Стандартизація і сортування сировини

Усі операції з приймання і сортування хутрової сировини необ­хідно використовувати відповідно до стандартів. Введення стандартів забезпечує єдину систему приймання і сортування шкурок, що є обов'язковим для усіх ланок заготівельних і експортуючих організацій, а також для переробних підприємств. Це сприяє найбільш раціо­нальній заготівлі сировини, стимулює підвищення її якості шляхом встановлення нижчої оцінки шкурок з дефектами, які випускають при недбалій первинній обробці, та спрямовує селекційну роботу звірогосподарств, кролівників та інших господарств на встановлення дифе­ренційованої оцінки шкурок тварин різних порід, забарвлення і якості волосяного покриву.

Стандарти введено на окремий вид сировини або на групу видів. Кожний стандарт складається в основному з таких розділів: технічні вимоги, методи випробовування, маркування, упакування, транспор­тування. Після цих розділів наведено таблиці оцінки якості шкурок залежно від сорту, групи дефектів, розмірів. Наприкінці більшості стандартів подано характеристику специфічних дефектів, притаман­них даному виду (табл. 1.4).

Шкурки звірів з досить виявленою географічною мінливістю під час сортування поділяють на кряжі. Кряж об'єднує шкурки одного виду звірів з певного району, які відрізняються характерними товар­ними властивостями від такого ж виду з інших районів. Основні ознаки, якими керуються при визначенні кряжу, є колір, пишність, шовковистість, густота, м'якість волосяного покриву, розмір шкурок, товщина міздри. Кількість кряжів для шкурок різних видів може бути різною. У стандартах перераховуються кряжі, наводиться перелік основних районів, з яких вони надходять, а також наводяться ознаки волосяного покриву і шкірної тканини кожного виду.

За розмірами поділяються шкурки тих видів, площа яких різко відрізняється залежно від віку і статі (видра, горностай, колонок та ін.).

Розмір шкурок визначається їх площею (см², дм²) або, в окремих випадках, довжиною шкурки. Площа шкурок, знятих панчохою або трубкою, зазвичай визначається множенням довжини шкурки від міжвіччя до основи хвоста на подвійну ширину, виміряну посередині шкурки. Довжину каракульських шкурок визначають від основи шиї до основи хвоста.

Більшість шкурок поділяють на три групи, але деякі - на дві (лисиця чорно-бура, ондатра, песець голубий), на чотири (нутрія), на п'ять (бобер річковий, котик морський) і на шість груп (єнотоподіб­ний собака, лисиця кліткового розведення).

Шкурки тварин, забарвлення яких змінюється залежно від інди­відуальної мінливості, кряжу, породи, за стандартами поділяються на ряд кольорових категорій. У стандартах зазначено, на які кольорові категорії необхідно поділяти шкурки під час сортування, і яким забар­вленням характеризується кожна кольорова категорія. Визначаються вони органолептично. Щоб визначити, до якого кольору відноситься шкурка, враховують основне забарвлення, його відтінки, а також колір остьового і пухового волосу. Часто колір пуху визначається біля основи і на кінці.

На сорти поділяються усі види тварин за винятком окремих видів.

Сорт - це сукупність товарних властивостей, притаманних шкуркам даного виду, добутих у певну пору року і які мають, у зв'язку з цим, приблизно однаковий ступінь зрілості (розвиток) волосяного покриву.

Шкурки більшості видів тварин поділяють на три сорти. Деякі особливо цінні види шкурок (соболь, видра, кліткова норка, вихухоль, песець голубий, нутрія) поділяють на два сорти. Деякі недорогі види сировини, з метою спрощення їх сортування (ховрашок, піщаник), також поділяють на два сорти.

На сорти не поділяються малоцінні весняні види звірів (кріт, ховрашки усіх видів, крім піщаника, хом'як, бурундук, сліпець, соня-вовчок, тушканчик, шкури лошат, ягнят, козенят, тюленів, крім білька).

У стандартах наводяться дані про кількість сортів кожного виду, а також дається характеристика стану волосяного покриву і шкірної тканини шкурок кожного сорту.

Перший сорт - це шкурки повноволосі, з густим волосяним по­кривом, з розвиненим покривним і пуховим волосом. Шкірна тканина без синяви, або з легкою синявою, тонка, щільна. Шкурки добувають взимку.

Другий сорт - волосяний покрив шкурок менш повноволосий з недосить розвиненим покривним і пуховим волосом. Шкірна тканина має синявість, потовщена. В основному шкурки пізньоосінньої і ранньовесняної здобичі.

