивілізованого людства – на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить в новий стан в ноосферу… Людина вперше реально зрозуміла, що вона є мешканцем планети і може – навіть повинна – мислити та діяти в новому аспекті… Історія розумової культури людства… привела до сучасного всесвітнього життя. Зараз від нього нікуди не заховатись… І темпи укріплення всесвітньості настільки стрімкі, що сперечатись на цей рахунок немає сенсу” (В.Вернадський).

Якщо врахувати те, що подані тут ідеї сформувались у 30-х роках ХХ ст., то можна оцінити проникливість думки мислителя. Чи виправдала подальша історія цивілізації передбачення та твердження В.Вернадського? Чи справді в наш час функціонує особлива складова біосфери – ноосфера (розумо-сфера)? Що принесли сучасному людству науково-технічний прогрес?

Зверніться до тих міркувань видатного вченого, які засвідчують його серйозні зацікавлення філософією.

“Вперше в науковому обмірі, виходячи з емпіричних даних, встає перед нами стара філософська проблема людської свідомості. Бо ж геохімія ставить питання: як може людська свідомість змінювати людські процеси? Як і чому людська думка впливає на їх перебіг? Ми вступаємо в область, де до цього часу панувала робота філософської інтуїції і філософського логічного міркування. Перед нами немов би відкривається можливість науковим шляхом підійти до механізму цього впливу” (В.Вернадський).

Як ви вважаєте, чи виправдались сподівання В.Вернадського відносно наукового вирішення питання про механізми дії свідомості? Як можна оцінити сучасне значення зазначеної думки?

“Із процесом філософського міркування пов’язане питання, що стояло перед ним на протязі століть і досі є невирішеним (оскільки до сих пір багатьма філософами воно заперечується, хоча не може бути логічно спростоване): чи існує та особлива область філософського пізнання, особливий прояв розуму – “внутрішній досвід”, що дозволяє філософам виявляти нові прояви реальності” (В.Вернадський).

Співставте два останні положення В.Вернадського, проясніть, в чому вони єдині, а в чому відмінні. Поясніть ваше ставлення та розуміння останнього положення, аргументуйте ваше розуміння поняття “внутрішній досвід”.

“… Мозок палеолітичної людини не відрізняється суттєво… та за своєю структурою від мозку сучасної людини. І в той же час немає ніякого сумніву, що розум людини із палеоліту не може витримати порівняння із розумом сучасної людини. Звідси випливає, що розум є складна соціальна структура, побудована як для людини нашого часу, так і для людини палеоліту, на тому ж самому нервовому субстраті, але за різних соціальних обставин” (В.Вернадський).

Який новий аспект, важливий для розуміння свідомості, додає до своїх попередніх міркувань мислитель? Чи згідні ви із тим, що розум постає соціальною структурою?

Завдання 10. Особливості розвитку української філософії у 30-х – 90-х роках ХХ ст.

Розглядаючи розвиток філософії в Україні цього часу, врахуйте психологічний клімат в Радянській Україні після 20-х років: атмосфера вічного страху перед вільною думкою, талантом, високою майстерністю, – перед всім, що надає людині незалежність. Зверніть увагу на жорстке пов’язування філософії з політикою, де відступ від ортодоксальних філософських позицій розцінювався як політично ворожа акція. З іншої сторони, зверніть увагу на творчість української інтелігенції в еміграції в особі:О.Кульчицького, Д. Чижевського, Д.Донцова, В.Липинського.

“Слово, коли воно має бути творчим, повинно служити життю, а не безплідно намагатися нагинати життя до своїх законів… Закони слова, закони логіки, закони діалектики, тільки тоді можуть придбати творчу силу, коли вони служать не самим собі, а тому ірраціональному, нелогічному, стихійному хотінню, з якого родиться все життя, а в тім числі і саме слово” (Д. Чижевський).

Які прояви особливостей української філософської думки можна побачити у цьому твердженні філософа?

“Кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу. Але лише в цих обмежених і однобічних здісненнях загальнолюдський ідеал і є живий. Тому кожна нація якраз в своєму своєрідному, оригінальному, в своїй “однобічності” і обмеженості і має вічне загальне значення… Таким чином, окрема нація в певні моменти репрезентує історичну сучасність - іноді разом з іншими націями, а іноді сама.” (Д. Чижевський).

Уважно перечитайте наведений фрагмент і поясніть, в якому відношенні перебувають явище загальнолюдського та національно-культурного? Як ви розумієте твердження про те, що саме національна однобічність має вічне загальне значення?

“Слов’янській (зокрема українській) філософії треба ще чекати на свого великого філософа. Тоді те оригінальне, що може є в зародку у творах дотеперішніх слов’янських мисленників, виступить у весь зріст, відкривши глибини національного духу не лише перед усім світом, а й перед самим народом” (Д.Чижевський).

