Необоротність теплових процесів. Другий закон термодинаміки. Поняття про ентропію

window.top.document.title = "3.12. Необратимость тепловых процессов. Второй закон термодинамики. Понятие об энтропии";

Перший закон термодинаміки – закон збереження енергії для теплових процесів – установлює зв'язок між кількістю теплоти Q, отриманою системою, зміною ΔU її внутрішньої енергії і роботою A, виконаною над зовнішніми тілами

Q = ΔU + A. (2.2.43)

Відповідно до цього закону енергія не може бути створена або знищена; вона передається від однієї системи до іншої і перетворюється з однієї форми в іншу. Процеси, які порушують перший закон термодинаміки, ніколи не спостерігаються. На рис. 2.22 зображені пристрої, заборонені першим законом термодинаміки.

Перший закон термодинаміки не встановлює напрямку теплових процесів. Однак, як показує досвід, багато теплових процесів можуть протікати тільки в одному напрямку. Такі процеси називаються необоротними. Наприклад, при тепловому контакті двох тіл із різними температурами тепловий потік завжди спрямований від більш нагрітого тіла до менш нагрітого. Ніколи не спостерігається самочинний процес передачі тепла від тіла з низькою температурою до тіла з більш високою температурою. Отже, процес теплообміну при кінцевій різниці температур є необоротним.

Рис. 2.22

Оборотними процесами називають процеси переходу системи з одного рівноважного стану в інші, які можна провести у зворотному напрямку через ту ж послідовність проміжних рівноважних станів. При цьому сама система і навколишні тіла повертаються до вихідного стану.

Процеси, в ході яких система увесь час залишається в стані рівноваги, називаються квазістатичними. Усі квазістатичні процеси зворотні. Усі зворотні процеси, є квазістатичними.

Якщо робоче тіло теплової машини приводиться у контакт із тепловим резервуаром, температура якого в процесі теплообміну залишається незмінною, то єдиним оборотним процесом буде ізотермічний квазістатичний процес, який протікає при безмежно малій різниці температур робочого тіла й резервуара. При наявності двох теплових резервуарів із різними температурами зворотним шляхом можна провести процеси на двох ізотермічних ділянках. Оскільки адіабатичний процес також можна проводити в обох напрямках (адіабатичне стиснення і адіабатичне розширення), то коловий процес, що складається з двох ізотерм і двох адіабат (цикл Карно), є єдиним оборотним коловим процесом, при якому робоче тіло приводиться у тепловий контакт тільки з двома тепловими резервуарами. Усі інші колові процеси, проведені з двома тепловими резервуарами ― необоротні.

Необоротними є процеси перетворення механічної роботи у внутрішню енергію тіла через наявність тертя, процеси дифузії у газах і рідинах, процеси перемішування газу при наявності початкової різниці тисків і т.д. Усі реальні процеси необоротні, але вони можуть як завгодно близько наближатися до оборотних процесів. Оборотні процеси є ідеалізацією реальних процесів.

Перший закон термодинаміки не може відрізнити оборотні процеси від необоротних. Він просто вимагає від термодинамічного процесу визначеного енергетичного балансу і нічого не говорить про те, можливий такий процес чи ні. Напрямок спонтанних процесів, які можуть протікати, встановлює другий закон термодинаміки. Він може бути сформульований у вигляді заборони на визначені види термодинамічних процесів.

Англійський фізик У. Кельвін дав у 1851 р. таке формулювання другого закону:

У тепловій машині, що діє циклічно, неможливий процес, єдиним результатом якого було б перетворення в механічну роботу всієї кількості теплоти, отриманої від єдиного теплового резервуара.

Гіпотетичну теплову машину, у якій міг би відбуватися такий процес, називають «вічним двигуном 2-го роду». У земних умовах така машина могла б відбирати теплову енергію, наприклад, у світового океану і повністю перетворювати її у механічну роботу. Маса води у світовому океані складає приблизно 10²¹ кг, і при її охолодженні на один градус виділилася б величезна кількість енергії (≈ 10²⁴ Дж), еквівалентна повному спалюванню 10¹⁷ кг вугілля. Енергія, яка щорічно виробляється на Землі приблизно в 10⁴ разів менша. Тому «вічний двигун 2-го роду» був би для людства не менш привабливий, ніж «вічний двигун 1-го роду», заборонений першим законом термодинаміки.

Німецький фізик Р. Клаузіус дав інше формулювання другого закону термодинаміки:

Неможливий процес, єдиним результатом якого була б передача енергії шляхом теплообміну від тіла з нижчою температурою до тіла з вищою температурою.