Третій сорт, коли волосяний покрив ріденький і низький по усій площі, складається з коротких остьових і пухових волосин. Шкір­на тканина має синій колір, потовщена. Шкурки осінньої здобичі.

Шкурки 1-го сорту оцінюють як - 100%, 2-го сорт - 75-80%, 3-го - 50%, 4-го - 25% шкурок 1-го сорту.

За наявністю дефектів волосяного покриву і шкірної тканини шкурки поділяють на групи дефектностізалежно від розміру і кіль­кості дефектів.

До дефектів відносяться пошкодження волосяного покриву і шкірної тканини шкурок або недоліки їх первинної обробки.

Залежно від ступеня впливу на товарну цінність шкурок розріз­няють дефекти, що враховуються під час оцінювання властивостей шкурки і дефекти, що не враховуються, тобто які майже не впливають на цінність шкурок (допуски). До того ж у різних видів сировини одні й ті ж дефекти, залежно від їх впливу на якість шкурок можуть вра­ховуватися або не враховуватися.

Залежно від обставин і часу утворення дефекти поділяють на прижиттєві та посмертні. Прижиттєві дефекти виникають в результаті линяння тварин, поганого годування і утримання, захворювань, меха­нічних і хімічних пошкоджень. Посмертні виникають під час вполювання, а також при забої, первинній обробці, при упакуванні, збері­ганні й транспортуванні шкурок.

Основні дефекти, що трапляються на сировині, такі:

Короста - пошкодження шкірного і волосяного покривів внаслідок ураження шкури хворобою.

Болячки - пошкодження шкірного покриву в результаті захворювань або механічних травм.

Залисини - виникають не тільки внаслідок шкірних захворювань, а й в результаті прижиттєвих механічних пошкоджень.

Закуси - пошкодження шкірного і волосяного покривів у результаті укусів тварин.

Реп'ях - засмічення вовни овець насінням реп'яха, навколо якого повстяніє волосяний покрив.

Небажаний відтінок волосяного покриву - буруваті або ледь брунатні відтінки.

Діри - наскрізні отвори в шкірній тканині.

Підрізи - лінійні підрізи з боку дерми глибиною більше 1/3 товщини шкірної тканини.

Порізи - лінійні розрізи шкірної тканини, що утворилися під час зні­мання або знежирювання шкурки.

Прирізи - шматки м'яса, жиру, сухожиль, залишених на шкурках під час знімання.

Прілість і теклість волоса - пошкодження ділянок шкурки мікробами з боку волосяного покриву шкірної тканини в результаті недбало про­веденого консервування.

Біглість - втрата вологи шкури при витримуванні її на морозі. У ви­морожених шкурок шкірна тканина пухка, білувата.

Ороговіння - жорстка шкірна тканина на окремих ділянках або по усій площі в результаті сушіння на сонці.

Пліснявілість - руйнування шкірної тканини під час зберігання сиро­вини у сирому і темному приміщенні.

Прілість - розпад шкірної тканини гнильними мікробами під час збе­рігання шкурок у сирому приміщенні.

Зламини - глибокі тріщини і надломи з боку епідермісу, які виника­ють при різкому згинанні під час упакування і зберігання.

Залежно від виду, шкури більшості тварин поділяють на три або чотири групи дефектів.

Для кожного або кількох дефектів у стандартах визначено до­пустимі по кожній групі розміри і ступінь їх виявлення.

До нестандартних відносяться шкурки з дефектами, розмір яких перебільшує норми, встановлені для останньої групи, а також пріли­ни, горілі, пошкоджені міллю, шкіроїдом шкурки. Нестандартні оці­нюються в 25, 15 або 7% вартості шкурок першого сорту залежно від того, наскільки дефекти перевищують норми останньої групи.

Вищенаведено основні ознаки сортування більшості видів сиро­вини, але деякі види поділяються за кольорами(лисиця червона, сріблясто-чорна, чорно-бура, платинова, норка кліткова, нутрія та ін.), групою сріблястості(лисиця чорно-бура, сріблясто-чорна і сріблясто-чорна біломорда).

Сортування весняних видів свійських тварин і морського звіра має певні особливості, пов'язані з віковою мінливістю. Так, у стан­дартах за віковими категоріямиподіляються шкурки лошат, північ­них оленів, морського звіра.

За основу визначення якості каракулево-смушкової сировини взято відміни форми, розміри, пружності та щільності завитків, тов­щини шкірної тканини. До уваги береться також вікова мінливість, колір, наявність дефектів на шкурах.