Класичні теорії уваги
Здавна добре відомі форми прояву уваги та її значення для успішності всякої предметної діяльності. Але питання, що таке сама увага, до останнього часу викликає найрізноманітніші тлумачення й суперечки.
М.М.Ланге в роботі “Теорія вольової уваги” (1893 р.) наводить огляд теорій уваги від Августина до кінця XIX ст. Він розподіляє ці теорії на 8 груп:
1. Моторні теорії уваги.
Увага розглядається як результат рухового пристосування, що “миттєво” поліпшує сприймання предмета чи розумовий розгляд ідеї.
2. Увага – результат обмеження обсягу свідомості (І.Гербарт, В.Гамільтон).
Увага пояснюється тим, що обсяг свідомості обмежений і “сильні” уявлення витісняють із неї більш слабкі.
3. Увага – результат емоцій.
Явище уваги є результат емоцій і окремого процесу уваги не існує. Те, що привертає увагу, завжди так чи інакше пов'язане з інтересом, а інтерес – це емоція, вона і надає об'єкту сприймання або уявлення додаткової інтенсивності, а з нею – ясності, виразності й стійкості у зміні асоціацій.
4. Увага – результат аперцепції, що розглядається як первинна духовна здатність (В.Вундт) чи внутрішня воля, автономна первинна духовна сила (В.Джемс).
5. Увага – результат посилення нервової подразливості або додаткового нервового подразнення, що виходить від вищих нервових центрів і веде до посилення образа або поняття.
6. Увага – результат особливої активної здатності духу (волі).
7. Увага як діяльність розрізнення.
Первинний ефект уваги – не в посиленні (підвищенні інтенсивності) уявлення, а в з'ясуванні (більшому розрізненні) його.
8. Увага як результат нервового придушення.
Увага пояснюється антагоністичною взаємодією нервових процесів: той процес, що складає фізіологічну основу об'єктів уваги, придушує нервові процеси, що складають основу інших уявлень, і тим самим забезпечує “своєму уявленню” панування та стійкість у полі ясної свідомості [16; 107-143].
Огляд теорій, запропонованих у минулому, дає підстави стверджувати:
1. Увага завжди розглядається як прояв чогось іншого.
2. Увага не має свого окремого специфічного продукту. Її результатом є поліпшення всякої діяльності, до якої вона приєднується, і це скоріше за все говорить проти визначення уваги як окремої форми психічної діяльності.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 940;