Т. 1. Методологічні аспекти управління персоналом

III. ТЕКСТИ ЛЕКЦІЙ

дисципліни “Управління персоналом”

Т. 1. Методологічні аспекти управління персоналом

1. Персонал організації як об’єкт управління

2. Зміст управління персоналом

3. Інструментарій управління персоналом

1. Персонал організації як об’єкт управління

Будь-яка організація створює певну систему, яка потребує управління. Система – це сукупність окремих частин, об’єднаних у ціле, що породжує нову якість, якої не мають частини, з яких складається система.

Рис. 1. Принципова схема діяльності суб’єкту господарювання у суспільстві

Процес – це специфічно упорядкована сукупність робіт, завдань у часі й просторі, з указівкою початку і кінця та точним визначенням входів і виходів.

Ресурси – допоміжний засіб, розуміють як можливості, джерела засобів.

Види ресурсів: … Персонал певний ресурс.

Рис. 2. Класифікація працівників, які виконують роботу для підприємства

Структура персоналу підприємства – це склад і кількісне співвідношення окремих категорій і груп працівників.

Рис. 3. Структура персоналу підприємства

Соціальна структура персоналу підприємства – це кількісне співвідношення між різними категоріями працівників, що розрізняються за характером трудових функцій. В економічній літературі згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. Керівники – працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників. Спеціалісти – працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо. Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо. Робітники – працівники, безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайняті ремонтом, пе­реміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матері­альних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників. Але згідно з Державним класифікатором професій (класифікатор професій ДК 003-95) персонал поділяється на п’ять категорій: керівники; професіонали; фахівці; технічні службовці; робітники. Керівники здійснюють функції загального управління. Умовно їх поділяють на три рівні: вищий (організація в цілому) – генеральний директор, директори; середній (основні струк­турні підрозділи) – начальники цехів, відділів, центрів тощо; і первинний (керівники безпосередніх виконавців) – начальники лабораторій, бюро, змін тощо. До керівників належать також головні спеціалісти (головний інженер, головний технолог, головний бухгалтер та ін.), а також заступники всіх названих працівників. Професіонали вирішують питання, що стосуються створення і впровадження у виробництво нових знань у формі теоретичних та прикладних розробок, а також розробляють варіанти вирі­шення окремих виробничих і управлінських проблем, остаточне розв’язання яких входить до компетенції керівників. На підпри­ємстві це передусім інженери, економісти, юристи та ін. Підготовка професіонала потребує відповідної вищої освіти III-IV рівня (кваліфікація: спеціаліст, магістр), а на окремих роботах – і наукового ступеня (кандидата або доктора відповідних наук) або вченого звання (старшого наукового співробітника, доцента, професора). Професійні завдання фахівців полягають у виконанні спеці­альних робіт, пов’язаних із застосуванням положень і викорис­танням методів відповідних наук (бухгалтери, касири-експерти, техніки на виробництві, фахівці в галузі обчислювальної техніки, інспектори з кадрів). Робота фахівців також пов’язана з аналізом та обробкою інформації і потребує кваліфікації мо­лодшого спеціаліста, бакалавра, а на деяких роботах – і спеці­аліста. Технічні службовці здійснюють підготовку й оформлення документів, облік, контроль, господарське обслуговування, виконуючи при цьому чітко регламентовану суто технічну роботу (наприклад, касири, діловоди, коменданти, секретарі тощо). Злагоджена робота технічних службовців вивільнює робочий час спеціалістів та керівників від простої, але необхідної роботи, сприяючи повнішому використанню кваліфікаційного потенціалу персоналу. Робітники безпосередньо створюють матеріальні цінності або надають послуги виробничого характеру, керують маши­нами та механізмами, ремонтують, налагоджують і обслуго­вують обладнання.

За принципом участі в діяльності підприємства в аналітичних цілях, усіх робітників підрозділяють на дві групи: персо­нал основної діяльності та персонал неосновної (допоміжної) діяльності. Персо­нал основної діяльності – ті, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції. Персонал неосновної (допоміжної) діяльності – ті, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Зокрема у промисловості до першої групи – промислово-виробничого персоналу – відносять персонал основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабо­раторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто, всіх зайня­тих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять робітники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпо­середньо з процесами промислового виробництва: житлово-кому­нальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо. Такий розподіл на дві групи необхід­ний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показ­ників з вимірниками результатів виробничої діяльності (для визна­чення продуктивності праці береться, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Водночас поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комер­ційними та іншими господарськими структурами робить таке гру­пування персоналу все умовнішим. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх (зокрема на­ладчиків, механіків) зростає .

Професійна структура персоналу підприємства – це кількісне співвідношення між професіями працівників; це частки груп працівників певних професій у загальній кількості співробітників підприємства, виражені у відсотках.

Залежно від характеру трудової діяльності кадри підприємства поділяються за професіями і спеціальностями. Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та прак­тичних навичок. Спеціальність – це більш-менш, вузький різновид трудової діяльності в межах професії. Відповідно до цих визначень, наприклад, професія токаря охоп­лює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо. Професійний склад персоналу підприємства залежить від спе­цифіки діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються, від рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців. Зрушення в професійній структурі працівників підприємства визначаються змінами, що відбу­ваються в характері і змісті праці під впливом науково-технічного прогресу, що обумовлює появу нових і відмирання старих професій, ускладнення і зміну функціонального змісту трудових операцій.

Кваліфікаційна структура – це процентне співвідношення груп працівників різних рівнів кваліфікації в загаль­ній чисельності персоналу. Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практич­них навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності (табл.1) .

Таблиця 1