Типи мовних норм

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови).

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування).

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под. граматичних форм);

4. Лексичні (норми правильного слововживання);

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників, сполучників);

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від мети і сфери мовлення);

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

Останні три типи мовних норм називаються правописними. Правопис кожної мови складається з трьох підсистем: графіки (літер, які передають звуки), орфографії (правил написання слів) і пунктуації (правил уживання розділових знаків).

Кожен із цих розділів має свою історію. Українська графіка бере початок від старослов'янського письма. У сучасному українському алфавіті є тільки дві літери, яких не було в кирило-мефодіївській абетці – ґ та ї. Решту літер, як стверджують мовознавці, давні українці знали ще з VII ст. н.е. Щоправда, у старослов'янському алфавіті були літери, які не відповідали жодним українським звукам, а тому з часом зникли. У 1708 році традиційну кирилицю було замінено «гражданкою» – спрощеним кириличним письмом.

Протягом XIX ст. було створено близько 50 правописних систем – більш чи менш поширених, часом індивідуальних. Найвідоміші серед них – правописні системи О.Павловського, «Русалки Дністрової», П.Куліша, Є.Желехівського.

Перший офіційний український правописний кодекс було видано лише в 1919 році під назвою «Головніші правила українського правопису». У його підготовці брали участь Іван Огієнко, Агатангел Кримський, Євген Тимченко.

У 1928 році в Харкові відбулася Всеукраїнська правописна конференція, яка схвалила новий, розширений український правопис. У ньому було збережено традиційну графіку, доопрацьовано орфографію (вона орієнтувалася на східноукраїнські і західноукраїнські традиції) і вперше внормовано пунктуацію. Проте цей правопис використовувався недовго: у 1933 р. його було заборонено як «націоналістичний» і замінено іншим, який орієнтувався лише на східноукраїнські традиції і російську мову. До 1939 року правопис 1928 року використовувався в Західній Україні, до сьогодні ним послуговується значна частина української діаспори.

У радянській Україні правопис видавався 1946 року (під керівництвом академіка Л. Булаховського) та з невеликими змінами й доповненнями – у 1960 році (2-ге видання).

На початку 90-х років виникла гостра потреба в новому виданні правопису (з'являються нові слова, терміни, триває процес запозичання, розширюється сфера функціонування української мови). У 1993 р. вийшов новий "Український правопис". Це 4-те видання правопису, чинне на сьогодні.

У 2000 р. Інститут мовознавства НАН України опублікував для широкого обговорення “Проєкт нової редакції українського правопису», у якому зроблено спробу, зокрема, повернути деякі норми правопису 1928 р.

Історія українського правопису свідчить, зокрема, про історичний характер мовних норм, а також про вплив історичних та політичних чинників на формуваня мовної системи.

Запитання та завдання

1. Поясніть значення поняття «фахова мова».

2. Доведіть суспільний характер мови.

3. Назвіть і поясніть основні суспільні функції мови.

4. Назвіть основні мовні рівні та мовні одиниці, що їх формують.

5. Підготуйте розширену відповідь про роль видатних особистостей у розвитку національної мови.

6. Які чинники впливають на розвиток мовної системи?

7. Зробіть порівняльний аналіз змісту понять «мова» і «мовлення».

8. Основні диференційні ознаки усного і писемного мовлення.

9. Назвіть форми існування мови. Сформулюйте визначення кожної з них.

10.Хто є зачинателем і основоположником сучасної української літературної мови?

11. Наведіть приклади до кожного з типів літературних норм.

12. Доведіть історичний характер формування мовних норм.