Рис. 2.23

На рис. 2.23 зображені процеси, які забороняються другим законом, але не забороняються першим законом термодинаміки. Ці процеси відповідають двом формулюванням другого закону термодинаміки.

Слід зазначити, що обидва формулювання другого закону термодинаміки еквівалентні. Якщо допустити, наприклад, що тепло може самочинно (тобто без виконання зовнішньої роботи) переходити при теплообміні від холодного тіла до гарячого, то можна прийти до висновку про можливість створення «вічного двигуна 2-го роду». Дійсно, нехай реальна теплова машина одержує від нагрівача кількість теплоти Q₁ і віддає холодильнику кількість теплоти Q₂. При цьому виконується робота A = Q₁ – |Q₂|. Якби кількість теплоти |Q₂| самочинно переходила від холодильника до нагрівача, то кінцевим результатом роботи реальної теплової машини і «ідеальної холодильної машини» було б перетворення в роботу кількості теплоти Q₁ – |Q₂|, отриманої від нагрівача без якої-небудь зміни в холодильнику. Таким чином, комбінація реальної теплової машини і «ідеальної холодильної машини» рівноцінна «вічному двигуну 2-го роду». Точно так можна показати, що комбінація «реальної холодильної машини» і «вічного двигуна 2-го роду» рівноцінна «ідеальній холодильній машині».

Другий закон термодинаміки пов'язаний безпосередньо з необоротністю реальних теплових процесів. Енергія теплового руху молекул якісно відрізняється від усіх інших видів енергії – механічної, електричної, хімічної і т.д. Енергія будь-якого виду, крім енергії теплового руху молекул, може цілком перетворитися у будь-який інший вид енергії, у тому числі й в енергію теплового руху. Остання може перетворюватися в будь-який інший вид енергії лише частково. Тому всякий фізичний процес, у якому відбувається перетворення будь-якого виду енергії в енергію теплового руху молекул, є необоротним процесом, тобто він не може бути здійснений повністю у зворотному напрямку.

Загальною властивістю всіх необоротних процесів є те, що вони протікають у термодинамічно-незрівноваженій системі й у результаті цих процесів замкнута система наближається до стану термодинамічної рівноваги.

На підставі кожного формулювання другого закону термодинаміки можуть бути доведені такі твердження, що називаються теоремами Карно:

· Коефіцієнт корисної дії теплової машини, яка працює при певних значеннях температур нагрівача й холодильника, не може бути більшим за коефіцієнт корисної дії машини, яка працює за зворотним циклом Карно при тих же значеннях температур нагрівача й холодильника.

· Коефіцієнт корисної дії теплової машини, яка працює за циклом Карно, не залежить від природи робочого тіла, а залежить лише від температури нагрівача й холодильника.

Таким чином, коефіцієнт корисної дії машини, яка працює за циклом Карно, максимальний.

. (2.4.44)

Знак рівності в цьому співвідношенні відповідає оборотним циклам. Для машин, що працюють за циклом Карно, це співвідношення може бути переписане у вигляді

або (2.4.45)

У якому б напрямку не обходився цикл Карно (за або проти годинникової стрілки) величини Q₁ і Q₂ завжди мають різні знаки. Тому можна записати

(2.4.46)

Це співвідношення може бути узагальнене на будь-який замкнутий оборотний процес, який можна подати як послідовність малих ізотермічних і адіабатичних ділянок (рис. 2.24).

Рис. 2.24

При повному обході замкнутого оборотного циклу

(2.4.47)

де ΔQ_i = ΔQ_1i + ΔQ_2i – кількість теплоти, отримана робочим тілом на двох ізотермічних ділянках при температурі T_i.

Для того щоб такий складний цикл провести зворотним шляхом, необхідно робоче тіло приводити в тепловий контакт із багатьма тепловими резервуарами з температурами T_i. Відношення ΔQ_i / T_i називається приведеним теплом.

Отримана формула показує, що повне приведене тепло в будь-якому оборотному циклі дорівнює нулю. Ця формула дозволяє ввести нову фізичну величину, що називається ентропією і позначається буквою S ( Клаузіус). Якщо термодинамічна система переходить з одного рівноважного стану в інший, то її ентропія змінюється. Різниця значень ентропії у двох станах дорівнює приведеному теплу, отриманому системою при оборотному переході з одного стану в інший.

(2.4.48)

У випадку оборотного адіабатичного процесу ΔQ_i = 0 і, отже, ентропія S залишається незмінною.

Вираз для зміни ентропії ΔS при переході неізольованої системи з одного рівноважного стану (1) в інший рівноважний стан (2) може бути записаний у вигляді інтеграла

(2.4.49)

Ентропія, визначена з точністю до постійного коефіцієнта, визначається так само як, наприклад, потенціальна енергія тіла в силовому полі. Фізичний зміст має різниця ΔS ентропії у двох станах системи. Щоб визначити зміну ентропії у випадку необоротного переходу системи з одного стану в інший, потрібно придумати який-небудь оборотний процес, який пов'язує початковий і кінцевий стани, і знайти приведене тепло, отримане системою при такому переході.

Рис. 2.25 ілюструє необоротний процес розширення газу «у вакуум» під час відсутності теплообміну. Тільки початковий і кінцевий стани газу в цьому процесі є рівноважними, і їх можна зобразити на (p, V) діаграмі. Точки (a) і (b), які відповідають цим станам, лежать на одній ізотермі. Для обчислення зміни ΔS ентропії можна розглянути оборотний ізотермічний перехід з (a) у (b). Оскільки при ізотермічному розширенні газ одержує деяку кількість теплоти від навколишніх тіл Q > 0, можна зробити висновок, що при необоротному розширенні газу ентропія зросла: ΔS > 0.

Інший приклад необоротного процесу – теплообмін при кінцевій різниці температур. На рис. 2.26 зображені два тіла, укладені в адіабатичну оболонку. Початкові температури тіл T₁ і T₂ < T₁. При теплообміні температури тіл поступово вирівнюються. Більш тепле тіло віддає деяку кількість теплоти, а більш холодне – одержує. Приведене тепло, одержуване холодним тілом, перевершує за модулем приведене тепло, що віддається гарячим тілом. Звідси випливає, що зміна ентропії замкнутої системи в необоротному процесі теплообміну ΔS > 0.

Ріст ентропії є загальною властивістю всіх самочинних необоротних процесів в ізольованих термодинамічних системах. При оборотних процесах в ізольованих системах ентропія не змінюється.

ΔS ≥ 0. (2.4.50)

Це співвідношення прийнято називати законом зростання ентропії.

При будь-яких процесах, які протікають у термодинамічних ізольованих системах, ентропія або залишається незмінною, або збільшується.

Таким чином, ентропія вказує напрямок самочинних процесів. Ріст ентропії вказує на наближення системи до стану термодинамічної рівноваги. У стані рівноваги ентропія приймає максимальне значення. Закон зростання ентропії можна прийняти в якості ще одного формулювання другого закону термодинаміки.

У 19 сторіччі Больцман дав імовірнісне трактування поняття ентропії. Він запропонував розглядати ентропію як міру статистичного безладдя в замкнутій термодинамічній системі. Усі самочинні процеси в замкнутій системі, які наближають її до рівноважного стану і супроводжуються ростом ентропії, спрямовані убік збільшення імовірності стану.

Усякий стан макроскопічної системи, що містить велике число частинок, може бути реалізований багатьма способами. Термодинамічна імовірність W стану системи – це число способів, якими може бути реалізований даний стан макроскопічної системи. За визначенням термодинамічна імовірність W >> 1.

Наприклад, якщо в посудині знаходиться 1 моль газу з числом Авогадро молекул, то можливе число N способів розміщення цих молекули в двох половинках посудини буде дорівнювати

(2.4.51)

де N_A – число Авогадро.

Кожний із способів розміщення цих молекул є окремим мікростаном. Тільки один із мікростанів відповідає випадку, коли всі молекули зберуться в одній половинці (наприклад, правій) посудини. Імовірність такої події практично дорівнює нулю. Найбільше число мікростанів відповідає рівноважному стану, при якому молекули рівномірно розподілені по всьому об’ємі. Тому рівноважний стан є найбільш імовірним. Рівноважний стан з іншого боку є станом найбільшого безладдя в термодинамічній системі й станом із максимальною ентропією.

Згідно з Больцманом, ентропія S системи і термодинамічна імовірність W пов'язані між собою таким співвідношенням:

S = k ln W, (2.4.52)

де k = 1,38·10^–23 Дж/К – постійна Больцмана. Таким чином, ентропія визначається логарифмом числа мікростанів, за допомогою яких може бути реалізований даний макростан. Отже, ентропія може розглядатися як міра імовірності стану термодинамічної системи.

Імовірнісне трактування другого закону термодинаміки допускає самочинне відхилення системи від стану термодинамічної рівноваги. Такі відхилення називаються флуктуаціями. У системах, що містять велике число частинок, значні відхилення від стану рівноваги мають надзвичайно малу імовірність.