Чи згідні ви цілком і повністю із таким підходом до української філософії? Прокоментуйте наведений вислів та аргументуйте своє до нього ставлення.

Ознайомтесь із деякими твердженнями Д.Донцова – провідного ідеолога українського націоналізму.

“Коли б ми хотіли кількома словами висловити цілковиту різницю між націоналізмом і народництвом, то ми знайшли б її в двох діаметрально протилежних світовідчуттях: світ, де панує воля, і світ, де панує інтелект. Два темпераменти: чин (дія) і контемпляція (споглядання), інтуїція і логіка, агресія і пасивність, догматизм і релятивність, віра і знання…” (Д.Донцов).

“Зміцнювати нашу волю до життя, до влади, до експансії, - так означив я першу підставу націоналізму… До емоційності і фанатизму великих ідей, які рухають масами, треба додати ще одну їхню прикмету: “аморальність”… Коли я говорю про “аморальність” тих ідей, то розумію їх суперечність з буденною мораллю… Історія не знає рівності, як і природа; є там здібні і нездібні. Хто хоче забезпечити собі місце під сонцем, мусить довести свою здібність до цього. Права кожної нації на життя не існує, а коли б існувало, це було б найбільш неморальною річчю в світі…” (Д.Донцов).

Уважно вчитайтесь у наведені фрагменти і визначить, прихильником яких філософів був Д.Донцов. Якою мірою можна вважати його міркування виправданими? Оцініть їх історичну і сучасну значущість.

“Щоб успішно поборювати зовнішні напасти й розривну роботу відосередніх сил суспільного організму зсередини, мусить член провідної касти вміти сам не піддатися ніяким шкідливим впливам, які підточували б, ослабили або знищили його основну чесноту – його мужність… Бути невблаганним і твердим до себе, щоб бути невблаганним і твердим до ворожих спільнот зовнішнього світу і власної спільноти” (Д.Донцов).

Кого має на увазі Д.Донцов, говорячи про провідну касту? Яким сучасним політичним терміном можна позначити таку касту? Чи є ви прихильником такого бачення суспільного життя?

Тема 10: ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ.

Мета розгляду теми:

Виявити особливості проявів філософського мислення в сфері осмислення засад дійсності; прослідкувати, як при осмисленні буття проявляються такі важливі риси філософського мислення, як граничний рівень узагальнення, його принциповий людиноцентризм та ін.; ознайомитись із найпершими філософськими категоріями, що застосовуються при визначенні буття та його атрибутів; окреслити найважливіші особливості сучасної наукової картини світу.

Ключові поняття та терміни

- Буття - дійсність

- існування - мікро, макро та мега процеси

- реальність - наукова картина світу

- монізм - антропний принцип

- динамізм - інтенція

План семінарського заняття

1. Особливості філософського осмислення буття. Функції поняття буття у філософії.

2. Людські виміри проблеми буття.

3. Категоріальні визначення буття в історії філософії. Особливості класичного та некласичного розуміння буття.

4. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.

Завдання, вправи, тести

1. Буття, існування, реальність – ці слова є синонімами.

Так Ні

2. Поясніть, в чому полягає відмінність між поняттям “буття” та поняттям “все існуюче”? Продемонструйте, чому філософське розуміння дійсності не може задовольнитися поняттям “все існуюче”.

3. Вдумайтесь у тезу відомого онтолога ХХ ст. М.Гартмана: “Буття є те останнє, про що можна запитувати. Але останнє не може бути визначеним. Адже визначати (покладати межі) можна лише на основі чогось іншого, що стоїть позаду того, що визначається. Але останнє є те, за чим вже нічого немає”. Спираючись на ці твердження, спробуйте пояснити, яке значення для розгортання людського мислення може мати його відношення до буття як до того останнього, про яке можна запитувати. Як пов”язані буття і пізнання?

4. Поясніть, якою лінією міркування можна пов”язати між собою наведене вище окреслення філософського змісту поняття буття та визначення хибного та істинного, що його дав Арістотель: “Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, - значить казати хибне; а казати, що суще є, а не-суще не є, - значить казати істинне”.

5. Виберіть варіанти правильної відповіді на питання.

Поняття буття виконує у філософії такі функції:

а) воно окреслює найперші умови помислювання дійсності внаслідок того, що виводить міркування за межі конкретних форм сущого;

б) воно вказує природознавству напрями виправданого вивчення дійсності;

в) воно постає підставою для сенсоутворення, оскільки вказує на найперші та найширші орієнтири людського свідомого відношення до дійсності;

г) воно дозволяє проводити виправдані визначення основних понять науки;

д) воно виводить будь-яке мислення на рівень гранично широкого узагальнення.

6. Розуміння буття у східній філософії передбачає:

а) висування на перший план небуття, порожнечі;

б) надання переваги буттю над небуттям.

7. Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що: